06 квітня 2021 року Справа № 915/109/21
м.Миколаїв
За позовом: фізичної особи-підприємця Старостіна Олександра Геннадійовича
( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕГАФРЕДО»
(54024, м.Миколаїв, вул. 2-А Інгульська, буд. 22),
Суддя Ткаченко О.В.
Секретар судового засідання Берко О.В.
Представники:
від позивача: Демченко А.О., за ордером,
від відповідача: представник не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: розірвання договору №NK2 від 05.04.2019р. про користування комплексом прав на об'єкти інтелектуальної власності, -
28.01.2021р. фізична особа-підприємець Старостін О.Г. звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 25.01.2021р. про розірвання договору №NK2 від 05.04.2019р. про користування комплексом прав на об'єкти інтелектуальної власності.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на неодноразове порушення відповідачем умов вказаного договору, що є підставою для його розірвання.
Ухвалою суду від 01.02.2021р. вказану позовну заяву було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків.
15.02.2021р. від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 01.02.2021р.
Ухвалою суду від 17.02.2021р. було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 18.03.2021р.
Ухвалою суду від 18.03.2021р. розгляд справи був відкладений на 06.04.2021р.
Відповідач відзиву на позов не надав, заперечень проти позову не висловив.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Ухвала суду від 18.03.2021р., надіслана на адресу відповідача, повернулась з відміткою органу поштового зв'язку «Адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)
Ухвали направлялись на адресу відповідача, вказану в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.
Представник позивача в судовому засіданні наполягає на задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що ним, на виконання умов договору, був направлений лист з повідомленням про розірвання договору оренди, однак через відсутність відомостей про отримання відповідачем даного листа, у позивача відсутні підстави вважати його розірваним, оскільки фактично відповідач не обізнаний про розірвання договору відповідно до його умов.
В судовому засіданні 06.04.2021р. судом було оголошено про вихід до нарадчої кімнати до 06.04.2021р.
Після виходу з нарадчої кімнати представник позивача в судове засідання не з'явився.
Відповідно до змісту статей 185, 240 ГПК України, 06.04.2021р. за результатами розгляду даної справи судом було підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників учасників справі, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.
05 квітня 2019 року за №NK2 між фізичною особою-підприємцем Старостіним Олександром Геннадійовичем, як правоволодільцем, та товариством з обмеженою відповідальністю «Сегафредо», як користувачем, був підписаний договір про користування комплексом правна об'єкти інтелектуальної власності, відповідно до умов якого правоволоділець зобов'язався надати користувачеві право на використання комплексу об'єктів права інтелектуальної власності та надати послуги, що передбачені умовами даного договору, а користувач зобов'язався оплатити, прийняти та користуватись ними з урахуванням вимог та домовленостей сторін, виражених у договорі, та згідно чинного законодавства України (п.2.1 договору).
Відповідно до умов п.2.2 договору, для використання у своїй діяльності ТМ «Merry Berry», правоволоділець видає користувачу невиключну ліцензію на умовах, що співпадають з умовами даного договору.
Умовами пункту 2.4 договору його учасники узгодили обсяг прав, що надаються правоволодільцем користувачеві відносно використання ТМ «Merry Berry», зокрема: застосовувати ТМ для оформлення вивіски, елементів декору та одягу обслуговуючого персоналу під час здійснення господарської діяльності у кафе, реалізації продукції та наданих супутніх послуг обслуговування споживачів; використовувати ТМ на упаковці, плакатах, іншій рекламній та брендованій продукції під час реалізації продукції, проведенні розважальних заходів (п.п.2.4.1, 2.4.3).
Згідно з п. 2.7 договору, територія дії ліцензії, що видається за цим договором, обмежується територією приміщення, розташованого за адресою: Україна, Миколаївська область, м.Миколаїв, пр. Леніна, буд. 107 та колом радіусом від такого приміщення не менше ніж 500 м (п'ятсот метрів);
Умовами п.2.9 договору, сторони домовились, що діяльність із використанням комплексу об'єктів інтелектуальної власності має здійснюватися користувачем виключно на території узгодженого із правоволодільцем приміщення, що розташоване у межах території дії ліцензії. Приміщення, що відповідає критеріям, які висуваються до нього правоволодільцем, має бути узгоджене сторонами шляхом підписання двостороннього акту підтвердження приміщення. Акт підтвердження приміщення повинен бути наданий користувачем правоволодільцю не пізніше 60 календарних днів з моменту укладення даного договору. Порушення цієї умови вважається грубим порушенням істотних умов договору.
З метою підтримки належної репутації торгової марки «Merry Berry» та франчайзингової мережі «Merry Berry», відповідно до умов договору на користувача покладається ряд обов'язків.
Так, відповідно до п.3.4.2.2 договору, при веденні бізнесу користувач зобов'язується використовувати виключно торгову марку, об'єкти права інтелектуальної власності правоволодільця способами, визначеними в даному договорі.
Користувач зобов'язаний використовувати в кафе виключно комплекс об'єктів інтелектуальної власності, переданих у користування правоволодільцем (п.3.4.2.3 договору).
Також в силу умов п. п. 3.4.4.1, 3.4.9.12 договору, користувач зобов'язаний закуповувати відповідний асортимент продукції, витратних матеріалів, сировини та обладнання того, тільки у рекомендованих постачальників, перелік яких наведено у додатку №2 до даного договору та своєчасно повідомляти правоволодільця про закінчення рекламно-поліграфічної продукції/рекламних матеріалів/брендованих матеріалів «Merry Berry», що мають розповсюджуватись у кафе та постачальником яких є правоволоділець.
