ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.03.2021Справа № 910/18474/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/18474/20
за позовом Державної екологічної інспекції у Тернопільській області (Україна, 46008, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Шашкевича, буд. 3; ідентифікаційний код: 37977693)
до Фізичної особи-підприємця Асєєва Дмитра Володимировича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Галицька"
про стягнення 514 008,00 грн
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились;
від третьої особи: не з'явились.
Державна екологічна інспекція у Тернопільській області (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Асєєва Дмитра Володимировича (далі - відповідач) про стягнення 514 008,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участі транспортного засобу, експлуатацію якого здійснював відповідач, навколишньому природному середовищу було завдано шкоду, розмір якої, за розрахунком позивача, складає 514 008,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18474/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.12.2020.
У підготовче засідання 23.12.2020 представники сторін не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 23.12.2020 судом було залучено Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Галицька" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору, на стороні відповідача, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання до 10.02.2021.
19.01.2021 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 23.12.2020.
У підготовче засідання 10.02.2021 представники учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась.
У підготовчому засіданні 10.02.2021 судом було оголошено перерву до 10.03.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, учасників справи було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 910/18474/20 призначено на 10.03.2021.
У підготовче засідання 10.03.2021 представники учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання учасники справи були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи обов'язковою судом не визнавалась, проте до суду від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання без участі його представника.
Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 31.03.2021.
У судове засідання 31.03.2021 представники учасників справи не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників учасників справи сторін обов'язковою судом не визнавалась.
Оскільки в матеріалах справи наявні всі необхідні докази для ухвалення рішення, а також враховуючи, що неявка представників учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті, суд розглянув справу за відсутності представників учасників справи.
У судовому засіданні 31.03.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.09.2017 року, за наслідками дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу (автопоїзда), що перевозив дизельне паливо, стався розлив нафтопродуктів на земельну ділянку придорожньої смуги об'їзного шляху м. Тернополя біля с. Петриків, Тернопільського району, Тернопільської області, що зафіксовано Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області (далі - позивач, Інспекція) в Акті обстеження засмічення, забруднення земельної ділянки від 01.09.2017.
Як зазначає позивач, Відділом інструментально-лабораторного контролю Інспекції було проведено вимірювання показників складу та властивостей ґрунту, відібраних по місцю скоєння ДТП, у трьох місцях з явними ознаками розливання нафтопродуктів по поверхні верхнього шару ґрунту на площах 750 м2, 600 м2 та 300 м2, що підтверджується Актом відбору проб ґрунтів № 20-09-17 від 06.09.2017 та Протоколом № 20-09-17 (89-09-17) вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів від 07.09.2017.
Листом від 13.09.2017 № 3-2/3053 Інспекція звернулась до Відділу Держгеокадастру у Тернопільському районі, в якому просила надати інформацію щодо категорії, цільового призначення та грошової оцінки земельної ділянки, яка знаходиться в с. Петриків, обабіч об'їзної дороги по вул. С.Будного.
Листом від 20.09.2017 № 530/117-17 Відділ Держгеокадастру у Тернопільському районі повідомив Інспекцію, що відповідно до розробленої ПП "Галицькі землі" у 2012 році технічної документації з нормативної грошової оцінки земель с. Петриків, станом на 01.01.2017, нормативна грошова оцінка за 1 кв.м. землі за середню (базову) для розрахунків оцінки земельних ділянок становить 155,76 грн.
Листом від 22.09.2017 № 3-2/3146 Інспекція звернулась до Тернопільського районного відділення поліції ГУНП в Тернопільській області, в якому просила повідомити про прийняте рішення стосовно суб'єкта господарювання (найменування та адресу), автомобіль якого спричинив 01.09.2017 дорожньо-транспортну пригоду при транспортуванні нафтопродуктів у с. Петриків, обабіч об'їзної дороги по вул. С.Будного.
