Провадження № 22-ц/803/2986/21 Справа № 205/10869/14-ц Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 5
06 квітня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права користування власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про поновлення строків позовної давності, усунення перешкод у здійсненні права користування власності, -
У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про усунення перешкод в здійсненні права користування власністю.
Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 проживає у сусідньому будинку АДРЕСА_2 . Нею був встановлений паркан, який складається з двох частин: перша - впритул до зовнішніх стін квартири позивача з бетонних блоків на бетонному фундаменті та частково з металевих листів на стойках. Висота паркана 3,5 метри. На паркані розташовані в'юнкі рослини. Друга - огорожа з євро паркану висотою приблизно 2,5 метри встановлена від житлового будинку позивача до гаражу. Перша частина паркану щільно прилягає до стіни будинку позивача та повністю затуляє розташовані на ній вікна, що перешкоджає належному утриманню будинку АДРЕСА_2 , а також прибудинкової території. До того ж паркан перешкоджає відтоку опадів по ухилу вздовж стіни, внаслідок чого у квартирі з'явилась сирість та грибок і тріщини на стінах. Через те, що паркан повністю затуляє три вікна квартири, до кімнати не потрапляє сонячне світло, а також неможливо провітрити та просушити приміщення, оскільки паркан заважає відчинити вікна, які відчиняються назовні. Через вказані обставини стан приміщень погіршився, стіни будинку почали відхилятися від своєї вертикалі із-за втручання у фундамент. Окрім того позивач позбавлений можливості потрапити до приміщення даху та його обслуговувати, а також здійснити ремонт зовнішніх стін будинку. Позивач зазначає, що відповідачка, яка створила перешкоди у здійсненні права користування власністю, порушує його право власності. Мирним шляхом вирішити цей спір не вдалось. Також з приводу цього спору позивач звертався до КП «ЖЕП № 22», виконавчого комітету Ленінського району м. Дніпропетровська, міської ради м. Дніпропетровська, начальника управління державного архітектурно-планувального контролю, а також Ленінського районного відділу міліції. Проте, вирішити спір у досудовому порядку не вдалось.
На підставі викладеного, позивач просив зобов'язати відповідачку усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування власністю - квартирою АДРЕСА_1 , шляхом знесення, демонтажу за власні кошти самочинно побудованого паркану біля житлового будинку АДРЕСА_2 , який складається з двох частин: перша впритул до зовнішніх стін квартири АДРЕСА_1 з бетонних блоків на бетонному фундаменті та частково з металевих листів на стойках; друга - огорожа з євро паркану.
У червні 2015 року ОСОБА_1 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про поновлення строків позовної давності і про усунення перешкод у здійсненні права користування власністю, зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні нею права користування власністю - своєю частиною приватного будинку і своєю земельною ділянкою, розташованими за адресою АДРЕСА_2 , шляхом знесення, демонтажу за свої власні кошти самочинно збудованих прибудови А?-1 до кв. АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона є власником 162/300 частин приватного будинку АДРЕСА_2 . Частина земельної ділянки, на якій знаходиться будинок, у розмірі 0,0374 га приватизована ОСОБА_1 , інша частина - 0,0045 га приватизована у сумісну власність із співвласницею будинку ОСОБА_3 . У 1998 році на межі ділянки ОСОБА_1 побудовано неузаконені прибудови А?- 1 і гараж В, які порушують державні будівельні норми та становлять загрозу, а також не дають можливості вільно користуватися своєю власністю. Таким чином ОСОБА_2 створює ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування будинком АДРЕСА_2 та земельною ділянкою.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, та зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування власністю-квартирою АДРЕСА_1 , шляхом знесення, демонтажу самочинно побудованого паркану біля житлового будинку АДРЕСА_2 , який складається з двох частин: перша-впритул до зовнішніх стін квартири АДРЕСА_1 з бетонних блоків на бетонному фундаменті та частково з металевих листів на стойках; друга-огорожа з євро паркану. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що користування власником прибудовою літ.А?-1 кв. №2 житлового будинку домоволодіння АДРЕСА_2 можливе тільки після проведення ремонту, а проведення капітального ремонту об'єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 без надання повноцінного доступу до об'єкту з боку домоволодіння АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_1 не можливе, огорожі, встановлені по боковій межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а також перешкоджають доступу до стіни квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_2 , що унеможливлює ремонт зазначеної частини квартири, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню. При цьому, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прибудова літ. А?-1, яка входить до складу квартири АДРЕСА_1 , не є самочинним будівництвом, навпаки право власності на це майно зареєстровано у встановленому законом порядку. Крім того, суд вказав, що позивачкою за зустрічним позовом не доведено, що саме ОСОБА_2 було побудовано гараж літ. В та чим саме відповідачем за зустрічним позовом порушено право ОСОБА_1 ..
