12 квітня 2021 року Справа № 160/2647/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 17.01.1992 року по 31.03.1994 рік на посаді водія «УМТО «Автотехснаб» та з 01.04.1994 року по 02.10.2000 рік на посаді водія в Українсько-Білоруському підприємстві «КривбасМАЗсервіс» СП «ЗапоріжМАЗсервіс»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.01.1992 року по 31.03.1994 рік на посаді водія в «УМТО «Автотехснаб» та з 01.04.1994 року по 02.10.2000 рік на посаді водія в Українсько-Білоруському підприємстві «КривбасМАЗсервіс» СП «ЗапоріжМАЗсервіс» та
- здійснити перерахунок пенсії з урахуванням зазначеного страхового стажу з часу звернення із заявою про призначення пенсії.
Позивач в обґрунтування позовних вимог в позовній заяві зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, розмір якої обчислено при страховому стажі 27 років 10 місяців 23 дні. При призначенні пенсії до страхового стажу не були зараховані періоди роботи з 17.01.1992 по 31.03.1994 рік (2 роки 2 місяця 15 днів) водієм в «УМТО «Автотехснаб» та з 01.04.1994 по 02.10.2000 рік (6 років 6 місяців 2дня) водієм Українсько-Білоруського підприємства «КривбасМАЗсервіс» СП «ЗапоріжМАЗсервіс», про що позивачу було повідомлено листом №0400-0317-8/91590 від 06.10.2020 року. 17 жовтня 2020 р. позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного України в Дніпропетровській області з вимогою зарахувати зазначені періоди роботи до страхового стажу та проведення перерахунку пенсії, надавши до заяви відповідь архівного відділу Виконкому Криворізької міської ради №К-2006 від 25.08.2020 року та Комунальної установи «Криворізький районний трудовий архів» Дніпропетровської області №832 від 25.08.2020 р. про відсутність на зберіганні в архіві документів з кадрових питань УМТО «Автотехснаб» та спільного Українського-Білоруського підприємства «КривбасМАЗсервіс» СП «ЗапоріжМАЗсервіс». Однак, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №21209-21432/К-03/8-0400/20 від 29.10.2020 р. в зарахуванні періодів роботи з 17.01.1992 р. по 31.03.1994 р. та з 01.04.1994 р. по 02.10.2000 р. до страхового стажу відмовлено у зв'язку з неможливістю прочитати печатку підприємства та печатка не містить код підприємства. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Крім того, відсутність архівних документів в розпорядженні пенсійного органу не може бути підставою для позбавлення позивача права на зарахування такого періоду у стаж роботи та, відповідно, перерахунку цього стажу для призначення пенсії. З огляду на викладене, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
23.03.2021 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив наступне. ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питання допризначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058, надавши копії документів та підтвердження трудового стажу. Надаючи правову оцінку пред'явленим позивачем документам, було встановлено, що трудова книжка позивача оформлена з порушеннями вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 р. №58. Період роботи з 17.01.1992 по 31.03.1994 (записи трудової книжки №17 та №18), оскільки на записі про звільнення не можливо прочитати печатку підприємства; період роботи з 01.04.1994 по 02.10.2000 (записи трудової книжки №19 та №20), оскільки на печатці, якою скріплений запис про звільнення, відсутній код ЄДРПОУ підприємства. Відділом з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначено пенсію ОСОБА_1 з 18.08.2020 на підставі поданої особисто заяви від та необхідного пакету документів. Загальний страховий стаж позивача складає 27 років 10 місяців 22 дні. Станом на теперішній час довідок чи інших, підтверджуючих факт роботи позивача у періоди з 17.01.1990 по 31.03.1994 та з 01.04.1994 по 02.10.2000, документів (виписки з наказів, особові рахунки та відомості на видачу зарплати, посвідчення і характеристики з місця роботи, трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, інші документи, що містять відомості про періоди роботи) Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано не було, що виключає можливість здійснити зарахування вищезазначених періодів роботи до страхового стажу позивача.
23.03.2021 р. надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначив про безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
18.08.2020 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Листом від 06.10.2020 р. № 0400-0317-8/91590 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивачу, що згідно з наданих документів загальний стаж роботи склав 27 років 10 місяців 23 дні. При призначенні пенсії не було зараховано до стажу періоди роботи з 17.01.1992 по 31.03.1994 (печатку підприємства неможливо прочитати) та з 01.04.1994 по 02.10.2000 (печатка установи не містить код підприємства). При отримані документів, які будуть підтверджувати роботу в зазначені періоди, до призначення пенсії буде проведено відповідно до ст.45 Закону №1058.
17.10.2020 р. позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою зарахувати стаж за періоди з 17.01.1992 року по 31.03.1994 рік та з 01.04.1994 року по 02.10.2000 рік, довідки, які підтвердять періоди зазначеного стажу, надати не має можливості, оскільки підприємства документацію на зберігання до архівних відділів не здавали, про що засвідчують довідки з Архівних відділів № 555 від 25 25.08.2020 року та № К-2006 від 25.08.2020 року, проте незарахування цих періодів знижує розмір пенсії.
Листом від 29.10.2020 р. № 21909-21432/К-03/8-0400/20 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Відділ з питань перерахунків пенсій №12 Управління застосування пенсійного законодавства) повідомило позивачу, що згідно із згідно наданих документів загальний стаж роботи склав 27 років 5 місяців 14 днів. При призначенні пенсії не було зараховано до стажу періоди роботи з 17.01.1992 по 31.03.1994 (печатку підприємства неможливо прочитати ) та з 01.04.1994 по 02.10.2000 (печатка установи не містить код підприємства). Згідно наданих документів відповідно до заяви від 16.09.2020 вх. №3387 загальний стаж роботи склав 27 років 10 місяців 22 дні. При допризначенні пенсії було зараховано до стажу період проходження військової служби. При отриманні документів, які будуть підтверджувати роботу в періоди з 17.01.1992 по 31.03.1994 та з 01.04.1994 по 02.10.2000, перерахунок пенсії буде проведено відповідно до статті 45 Закону № 1058.
Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно до ст.ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058).
Згідно до ст. 8 Закону №1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ст. 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону №1788 визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, згідно з пунктом 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Спірними є періоди з 17.01.1992 по 31.03.1994 та з 01.04.1994 по 02.10.2000.
Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період:
з 17.01.1992 по 31.03.1994 - працював водієм першого класу УМТО «Автотехснаб» (записи 17-18), наказ №4-к від 17.01.1992 р., наказ №9-к від 31.03.1994 р.;
з 01.04.1994 по 02.10.2000 - працював водієм першого класу у філії «КривбасМАЗсервіс» Українсько-Білоруського спільного підприємства «ЗапоріжМАЗсервіс» (записи 19-20), наказ №6-к від 31.03.1994 р., наказ №2/к від 02.10.2000 р. (а.с.11).
В якості підстави для відмови позивачу у зарахуванні до стажу роботи, що враховується у призначення пенсії, означених періодів роботи відповідачем у листі від 06.10.2020 р. № 0400-0317-8/91590, у листі від 29.10.2020 р. № 21909-21432/К-03/8-0400/20 та у відзиві зазначено, що періоди роботи з 17.01.1992 по 31.03.1994 не можливо зарахувати до стажу роботи, оскільки печатку підприємства неможливо прочитати, а періоди з 01.04.1994 по 02.10.2000 не можливо зарахувати, оскільки печатка установи не містить код підприємства, спираючись при цьому на Інструкцію №58.
Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.
На момент внесення у трудову книжку позивача запису 17 постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 18 постанови №656 визначено, що відповідальність за своєчасність і правильність заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
На момент внесення у трудову книжку позивача запису 17 чинна була Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).
Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню
Згідно з п.п. 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Відповідно до 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
В графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, в графі 2 вказується дата прийняття на роботу.
В графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, дільницю, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії чи посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії чи посади, най яку прийнято працівника, здійснюються: для робітників - у відповідно до найменувань професій, вказаних в Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій для робітників; для службовців - у відповідно до найменувань посад, зазначених в Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розпису.
Згідно до п. 2.25 Інструкції № 162 записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 р. затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58), чинної на момент внесення у трудову книжку позивача записів 18-20.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 2.2, 2.3, 2.4 Інструкції передбачено, що до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 2.27. Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться
порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина вільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції №58 передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Окрім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Також, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки (як-то не чіткий відтиск печатки підприємства, відсутній код підприємства на печатці) не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідачем зворотнього не доведено.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем безпідставно під час призначення пенсії не зараховано до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи позивача з 17.01.1992 по 31.03.1994 водієм першого класу УМТО «Автотехснаб» та з 01.04.1994 по 02.10.2000 - водієм першого класу у філії «КривбасМАЗсервіс» Українсько-Білоруського спільного підприємства «ЗапоріжМАЗсервіс».
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи зараховувати періоди роботи позивача з 17.01.1992 по 31.03.1994 водієм в УМТО «Автотехснаб» та з 01.04.1994 по 02.10.2000 - водієм у філії «КривбасМАЗсервіс» Українсько-Білоруського спільного підприємства «ЗапоріжМАЗсервіс», до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тому такі дії є протиправними.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Згідно із паспортом громадянина України НОМЕР_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Звернення позивача з заявою про призначення пенсії відбулося 18.08.2020 р., що не заперечується відповідачем.
Пенсія за віком призначена позивачу, проте без урахуванням спірного стажу роботи.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд вважає, що належним способом захисту в даному випадку є саме зобов'язання зарахувати спірний період трудової діяльності до страхового стажу та перерахувати пенсію з урахуванням означеного страхового стажу з моменту звернення за призначенням пенсії, чим і скористався позивач.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати з оплати судового збору у розмірі 908,00грн.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні до трудового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 17.01.1992 року по 31.03.1994 рік водієм в УМТО «Автотехснаб» та з 01.04.1994 року по 02.10.2000 рік водієм у філії «КривбасМАЗсервіс» Українсько-Білоруського спільного підприємства «ЗапоріжМАЗсервіс».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.01.1992 року по 31.03.1994 рік водієм в УМТО «Автотехснаб» та з 01.04.1994 року по 02.10.2000 рік водієм у філії «КривбасМАЗсервіс» Українсько-Білоруського спільного підприємства «ЗапоріжМАЗсервіс», та здійснити перерахунок пенсії з урахуванням зазначеного страхового стажу з часу звернення із заявою про призначення пенсії.
Судові витрати в розмірі 908,00 грн. стягнути на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук