36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
31.03.2021 Справа № 917/1293/19
м.Полтава
за позовною заявою Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, вул. В.Козака, 1, м.Полтава, 36020
до 1.Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області, вул. Шевченка,5, м.Полтава, 36011
2. Приватного підприємства "Альфа-капітал", вул.М.Гаврилка,15, с.Рунівщина, Полтавський район, Полтавська обл., 38730
ІІІ особа Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул.Уютна,23, м.Полтава, 36038)
про визнати недійсним та скасувати розпорядження, визнати удаваними та недійсними договори, зобов'язати передати земельні ділянки.
Суддя Кльопов І.Г.
Секретар судового засідання Назаренко Я.А.
Представники сторін згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи. У липні 2019 року Перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до суду з позовом до Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області та Приватного підприємства "Альфа-капітал", в якому просив:
1. Визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)" №1277 від 28.12.2010 року.
2. Визнати удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту, укладений між Полтавською РДА та ПП "Альфа-Капітал" від 04.08.2011 на земельній ділянці за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 73,3 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5324084600000130004.
3. Визнати удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту укладений між Полтавською РДА та ПП "Альфа- Капітал" від 04.08.2011 на земельній ділянці за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 36,27 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (19,9 га рілля, 16,37 га пасовища), кадастровий номер 5324084600000130005.
4. Визнати удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту укладений між Полтавською РДА та ПП "Альфа- Капітал" від 04.08.2011 на земельній ділянці за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 32,86 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040163.
5. Визнати удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту укладений між Полтавською РДА та ПП "Альфа- Капітал" від 04.08.2011 на земельній ділянці за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 79,67 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040164.
6. Визнати удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту укладений між Полтавською РДА та ПП "Альфа- Капітал" від 04.08.2011 на земельній ділянці за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 24,47 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040165.
7. Зобов'язати ПП "Альфа-Капітал" передати у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 246,27 га, а саме: площею 73,3 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, кадастровий номер 5324084600000130004; площею 36,27 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, кадастровий номер 5324084600000130005; площею 32,86 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, кадастровий номер 5324084600000040163 площею 79,67 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, кадастровий номер 5324084600000040164, площею 24,47 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району Полтавської області, кадастровий номер 5324084600000040165.
В обгрунтування позову прокурор зазначає, що Полтавською районною державною адміністрацією приватному підприємству «Альфа-Капітал» надано право обмеженого користування земельною ділянкою (земельний сервітут) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порушення вимог законодавства України, зокрема, порядку та підстав установлення земельного сервітуту та порядку розпорядження органами виконавчої влади землями державної власності. Так, розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) №1277 від 28.12.2010 року не тільки грубо порушує вимоги ст. 134 ЗК України, а й фактично призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельні ділянки були надані у користування безоплатно. Державний бюджет не отримав взагалі коштів від надання земельних ділянок у користування юридичній особі.
Ухвалою від 30.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 29.08.2019. Справа розглядається в порядку загального позовного провадження.
19.08.2019 за вхід. №8728 від Приватного підприємства "Альфа-капітал" надійшла заява про застосування позовної давності. Відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимог:
- щодо скасування розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)" №1277 від 28.12.2010 року;
- щодо визнання удаваним та недійсним договір про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011 щодо земельної ділянки площею 73,3 га ( кадастровий номер 5324084600000130004) від 04.08.2011 щодо земельної ділянки площею 36,27 га ( кадастровий номер 5324084600000130005), від 04.08.2011 щодо земельної ділянки площею 32,86 га (кадастровий номер 5324084600000040163), від 04.08.2011 щодо земельної ділянки площею 79,67га (кадастровий номер 5324084600000040164), від 04.08.2011 щодо земельної ділянки площею 24,47га (кадастровий номер 5324084600000040165);
- щодо зобов'язання ПП "Альфа-Капітал" передати у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області земельні ділянки площею 73,3га, площею 36,27га, площею 32,86га, площею 79,67га та площею 24,47га.
19.08.2019 за вхід №8729 від Приватного підприємства "Альфа-капітал" надійшов відзив на позов. Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач у відзиві вказує на відсутність підстав для здійснення прокурором представництва в суді; Договори про встановлення земельного сервітуту укладені відповідно до вимог чинного законодавства, яке діяло на час укладання договорів.
20.08.2019 за вхід. №8847 від Полтавської районної державної адміністрації Полтавської області надійшов відзив на позов. Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач у відзиві на позов зазначає, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)" №1277 від 28.12.2010 року прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
21.08.2019 за вхід. №8867 від ІІІ особи - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшли пояснення, в яких ІІІ особа повідомляє, що при розгляді справи покладається на розсуд суду.
27.08.2019 за вхід №9058 та 9059 від прокуратури надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.11.2019 суд залишив позов без розгляду.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 ухвалу господарського суду Полтавської області від 04.11.2019 скасовано, справу направлено для розгляду до господарського суду Полтавської області.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 06.02.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду та призначив у підготовче засідання на 05.03.2020
Від ПП "Альфа-Капітал" за вхід. №1650 від 11.02.2020 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 05.03.2020 провадження у справі № 917/1293/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою палатою Верховного суду справи № 912/2385/18.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04.08.2020 провадження у справі поновлено, справу призначено в підготовче засідання на 08.09.2020
28.09.2020 від ПП "Альфа-Капітал" надійшла заява про застосування строків позовної давності.
