79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
06.04.2021 справа № 914/3308/20
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", м.Київ;
до Відповідача-1: Приватного підприємства "Західмолпром", Львівська область, м.Львів;
до Відповідача-2: ОСОБА_1 , Львівська область, Пустомитівський район, с.Сокільники;
про: солідарнестягнення заборгованості
ціна позову: 25725,52грн.
Представники:
Позивача: Гулкевич Н.І. - представник (довіреність від 18.01.2021р. №1926-К-О);
Відповідача-1:не з'явився;
Відповідача-2:не з'явився.
18.12.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" від 17.11.2020р. б/н (вх. №3511) до Приватного підприємства "Західмолпром" та до ОСОБА_1 про солідарнестягнення заборгованості; ціна позову: 25725,52грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем-1 взятих на себе договірних зобов'язань за Кредитним договором від 20.05.2013р. б/н, виконання зобов'язань за яким забезпечено укладеним між Позивачем та Відповідачем-2 Договором поруки від 30.03.2013р. №POR1427727439258.
Господарським судом в порядку ч.ч.6,7 ст.176 ГПК України 21.12.2020р. вчинено запит вих. №914/3308/20/1/20 до Відділу обліку та моніторингу про реєстрацію місця проживання головного управління Державної міграційної служби у Львівській області та Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - Відповідача-2, - ОСОБА_1 .
04.01.2021р. на адресу суду за вх. №55/21 від Відділу обліку та моніторингу про реєстрацію місця проживання головного управління Державної міграційної служби у Львівській області надійшла відповідь на вказаний запит, з якої вбачається, що зареєстрованим місцем проживання Відповідача-2 ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 .
06.01.2020р. за вх.№319/21 від Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради надійшла відповідь на запит від 31.12.2020р. вих.№34-вих-103805, з якої вбачається, що ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 02.02.1989р. та знята з реєстрації місця проживання 11.03.2020 року в с.Сокільники, Пустомитівського р-ну, Львівської області. В обґрунтування викладеного Сихівська РА ЛМР долучає Довідку про зняття з реєстрації місця проживання від 30.12.2020р. б/н.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2021р. у даній справі судом постановлено позовну заяву Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" від 17.11.2020р. б/н (вх. №3511 від 18.12.2020р.) залишити без руху; надати Акціонерному товариству Комерційному банку "Приватбанк" десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази зазначення у позовній заяві адреси місця проживання Відповідача-2 та докази надіслання таких доказів Відповідачу-1 та Відповідачу-2; надати докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів Відповідачу-2 листом з описом вкладення.
18.01.2021р. за вх.№1054/21 Позивачем засобами поштового зв'язку надіслано до суду Заяву від 12.01.2021р. вих.№20210111/4039 про усунення недоліків позовної заяви, у якій просить суд долучити до матеріалів справи позовну заяву із зазначенням місця адреси місця проживання Відповідача-2, докази надіслання копії позовної заяви Відповідачу-1, докази надіслання копії позовної заяви із доданими до неї документами Відповідачу-2, а також докази надіслання Заяви від 12.01.2021р. вих.№20210111/4039 Відповідачам 1 та 2.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.01.2021р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" від 17.11.2020р. б/н про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити частково; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; в решті клопотання Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" від 17.11.2020р. б/н про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відхилити; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на09.02.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.02.2021р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 04.03.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Судове засідання 04.03.2021р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2021р. у даній справі судом постановлено призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 06.04.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
Представник Відповідача-1 в судове засідання нез'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов'язковою.
Представник Відповідача-2 в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов'язковою.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).
Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Пунктом 8 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 19.01.2021р. про відкриття провадження у даній справі судом постановлено Відповідачам-1 та 2у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст. 165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.01.2021р. про відкриття провадження у даній справі 20.01.2021р. надіслано судом на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача-1: 79070, Львівська область, м.Львів, вул.Хоткевича, буд.62,кв.9,що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 20.01.2021р., проте 25.02.2021р. поштовий конверт з вказаним процесуальним документом суду повернувся на адресу суду (вх. №4497/21) із відміткою відділення поштового звязку ф.20 «За закінченням терміну зберігання».