У відповідь на вказаний лист позивача, Слідче управління ГУНП в Тернопільській області у листі від 13.10.2017 № 11322/9/4-2017 повідомило Інспекцію про те, що за фактом ДТП проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12017210000000241 від 01.09.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України, в ході якого встановлено, що 01.09.2017 о 14 год. 54 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автопоїздом у складі сідлового тягача-Е Freightliner-CST 120, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2003 року випуску, з напівпричепом-цистерною Energo NC-38-4, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1994 року випуску, рухаючись по вул. Об'їзна у м. Тернополі у напрямку від вул. С.Будного до вул. Петрасевича, наближаючись до перехрестя з вул. Митрополита Шептицького, допустив зіткнення з іншими транспортними засобами, які стояли в лівій смузі руху транспортного потоку по вул. Об'їзна на перехресті з метою виконання повороту ліворуч на вул. Митрополита Шептицького. В ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження було встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , на дату ДТП, згідно з наказом про прийняття на роботу від 31.03.2017 № 25-К, а також трудового договору від 30.03.2017 був прийнятий на роботу водієм Фізичною особою-підприємцем Асєєвим Дмитром Володимировичем (далі - відповідач, ФОП Асєєв Д.В.) і за водієм ОСОБА_1 , відповідно до наказу № 31/03-17, був закріплений вказаний автопоїзд (сідловий тягач та напівпричеп-цистерна). ФОП Асєєв Д.В. здійснював експлуатацію автопоїзда на підставі Договору оренди транспортного засобу № 2-01/15 від 01.07.2015, укладеного з громадянкою ОСОБА_2 (власником сідлового тягача-Е Freightliner-CST 120, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2003 року випуску, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 25.01.2013) та Договору оренди транспортного засобу № 2-02/15 від 01.09.2015, укладеного з громадянином ОСОБА_3 (власником напівпричепа-цистерни Energo NC-38-4, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1994 року випуску, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 26.03.2011). На вказані сідловий тягач та напівпричіп-цистерну 30.09.2015 були видані тимчасові реєстраційні талони серії НОМЕР_6 та НОМЕР_7, відповідно, з відомостями про орендаря вказаних транспортних засобів - ФОП Асєєв Д.В. Послуги з перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом здійснювались ФОП Асєєв Д.В. на підставі ліцензії, виданої Держаною інспекцією України з безпеки на наземному транспорті серії НОМЕР_8 від 30.12.2014, та Свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів від 21.12.2016 з терміном дії до 15.12.2017 року.
Листом від 16.09.2019 № 1-1-05-3372 Інспекція звернулась до ГУНП в Тернопільській області, в якому просила надати інформацію про хід кримінального провадження №12017210000000241 від 01.09.2017.
У відповідь на вказаний лист позивача, ГУНП в Тернопільській області у листі від 30.09.2019 № 12409/0/4-2019 повідомило Інспекцію про те, що постановою від 30.11.2017 кримінальне провадження №12017210000000241 від 01.09.2017 було закрито, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю, зокрема в діях водія ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.
Листом від 21.10.2019 № 1-1-05-3828 Інспекція звернулась до ГУНП в Тернопільській області з проханням повідомити чи були дотримані під час перевезення небезпечних вантажів водієм ОСОБА_1 норми законодавства, а саме щодо наявності у водія автопоїзда договору обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів.
У відповідь на вказаний лист позивача, ГУНП в Тернопільській області у листі від 24.10.2019 № 13673/9/4-2019 повідомило Інспекцію, що водій ОСОБА_1 на час керування автопоїздом мав при собі Договір обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів № 0673 від 09.11.2016, укладений з Приватним акціонерним товариством Страхова компанія "Галицька" (далі - третя особа, СК "Галицька").