29.09.2020 від Полтавської обласної прокуратури надійшов лист з повідомленням щодо врахування зміни назви юридичної особи з прокуратури Полтавської області на Полтавська обласна прокуратура.
06.10.2020 від Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області надійшли заперечення на заяву про застосування строку позовної давності.
Ухвалою від 22.10.2020 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 08.02.2021 оголошено перерву у розгляді справи до 10.03.2021.
09.02.2021 за вхід. №1508 від Приватного підприємства "Альфа-капітал" надійшло клопотання про повернення справи на стадію підготовчого провадження для залучення до матеріалів справи додаткових доказів. Суд ухвалою від 10.03.2021 відмовив у задоволенні клопотання та відклав розгляд справи на 23.03.2021.
У судовому засіданні 23.03.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані документальні докази, суд встановив.
Головою Полтавської районної державної адміністрації прийнято розпорядження «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту)» №1277 від 28.12.2010 року.
У подальшому, на підставі вказаного розпорядження, Полтавською районною державною адміністрацією (Полтавська РДА) із ПП «Альфа-Капітал» укладено договір про встановлення земельного сервітуту (Договір) від 04.08.2011 року.
У відповідності до Договору ПП «Альфа-Капітал» надано право обмеженого користування земельною ділянкою (земельний сервітут) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що знаходиться за межами населених пунктів на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району (землі запасу) площею 73,3 га (землі сільськогосподарського призначення).
Цільове призначення земельної ділянки, на яку установлюється сервітут, не змінюється.
Відповідно до п. 4.2 Договору, цей договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації та діє до 2021 року.
Плата за встановлення сервітуту вноситься у грошовій формі в розмірі 65160,75 грн. на рік.
Договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.08.2011 за №532400004000575.
Відповідно до збірного кадастрового плану земельної ділянки, який є додатком до Договору, зазначено кадастровий номер 5324084600:00:013:0004.
Крім того, Полтавською районною державною адміністрацією Полтавської області із ПП «Альфа-Капітал» укладено аналогічні договори про встановлення земельного сервітуту (Спірні договори), а саме:
- Договір про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011 на земельну ділянку за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 36,27 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5324084600000130005, договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Полтавському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.08.2011 №532400004000574;
- Договір про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011 на земельну ділянку за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 32,86 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040163, договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Полтавському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.08.2011 №532400004000573;
- Договір про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011 на земельну ділянку за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 79,67 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040164, договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Полтавському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.08.2011 №532400004000571;
- Договір про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011 на земельну ділянку за межами населеного пункту на території Рунівщинської сільської ради площею 24,47 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), кадастровий номер 5324084600000040165, договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Полтавському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.08.2011 №532400004000572.
Прокурор зазначає, що на даний час усі договори чинні, вказане підтверджується листом з Полтавської РДА від 02.04.2019 №966/01-29 відповідно до якого інформація про дострокове розірвання договорів у Полтавській РДА відсутня. Вказане також підтверджується інформацією з ГУ ДФС у Полтавській області від 25.04.2019 № 19315/10/16-31 -12-03-28.
Головним Управлінням ДФС у Полтавській області до Полтавської місцевої прокуратури було надано завірені копії податкових декларацій з плати за землю ПП «Альфа-Капітал», відповідно до яких приватним підприємством задекларовано використання земельних ділянок на території Рунівщинської сільської ради. Відповідно до податкової декларації з плати за землю за 2015 рік задекларовано, що у користувані ПП «Альфа-Капітал» знаходяться земельні ділянки з кадастровими номерами 5324084600000130004, 5324084600000130005, 5324084600000040163, 5324084600000040164, 5324084600000040165 на підставі договорів про установлення земельного сервітуту від 04.08.2011. У податкових деклараціях з плати за землю на 2016-2019 роки ПП «Альфа-Капітал» продовжує декларувати право користування земельними ділянками з вищевказаними кадастровими номерами.
Позивач зазначає, що відповідно до інформаційних довідок від 14.05.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні будь-які відомості про форму власності, права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на земельні ділянки з кадастровими номерами 5324084600000130004, 5324084600000130005, 5324084600000040163, 5324084600000040164, 5324084600000040165, натомість, відповідно до інформаційних довідок з Державного земельного кадастру від 04.06.2019 суб'єктом права власності на земельні ділянки з вищевказаними кадастровими номерами, зазначена Полтавська районна державна адміністрація.
Відповідно до п.п.1.1 Спірних договорів «Розпорядник земельної ділянки» надає «Володарю сервітуту» право обмеженого користування земельними ділянками (земельні сервітути) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться за межами населених пунктів на території Рунівщинської сільської ради Полтавського району (землі запасу).
Також прокурор зазначає, що зі змісту спірних договорів установлено, що загальна площа земельних ділянок, на яких установлено сервітути, з метою - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, складає 246,57 га, в той час як для задоволення потреб сервітуту зазвичай достатньо невеликої кількості землі, необхідної для облаштування проїзду, інженерної мережі тощо.
Разом з тим, питання користування земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є предметом регулювання спеціальних норм законодавства, пов'язаного з орендою землі.
Оспорювані договори укладені щодо земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто, для сільськогосподарських потреб, порядок укладання яких врегульовано статтею 102-1 Земельного кодексу України, згідно з якою укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється у відповідності до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу, а саме: з урахуванням вимог статті 124 Земельного кодексу України про обов'язковість проведення земельних торгів.
Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття розпорядження та укладення договорів) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою, четвертою статті 134 цього Кодексу. Однак, земельні торги проведено не було.
Для досягнення мети, що визначена у договорі сервітуту - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, передача земельних ділянок повинна була проводитись на умовах оренди у порядку, визначеному статтями 124. 134 Земельного кодексу України та згідно з положеннями Закону України "Про оренду землі".
При вирішенні спору суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Рішенням Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно із пунктом «є-1» ч.І ст.15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками на території області, на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.
Відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521, керуючись Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, 17.11.2016 року наказом Держгеокадастру №308 затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області.
Згідно ч.6 п.3 Положення посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.
Враховуючи викладене, не передбачено повноважень щодо звернення Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області до суду про визнання недійсними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.
Прокурор зазначає, що звернення прокурора до суду з позовною заявою у цій справі спрямовано на захист інтересів держави, адже відповідно до відповіді з ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №10-16-0.6-2201/2-19 від 10.04.2019 у Управління відсутні повноваження для звернення до суду з позовами про визнання недійсними рішень органів державної влади, визнання договорів недійсними та повернення земельних ділянок.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва в суді відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру".
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про місцеві державні адміністрації» визначено повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій. Статтею 13 вищевказаного закону встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, окрім іншого, вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; участь у розробленні та забезпечення виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ст. 17 Земельного Кодексу України (надалі ЗК України).
Статтею 122 ЗК України визначено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті (у редакції від 30.11.2010).
У зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт є підставою для виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
Таким чином, позов, предметом якого є визнання недійсним та скасування розпорядження, на підставі якого укладено договори про встановлення земельного сервітуту, не може бути задоволено, з огляду на те, що таке розпорядження є ненормативним актом, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Крім того, вказане розпорядження вичерпало свою дію.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2018 у справах №761/33504/14-а та №522/5668/17 від 13.06.2018.
Згідно із ст. 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відповідно до ст. 404 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості, проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Статтею 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
За приписами ст. 99 ЗК України, передбачені види права земельного сервітуту, які власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на Сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
Отже, чинним законодавством України визначено перелік видів земельних сервітутів, які є не вичерпним, оскільки п. з) ст.99 ЗК України надає право власникам або землекористувачам земельних ділянок встановлювати інші земельні сервітути, окрім тих, які визначені статтею 99 ЗКУ, зокрема і укладення договору про надання права обмеженого користування земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у зв'язку з укладенням якого, виникли спірні правовідносини.
Відповідно до статті 100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Усі договори зареєстровані у відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідні запис від 04.08.2011.
Прокурор стверджує, що сторони, укладаючи спірні договори, мали на меті укладення договору оренди земельної ділянки, просить суд визнати їх удаваними та недійсними.
Згідно ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України передбачено, що у разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно частини третьої цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини другої цієї ж статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до частини третьої цієї ж статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини п'ятої цієї ж статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним і шостої - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що за договорами земельного сервітуту воля сторін була направлена на досягнення саме тих правовідносин, які і були в ньому передбачені. При цьому, судом враховується, що сторонами спірних договорів здійснювались та здійснюються дії по його виконанню. Твердження позивача про те, що земельні ділянки були надані у користування безплатно та державний бюджет не отримав коштів від надання земельних ділянок є необгрунтованими. Договори про встановлення земельного сервітуту укладені на платній основі, відповідачем 2 своєчасно надавалися до Державної фіскальної служби за місце реєстрації юридичної особи податкові декларації з плати на землю, де до розрахунків з бюджетом включалися суми за земельними сервітутами.
Отже, відповідач 2 належним чином виконував свої зобов'язання за договорами, своєчасно здійснював оплату за цими договорами, заборгованість перед бюджетом відсутня.
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3-4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
За приписами ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, наведених обґрунтувань та встановлених обставин, суд дійшов висновку щодо більшої вірогідності доведеності позиції відповідача у порівнянні із наданими доказами позивача. Таким чином, правова позиція позивача не підтверджується належними та допустимими доказами, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
У відповідності до п. 6 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог у звязку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 цього Кодексу) застосовується позовна давність в один рік. Згідно з ч. 3 ст. 925 названого Кодексу до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.
Відтак, враховуючи, що суд визнав позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, клопотання відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.ст.123, 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати суд залишає за позивачем.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд,-
Відмовити у задоволенні позову
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв"язку з перебуванням судді у відпустці повне рішення підписано: 12.04.2021
Суддя Кльопов І.Г.