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 19.01.2021р. про відкриття провадження у даній справі 20.01.2021р. надіслано судом на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача-2: 81130, Львівська область, Пустомитівський район, с.Сокільники, вул.Героїв Крут, буд.4а, кв.119, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 20.01.2021р., проте 02.02.2021р. поштовий конверт з вказаним процесуальним документом суду повернувся на адресу суду (вх. №2364/21) із відміткою відділення поштового звязку ф.20 «За закінченням терміну зберігання».
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Відтак, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас Суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Таким чином, неотримання Відповідачем поштової кореспонденції було зумовлене не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 16.05.2018р. у справі №910/15442/17 та від 11.12.2018р. у справі №921/6/18.
При цьому, суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15, що свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася судом може бути розцінено Судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).
У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.
Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов'язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
Суд також звертає увагу на те, що ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.02.2021р. у даній справі надіслано судом 15.02.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача-1: 79070, Львівська область, м.Львів, вул.Хоткевича, буд.62,кв.9, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 15.02.2021р., проте 16.02.2021р. не вручено під час доставки: інші причини, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413741770 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.02.2021р. у даній справі надіслано судом 15.02.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача-2: 81130, Львівська область, Пустомитівський район, с.Сокільники, вул.Героїв Крут, буд.4а, кв.119, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 20.01.2021р., проте 25.02.2021р. поштовий конверт з вказаним процесуальним документом суду повернувся на адресу суду (вх. №4498/21) із відміткою відділення поштового звязку ф.20 «За закінченням терміну зберігання».
Окрім того, суд звертає увагу на те, що ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.03.2021р. у даній справі надіслано судом 17.03.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача-1: 79070, Львівська область, м.Львів, вул.Хоткевича, буд.62,кв.9, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 17.03.2021р., проте 19.03.2021р. не вручено під час доставки: інші причини, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413789780 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.03.2021р. у даній справі надіслано судом 17.03.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача-2: 81130, Львівська область, Пустомитівський район, с.Сокільники, вул.Героїв Крут, буд.4а, кв.119, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 17.03.2021р., проте 26.03.2021р. поштовий конверт з вказаним процесуальним документом суду повернувся на адресу суду (вх. №7364/21) із відміткою відділення поштового звязку ф.20 «За закінченням терміну зберігання».
Судові рішення, пов'язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача-1 та Відповідача-2 (зокрема ухвали від 19.01.2021р., від 15.02.2021р.та від 15.03.2020р. у даній справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача-1 та Відповідача-2 про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.
Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважних представників Відповідача-1 та Відповідача-2 за наявними у справі документами.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути солідарно з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача 8108,39грн. 3% річних та 17617,13грн. інфляційних втрат за період з 12.11.2017р. по 12.11.2020р. за порушення Відповідачем-1 взятих на себе договірних зобов'язань за Кредитним договором від 20.05.2013р. б/н, виконання зобов'язань за яким забезпечено укладеним між Позивачем та Відповідачем-2 Договором поруки від 30.03.2013р. №POR1427727439258.
Позиція Відповідача-1:
Відповідач-1 не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Позиція Відповідача-2:
Відповідач-2 не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Відповідача-1 та Відповідача-2 за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наведених Учасниками справи доводів, поданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2016р. у справі №904/4106/16 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Фінансист» та до Приватного підприємства «Західмолпром» про стягнення 181849,01грн. позов задоволено частково, вирішено стягнути солідарно з відповідача-2: Приватногопідприємства «Західмолпром»(93300, м.Попасна, вул.Ціолковського, буд.28; кодЄДРПОУ35620943)тавідповідача-1:Товариства з обмеженоювідповідальністю«Приват-Фінансист»(49094,м.Дніпро,вул.НабережнаПеремоги, б.32; код ЄДРПОУ 35201640) накористь позивача -Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (49094,м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570): 90000,00грн. -заборгованостіза кредитом; 49225,22грн. заборгованість попроцентам за користування кредитом;5488,29грн.заборгованість по комісіїза користуваннямкредитом.; стягнути з відповідача-2 : Приватногопідприємства «Західмолпром»(93300,м.Попасна, вул.Ціолковського, буд.28; код ЄДРПОУ35620943) накористь позивача -Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (49094,м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50; код ЄДРПОУ 14360570):2170,71грн. витрат на сплату судового збору; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2016р. у справі №904/4106/16не оскаржувалось, набрало законної сили 08.08.2016р. та, у відповідності до приписів ч.1 ст.129-1 Конституції України і ч.1 ст.18 ГПК України, є обов'язковим до виконання на всій території України.
