Постанова від 05.04.2021 по справі Б-11/45-3/270-21/145

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2021 р. Справа №Б-11/45-3/270-21/145 (909/962/20)

Західний апеляційний господарський суд в складі:

головуючого - судді - О.Л. Мирутенко

суддів - Г.Т. Кордюк

- О.С. Скрипчук

секретаря судового засідання: К. Кострик

Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2020

у справі № Б-11/45-3/270-21/145 (909/962/20)

за позовом: ОСОБА_1

до: Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості

про: стягнення 131 047,56 грн.

за участю представників:

від позивача - Грица Ю.Ю. - адвокат.

від відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2020, суддя Михайлишин В.В., було відмовлено в позові ОСОБА_1 . Судові витрати покладено на позивача.

З даним рішенням не погодився ОСОБА_1 і оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 256, 267 ЦК України, ст.ст. 117, 233 КЗпП України.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду Західного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 справу №Б-11/45-3/270-21/145 (909/962/20) було передано на розгляд колегії суддів у складі: Мирутенко О.Л. - головуючий суддя, Кордюк Г.Т., Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2020 у справі № Б-11/45-3/270-21/145(909/962/20). Витребувано з Господарського суду Івано-Франківської області матеріали справи №Б-11/45-3/270-21/145(909/962/20).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 було призначено справу до розгляду на 05.04.2021.

Сторони були повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2020 у справі №Б-11/45-3/270-21/145 (909/962/20) - скасувати, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості. Справа перебуває в процедурі ліквідації банкрута, ліквідатор - арбітражний керуючий Седлецький О. В.

08.05.2018 суд визнав Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначив арбітражного керуючого Седлецького О. В.

У жовтні 2020 року працівник банкрута ОСОБА_1 , в межах справи №Б-11/45-3/270-21/145, звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.06.2017 по 06.12.2019 у розмірі 131047,56 гривень.

Свої вимоги позивач обгрунтував тим, що перебував у трудових відносинах з відповідачем та 29.06.2017 був звільнений з роботи. В день звільнення, в порушення статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), йому не було виплачено належні суми заробітної плати, а фактичний розрахунок проведено тільки 06.12.2019. Посилаючись на приписи статті 117 КЗпП України, просить суд стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.06.2017 по 06.12.2019 у розмірі 131047,56 гривень.

ОСОБА_1 працював у Івано-Франківському обласному державному об'єднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на посаді начальника сторожової охорони та 29.06.2017 був звільнений, на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (підтверджується копією трудової книжки, індивідуальною відомістю про застраховану особу ПФУ форми ОК-5, витягом з наказу від 29.06.2017 № 18).

Остаточний розрахунок, всупереч вимог статті 116 КЗпП України, в день звільнення проведений не був.

Виплата позивачу всіх належних сум відбулась 06.12.2019 (виписка з рахунку позивача, відкритого у АТ "Альфа-Банк").

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в порядку статті 117 КЗпП України, відповідачем добровільно не виплачено, що стало причиною звернення позивача з цим позовом до суду.

За змістом статей 4, 14 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що процесуальним законом гарантується право на звернення до господарського суду фізичним особам, які не є підприємцями, за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. Розгляд справ господарським судом здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, що є реалізацією з боку суду принципу диспозитивності як однієї із засад господарського судочинства.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У відповідності до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Суд першої інстанції вірно встановив, що в порушення норм статті 116 КЗпП України, відповідач розрахунок з позивачем при звільненні 29.06.2017 не зробив. Такий розрахунок проведено 06.12.2019. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Водночас, статтею 28 Закону України "Про оплату праці" визначено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (з 21.10.2019 Кодекс України з процедур банкрутства).

Отже, Законом України "Про оплату праці", який є спеціальним, врегульовано, що зобов'язання із заробітної плати, які виникли у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Статтею 59 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Отже, після введення ліквідаційної процедури у банкрута не виникає додаткових зобов'язань, зокрема, і по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку із тим, що господарська діяльність банкрута завершується і строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 13.06.2018 у справі №908/487/16 та від 20.06.2018 у справі № 5/191/10.

Оскільки постанова про визнання Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості банкрутом винесена судом 08.05.2018, то суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що вимоги з виплати середнього заробітку за період з 09.05.2018 по 06.12.2019 є безпідставними та такими, що суперечать положенням Кодексу України з процедур банкрутства.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (п. 3 Порядку).

Згідно з пунктом 8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції вірно встановив, що заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням (звільнення відбулося у червні місяці 2017 року) склала 8 351, 04 гривень (4 686, 94 гривень за квітень місяць 2017 року + 3 664, 10 гривень за травень місяць 2017 року), а середньоденна зарплата становила 214, 13 гривень (8 351, 04 гривень / 39 робочих днів (19 у квітні та 20 у травні).

Відповідно середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.06.2017 (наступний робочий день після звільнення) по 08.05.2018 (винесено постанову про визнання боржника банкрутом) складає 46037,95 гривень (середньоденна заробітна плата 214,13 гривень х 215 робочих днів).

Однак суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки позивач звернувся за захистом своїх прав поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегії суддів не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено у вказаній постанові, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Водночас Велика Палата Верховного Суду враховує, що звернення працівника про стягнення відшкодування пов'язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

В даній постанові зазначено, що в разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Таким чином суди зобов'язані враховувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Однак суд першої інстанції при розгляді даного спору не врахував вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду та невірно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 233 КЗпП України.

Виходячи з викладеного апеляційний суд вважає, що до позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні не застосовується строк позовної давності, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України та суд, що розглядає спір має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Водночас апеляційний суд керується вимогами ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка діяла на час відкриття ліквідаційної процедури банкрута), які передбачали, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.

Відповідно заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з моменту звільнення з роботи позивача до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

З огляду на викладене, колегія Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2020 року у справі № Б-11/45-3/270-21/145 (909/962/20) винесене з порушенням вказаних норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Апеляційний суд постановляє нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольняє частково. Слід стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.06.2017 (наступний робочий день після звільнення) по 08.05.2018 (винесено постанову про визнання боржника банкрутом) в розмірі 46037,95 гривень. В решті позовних вимог слід відмовити.

Cудовий збір покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 269,270,275,277,281,282 ГПК України Західний апеляційний господарський суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 26.11.2020 року у справі № Б-11/45-3/270-21/145 (909/962/20) скасувати.

Постановити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 46037,95 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні

Cудовий збір покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 738,43 грн. в повернення сплаченого судового збору при поданні позовної заяви в суд першої інстанції.

Стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості в дохід Державного бюджету України 1107,64 грн. за апеляційний розгляд справи.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України 2045,36 грн. за апеляційний розгляд справи, про що видати наказ в порядку норми ст. 327 ГПК України.

Постанова набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена сторонами в касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко

Судді: Г.Т. Кордюк

О.С. Скрипчук

"Повний текст постанови виготовлено 08.04.2021"