Позивач зазначає, що ТОВ «Сегафредо» неодноразово порушувало умови договору в частині використання користувачем при роботі кафе франчайзингової мережі «Merry Berry» за адресою м.Миколаїв, пр.Леніна,107, витратних матеріалів, а саме, продаж кави в стаканах без торгового найменування «Merry Berry» у зв'язку з чим, на його адресу позивач направив повідомлення про накладення штрафу від 18.11.2020р. (а.с.37-39), яке було направлене відповідачу 30.12.2020р. та отримане останнім 31.12.2020р., про що свідчить копії експрес-накладної служби доставки «Нова пошта» та роздруківки відомостей про вручення відправлення (а.с.40).
Також позивач зазначає, що йому стало відомо, що в провадженні Господарського суду Миколаївської області знаходиться справа №915/1497/20 за позовом ТОВ «Готельно-ресторанний комплекс «Миколаїв» до ТОВ «Сегафредо» про розірвання договору оренди нежитлових приміщень, виселення відповідача з нежитлового приміщення 13-1 загальною площею 100,27 кв.м по проспекту Центральному, 107 у м.Миколаєві.
Позивач розцінив це як порушення умов п.п. 2.7, 2.9 договору, оскільки діяльність з використанням комплексу об'єктів інтелектуальної власності має здійснюватися відповідачем виключно на території даного приміщення кафе, як узгодженого із правоволодільцем приміщення.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
В ході розгляду справи представник позивача повідомив суду, що рішенням суду від 11.02.2021р. у справі №915/1497/20 позовні вимоги були задоволені, розірвано договір оренди нежитлових приміщень № 01/08/2019, укладений 01 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готельно-ресторанний комплекс «Миколаїв» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕГАФРЕДО», виселено Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕГАФРЕДО» з нежитлового приміщення 13-1, загальною площею 100,27 м2, розташованого за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 107.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Cпірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про комерційну концесію, ліцензійного договору, договору про надання послуг та захисту прав інтелектуальної власності.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За змістом ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
В силу ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ст. 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.
Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту (ст. 1116 Цивільного кодексу України).
Згідно з нормами ст. 1117 Цивільного кодексу України сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.
В силу приписів ч.1 ст. 366 Господарського кодексу України, за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватись умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.
Відповідно до ст. 420 Цивільного кодексу України, до об'єктів права інтелектуальної власності належать торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для відрізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів (ст. 492 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Використанням торговельної марки визнається: нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.
Частиною 8 цієї ж статті встановлено, що власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання торговельної марки на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір повинен містити, зокрема, інформацію про способи використання торговельної марки, територію та строк, на які дозволено її використання, та умову, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою якості товарів і послуг власника свідоцтва і він здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.
Частинами 1,2 статті 20 вказаного Закону передбачено, що будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах торговельних марок та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.
Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.ч. 1-4 ст. 188 Господарського кодексу України).
Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 Цивільного кодексу України).
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17 від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17 від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18.
Позивач, встановивши наявність істотних порушень умов договору про користування комплексом прав на об'єкти інтелектуальної власності №NK2 від 05.07.2019р. (неодноразове використання витратних матеріалів не затверджених правоволодільцем постачальників без торгового найменування «Merry Berry»), направив відповідачу повідомлення б/н від 14.01.2021р. про розірвання вказаного договору в односторонньому порядку з 15.01.2021р. (а.с.41-42).
Вказане повідомлення було направлено на адресу відповідача, однак відомостей про отримання даного повідомлення матеріали справи не містять.
Позивач зазначив, що до нього не надходило від відповідача жодних відповідей на вказане повідомлення.
В подальшому, позивач дізнався про те, що в ході розгляду судової справи №915/1497/20 з відповідачем розірвано договір оренди приміщення кафе та виселено його із вказаного нежитлового приміщення.
Судом перевірені вказані обставини, та встановлено, що рішенням суду від 11.02.2021р. у справі №915/1497/20 за позовом ТОВ «Готельно-ресторанний комплекс «Миколаїв», був розірваний договір оренди нежитлових приміщень № 01/08/2019, укладений 01 серпня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Готельно-ресторанний комплекс «Миколаїв» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕГАФРЕДО» та ухвалено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕГАФРЕДО» з нежитлового приміщення 13-1, загальною площею 100,27 м2, розташованого за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, буд. 107.
Вказане рішення не було оскаржено та набрало законної сили з 10.03.2021р.
За таких обставин, судом встановлено, що відповідач у даній справі порушив умови спірного договору, якими передбачено обов'язок здійснення діяльності відповідача із використанням комплексу об'єктів інтелектуальної власності виключно на території зазначеного нежитлового приміщення, яке узгоджене з позивачем умовами договору про користування комплексом прав на об'єкти інтелектуальної власності №NK2 від 05.07.2019р.
Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з пропозиціями щодо внесення змін до договору про користування комплексом прав на об'єкти інтелектуальної власності №NK2 від 05.07.2019р. та зміни узгодженого приміщення для здійснення діяльності за вказаним договором.
Також матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо отримання відповідачем повідомлення про розірвання договору про користування комплексом прав на об'єкти інтелектуальної власності №NK2 від 05.07.2019р.
Таким чином, враховуючи викладені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За такого, у зв'язку з задоволенням позову в повному обсязі, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 123, 129, 220, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Розірвати договір про користування комплексом прав на об'єкти інтелектуальної власності №NK2 від 05.07.2019р., укладений між фізичною особою-підприємцем Старостіним Олександром Геннадійовичем та товариством з обмеженою відповідальністю «Сегафредо».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕГАФРЕДО» (54024, м.Миколаїв, вул. 2-А Інгульська, буд. 22), на користь фізичної особи-підприємця Старостіна Олександра Геннадійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2270,0 грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складений та підписаний 12.04.2021р.
Суддя О.В. Ткаченко