Згідно з проведеними позивачем розрахунками розміру відшкодування збитків №1, №2, №3, заподіяних водієм ОСОБА_1 внаслідок ДТП автопоїздом у складі сідлового тягача-Е Freightliner-CST 120, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом-цистерною Energo NC-38-4, реєстраційний номер НОМЕР_3 , навколишньому середовищу в с. Петриків, Тернопільського району розлиттям нафтопродуктів внаслідок забруднення земельної ділянки, площею 750 м2, завдано шкоди в розмірі 233 640,00 грн (Розрахунок №1); земельної ділянки, площею 600 м2, завдано шкоди в розмірі 186 912,00 грн (Розрахунок №2); земельної ділянки, площею 300 м2, завдано шкоди в розмірі 93 456,00 грн (Розрахунок №3).
З матеріалів справи вбачається, що 02.02.2018 позивачем було направлено відповідачу претензію № 3-2/319 від 02.02.2018 про перерахування завданих державі збитків в результаті порушення природоохоронного законодавства в загальному розмірі 514 008,00 грн, згідно з вказаними вище розрахунками розміру відшкодування збитків (докази направлення вказаної претензії відповідачу містяться в матеріалах справи), яка була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Листами від 23.06.2020 № 1-1-09-2336, від 02.07.2020 № 1-1-09-2454, від 15.07.2020 №1-1-09-2617, від 28.07.2020 № 1-1-09-2817 Інспекція зверталась до СК "Галицька", в яких просила надати інформацію про те, чи проводилось третьою особою відшкодування збитків по вищезазначеному страховому випадку (докази направлення вказаних листів третій особі містяться в матеріалах справи), проте відповіді на листи позивача третьою особою суду не надано.
З огляду на вищенаведене, Інспекція звернулась до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача шкоду, завдану навколишньому природному середовищу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участі транспортного засобу, експлуатацію якого здійснював відповідач, розмір якої, за розрахунком позивача, складає 514 008,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Пунктом а) ч. 1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про використання та охорону земель.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 № 995 "Про утворення територіальних органів Державної екологічної інспекції" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної екологічної інспекції за переліком згідно з додатком, у тому числі Державну екологічну інспекцію у Тернопільській області.
За змістом пункту 1 Розділу І Положення про Державну екологічну інспекцію у Тернопільській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 28.04.2020 №125 (далі - Положення), Державна екологічна інспекція у Тернопільській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України та їй підпорядковується.
Відповідно до п. 2 Розділу ІІ Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про використання та охорону земель, надр.
Статтею 66 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що у разі аварії, що спричинила забруднення навколишнього природного середовища, підприємства, установи, організації зобов'язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і організацій зобов'язані повідомляти про аварію і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради, центральному органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, відповідній обласній, Київській, Севастопольській міській державній адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та населенню.
Згідно з частинами 1, 4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди.
Для настання деліктної відповідальності необхідним є встановлення судом складу цивільного правопорушення, а саме: а) протиправної поведінки заподіювача шкоди; б) наявності шкоди; в) причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача шкоди; г) вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, передбачених законом, коли відповідальність настає незалежно від вини.
Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
На позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог.
За змістом статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У той же час, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що вказаною нормою покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд встановив, що 01.09.2017 о 14 год. 54 хв. сталась ДТП за участю транспортного засобу у складі сідлового тягача-Е Freightliner-CST 120, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом-цистерною Energo NC-38-4, реєстраційний номер НОМЕР_3 , по вул. Об'їзна у м. Тернополі у напрямку від вул. С.Будного до вул. Петрасевича, що підтверджується наявною в матеріалах справи постановою ГУНП в Тернопільській області про закриття кримінального провадження від 30.11.2017, за наслідками якої стався розлив нафтопродуктів на земельну ділянку придорожньої смуги об'їзного шляху м. Тернополя біля с. Петриків, Тернопільського району, Тернопільської області, що зафіксовано позивачем в Акті обстеження засмічення, забруднення земельної ділянки від 01.09.2017.
