Справа № 369/9752/20
Провадження № 2/369/2031/21
Іменем України
09.04.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Дубас Т.В.,
секретаря Мазурик Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту,
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Києво-Святошинського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту. Свої вимоги мотивує тим, що 15.07.2020 року відповідач надав ОСОБА_1 інформацію, що з по позивачу здійснювалося вісім виконавчих проваджень з примусового виконання одного і того самого виконавчого листа №1-30 на суму 15 000 грн. та 50 000 грн. виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області 14 травня 2012 року в якому позивач є боржником. Вказала, що арешт на все нерухоме майно накладався у виконавчому провадженні № 39360448, а також на все невизначене рухоме, нерухоме майно та арешт коштів накладався у виконавчому провадженні №47857373. Тому просила суд зняти арешт з майна накладений постановою про арешт майна боржника від 15.07.2019 року у виконавчому провадженні №47857373 з грошових рахунків, що містяться на рахунках в банках та всіх інших відкритих рахунках.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2020 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 12 лютого 2021 було закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
У судове засідання призначене на 12.02.2021 року позивач не з'явилася. Про час та місце розгляду справи повідомлена, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у її відсутність.
Відповідач в судове засідання призначене на 12.02.2021 не з'явився. Про день, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду невідомі. На адресу суду надіслав належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження.
Третя особа в судове засідання призначене на 12.02.2021 року не з'явилась. Про день, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином. Причини неявки суду невідомі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши письмові докази в справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи на підставі постанови державного виконавця було накладено арешт на майно боржника яке належить ОСОБА_1 .
12.06.2015 року старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області Белан І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №47857373, на підставі виконавчого листа 1-30 від 14.05.2012 року виданого Києво-Святошинським районним судом, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 у розмірі 50 000 грн. на користь ОСОБА_2
15.07.2019 року постановою старший державний виконавець Києво-Святошинського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області Белан І.В. у в виконавчому провадженні №47857373 наклав арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках: ПАТ КБ «Приватбанк», АТ «Райффайзен банк аваль», АТ «Ощадбанк», ПАТ « Укрсоцбанк», АБ «Укргазбанк», АТ «Укрсиббанк», ПАТ «Альфа-банк» у м. Києві, АТ «ОТП Банк», АТ «Укрексімбанк», ПАТ «ПУМБ», ПАТ «Сбербанк», ПАТ «Креді Агріколь Банк», ПАТ «Універсал банк», ПАТ КБ «Правекс-банк» та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .. Арешт накладений у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 56067 грн.
15.07.2019 року постановою старший державний виконавець Києво-Святошинського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області Белан І.В. у в виконавчому провадженні №47857373 наклав арешт на все невизначене рухоме та нерухоме майно.
15.07.2019 року старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області Белан І.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у відповідності до вимог п.2 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Постанова про зняття арешту у даному виконавчому провадженні не приймалась.
Як вбачається з листа Києво-Святошинського районного ВДВС Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Київ), у відділі на примусовому виконанні з 14.08.2013 по 14.01.2014 року перебувало виконавче провадження №39360448 з примусового виконання виконавчого листа №1-30/2012 виданого 14.05.2012 року Києво-Святошинським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 50 000 грн.
14.01.2014 року виконавчий документ повернуто постановою про повернення виконавчого документу стягувачу.
З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження №39360448 було знищено.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закону № 606-XIV) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Частиною першою статті 57 Закону № 606-XIV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Згідно із статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час пред'явлення позову) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Аналогічна за змістом норма містилась в статті 60 Закону № 606-XIV.
У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено, що в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.
У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз'яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПКУкраїни, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб'єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб'єктом оціночної діяльності.
У зв'язку із цим боржник не може пред'являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.
Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач обґрунтував свої вимоги тим, що накладення арешту на майно порушує його права.
Як встановлено судом при розгляді справи, підставою обтяження майна позивача є постанова від 15.07.2019 року, винесена старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного ВДВС ГТУЮ у Київській області Белан І.В. в рамках виконавчого провадження № 47857373 по примусовому виконанню виконавчого листа №1-30, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області 14.05.2012 року, в якому позивач ОСОБА_1 є боржником.
Таким чином, враховуючи те, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, вона не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
За викладеного суд вбачає, що позивач звернувся з питанням про зняття арешту в порядку, що не відповідає положенням чинного законодавства, а саме у вигляді позову замість скарги (згідно ст. 447 ЦПК України).
Відповідно до ч.1, 6 ст.81ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.89ЦПКУкраїни суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч.1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, крім випадків, зокрема не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження.
Тому позивач повинен був би звернутися до суду з скаргою в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не з позовною заявою про зняття арешту.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем обрано невірний спосіб порушеного права, оскільки питання зняття арешту під час здійснення виконавчого провадження, повинно бути предметом розгляду в порядку оскарження дій або бездіяльності державного виконавця, а тому в задоволенні позовних вимог про зняття арешту з майна слід відмовити.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Києво-Святошинського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В.Дубас