Вказаним рішенням встановлено, що:
«… 20.05.2013р.ПП «Західмолпром» (клієнт)приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», Тарифів банку,що розміщенів мережіІнтернет на сайтіhttp://privatbank.ua (які разом із заявами складають договір банківського обслуговування№ б/н від 20.05.2013р.)та взявна себе зобов'язання виконувати умови договору. Відповідно до умов цього договоруПП «Західмолпром» було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 ,в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms- повідомлення або інших), що визначено і врегульовано «Умовами та правилами надання банківських послуг»( а.с.18-29).
Відповідно до 3.2.1.1.16. Умов: при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно - цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.
Відповідно до п. 3.2.1.1.1. Умов: кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банка та клієнта.
Відповідно до п. 3.2.1.1.3 Умов: кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта щодо його повернення, сплаті процентів та винагороди.
Відповідно до 3.2.1.1.8. Умов: проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - «Угода»).
…
Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавшивідповідачу-2грошові коштив розмірі 90000,00грн. ( а.с.38 )
Відповідно до п. 3.2.1.4. Умов за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт сплачує відсотки виходячи із процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка).
За сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015р. включно і до моменту обнуління кредитного ліміту, за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнуління дебетового сальдо в одну з дат до 25-го числа поточного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилось з 1-го до 20-го (включно) числа поточного місяця або до 25-го числа наступного місяця, якщо дебетове сальдо на поточному рахунку утворилася з 21-го до кінцевого числа поточного місяця, розрахунок відсотків проводиться за процентною ставкою у розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
За сумами кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 включно і до моменту обнуління кредитного ліміту у випадку не обнуління дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулінню, Клієнт сплачує Банку за користування кредитом проценти в розмірі 36 % річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулінню.
За сумами кредиту, отриманими з 01.02.2015р. за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Позичальника при закритті банківського дня Клієнт сплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 30 % річних.
За сумами кредиту, отриманими з 01.05.2015 за користування кредитом у період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Позичальника при закритті банківського дня Клієнт сплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 33 % річних.
За сумами кредиту, отриманих з 01.01.2016, при наявності дебетового сальдо на поточному рахунку Позичальника при закритті банківського дня, проводиться нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі 32 % річних. Списання нарахованих відсотків проводяться по 1-х числах кожного місяця, за попередній місяць.
У випадку непогашення кредиту, отриманими клієнтами до 31.01.2015 включно і до моменту обнуління кредитного ліміту, протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язанняКлієнтащодопогашеннязаборгованостівважаютьсяпорушеними.При порушенні Клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 56% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку поверненнякредиту, передбаченого Умовами і правилами надання Банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.
У випадку порушення Клієнтом, на якого поширюються дії п. 3.2.1.8 (Програма Кредитні канікули), будь-якого з грошових зобов'язань та при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення коштів, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг (п. 3.2.1.1.8), Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 56 % річних від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється починаючи з дня, що йде за днем порушення зобов'язань. При цьому відсотки за користування кредитом і комісія не нараховуються та не сплачуються.
За сумами кредиту, отриманими з 01.02.2015 у разі непогашений кредиту впродовж 30 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважаєтьсяпростроченим,агрошовізобов'язання клієнта зпогашеннязаборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань Клієнт сплачує Банку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 60 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушенняКлієнтомбудь-якого з грошових зобов'язаньіприреалізації праваБанкунавстановленняіншоготерміну змоментуповернення кредиту; передбаченого Умовами та правилами надання Банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.
За сумами кредиту, отриманими з 01.05.2015 у разі непогашення кредиту впродовж 30 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашеннязаборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань Клієнт сплачує Банку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 66 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого терміну повернення кредиту, передбаченого Умовами та правилами надання Банківських послуг, Клієнт оплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.
За сумами кредиту, отриманими з 01.01.2016 у разі непогашений кредиту впродовж 30 днів з дати закінчення періоду , в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, починаючи з 31-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулінню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань Клієнт сплачує Байку відсотки за користуванням кредитом у розмірі 64 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого терміну повернення кредиту, передбаченого Умовами та правилами надання Банківських послуг. Клієнт сплачує Банку неню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.
Під «непогашенням кредиту» мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня.
Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.
Відповідно до п. 3.2.1.4.4. Умов - Клієнт сплачує Банку винагороду за використання Ліміту відповідно до п.п. 3.2.1.1.6, 3.2.1.2.3.2, 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами та правилами надання банківських послуг.