Як про те зазначено в постанові ГУНП в Тернопільській області про закриття кримінального провадження від 30.11.2017, водій транспортного засобу у складі сідлового тягача-Е Freightliner-CST 120, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом-цистерною Energo NC-38-4, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , рухаючись по вул. Об'їзна у м. Тернополі у напрямку від вул. С.Будного до вул. Петрасевича, не був достатньо уважний, належно не стежив за дорожньою обстановкою, умовами та, відповідно, не реагував на їх зміну, чим порушив вимоги пунктів 1.5 ч. 1, 1.10, 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, які зобов'язували водія своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною першою статті 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18).
Враховуючи встановлені судом під час розгляду цієї справи обставини, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що наданими позивачем доказами підтверджується перебування, станом на дату ДТП (01.09.2017), водія автопоїзда ОСОБА_1 у трудових відносинах із відповідачем та виконання ним своїх трудових обов'язків, про що свідчить зміст листа ГУНП в Тернопільській області від 13.10.2017 № 11322/9/4-2017, відповідно до якого в ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження було встановлено, що громадянин ОСОБА_1 , на дату ДТП, згідно з наказом про прийняття на роботу від 31.03.2017 № 25-К, а також трудового договору від 30.03.2017 був прийнятий на роботу водієм ФОП Асєєвим Д.В. і за водієм ОСОБА_1 , відповідно до наказу № 31/03-17, був закріплений вказаний автопоїзд (сідловий тягач та напівпричеп-цистерна).
Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27 жовтня 1997 № 171 (у редакції наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 4 квітня 2007 № 149), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 травня 1998 за № 285/2725 (далі - Методика), Методика розроблена відповідно до Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про відходи" та інших нормативно-правових актів. Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди суб'єктами господарювання та фізичними особами в процесі їх діяльності через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і поширюється на всі землі України незалежно від форм їх власності.
Пунктами 3.1 - 3.3 Методики встановлено, що землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх граничнодопустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення). Землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.
Суд встановив факт забруднення внаслідок ДТП, що мала місце 01.09.2017, земельної ділянки придорожньої смуги об'їзного шляху м. Тернополя біля с. Петриків, Тернопільського району, Тернопільської області, про що свідчить Акт Інспекції обстеження засмічення, забруднення земельної ділянки від 01.09.2017.
Згідно з п. 3.4 Методики визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації про кількість (об'єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються площа, глибина проникнення.
За змістом пунктів 4.1, 4.2 Методики розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення. Основою розрахунків розміру шкоди від забруднення земель є нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка зазнала забруднення.
Пунктами 4.6, 4.7 Методики передбачено, що розмір шкоди від забруднення земель визначається за формулою 1: Р Ш = А х Г ОЗ х П Д х К З х К Н х К ЕГ, де Р Ш - розмір шкоди від забруднення земель, грн; А - питомі витрати на ліквідацію наслідків забруднення земельної ділянки, значення якого дорівнює 0,5; Г ОЗ - нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що зазнала забруднення (засмічення), грн./м 2; П Д - площа забрудненої земельної ділянки, м 2; К З - коефіцієнт забруднення земельної ділянки, що характеризує кількість забруднюючої речовини в об'ємі забрудненої землі залежно від глибини просочування; К Н - коефіцієнт небезпечності забруднюючої речовини, значення якого визначається за додатком 1; К ЕГ - коефіцієнт еколого-господарського значення земель визначається за додатком 2. Довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що зазнала забруднення, надають територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Суд встановив, що позивач, як уповноважений орган, що здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про використання та охорону земель, на підставі проведених вимірювань показників складу та властивостей ґрунту, відібраних на місці скоєння ДТП по поверхні ґрунту на площах 750 м2, 600 м2 та 300 м2 з явними ознаками розливання нафтопродуктів, у відповідності з вищевказаними положеннями Методики, провів розрахунки розміру відшкодування збитків №1, №2, №3, заподіяних водієм ОСОБА_1 внаслідок ДТП автопоїздом у складі сідлового тягача-Е Freightliner-CST 120, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом-цистерною Energo NC-38-4, реєстраційний номер НОМЕР_3 , навколишньому середовищу в с. Петриків, Тернопільського району розлиттям нафтопродуктів внаслідок забруднення, відповідно до яких загальний розмір шкоди становить 514 008,00 грн, з яких 233 640,00 грн внаслідок забруднення земельної ділянки, площею 750 м2 (Розрахунок № 1); 186 912,00 грн - внаслідок забруднення земельної ділянки, площею 600 м2 (Розрахунок № 2) та 93 456,00 грн - внаслідок забруднення земельної ділянки, площею 300 м2 (Розрахунок № 3).