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що залізна огорожа на стовпцях цілком відповідає будівельним нормам, тоді як суд може зобов'язати відповідальну особу не зносити паркан повністю, а привести його у відповідність до нормативних вимог. Також апелянт зазначає, що порушення будівельних норм по інсоляції немає. Крім того, апелянт вказує, що прибудова ОСОБА_2 позбавила її можливості відремонтувати свої підземні мережі, а частина стіни прибудови протизаконно знаходиться на її земельній ділянці. Апелянт вказує, що гараж відповідача відповідає всім трьом ознакам самочинного будівництва, так як збудований без відведення земельної ділянки, без дозвільних документів та будівництво, без проекту і з істотними порушенням норм ДБН.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка розташована на 1 поверсі одноповерхового будинку належить на праві власності ОСОБА_2 ..
Будинок, в якому розташована вищезазначена квартира, знаходиться на балансі КП «ЖЕП № 22» Дніпровської міської ради, земельна ділянка надана їм у користування рішенням МВК від 24 квітня 1947 року № 948 площею 0,2131 га.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 940497 та списку співвласників земельної ділянки, співвласниками земельної ділянки на території АДРЕСА_2 , цільовим призначенням якої є обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:08:409:0009.
Висновком експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 2387/2388-18 від 28 лютого 2019 року встановлено, що біля прибудови літ. А?-1 житлового будинку АДРЕСА_3 впритул до зовнішньої стіни квартири АДРЕСА_4 на межі земельної ділянки по АДРЕСА_2 встановлено огорожу з метало профілю на металевих трубах (стійках) висотою наближено до 3,0 м. Зазначена огорожа закриває вікна та зовнішню стіну квартири АДРЕСА_1 . Власник квартири АДРЕСА_4 не має можливості обслуговувати зовнішню стіну прибудови літ.А?-1 та проводити її ремонт. Встановлення огорожі погіршує інсоляцію приміщень квартири АДРЕСА_4 . У зв'язку з тим, що огорожа закриває вікна не забезпечується природне освітлення приміщень. Друга огорожа встановлена від прибудови літ. А?-1 житлового будинку АДРЕСА_3 до гаражу літ. В з євро-паркану, що складається з бетонних стовпців висотою 2, 50 м та набірних бетонних плит по 0,5 м загальною висотою 2, 50 м.
Згідно наданого плану земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3 , виготовленого сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_4 , огорожу встановлено на земельній ділянці, якою користуються власники квартири АДРЕСА_1 , тобто за межами земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:08:409:0009, співвласниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ..
Згідно з п. 6.1.34 ДБН Б.2.2.-12-2018 «Планування і забудова територій» присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх ділянок допускається огороджувати. Висоту огорожі слід встановлювати згідно з вимогами ДБН Б.2.2-5-2011 та правилами благоустрою населеного пункту. Встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях. Огорожа присадибних ділянок не може виступати за червону лінію та межі земельної ділянки.
Відповідно до положень п. 6.7. ДБН Б.2.2-5-2011 «Благоустрій територій» дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови. При цьому, висота огороджень має бути не більше, ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше, ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.
Встановлено, що приміщення, розташовані у прибудові літ.А?-1 відповідно до технічного паспорту квартири АДРЕСА_1 є кухнею та житловими приміщеннями.
Згідно з п. 3.4 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» природне освітлення повинні мати житлові кімнати, кухні, не каналізовані вбиральні, вхідні тамбури до будинків. Відношення площі світлових прорізів житлових кімнат і кухонь до площі підлоги цих приміщень повинно бути в межах від 1:5,5 до 1:8.
Передбачений ст. 103 ЗК України зміст добросусідства зобов'язує власників та землекористувачів земельних ділянок обирати такі способи використання земельних ділянок, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення).
Згідно ч.3 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них. Серед таких прав є право на забудову, отже, й на користування спорудженою будівлею у відповідності до санітарних норм.
Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що встановлені огорожі по боковій межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва.
Також відповідно до вищевказаного Висновку експертів прибудова літ.А?-1 кв. №2 житлового будинку домоволодіння АДРЕСА_3 має незадовільний технічний стан, тобто експлуатація елементів прибудови можлива лише при умові проведення їх ремонту.
Згідно з висновком експертів за результатами проведення додаткової комплексної судової будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою № 5855-19, складеного 01 червня 2020 року, проведення капітального ремонту об'єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 без надання повноцінного доступу до об'єкту з боку домоволодіння АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_1 не можливе.