При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.
Відповідно до п. 3.2.1.2.3.4. Умов - Банк має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого "Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі.
Відповідно 3.2.1.5.1. Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту , передбачених п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 клієнт виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ , яка діяла у період, за який сплачується пеня , (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному у п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України :нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано; відповідно до 3.2.1.5.4. Умов : нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3, здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано клієнтом.
Пунктом 3.2.1.6.1. Умов зазначено, що обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до банку заяви на приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та / або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитної ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами.
Однак, в порушення прийнятих на себе зобов'язань відповідач-2 отримані кредитні кошти не повернув, відсотки за їх користуванняне сплатив. Відповідно до розрахункута акту звірки (наданих позивачем) станом на 27.04.2016р. заборгованістьПП «Західмолпром» за кредитним договором№ б/н від 20.05.2013р. становить181849,01грн.(в т.ч.: 90000,00грн. -заборгованість за кредитом; 49225,22грн. заборгованість попроцентам за користування кредитом;35696,74грн. -пеняза несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 6927,05грн. заборгованість по комісії за користуваннямкредитом.)( а.с.12).
…
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими частково, зокрема, в сумі 90000,00грн. -заборгованість за кредитом; 49225,22грн. заборгованість попроцентам за користування кредитом;5488,29грн.заборгованість по комісіїза користуваннямкредитом;решта вимог заявленапозивачем безпідставно і задоволенню не підлягає. Таким чином, загальна сума грошових коштів, що підлягає стягненню з відповідача-2 складає144713,51грн.…».
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
30.03.2015р. між Позивачем та Відповідачем-2 було укладено договір поруки №POR1427727439258, за яким Відповідач-2 (Поручитель) взяв на себе відповідальність за виконання Відповідачем-1 (Боржником) зобов'язань за угодами-приєднання до розділу 3.2.1. «Кредитний ліміт» Умов та правил надання банківських послуг, далі Угода 1 по сплаті процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.2. Угоди 1 - 30% річних; за період користування кредитом згідно п.3.2.1.4.1.3. Угоди 1 - 60% річних; комісійної винагороди згідно п.3.2.1.1.17 Угоди 1 в розмірі 3% від перерахувань; винагороди за користування Ліміту відповідно до п.3.2.1.4.4. Угоди 1 першого числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць; кредиту в розмірі 20000грн.
Якщо під час виконання Угоди 1 зобов'язання Боржника, що забезпечені цим договором, збільшуються внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя, Поручитель при укладанні цього Договору дає свою згоду на збільшення зобов'язань за Угодою 1 в розмірі таких збільшень. Додаткових узгоджень про такі збільшення з Поручителем не потрібні.
Відповідно до п.1.1.2. Договору поруки Відповідач-2 (Поручитель) взяв на себе відповідальність за виконання Відповідачем-1 (Боржником) зобов'язань за угодами-приєднання до розділу 3.2.2. «Кредит за послугою «гарантований платіж» Умов та правил надання банківських послуг Угода 2 по сплаті процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно п.3.2.2.2. Угоди 2 у разі прострочки - 56% річних; за період користування згідно п.3.2.2.2. Угоди 2 - 36% річних винагород, штрафів, пені та інші платежі ,відшкодування збитків у відповідності, порядку та строки, зазначені в Угоді 2; кредиту в розмірі 20000грн.
Відповідно до п.1.2. Договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання зобов'язань за Угодою 1 та Угодою 2 в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту Поручитель відповідає перед Кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності. Поручителем надані всі наявні документи, що стосуються Поручителя, на момент укладання цього договору, в господарському/цивільному суді не мається заяв кредиторів про визнання Поручителя банкрутом.
Вказаний Договір поруки підписано Позивачем та Відповідачем-2.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути солідарно з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача 8108,39грн. 3% річних та 17617,13грн. інфляційних втрат за період з 12.11.2017р. по 12.11.2020р. за порушення Відповідачем-1 взятих на себе договірних зобов'язань за Кредитним договором від 20.05.2013р. б/н, виконання зобов'язань за яким забезпечено укладеним між Позивачем та Відповідачем-2 Договором поруки від 30.03.2013р. №POR1427727439258.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до статті ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.2 вказаної статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Приписами ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За приписами ч. 1-2 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч.1 ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (положення ч. 1 ст. 543 ЦК України).
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18.
Окрім того, суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018р. у справі №758/1303/15-ц, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 14.01.2020р. у справі №924/532/19.
Водночас суд звертає увагу на те, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Таким чином, обґрунтованим є застосування судом при розрахунку суми інфляційних втрат Листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.09.2019р. у справі №908/1379/17.
Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, касаційна інстанція відхиляє безпідставне твердження скаржника про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13 та від 14.01.2020р. у справі №924/532/19.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення Позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного Позивачем максимального розміру заборгованості.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2018р. у справі №927/467/17, від 21.05.2018р. у справі №904/10198/15, від 22.01.2019р. у справі №905/305/18, від 28.01.2019р. у справі №922/3782/17, від 14.02.2019р. у справі №922/1019/18, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18, від 27.05.2019р. у справі №910/20107/17.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2019р. у справі №905/600/18, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за заявлений Позивачем період суд встановив, що такі проведено Позивачем вірно, а відтак, сума належних до стягнення трьох відсотків річних за порушення строку повернення присуджених до стягнення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2016р. у справі №904/4106/16 кредитних коштів за заявлений Позивачем період становить 8108,39грн., інфляційних нарахувань - 17617,13грн.
Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум 3% річних та інфляційних нарахувань здійснювалась судом за допомогою програми «ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2021».
З врахуванням встановлення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2016р. у справі №904/4106/16 обставин неналежного виконання Відповідачем-1 взятих на себе договірних зобов'язань з повернення Позивачу, зокрема, кредитних коштів в розмірі 90000грн., забезпечення виконання вказаних зобов'язань порукою Відповідача-2, а також відсутності доказів повного чи часткового виконання Відповідачем-1 та Відповідачем-2 присудженої до стягнення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2016р. у справі №904/4106/16 суми заборгованості суд дійшов висновків про те, що заявлені Позивачем позовні вимоги про стягнення солідарно з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача суми заборгованості зі сплати трьох відсотків річних та інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balanceofprobabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачами-1 та 2 не спростовано доводів позовної заяви, хоч їм було створено усі можливості для надання заперечень, віджодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2016р. у справі №904/4106/16 обставининеналежного виконання Відповідачем-1 взятих на себе договірних зобов'язань з повернення Позивачу, зокрема, кредитних коштів в розмірі 90000грн., забезпечення виконання вказаних зобов'язань порукою Відповідача-2, а також відсутності доказів повного чи часткового виконання Відповідачем-1 та Відповідачем-2 присудженої до стягнення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2016р. у справі №904/4106/16 суми заборгованості суд дійшов висновків про те, що заявленіПозивачем позовні вимоги про стягнення солідарно з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивача 8108,39грн. трьох відсотків річних та 17617,13грн. інфляційних втрат за заявлений Позивачем період є мотивованими та обґрунтованими, апозов підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру - в розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2102грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.
Як доказ сплати судового збору Позивачем подано Платіжне доручення від 13.11.2020р. №ZZZ423B179L про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 2102грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №12 до позовної заяви.
Окрім того, суд зазначає що Відповідачі-1 та 2 наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено в п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", що у випадку, якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну, солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн., недоведення Відповідачами-1 та 2 розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та розподілити їх порівну між Відповідачами-1 та 2, стягнути з Відповідача-1 на користь Позивача 1051грн. судового збору, стягнути з Відповідача-2 на користь Позивача 1051грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 543, 553, 554, 599, 610-612, 627, 629, 632, 634, 1048, 1054-1056-1, 1066, 1067, 1069 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути солідарно з Приватного підприємства "Західмолпром" (79070, Львівська область, м.Львів, вул.Хоткевича, буд.62, кв.9; ідентифікаційний код: 35620943) та з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д,ідентифікаційний код: 14360570) 8108,39грн. 3% річних та 17617,13грн. інфляційних втрат.
3. Стягнути з Приватного підприємства "Західмолпром" (79070, Львівська область, м.Львів, вул.Хоткевича, буд.62, кв.9; ідентифікаційний код: 35620943) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д,ідентифікаційний код: 14360570) 1051грн. судового збору.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д,ідентифікаційний код: 14360570) 1051грн. судового збору.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
6. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 12.04.2021р.
Головуючий суддя Т.Б. Фартушок