Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 квітня 2021 р. Справа№200/2469/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді -Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Гуревича М.Г., який діє на підставі договору-доручення про надання правової допомоги від 09.02.2021 року та Ордеру серії ДН № 136042 від 09.03.2021 року, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 16.01.2021 року № 13 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах з 17.11.2020 року, зарахувавши до стажу його роботи на пільгових умовах періоди роботи з 05.01.2000р. по 17.08.2001р., з 01.04.2005р. по 31.10.2014р., з 01.11.2014р. по 16.01.2021р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14 січня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області було винесено рішення від 16 січня 2021 року № 13, яким відмовлено позивачу в призначені пенсії, у зв'язку з неможливістю перевірити періоди роботи позивача з 01.04.2005 року по 31.10.2014 року, оскільки підприємство, на якому працював позивач, знаходиться на території, яка тимчасово не підконтрольна українській владі.
Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2021 року відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін,запропоновано відповідачу подати суду відзив на позовну заяву.
Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначає про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, обґрунтовуючи тим, що періоди роботи з 01.04.2005 року по 31.10.2014 року до пільгового стажу позивача не зараховано, оскильки довідка від 28.11.2014 року № 116/2 видана підприємством, яке розташовано на території, непідконтрольній українській владі. Тому, на думку відповідача, стаж роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах або на вислугу років враховано за даними персоніфікованого обліку і складає 5 років 11 місяців 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах.
Таким чином, відповідач вважає, що позивач за наданими документами набуде право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону України № 1058 за досягненням 55 - річного віку, а саме з 18.11.2025 року.
На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (а.с.7-8).
14.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 (а.с.57-60).
За наслідками розгляду вказаної заяви позивача, Бахмутсько-Лиманським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України прийнято рішення від 16.01.2021 року №13 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах.
Підставою відмови відповідачем зазначено те, що довідки на підтвердження пільгового стажу роботи позивача у період з 01.04.2005 по 31.10.2014 роки на посаді респіраторника у Першому воєнізованому гірничорятувальному загоні (м. Горлівка), видані підприємствами, які зареєстровані на території непідконтрольній український владі, тому не створюють правових наслідків та не можуть бути враховані при обчисленні пільгового стажу роботи позивача. Оскільки загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 36 років 08 місяців 27 днів, з них пільговий за Списком № 1 складає - 5 років 11 місяців 13 днів, тому відсутні підставі для призначення пенсії позивачу на пільгових умовах (а.с.8-9).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано питання пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мають право працівники виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України від 09 липня 2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Під час прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії та у відзиві на адміністративний позов відповідач не заперечує того, що посади на яких працював позивач відносяться до Списку №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
При цьому, відповідач вважає, що періоді роботи позивача за цими професіями не підтверджені належними довідками.
Cуд відхиляє доводи відповідача, з огляду на наступне.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, (тут і далі також - Порядок № 637, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Тобто, діючим законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Відповідно до записів у трудовій книжці від 14грудня 1989 року серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 працював:
- з 05.01.200 року по 17.08.2001 року респіраторником 6 взводу у Першому воєнізованому гірничорятувальному загоні;
- з 01.04.2005 року по 31.10.2014 року респіраторником 5 розряду 6 взводу у Першому воєнізованому гірничорятувальному загоні;
- з 01.11.2014 року по 16.01.2021 року респіраторником 5 розряду 2 взводу у Першому воєнізованому гірничорятувальному загоні (а.с.10-11).
Довідкою Першого воєнізованого гірничорятувального загону про підтвердження наявного страхового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 28.11.2014 року № 116/2 встановлено, що ОСОБА_1 працював повний робочий день у Першому воєнізованому гірничорятувальному загоні респіраторником з 01.04.2005 року по 31.10.2014 року, що передбачено Списком № 1, розділу І Гірські роботи, підрозділу п. 5 Гірничорятувальної частини, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 (а.с.12).
Крім того, наказами командира Першого воєнізованого гірничорятувального загону від 09.04.2004 року № 87, від 08.04.2009 року № 74, від 07.04.2014 року № 75про результати проведення атестації робочих місць зі шкідливими умовами праці (підземними професіями), протоколами засідання атестаційної комісії Першого воєнізованого гірничорятувального загону від 07.04.2004 року, від 08.04.2009 року та від 07.04.2014 року затверджено перелік підземних професій та посад, яким надається право на пільгове пенсійне забезпечення згідно Списку № 1. Посаду - респіраторник, треба вважати зі шкідливими умовами праці згідно Списку №1 (а.с.13-20).
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що трудова книжка позивача містить всі необхідні та вичерпні відомості, що визначають право позивача на пенсію на пільгових умовах.
Щодо посилання відповідача на те, що довідки були видані підприємством, яке зареєстроване та розташоване на території не підконтрольній українській владі, суд зазначає наступне.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Крім того, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки», а саме: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, § 142).
Враховуючи наведене суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 року по справі № 344/16404/16-а.
Окрім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Таким чином, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Згідно з частиною другою статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Та обставина, що довідка Першого воєнізованого гірничорятувального загону від 28.11.2014 року № 116/2, видана підприємством, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пільгової пенсії за віком за Списком № 1 за наявності у нього необхідного стажу, підтвердженого записами в трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17 (провадження № К/9901/30786/18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 266/4889/16-а (провадження № К/9901/18644/18).
Аналізуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що подані позивачем разом із заявою про призначення пенсії документи, містять обов'язкові відомості про періоди роботи позивача, підстави їх видачі, що у повному обсязі надають змогу встановити періоди роботи позивача достатніми для вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1. Тому, неврахування відповідачем наданих позивачем документів є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення, у зв'язку з чим, рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16.01.2021 року № 13 про відмову в призначенні пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо незарахування до стажу роботи на пільгових умовах періоди роботи з 05.01.2000 року по 17.08.2001 року, з 01.11.2014 року по 16.01.2021 року, суд зазначає наступне.
Суд вважає, що оскільки відповідачем не вирішувалося питання про зарахування до пільгового стажу позивача періоди роботи з 05.01.2000 року по 17.08.2001 року, з 01.11.2014 року по 16.01.2021 року на посаді респіраторника у Першому воєнізованому гірничорятувальному загоні, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянуті заяву позивача повторно для вирішення питання щодо врахування стажу позивача за вказаних періодів.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн (квитанція від 09.03.2021 року).
Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, заявлених позивачем, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Суд задовольнив вимоги позивача як в частині скасування рішення суб'єкта владних повноважень, так і в частині зобов'язання його вчинити певні дії, а тому на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908,00 грн.
Керуючись статтями 72-77, 139,241-246, 250, 255, 262, 263, пп. 15.5 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42172734, місцезнаходження: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України від 16.01.2021 року № 13 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах з 17.11.2020 року, зарахувавши до стажу його роботи на пільгових умовах періоди роботи з 01.04.2005 року по 31.10.2014 року з урахуванням наданої судом правової оцінки.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах з 17.11.2020 року та прийняти рішення щодо стажу позивача за періоди роботи з 05.01.2000 року по 17.08.2001 року, з 01.11.2014 року по 16.01.2021 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 42172734, місцезнаходження: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяті днів з дня складання повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 12 квітня 2021 року.
Суддя Т.О. Шувалова