Відповідно до вказаного Висновку експертів № 5855-19 співвласники земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 користуються земельною ділянкою, яка їм не належить відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку № 940497 від 17 березня 2008 року, а саме: земельною ділянкою площею - 3,41 кв.м від прибудови літ.А?-1 до гаражу літ.В та біля гаражу літ.В; земельною ділянкою площею - 0,77 кв.м від гаражу літ.В до входу на земельну ділянку АДРЕСА_2 .
Нормами ст. 41 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 293 ЦК України передбачено право особи на повагу до житла і приватного життя, на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка порушує ці права особи, є незаконною і може бути припинена за рішенням суду.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає право людини до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції. З урахуванням загальних принципів, передбачених практикою ЄСПЛ, слід зауважити, якщо в Конвенції прямо не визнається право на здорове та спокійне середовище для життя, то у випадках, коли людина безпосередньо і серйозно струбована незручностями, спричиненими іншими особами (поведінка сусідів, функціонування промислових об'єктів тощо), може виникнути питання щодо порушення статті 8 Конвенції. Порушення права на повагу до житла не обмежується конкретними фізичними порушеннями, такими як несанкціоноване проникнення в будинок особи, а також включає такі посягання, які не є конкретними чи фізичними, наприклад, шум, запахи або інші форми втручання. Серйозне порушення може призвести до порушення права людини на повагу до житла, якщо це заважає користуватися зручностями свого житла. Такі порушення слід розглядати не лише в аспекті права особи на матеріальний об'єкт/простір, але і як право на отримання задоволення від користування таким об'єктом. З метою оцінки факту порушення права особи на повагу до житла слід визначити чи досягли незручності того мінімального рівня, необхідного для встановлення втручання у права особи на повагу до житла та приватного життя. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як інтенсивність та триваість незручностей, їх фізичні чи психічні наслідки.
Відповідно до ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені положеннями цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Положеннями ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Однак, зобов'язальний характер власності забороняє власнику використовувати право власності на шкоду правам громадян.
Врахувавши викладене, а також те, що користування власником прибудовою літ.А?-1 кв. №2 житлового будинку домоволодіння АДРЕСА_3 можливе тільки після проведення ремонту, а проведення капітального ремонту об'єкта нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 без надання повноцінного доступу до об'єкту з боку домоволодіння АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_1 не можливе, огорожі, встановлені по боковій межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 не відповідають вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а також перешкоджають доступу до стіни квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_2 , що унеможливлює ремонт зазначеної частини квартири, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 ..
При цьому, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно виходив з наступного.
З відповіді комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 29 листопада 2013 року вбачається, що житлова прибудова літ.А?-1 до будинку за адресою: АДРЕСА_3 побудована у 1978 році.
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , до складу якої входить житлова прибудова літ.А?-1, набуто ОСОБА_2 16 січня 2013 року.
Право власності на вказане майно, включаючи прибудову літ.А?-1, до придбання його з публічних торгів ОСОБА_2 належало ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 13 листопада 2006 року.
Відповідно до положень ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що прибудова літ. А?-1, яка входить до складу квартири АДРЕСА_1 , не є самочинним будівництвом, так як право власності на це майно зареєстровано у встановленому законом порядку.
З відповіді комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 29 листопада 2013 року вбачається, що гараж літ. В, який знаходиться на земельній ділянці домоволодіння АДРЕСА_3 побудовано у 1990 року.
Врахувавши, що ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , тоді як щодо набуття права власності на гараж літ.В у свідоцтві від 16 січня 2013 року не зазначено, а позивачкою за зустрічним позовом не доведено чим саме відповідачем за зустрічним позовом порушено право ОСОБА_1 , - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.
Доводи апелянта в скарзі про те, що залізна огорожа на стовпцях цілком відповідає будівельним нормам, тоді як суд може зобов'язати відповідальну особу не зносити паркан повністю, а привести його у відповідність до нормативних вимог; порушення будівельних норм по інсоляції немає; прибудова ОСОБА_2 позбавила її можливості відремонтувати свої підземні мережі, а частина стіни прибудови протизаконно знаходиться на її земельній ділянці, - колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Твердження апелянта про те, що гараж відповідача відповідає всім трьом ознакам самочинного будівництва, так як збудований без відведення земельної ділянки, без дозвільних документів та будівництво, без проекту і з істотними порушенням норм ДБН, - колегія суддів також вважає безпідставними, так як належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було.
Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 ..
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачена апелянтом сума судового збору за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко