ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.03.2021Справа № 910/11669/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"
до Державного підприємства "Конярство України"
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
про стягнення 433 638, 32 грн.
За зустрічним позовом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"
Державного підприємства "Конярство України"
про визнання недійсним договору позики № 2/05ФП від 20.05.2016
В межах справи № 910/21682/15
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"
до Державного підприємства "Конярство України"
про банкрутство
Суддя Чеберяк П.П.
Представники сторін:
Від позивача не з'явилися
Від відповідача Кушнір С.Л. - представник
Від Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України Пантус В.В. - представник
Прокурор Київської міської прокуратури Лиховид О.С.
У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21682/15 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ" про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом про стягнення з Державного підприємства "Конярство України" 322 000, 00 грн. боргу по договору позики № 2/05ФП від 20.05.2016, 32 200,00 грн. штрафу, 62 661, 20 грн. інфляційних втрат, 16 777,12 грн. 3% річних, право вимоги щодо яких позивач набув до відповідача на підставі договору про відступлення права вимоги № 1-04 від 07.06.2018.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.09.2018 відкрито провадження у справі № 910/11669/18 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.10.2018.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.11.2018 справу № 910/11669/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення 433 638,32 грн. передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва для розгляду в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України".
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.12.2018 прийнято справу № 910/11669/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення 433 638,32 грн. до розгляду в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України" та призначено підготовче засідання на 14.01.2019.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.01.2019 розгляд справи відкладено на 11.02.2019.
11.02.2019 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні 11.02.2019 оголошено перерву до 25.02.2019.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.02.2019 задоволено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
До Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.02.2020 поновлено провадження у справі № 910/11669/18 з розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення 433 638 грн. 32 коп. в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства "Конярство України", розгляд справи призначено на 18.03.2020.
17.03.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання Міністерства економічного розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про залучення до участі у справі третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.06.2020 розгляд справи призначено на 08.07.2020.
08.07.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.07.2020 залучено Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та відкладено розгляд справи на 26.08.2020.
21.08.2020 до Господарського суду м. Києва надійшла зустрічна позовна заява третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання недійсним договору позики № 2/05ФП від 20.05.2016.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.08.2020 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України прийнято до розгляду спільно з первісним позовом в межах справи № 910/21682/15 та призначено підготовче засідання на 30.09.2020.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.08.2020 розгляд справи відкладено на 30.09.2020.
30.09.2020 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" на позовну заяву Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Також 30.09.2020 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив Державного підприємства "Конярство України" на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж".
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.09.2020 розгляд справи відкладено на 11.11.2020.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення 433 638, 32 грн. за зустрічним позовом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" та Державного підприємства "Конярство України" в межах справи № 910/21682/15 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" до судового розгляду по суті на 09.12.2020.
09.12.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло пояснення прокуратури м. Києва.
У судовому засіданні 09.12.2020 було оголошено перерву до 18.01.2021.
Судове засідання 18.01.2021 не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Чеберяка П.П. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.01.2021 розгляд справи призначено на 15.02.2021.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.02.2021 розгляд справи відкладено на 10.03.2021.
У судовому засіданні 10.03.2021 оголошено перерву до 29.03.2021.
У судовому засіданні 29.03.2021 представник відповідача щодо задоволення первісного позову заперечив, а зустрічний позов Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України підтримав в повному обсязі.
Представник Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України надав пояснення по суті зустрічного позову та підтримав його в повному обсязі.
Прокурор Київської міської прокуратури також підтримав позов Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та заперечив щодо задоволення первісного позову в повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд
20 травня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ БУДИНОК «НОВААГРО» (Позикодавець) та Державним підприємством "Конярство України" в особі філії «Лимарівський кінний завод № 61» (Позичальник) був укладений договір позики № 2/05ФП.
Згідно з умовами даного договору, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, передбаченому договором, а Позичальник зобов'язується повернути позику у визначений Договором строк.
Позивач вказує, що Позикодавцем було перераховано Позичальнику суму позики у розмірі 322 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 117807797 від 14.06.2016, № 117807849 від 22.06.2016, № 117807916 від 07.07.2016, № 144408695 від 15.07.2016, № 1139308980 від 20.07.2016 копії яких додані до матеріалів позовної заяви.
Відповідно до п. 4.1. договору, кінцева дата повернення позики в повному обсязі до 01 грудня 2016 року. Датою повернення позики є дата зарахування грошових коштів рахунок Позикодавця.
Всупереч умовам договору, Позичальником не було повернуто позику Позикодавцю.
В подальшому, 07 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ БУДИНОК «НОВААГРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" було укладено договір № 1-04 про відступлення права вимоги.
Відповідно до вказаного договору Первісний кредитор передає Новому кредитору, а Новий кредитор приймає право вимоги, що належить Первісному кредитору, і стає кредитором за договором позики № 2/05ФП від 20.05.2016, укладеним між Первісним кредитором і Державним підприємством "Конярство України" в особі філії «Лимарівський кінний завод № 61» Державного підприємства "Конярство України".
Згідно з умовами договору про відступлення права вимоги, Новий кредитор одержує право (замість Первісного кредитора) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов'язань за договором позики № 2/05ФП від 20.05.2016, зокрема сплати суми основного боргу в розмірі 322 000,00 грн., інфляційних витрат, 3% річних, а також виконання інших зобов'язань, що виникли за Основним договором чи можуть виникнути у майбутньому.
Зважаючи на викладені обставини, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики № 2/05ФП від 20.05.2016 в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 322 000,00 грн. основного боргу, 32 200,00 грн. штрафу, 98 757,40 грн. інфляційних втрат, 34 760,17 грн. 3 % річних.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 та 2 статті 1047 Цивільного кодексу України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позивач вказує, що Позикодавцем було перераховано Позичальнику суму позики у розмірі 322 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 117807797 від 14.06.2016, № 117807849 від 22.06.2016, № 117807916 від 07.07.2016, № 144408695 від 15.07.2016, № 1139308980 від 20.07.2016.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Підставою недійсності правочину згідно з вимогами ч. 1 статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, однією з вимог, передбачених ч. 1 статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину є те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 4 статті 67 ГК України (в редакції чинній на день укладення договору позики) державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями за погодженням з Міністерством фінансів України, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов'язаннями за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 15 червня 2011 року № 809, якою затверджено Порядок погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями.
Так, даний Порядок визначає процедуру погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі (далі - підприємства), кредитів (позик) шляхом укладення кредитного договору, договору позики або випуску облігацій підприємства (далі - залучення кредиту (позики), у результаті якого виникають зобов'язання щодо повернення коштів, та надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями.
Пункт 2 Порядку (в редакції чинній на день укладення договору позики) погоджується:
Міністерством фінансів України - щодо внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик);
органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю щодо внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик).
Згідно пункту 4 Порядку (в редакції чинній на день укладення договору позики) Міністерство фінансів України або уповноважений орган протягом 30 робочих днів після надходження заяви приймає рішення щодо погодження залучення кредиту (позики), забезпечення підприємством виконання зобов'язань за кредитом (позикою) порукою або гарантією чи відмови у погодженні, про що письмово повідомляє підприємству.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження погодження укладення договору позики № 2/05ФП від 20.05.2016 Міністерством фінансів України або органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю.
Відтак, при укладенні вказаного договору позики була порушена процедура його обов'язкового погодження, врегульована Порядком, адже договір позики № 2/05ФП від 20.05.2016, укладено без погодження Міністерством фінансів України або органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю.
Таким чином, наведені обставини свідчать, що договір позики № 2/05ФП від 20.05.2016, укладено з порушенням імперативних приписів ч. 4 статті 67 ГК України та Порядку погодження залучення державними підприємствами, у тому числі господарськими товариствами (крім банків), у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, кредитів (позик), надання гарантій або поруки за такими зобов'язаннями за відсутності обов'язкового погодження Міністерством фінансів України або органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю, що свідчить про недотримання в момент вчинення вищезазначеного правочину вимог ч. 1 статті 203 ЦК України, яка встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відтак, недійсність договору позики прямо встановлена законом через порушення при його укладенні імперативних приписів ч. 4 ст. 67 ГК України та Порядку щодо обов'язкового погодження органу виконавчої влади, який здійснював функції управління державною власністю, що свідчить про нікчемність Договору позики вцілому.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, суд не вбачає правових підстав для задоволення первісного позову.
В свою чергу, позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання недійсним договору позики № 2/05ФП від 20.05.2016 у тому числі обґрунтовані тими обставинами, що у керівника філії «Лимарівський кінний завод № 61» Кудрі І.І. були відсутні повноваження на укладення спірного договору.
Так, позивач за зустрічним позовом - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України вказує на те, що повноваження відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені такої юридичної особи визначаються її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною собою та довіреністю, виданою у встановленому порядку керівнику цього підрозділу.
Договір позики № 2/05ФП від 20.05.2016 зі сторони позичальника підписано керівником філії «Лимарівський кінний завод № 61» Державного підприємства «Конярство України» Кудрею І.І., який діяв на підставі довіреності № 24 від 22.05.2015.
Згідно приписів ст. 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Положенням про філію «Лимарівський кінний завод № 61» Державного підприємства «Конярство України» затверджене Наказом Державного підприємства «Конярство України» від 30.01.2012 № 6, встановлено, що це положення є документом, що регулює діяльність Філії «Лимарівський кінний завод № 61» Державного підприємства «Конярство України».
Пунктом 1.2 Положення про філію встановлено, що координацію діяльності Філії, контроль за дотриманням цього Положення та ефективністю використання і збереження закріпленого за Філією майна здійснює Державне підприємство «Конярство України».
Пунктом 7.2.1 Положення про філію передбачено, що Філія зобов'язана дотримуватись вимог чинного законодавства України та умов цього Положення.
Згідно з пунктом 7.2.3 Положення про філію - Філія зобов'язана здійснювати контроль за належним виконанням контрагентами діючих правочинів та негайно
(протягом 24 годин) про невиконання вимог правочинів та/або незаконні дії фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 8.1 Положення про філію встановлено, що для здійснення оперативного управління (керівництва) справами Філії призначається керівник Філії.
Пунктом 8.4 Положення про філію передбачено, що повноваження керівника Філії визначаються трудовим контрактом та довіреністю виданою Державним підприємством «Конярство України».
Відповідно до пункту 8.6.10 керівник Філії укладає від імені Державного підприємства «Конярство України» господарські, цивільно-правові договори в межах сум, передбачених трудовим контрактом та довіреністю.
Пунктом 2.1 Договору позики № 1/05ФП від 20.05.2016 сторони погодили, що сума позики становить 800 000,00 грн.
Позивач вказує, що Позикодавцем було перераховано Позичальнику суму позики у розмірі 322 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 117807797 від 14.06.2016, № 117807849 від 22.06.2016, № 117807916 від 07.07.2016, № 144408695 від 15.07.2016, № 1139308980 від 20.07.2016.
При цьому, позивачем не долучена до матеріалів справи копія довіреності № 24 від 22.05.2015, якою Кудря І.І. був би уповноваженим на підписання оспорюваного договору позики.
Отже, укладення договору позики керівником філії «Лимарівський кінний завод № 61» Державного підприємства «Конярство України» Кудрею І.І. за відсутності довіреності, виданої йому Державним підприємством «Конярство України», не відповідає вимогам ст. 95 Цивільного кодексу України та Положенню про філію «Лимарівський кінний завод № 61» Державного підприємства «Конярство України» та свідчить, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів наявності у керівника філії «Лимарівський кінний завод № 61» Державного підприємства «Конярство України» Кудрі І.І. необхідного обсягу цивільної дієздатності на час укладення договору позики від імені Державного підприємства «Конярство України».
Згідно ч. 8 ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції чинній на день укладення Договору - 20.05.2016) керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо, зокрема, одержання та видачі позик (кредитів), надання поруки, гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.10.2015 порушено провадження у справі № 910/21682/15 про банкрутство Державного підприємства «Конярство України» та введено процедуру розпорядження майном боржника.
Тобто законодавець в ч. 8 статті 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» чітко встановив обов'язковою передумовою вчинення правочину щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника одержання позики підприємством, яке перебуває в процедурі розпорядження майном - отримання погодження розпорядника майна на укладення даного правочину, однак доказів на підтвердження погодження розпорядником майна укладення оспорюваного договору матеріали справи не містять.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).
Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18 та від 11.02.2020 у справі № 922/1159/19 вказав, що самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.
Відповідач 1 за зустрічним позовом у відзиві на позовну заяву Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України зазначив, що останнім не доведено порушення права Міністерства оскаржуваним правочином.
З наведеними доводами відповідача 1 за зустрічним позовом суд не погоджується зважаючи на наступне.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства об'єктами державної власності» від 09.10.2019 № 954-р Державне підприємство «Конярство України» було передано із сфери управління Мінагрополітики до сфери управління Мінекономіки.
Статтею 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» передбачено, що управління об'єктами державної власності - здійснюється Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Відповідно до пункту 10 Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, право на управління об'єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
Згідно з актом приймання-передачі від 18.10.2019 Державне підприємство «Конярство України» передано зі сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства до сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.
Таким чином, Мінекономіки з 18.10.2019 є органом управління Державного підприємства «Конярство України».
Тому, рішення суду постановлені відносно Державного підприємства «Конярство України» вплинуть на майновий стан підприємства, оскільки змінюють та/або припиняють певні правовідносини, а відтак впливають і на матеріально-правові відносини Державного підприємства «Конярство України» та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України як органу управління майном вказаного підприємства.
Крім того, відповідачем 1 за зустрічним позовом у відзиві на позовну заяву Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України викладено заяву про застосування строків позовної давності
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Як зазначалось вище, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з 18.10.2019 є правонаступником прав та обов'язків Міністерства аграрної політики та продовольства України, щодо управління Державним підприємством «Конярство України».
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.07.2020 задоволено клопотання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та залучено його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
Одразу після залучення до у часті у справі Міністерство звернулось до суду з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи.
10.07.2020 представнику Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України була надана можливість для ознайомлення з матеріалами справи та виготовлення їх фотокопій.
Таким чином, про існування та про підстави для звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору позики № 1/05ФП від 20.05.2016 Міністерству стало відомо після 10.07.2020.
Зважаючи на встановлені обставини, строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України не пропущено.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Зважаючи на встановлені обставини укладення оспорюваного правочину керівником філії «Новоолександрівський кінний завод № 64» державного підприємства «Конярство України» за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності, за відсутності погодження Державним підприємством «Конярство України» та розпорядником майна боржника, суд також вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору позики № 2/05ФП від 20.05.2016, укладеного між філією «Новоолександрівський кінний завод № 64» Державного підприємства "Конярство України" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Новаагро».
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору покладаються на позивача; судові витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом покладаються на відповідачів.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" до Державного підприємства "Конярство України" про стягнення заборгованості відмовити.
2. Позов Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж", Державного підприємства "Конярство України" про визнання недійсним договору позики задовольнити.
3. Визнати недійсним договір позики № 2/05ФП від 20.05.2016, укладений між філією «Лимарівський кінний завод № 61» Державного підприємства "Конярство України" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Новаагро».
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" (62420, Харківська обл., Харківський р-н., с. Веселе, вул. Жовтнева, 4; ідентифікаційний код 37574805) на користь Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код 37508596) 1 051 (одну тисячу п'ятдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.
5. Стягнути з Державного підприємства "Конярство України" (01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1; ідентифікаційний код 37404165) на користь Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код 37508596) 1 051 (одну тисячу п'ятдесят одну) грн. 00 коп. судового збору.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
7. Копію рішення направити сторонам, розпоряднику майна боржника, Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та прокуратурі м. Києва.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 07.04.2021.
Суддя П.П. Чеберяк