Справа № 369/3033/21
Провадження № 2-о/369/148/21
Іменем України
08.04.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого - судді Дубас Т.В.,
за участю секретаря - Мазурик Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального Міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Київ про встановлення факту народження, -
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження з заявою, заінтересована особа: Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального Міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Київ про встановлення факту народження.
Свої вимоги заявник обґрунтовувала тим, що її представник ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального Міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Київ із заявою про проведення державної реєстрації народження у ОСОБА_1 дитини чоловічої статі, народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Луганськ, Луганської області, Україна, проте їй було відмовлено у проведенні державної реєстрації народження дитини у зв'язку з тим що заявником для підтвердження факту народження дитини було надано документ, що виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Таким чином, заявнику необхідно встановити факт народження сина для реєстрації його народження в органах державної реєстрації актів цивільного стану України та отримання свідоцтва про народження дитини з метою забезпечення прав та інтересів сина, який є громадянином України, але народився на території, на якій органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Керуючись нормою ст. 317 ЦПК України, ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким встановити факт народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою м. Луганськ, громадянкою України, ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Луганськ, Луганської області, Україна.
Заявник та її представник у судове засідання не з'явилися, представник заявника про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву, у якій просив суд розглядати справу за його відсутності, заяву підтримав, просив суд її задовольнити.
Представник заінтересованої особи Києво-Святошинського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального Міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Київ в судове засідання не з'явився, з огляду на скорочені строки справи заінтересована особа про час та місце розгляду справи повідомлялась засобами телефонного зв'язку, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомила.
Суд, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Як стверджував заявник у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , Батько дитини - ОСОБА_4 , Місце народження дитини - м. Луганськ, Луганської області, Україна.
Ч. 1 ст. 144 СК України на батьків покладено обов'язок невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до СК України. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження (ч . 4 ст. 12 Закону).
Правилами державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, деталізовано процедуру проведення державної реєстрації народження дитини. Так, у цьому підзаконному нормативно-правовому акті зазначено, що підставами для такої реєстрації є: медичне свідоцтво про народження (форма №103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545 (у випадку народження дитини в закладі охорони здоров'я, де приймаються пологи); медичне свідоцтво про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма №103-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545 (у випадку народження дитини поза закладом охорони здоров'я).
На виконання законодавчих приписів ст. 144 СК України ОСОБА_2 звернулася в інтересах ОСОБА_1 до Києво-Святошинського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального Міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Київ з заявою про державну реєстрацію народження сина ОСОБА_3 , надавши свідоцтво про народження дитини, видане установою, яка знаходиться на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
27 лютого 2021 року заявнику було відмовлено у проведенні державної реєстрації дитини з посиланням на те, що заявником для підтвердження факту народження дитини було надано документ, що виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
За приписами п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
П. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Особливості провадження у справах про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України визначені ст. 317 ЦПК України.
Належними відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом ч. 1 ст. 78 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, вирішуючи питання щодо оцінки доказів у справі, суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства є джерелом права, зокрема рішення у справах "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey", "Mozer v. the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia", де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого "намібійського винятку", який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи "намібійський виняток" у справі "Кіпр проти Туреччини", Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Таким чином, враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження дитини для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, суд бере до уваги та надає оцінку у сукупності з іншими доказами у справі документам, що видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
У медичному свідоцтві про народження від 20 червня 2020 року №57, виданому медичним закладом, розташованим у м. Луганськ, Ленінського району, зазначено, що ОСОБА_1 народила хлопчика масою 3750 г. Вказані обставини підтверджуються також іншими доказами, зібраними у справі.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу, що міститься у справі, окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає доведеним той факт, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 у м. Луганськ, Луганської області, Україна, народила дитину чоловічої статі.
За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність задовольнити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Встановлюючи факт народження дитини, суд одночасно звертає увагу на те, що згідно з нормою ст. 13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" визначення імені дитини, її прізвища та по батькові буде здійснюватися заявником при проведенні державної реєстрації народження дитини в органах реєстрації актів цивільного стану, а не судовим рішенням.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 258, 263-265, 315, 317 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Києво-Святошинський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального Міжрегіонального управління міністерства юстиції м. Київ про встановлення факту народження - задовольнити.
Встановити факт народження дитини чоловічої статі ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Луганськ, Луганської області, Україна, у матері - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою м. Луганськ, громадянкою України, ІПН НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду підлягає негайному виконанню.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Суддя Т.В. Дубас