Дії водія ОСОБА_1 , який керував автопоїздом у складі сідлового тягача-Е Freightliner-CST 120, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом-цистерною Energo NC-38-4, реєстраційний номер НОМЕР_3 , перебувають у причинно-наслідковому зв'язку між протиправною поведінкою вказаної особи та завданою внаслідок ДТП, що мала місце 01.09.2017, шкодою і завдана навколишньому середовищу шкода є наслідком протиправної поведінки завдавача шкоди.
При цьому, відсутність постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.
Крім того, не притягнення водіїв до відповідальності за порушення правил дорожнього руху, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16 та від 16.04.2019 у справі № 927/623/18.
Згідно з постановою ГУНП в Тернопільській області про закриття кримінального провадження від 30.11.2017 причиною настання ДТП є порушення водієм автопоїзда у складі сідлового тягача-Е Freightliner-CST 120, реєстраційний номер НОМЕР_2 , з напівпричепом-цистерною Energo NC-38-4, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_1 вимог пунктів 1.5 ч. 1, 1.10, 2.3 (б, д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Позивачем у встановленому процесуальним законом порядку за допомогою належних та допустимих доказів доведено суду, що в діях відповідача, як роботодавця винної в ДТП особи, наявний склад цивільного правопорушення, що має своїм наслідком відшкодування завданої навколишньому середовищу шкоди.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача на наступні обставини.
За приписами статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом.
Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування" страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів є одним із видів обов'язкового страхування.
Пунктом 1 Порядку і Правил проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 № 733 (далі - Порядок і Правила), обов'язкове страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів (далі - страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів) проводиться з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів.
За змістом пунктів 4, 5 Порядку і Правил об'єктом страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди життю, здоров'ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів у порядку, визначеному законодавством. Страховими ризиками, з настанням яких виникає цивільно-правова відповідальність страхувальника, є шкода, заподіяна життю, здоров'ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб під час перевезення небезпечних вантажів. Страховий випадок - це будь-яка подія під час перевезення небезпечних вантажів, внаслідок якої заподіяна шкода життю, здоров'ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу, майну фізичних та юридичних осіб і виникла цивільно-правова відповідальність страхувальника щодо відшкодування цієї шкоди. Усі майнові претензії чи позови щодо збитків, завданих однією подією, вважаються одним страховим випадком.
Відповідно до п. 7 Порядку і Правил страховою сумою за страхуванням відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів є сума, в межах якої страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або за його дорученням потерпілій третій особі. Страхова сума за кожну повну та неповну тонну небезпечного вантажу встановлюється залежно від класу небезпеки вантажу. Страхові виплати поділяються: 1) на відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю третіх осіб, - 50 відсотків страхової суми; 2) на відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, - 30 відсотків страхової суми; 3) на відшкодування шкоди, заподіяної майну третіх осіб, - 20 відсотків страхової суми.
Страхувальник зобов'язаний укласти договір страхування до початку діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечного вантажу. Перевізник небезпечного вантажу зобов'язаний укласти договір страхування виходячи з обсягу небезпечного вантажу (пункт 10 Порядку і Правил).
