Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 квітня 2021 р. Справа№200/1271/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
3 лютого 2021 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненадання у встановлений законом строк відповіді на письмове звернення, ОСОБА_1 , від 17 листопада 2020 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути звернення ОСОБА_1 від 17 листопада 2020 року і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк на запитання, що викладені у зверненні та надати відповідні довідки;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненадання у встановлений законом строк відповіді на письмове звернення, ОСОБА_1 , від 18 листопада 2020 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути звернення ОСОБА_1 від 18 листопада 2020 року і надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк на запитання, що викладені у зверненні та надати відповідні довідки.
В обґрунутвання позову зазначає, що 19 листопада 2020 року ним направлено до відповідача по справі заяви від 17.11.2020 та від 18.11.2020. Звернення подані засобами поштового зв'язку у відправленні №8755527974585 від 19.11.2020, яке отримане відповідачем 24.11.2020, що підтверджується відомостями з офіційного сайту «Укрпошта» за посиланням: https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html.
Станом на момент звернення до суду, жодної відповіді від відповідача, стосовно його звернень від 17.11.2020 та 18.11.2020 не надходило. Відповіді не було надано як на поштову адресу так і в інший спосіб. Вважає, що бездіяльність відповідача носить незаконний та протиправний характер, чим грубо порушує його права і законні інтереси.
Звертаючись із письмовими заявами від 17.11.2020 та від 18.11.2020 ним було реалізовано законне право на звернення передбачене ст. 40 Конституції України, що для відповідача має певні правові наслідки - розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відзив на позовну заяву у встановлений строк подано не було. Пояснень щодо поважних причин його неподання - до суду не подано.
З огляду на наведене неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин судом кваліфіковано як визнання позову (ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвалою суду від 8 лютого 2021 року судом було відкрито провадження в адміністративній справі №200/1271/21-а та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні)/а.с.18/.
Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_2 , виданого 18 листопада 2019 року, органом №1439/а.с.6/.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 від 4 лютого 2019 року /а.с.9/.
19 листопада 2020 року ОСОБА_2 направлено на адресу відповідача дві заяви від 17.11.2020 (заява на отримання інформації) та від 18.11.2020/а.с.10,11/.
Звернення подані засобами поштового зв'язку у відправленні №8755527974585 від 19.11.2020 /а.с.12,13/.
Вказні звернення позивача отримані Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України 24.11.2020, що підтверджується відомостями з офіційного сайту «Укрпошта» за посиланням: https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html/а.с.15/.
Не отримавши відповіді на свої звернення, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до положень частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків(стаття 71 КАС України).
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Так, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право на отримання, зберігання та поширення інформації. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі ст.5 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-XII «Про інформацію» (далі Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Статтею 20 Закону №2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі Закон №2939-VI).
Частиною 1 ст.1 Закону №2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно із п.1 ч.1 ст.3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
За змістом ч.1 ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 12 Закону №2939-VI визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
У п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно ч.1 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитом на інформацію є прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Частиною 2 цієї статті передбачено що, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Частинами 4 та 5 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що письмовий запит подається в довільній формі та має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Згідно ч.ч.1, 4 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до ст.22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч.2 ст.23 Закону №2939-VI).
Відповідно до ст.23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до матеріалів справи спір між сторонами виник через ненадання відповідачем відповідей на запит позивача про надання публічної інформації від 17.11.2020 та заяву від 18.11.2020.
У розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації» Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України є розпорядником публічної інформації і надання відповіді на інформаційний запит позивача у цій справі є її безумовним обов'язком.
Положення Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначають публічну інформацію як таку, що зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Інформації, що міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль, також відповідає критеріям «відображення та документування» і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі №820/4263/17.
Таким чином, відповідач є розпорядником запитуваної інформації.
Крім того, Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає вичерпний перелік підстав, за якими розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту на інформацію.
Згідно ч.ч.1-5 ст.22 зазначеного Закону розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Суд зазначає, що доступ до публічної інформації підлягає обмеженню відповідно до умов, передбачених законом. Так, важливою вихідною точкою для застосування цих обмежень є принцип максимальної відкритості або презумпції відкритості, який передбачає, що будь-яка інформація, яка знаходиться в розпорядника публічної інформація є відкритою. І це припущення може бути спростовано, якщо розпорядник доведе, що було дотримано сукупність таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні («трискладовий тест»).
Орган влади не має виключного права (повноваження) розпоряджатися наявною в нього інформацією на власний розсуд без жодних обмежень - він може збирати та використовувати інформацію лише відповідно та в спосіб, визначений законом у межах своїх повноважень.
Право на доступ до інформації є правом інструментальним, тобто таким, що необхідне для реалізації інших прав і свобод людини.
Виходячи з того факту, що запит про надання публічної інформації від 17.11.2020 відповідає вимогам ст.19 Закону №2939-VІ та наявність встановленого законодавцем обов'язку розпорядників інформації надавати публічну інформацію, суд дійшов висновку, що не надання відповіді розпорядника інформації є неправомірною в розумінні Закону №2939-VІ та порушує право позивача на доступ до інформації.
За таких обставин і правового врегулювання, ураховуючи відсутність відповіді на заяву про надання запитуваної публічної інформації, суд вказує на наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності щодо не надання відповіді на заяви про отримання публічної інформації.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №803/487/17.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач своєю протиправною бездіяльністю позбавляє позивача на отримання ним інформації яка стосується нього, суд вважає, що для повного захисту порушених прав ОСОБА_1 необхідно:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненадання у встановлений законом строк відповіді на письмове звернення ОСОБА_1 , від 17 листопада 2020 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути звернення ОСОБА_3 , від 17 листопада 2020 року і надати відповідь у встановлений законом строк;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненадання у встановлений законом строк відповіді на письмове звернення ОСОБА_1 , від 18 листопада 2020 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути звернення ОСОБА_1 , від 18 листопада 2020 року і надати відповідь у встановлений законом строк.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати відповідь на запитання поставлені перед Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України та надати позивачу відповідні довідки суд вважає, що вони не підлягають задоволенню як передчасні, оскільки дані питання не були предметом розгляду відповідачем.
Відповідно до норм Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі не вирішується.
Згідно з ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненадання у встановлений законом строк відповіді на письмове звернення ОСОБА_1 , від 17 листопада 2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути звернення ОСОБА_1 , від 17 листопада 2020 року і надати відповідь у встановлений законом строк.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненадання у встановлений законом строк відповіді на письмове звернення ОСОБА_1 , від 18 листопада 2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути звернення ОСОБА_1 , від 18 листопада 2020 року і надати відповідь у встановлений законом строк.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення прийнято в порядку спрощеного позовного провадження 8 квітня 2021 року.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 12 квітня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов