12 квітня 2021 р. Справа № 160/3442/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (м. Дніпро) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (м. Дніпро), в якій позивач просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (м. Дніпро) (код ЄДРПОУ: 34984488) щодо зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений на підставі постанови Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції № б/н від 30.01.2008 року, зареєстрованої Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою 14.02.2008 року за № 6595288.
2. Зобов'язати Чечелівський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (м. Дніпро) (код ЄДРГІОУ: 34984488) зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), накладений на підставі постанови Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції № б/н від 30.01.2008 року, зареєстрованої Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою 14.02.2008 року за № 6595288.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у листопаді 2020 року мала намір здійснити купівлю-продаж належного їй майна, однак під час проведення правочину приватний нотаріус виявила наявність накладеного за невідомих обставин арешту на майно. Відтак, з отриманої від нотаріуса Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (№ інф. довідки 233713457) від 23.11.2020 року позивач дізналась, що у 2008 році на її нерухоме майно було накладено арешт на підставі постанови Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції № б/н від 30.01.2008 року, яку було зареєстровано Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою 14.02.2008 року за № 6595288. Позивач зазначає, що до цього моменту взагалі не була обізнана про цей арешт і не має жодних припущень за яких обставин та на підставі якого виконавчого документа його могло бути накладено. Запити в Автоматизованій системі виконавчого провадження (asvpweb.minjust.gov.ua) та в Єдиному реєстрі боржників (erb.minjust.gov.ua) не дали жодних результатів, так як зазначені реєстри не містять інформації, яка б допомогла з'ясувати в ході якого виконавчого провадження було накладено вищевказаний арешт. Задля отримання відомостей про арешт та в цілому про виконавче провадження, представником позивача було направлено відповідні адвокатські запити до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області та Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (м. Дніпро) (далі - Відповідач), якими було запрошено надати наявну інформацію про виконавче провадження, відкрите у 2008 році у Красногвардійському відділі державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, в ході якого було винесено постанову № б/н від 30.01.2008 року, на підставі якої на нерухоме майно ОСОБА_1 було накладено арешт, а також копію цієї постанови. У своїй відповіді на запит № 129/01-16 від 20.01.2021 року нотаріальна контора послалась на нотаріальну таємницю, передбачену ст. 8 Закону України «Про нотаріат», відмовилась надати потрібну інформацію та порадила Позивачу особисто звернутись до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори для «більш детальної консультації». Однак, при особистому зверненні позивача до вказаної контори отримати необхідні відомості все одно не вдалося. У свою чергу, від Чечелівського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області на адвокатський запит надійшов лист № 109 від 26.01.2021 року, в якому було зазначено, що на виконанні у зазначеному відділі дійсно перебувало виконавче провадження, але згідно Наказу № 1829/5 від 07.06.2017 року «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної служби та приватними виконавцями» матеріали цього провадження було знищено, а тому надати будь-яку інформацію щодо нього не вбачається за можливе. Крім того, в цьому листі додатково було зазначено, що «...зняти арешт або надати матеріали виконавчого провадження немає можливості». Отримавши таку відповідь від відповідача, позивачем було прийнято рішення все ж звернутись до виконавчої служби конкретно із заявою про зняття арешту з майна, щоб отримати від виконавця саме оформлене належним чином рішення про зняття арешту або рішення, яке б містило вмотивовану відмову щодо здійснення таких дій. Зазначену заяву було направлено відповідачу на адресу електронної пошти 11.02.2021 року та на поштову адресу 12.02.2021 року. Тривалий проміжок часу на вказану заяву відповідь не надходила і лише 05.03.2021 року призначений відповідальним за розгляд цієї заяви виконавець Кравченко Євгеній Сергійович направив через месенджер «Vіbег» представнику позивача фото листа № 267 від 22.02.2021 року, який зі слів цього виконавця був відповіддю на заяву про зняття арешту, був направлений звичайним листом Укрпоштою на адресу представника позивача і містив текст, ідентичний тексту відповіді відповідача на адвокатський запит. Тобто, як можна зрозуміти із наданих відповідачем листів, виконавча служба безпідставно відмовляється зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , посилаючись на відсутність матеріалів виконавчого провадження. Таким чином, оскільки після накладення арешту на нерухоме майно позивача сплив значний проміжок часу, матеріали виконавчого провадження, в ході якого було накладено цей арешт, було знищено разом із, відповідно, документом, на підставі якого накладався арешт і є всі підстави вважати, що саме виконавче провадження було закінчено у відповідності до вимог законодавства України, за відсутністю правових підстав накладати на майно ОСОБА_1 будь-які арешти відповідною посадовою особою відповідача мало бути прийнято рішення про зняття існуючого арешту з нерухомого майна позивача, накладеного на підставі постанови Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції № б/н від 30.01.2008 року, зареєстрованої Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою 14.02.2008 року за № 6595288, однак таких дій безпідставно не було проведено, а відповідач і надалі неправомірно продовжує не вчиняти будь-яких дій, не приймати жодних рішень та ігнорувати вимоги позивача щодо зняття такого арешту, хоча така бездіяльність обмежує право ОСОБА_1 законно володіти, користуватись і розпоряджатись своїм майном, у зв'язку з чим Позивач змушена звернутись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року відкрито провадження по вказаній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року було витребувано від Третьої дніпровської державної нотаріальної контори відповідні документи по справі.
08 квітня 2021 року від відповідача засобами електронного зв'язку на адресу суду надійшов лист № 532 від 08.04.2021 року у якому останній зазначає, що у Чечелівському відділі державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на виконанні перебувало виконавче провадження, але згідно Наказу № 1829/5 від 07.06.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної служби та приватними виконавцями» матеріали провадження було знищено, тому надання будь якої інформації за даним виконавчим провадженням, або надати матеріали виконавчого провадження немає можливості.
08 квітня 2021 року від Третьої дніпровської державної нотаріальної контори на адресу суду надійшли витребувані документи.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що постановою Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції № б/н від 30.01.2008 року, яку було зареєстровано Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою 14.02.2008 року за № 6595288 накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 .
На підставі судового наказу № 2н-1812, виданого 28.09.2007 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 30941,39 грн. за рахунок погашення боргу за кредитним договором № PL1-300/0042/2007 від 30.01.2007 р. на користь ВАТ «ОТП Банк», старшим державним виконавцем Єлісєєвою М.О. Красногвардійського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ було відкрито виконавче провадження № 102 від 30.01.2008 р. Зі змісту якого вбачається, що боржником є - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є позивачем по вказаній справі.
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача щодо не знаття арешту, оскільки вона взагалі не була обізнана про накладення арешту на її майно і не має жодних припущень за яких обставин та на підставі якого виконавчого документа його могло бути накладено, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Згідно ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Сторонами виконавчого провадження, у відповідності до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження", є стягувач і боржник.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Отже, за правилами цієї норми, рішення, дії чи бездіяльність, вчинених у виконавчому провадженні відкритому за постановою старшого державного виконавця Єлісєєвої М.О. Красногвардійського відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ № 102 від 30.01.2008 р. з примусового виконання судового наказу № 2н-1812, виданого 28.09.2007 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська оскаржується до суду, який видав виконавчий документ.
З цього приводу суд зазначає, що за правилом частини першої статті 287 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім цього, право оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби передбачено розділом Х Закону України "Про виконавче провадження".
Згідно із вимог частини першої статті 74 вказаного Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Таким чином, критерієм визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ та статус позивача, як сторони у виконавчому провадженні.
Отже, розгляд судом вимог про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби є за своєю правовою суттю формою судового контролю за виконанням постановленого судового акта, а відтак, має здійснюватись саме тим судом, котрий постановив рішення у справі та видав виконавчий документ.
На противагу переконанню позивача про підвідомчість даного спору адміністративним судам суд вказує, що частина перша статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Такий порядок передбачає, зокрема, норма статті 447 Цивільного процесуального кодексу України, за змістом якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, за наявності спеціального порядку оскарження дій відповідача, визначеного статтею 447 Цивільного процесуального кодексу України, та відсутності обставин, необхідних для віднесення даного спору до категорії адміністративних, позивач наразі позбавлений можливості звернутися до адміністративного суду за його вирішенням.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач, як сторона виконавчого провадження (боржник), має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби при виконанні рішення у цивільній справі про стягнення боргу у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Отже, якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду таких скарг.
Вказані висновки підтверджуються також правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 815/4232/17.
У вказаному рішенні зазначено, що розгляд спорів про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених на виконання судових рішень, залежить, зокрема, від суду, який видав виконавчий документ. Визначено також, що за правилами цивільного судочинства розглядаються скарги виключно на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання судових рішень, ухвалених у цивільних справах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 340/25/19 (провадження № 11-669апп19) щодо юрисдикції відповідних спорів зазначено, що:
«публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Так, підставою цього позову позивачка визначила наявність арешту, накладеного на невизначене майно спадкодавця, що перешкоджає їй в оформленні її спадкових прав на нерухоме майно.
За таких умов позов спрямовано на захист цивільних прав позивачки, пов'язаний з оформленням права власності на спадкове майно та фактично є різновидом негаторного позову.»
В постанові від 02.12.2014р. (реєстраційний №42202901) Верховний Суд України зазначив, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Зважаючи на викладене, враховуючи той факт, що позивач є стороною виконавчого провадження № 102 від 30.01.2008 р. відкритого з примусового виконання судового наказу № 2н-1812, виданого 28.09.2007 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська, компетентним судом для вирішення вказаних правовідносин є Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, який видав вищезазначений судовий наказ.
Згідно з вимогами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За правилами статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За встановлених обставин та правових висновків Верхового Суду, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з роз'ясненням того, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, судом який видав судовий наказ № 2н-1812.
Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду зокрема, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Оскільки провадження по вказаній справі закрито не з підстави відмови позивача від позову, суд вважає, що підлягає поверненню з Державного бюджету України сума судового збору у розмірі 908,00 грн., сплаченого за квитанцією №57626, дата здійснення касової операції 09.03.2021р. у відповідності до вимог п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 239, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Провадження в адміністративній справі №160/3442/21 за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (м. Дніпро) (код ЄДРПОУ 34984488, 49008, м. Дніпро, вул. Надії Алексеєнко, буд. 100) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - закрити.
Повернути судовий збір, сплачений ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплаченого за квитанцією №57626, дата здійснення касової операції 09.03.2021р. в сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп., оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст.239 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складено та підписано 12.04.2021 року.
Суддя О.М. Неклеса