Справа № 368/364/20
2/368/68/21
Рішення
Іменем України
"29" березня 2021 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Кириченка В.І.
при секретарі Марчук Н.М.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Кагарлику позовну заяву заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» до Ржищівської міської ради Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним рішення та витребування земельної ділянки,-
Заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Ржищівської міської ради Київської області, ОСОБА_1 та просив визнати незаконним та скасувати рішення 17 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 26.07.2007, яким затверджено технічну документацію по складанню державного акту на право приватної власності ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .
Витребувати на користь ДП «Ржищівське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,25 га з кадастровим номером 3222280401:04:302:0002.
Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.
Мотивував заяву тим, що за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Кагарлицького району Кагарлицькою місцевою прокуратурою Київської області виявлені порушення вимог земельного законодавства при вилученні з постійного користування державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» земельної ділянки лісогосподарського призначення та подальшу передачу її у власність громадянину.
Установлено, що рішенням 17 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 26.07.2007 затверджено технічну документацію по складанню державного акту на право приватної власності ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення, 15.04.2008 ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 421259 площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 3222280401:04:302:0002), що розташована по АДРЕСА_1 .
Вказаний державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010803100687.
Водночас, передача земельної ділянки у власність відбулася з порушенням вимог Земельного кодексу України виходячи з наступного.
Установлено, що вказана земельна ділянка, яка надана у власність ОСОБА_2 , перебуває у постійному користуванні ДП «Ржищівське лісове господарство» та відноситься до земель лісового фонду.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання у встановленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. В даному випадку проект організації і розвитку лісового господарства ДП «Ржищівське лісове господарство» 2005 року, який затверджений протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 та погоджений Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та Київським обласним управлінням лісового господарства в Київській області.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 368/1158/16-ц та Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14.
Так, згідно інформації ДП «Ржищівське лісове господарство» № 1/01/342 від 04.12.2019 спірна земельна ділянка частково, а саме площею 0,2 га, накладається на землі лісогосподарського призначення 50 кварталу виділу 4 Ржищівського лісництва, яка перебуває у користуванні ДП «Ржищівське лісове господарство». Крім того, погоджень щодо вилучення та зміну цільового призначення земель ДП «Ржищівське лісове господарство» не надавалося. Аналогічне підтверджується інформацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства за № 04-48/2337 від 05.12.2019, а також інформацією за № 721 від 21.12.2019 та картографічними матеріалами, наданими Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ», вказана організація створена з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України та є державною організацією.
Відповідно до ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Згідно ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
Таким чином, спірна земельна ділянка з 2003 року відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Частиною 2 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, відповідно до закону.
Отже, рішення про вилучення, передачу спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Слід звернути увагу на те, що навіть сама процедура вилучення та відведення спірної земельної ділянки відповідачу суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗК України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 32 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припинення права користування ними.
Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею більше як 1 гектар, що перебувають у державній власності.
У свою чергу, згідно з ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання, ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті та будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).
Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для нелісогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів.
Отже, згідно з ст. ст. 27, 32 Лісового Кодексу України, а також ч. ч. 5, 9 ст. 149 Земельного кодексу України передача у власність та надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, та вилучення таких земельних ділянок з постійного користування відноситься до виключної компетенції органів державної виконавчої влади (місцева державна адміністрація або Кабінет Міністрів України) залежно від площі земельних ділянок.
Таким чином, передача спірної ділянки у власність здійснена неуповноваженим органом місцевого самоврядування - Балико-Щучинською сільською радою, так як вказана земля відноситься до земель лісогосподарського призначення.
Так, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Також, порушений порядок вилучення та зміни цільового призначення земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Згідно ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Однак, встановлено, що Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства погодження про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення в кварталі 50 Ржищівського лісництва відповідачу не надавалося, крім того, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення вказаних земельних ділянок взагалі не виготовлявся, а технічна документація щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка затверджена рішенням 17 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 26.07.2007, не містить висновку органу лісового господарства.
Таким чином, з державної власності без згоди землекористувача ДП «Ржищівське лісове господарство», в порушення порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду, незаконно вибула вказана земельна ділянка шляхом прийняття рішення Балико-Щучинською сільською радою та виготовлення оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку, чим порушено інтереси держави.
Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Крім того, відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
До прийняття рішення та видачі державного акту, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності.
В той же час, на підставі прийнятого спірного рішення з порушенням вимог законодавства незаконно вибула земельна ділянка лісового призначення із власності держави.
Зважаючи на те, що право власності на спірну земельну ділянку до громадянина перейшло на підставі рішення Балико-Щучинської сільської ради, воно підлягає визнанню незаконним.
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
У відповідності до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Правова позиція щодо визнання у судовому порядку недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки висловлена у постановах Верхового суду України від 26.09.2011 (справа № 6-34цс11), від 26.09.2012 (справа № 6-103цс12), від 22.10.12 у справі № 18/186-09/8. Так, суд зазначив, що у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Таким чином, рішення 17 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 26.07.2007 прийнято з порушенням вимог ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України і в судовому порядку має бути визнане незаконним.
Також, порушений порядок передачі земельної ділянки в користування, передбачений ст. 118 Земельного кодексу України, ст. 50 Закону України «Про землеустрій».
Зокрема, відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Крім того, згідно ст. 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції від 22.05.2003), проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.
Всупереч вимог статті 118 Земельного кодексу України, ст. 50 Закону України «Про землеустрій», спірна земельна ділянка передавалась у власність на підставі технічної документації із землеустрою, що являє собою інший вид документації із землеустрою.
При цьому, передавалася у власність нова земельна ділянка, межі якої, раніше не були винесені в натурі, таким чином передача вказаної земельної ділянки повинна була відбуватися згідно проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Згідно із ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Підпунктом 3 ч. 1 вказаної статті Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Також, відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Земельна ділянка лісогосподарського призначення вибула з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі уповноваженого на те органу, що дає підстави для пред'явлення вимог про повернення останньої на користь спеціалізованого державного підприємства. Така ж позиція висвітлена в Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховного Суду України від 24.11.08.
Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.99 поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі №1-1/99 від 08.04.99 передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Відповідно до Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.12 № 134 обласне управління здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства. Здійснює управління об'єктами державної власності в межах повноважень, визначених законодавством, тощо.
В даному випадку прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави через порушення інтересів держави, що виражається в порушенні норм законодавства (діючого на час виникнення спірних правовідносин) під час відведення земель лісогосподарського призначення, а також через нездійснення повноважень контролю з боку Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та постійного користувача ДП «Ржищівське лісове господарство».
Крім того, факти нездійснення повноважень контролю з боку зазначених контролюючих органів підтверджується наступним.
Згідно листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 06-46/352 від 18.02.2020 управлінням не вживаються заходи щодо визнання в судовому порядку недійсними та скасування рішення 17 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради від 26.07.2007 та державного акта на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та витребування її у незаконного власника на користь держави у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору.
Також, відповідно до інформації ДП «Ржищівське лісове господарство» № 1/01-46 від 18.02.2020 підприємством не вживаються заходи щодо визнання в судовому порядку недійсними та скасування рішення 17 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради від 26.07.2007 та державного акта на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та витребування її у незаконного власника на користь держави у зв'язку з відсутністю кваліфікованих працівників у підприємства для підтримання позову у суді.
За таких обставин, у даному позові від імені держави в якості позивача прокурором визначено Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, а також ДП «Ржищівське лісове господарство».
Крім того, позовна заява про повернення лісової земельної ділянки із приватної власності у державну власність, безумовно становить суспільний інтерес.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейського суду з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.
З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.
Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Установлено, що земля, віднесена рішенням Балико-Щучинської сільської ради до земель для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, мала лісогосподарське призначення та частково вкрита лісами. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, яку безоплатно приватизовано ОСОБА_2 та якою користується ОСОБА_1 , що призвело до одержання у власність земельної ділянки загальною площею 0,25 га.
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.
Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України.
Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.
Відповідачі в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.
За таких обставин позов заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15.
Також, у справі «Hamer проти Бельгії» Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.
Також, відповідачем по справі зазначено ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 , оскільки останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його єдиним спадкоємцем є саме ОСОБА_1 . Вказане підтверджується інформацією Ржищівської міської державної нотаріальної контори № 60/-1-16 від 31.03.2020.
Прокурор Курінний С.О. в судовому засіданні позов підтримав та просив задоволити.
Представник позивача ДП «Ржищівське лісове господарство» - Гажала Ю.Б. позов підтримав та просив задоволити.
Представник Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не з'явився в судове засідання і розгляд справи проведено у його відсутність.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Лисюк О.В. в судовому засіданні позов не визнали . Пояснили, що спірна земельна ділянка була в користуванні ОСОБА_2 та не належала до державного лісового фонду і він приватизував її і продовжував користуватись в тих же фактичних межах . При визначенні географічних координат меж ділянки на час її приватизації використовували ручні механічні та оптичні інструменти що могло призвести до похибок в координатах меж та їх розташування на Кадастровій карті України і таких випадків значна кількість і тому відповідач отримав свідоцтво про право на спадщину на спірну земельну ділянку під час розгляду справи в суді і за його заявою виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки та внесено зміни до Державного земельного кадастру. Фактичні межі спірної земельної ділянки якими користувався його батько і він не перевірялись на час подачі позову. Є лист прокурору від Державного підприємства « Ржищівське лісове господарство « , що згідно публічної кадастрової карти спірна земельна ділянка не накладаються на землі державного лісового фонду підприємства. Після перерви представник - адвокат Лисюк О.В. не з'явилась і розгляд проведено у її відсутність.
Представник відповідача Ржищівської міської ради Київської області не з'явився і розгляд проведено у його відсутність.
Судом встановлено, що в порядку приватизації рішенням 17 сесії 5 скликання Балико-Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 26.07.2007 затверджено матеріали технічної документації по складанню державного акту на право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 та вирішено видати державний акт на право приватної власності ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку серії ЯЖ №421259 з планом меж земельної ділянки і кадастровим номером 3222280401:04:302:0002 який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010803100687 Балико - Щучинської сільської ради Кагарлицького району Київської області і державну реєстрацію земельної ділянки проведено управлінням Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області 15.07.2008 року . В матеріалах технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів ( а.с.24 -31 ) ОСОБА_2 є акт про встановлення в натурі меж земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків від 2.07.2007 року розміри та місцезнаходження земельної ділянки показані на абрисі на звороті даного акту де також показано розташування житлового будинку і господарських споруд та зазначено, що цей акт є підставою для оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування, що було погоджено представником ДП «Ржищівське лісове господарство» .
Вказану земельну ділянку успадкував відповідач згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.09.2020 року, яке отримане відповідачем під час розгляду справи в суді, і згідно витягу право власності за відповідачем зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно а.с.108, 109.
За заявою відповідача виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок, в тому числі і спірної та внесено зміни до Державного земельного кадастру а.с.105, 142 - 145.
На лист заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури від 26.10.2020 року Державне підприємство « Ржищівське лісове господарство « повідомило , що згідно публічної кадастрової карти спірна земельна ділянка та ряд інших земельних ділянок не накладаються на землі державного лісового фонду підприємства.
За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
У відповідності до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено
1. Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
2. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Згідно із ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до ст.81 ч.1 ЦПК України прокурор не довів, що спірна земельна ділянка частково площею 0,2 га. накладається на землі державного лісового фонду Державного підприємства « Ржищівське лісове господарство» .
Копія інформації № 1/01/342 від 04.12.2019 ДП «Ржищівське лісове господарство» про накладення спірної земельної ділянки на землі державного лісового фонду в кварталі 50 не містить даних про джерело вказаної інформації і містить додаток під назвою копія з планшету №2 ( матеріали лісовпорядкування 2014 року) на якій від руки зроблено графічні і письмові доповнення , що спірна земельна ділянка частково площею 0,2 га. накладається на землі державного лісового фонду без підпису , зазначення повноважень особи яка зробила ці доповнення та без зазначення в який спосіб були встановлені ці обставини, а тому доказ суд визнає недопустимим. ( а.с. 33, 34 ).
Копія листа від 18.02.2019 року ДП «Ржищівське лісове господарство» про представництво прокуратурою інтересів держави ( а.с.47 ) містить вже іншу інформацію про те, що внаслідок накладення спірної земельної ділянки з державної власності незаконно вибула земельна ділянка площею 0,25 га без надання підтверджуючих документів, а тому доказ суд визнає недопустимим .
На лист заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури від 26.10.2020 року Державне підприємство « Ржищівське лісове господарство « повідомило , що згідно публічної кадастрової карти спірна земельна ділянка та ряд інших земельних ділянок не накладаються на землі державного лісового фонду підприємства.
Копія інформації ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ» за № 721 від 21.12.2019 про надання фрагментів з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 50 і меж його таксаційних виділів відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років та межами земельних ділянок згідно з поданими кадастровими номерами та додаток на 2 аркушах містять позначки, що червоним кольором позначена спірна земельна ділянка яка під №1, білим межа виділу, чорним межа кварталу , але суду надано копії фрагментів з публічної карти в чорному і білому кольорі і з наданих неякісних копій межа спірної земельної ділянки в чорному кольорі не накладається на землі державного лісового фонду ( а.с. 36- 38).
Копію інформації Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства за № 04-48/2337 від 05.12.2019 про те, що вказана установа не надавала погодження на вилучення чи зміну цільового призначення земельних ділянок, в тому числі і спірної земельної ділянки ( а.с. 35 ) , суд оцінює критично, так як з клопотання вказаної установи до суду від 4.05.2020 року про розгляд справи у відсутності їх представника( а.с.65 ) вбачається , що вказана установа користується інформацією про накладення спірної земельної ділянки на землі державного лісового фонду яка їй надана ДП «Ржищівське лісове господарство».
ОСОБА_2 відповідно до ст.118 ч.1 ЗК України подав заяву до сільської ради про приватизацію земельної ділянки яка перебувала в його користуванні і сільська рада прийняла рішення на підставі матеріалів та документів , що підтверджують розмір земельної ділянки щодо приватизації спірної земельної ділянки.
Так як не доведено порушення права на державні лісові землі, то відсутні підстави вимагати у відповідача усунення будь-яких порушень прав на державні лісові землі . Тому в задоволенні позову відмовити повністю.
Керуючись ст.ст. 83, 84, 152, 155 ЗК України, ст. ст. ст.ст.12, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд,-
вирішив:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 09.04.2021 року.
Суддя В.І. Кириченко