З матеріалів справи вбачається, що між Асєєвим Д.В. та Приватним акціонерним товариством Страхова компанія "Галицька" (третьою особою) було укладено Договір № 0673 обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів від 09.11.2016 (далі - Договір обов'язкового страхування), за умовами якого третя особа прийняла на себе обов'язок щодо відшкодування страхувальником (відповідачем) заподіяної шкоди, в тому числі навколишньому середовищу, під час настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів, згідно з Порядком і Правилами (п. 1.1 Договору обов'язкового страхування); страхова сума - 204 000,00 грн, з яких за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, - 30 % страхової суми (п. 1.9 Договору обов'язкового страхування); франшиза (обчислюється із страхової суми під час відшкодування шкоди, заподіяної третім особам та навколишньому природному середовищу) в розмірі 1 % (п. 1.12 Договору обов'язкового страхування); термін дії Договору з 19.11.2016 по 18.11.2017 (п. 1.14 Договору обов'язкового страхування).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір обов'язкового страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Подібний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
Частиною 18 статті 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Статтею 1194 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
В силу вищевказаних положень законодавства, відповідно до умов Договору обов'язкового страхування, особою, відповідальною за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, внаслідок ДТП, що мала місце 01.09.2017, є СК "Галицька" в межах 61 200,00 грн (30 % страхової суми - 204 000,00 грн), за вирахуванням передбаченої Договором обов'язкового страхування франшизи у сумі 612,00 грн (61 200 грн х 1 %), що становить 60 588,00 грн.
Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частин 1, 3 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Однак позивач, будучи обізнаним станом на дату подання позову до суду про укладення між відповідачем та третьою особою Договору обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів № 0673 від 09.11.2016, визначив відповідачем ФОП Асєєва Д.В., як особу відповідальну за шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, в повному обсязі (514 008,00 грн), натомість СК "Галицька", як страховик за Договором обов'язкового страхування, бере участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Отже, позов в частині вимог про стягнення завданої навколишньому природному середовищу шкоди в розмірі 60 588,00 грн пред'явлено до неналежного відповідача.
Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 у справі №127/93/17-ц та від 12 грудня 2018 у справах №570/3439/16-ц та №372/51/16-ц).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частини перша та друга статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача.
Доводи Інспекції, викладені у позовній заяві, щодо неодноразового звернення до СК "Галицька" із листами та відсутності у позивача інформації щодо виплати страхового відшкодування за вказаним вище страховим випадком не є підставою для покладення на відповідача відповідальності за заподіяну навколишньому природному середовищу шкоду у визначеному Договором обов'язкового страхування розмірі.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, однак відповідач протягом перебування справи у провадженні суду із заявою про застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності не звертався.
За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача підлягає шкода, завдана навколишньому природному середовищу, в розмірі 453 420,00 грн (514 008,00 грн - 60 588,00 грн). У задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди в розмірі 60 588,00 грн слід відмовити, оскільки вказані вимоги пред'явлені до неналежного відповідача.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 801,30 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, а решта витрат позивача зі сплати судового збору, в зв'язку з необхідністю часткової відмови у задоволенні позову - на позивача.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Асєєва Дмитра Володимировича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) в дохід Спеціального фонду Петриківської сільської ради Тернопільського району (р/р НОМЕР_9, код бюджету 24062100, ідентифікаційний код одержувача: 38038156, УК у Тернопільському районі) шкоду, завдану навколишньому природному середовищу, в розмірі 453 420 (чотириста п'ятдесят три тисячі чотириста двадцять) грн 00 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Асєєва Дмитра Володимировича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Державної екологічної інспекції у Тернопільській області (Україна, 46008, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Шашкевича, буд. 3; ідентифікаційний код: 37977693) витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 801 (шість тисяч вісімсот одна) грн 30 коп.
5. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,82 грн покласти на позивача.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 12.04.2021
Суддя О.В. Нечай