Справа № 442/2818/21
Провадження № 6/442/58/2021
09 квітня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
в складі: головуючого судді Нагірної О.Б.,
за участю секретаря - Кмітя Р.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Дрогобич справу за поданням державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби західного міжрегіонального управління юстиції у (м.Львів) Мачкур В.В. про обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , -
встановив:
Державний виконавець Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби західного міжрегіонального управління юстиції у (м.Львів) Мачкур В.В. звернувся з поданням про обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання зобов'язань, покладених на нього згідно виконавчого листа № 914/1033/20, виданого 18.08.2020 Господарським судом Львівської області. Обґрунтовує, що ним вжито всіх, передбачених чинним законодавством заходів примусового виконання рішення, боржник ухиляється від виконання зобов'язань, заборгованість боржником не погашена, тому просить подання задовольнити.
Згідно ч. 4 ст. 441 ЦПК України суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оглянувши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно із ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно ст. 441 ч.1,3 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи на виконанні у Дрогобицькому міськрайонному відділі державної виконавчої служби західного міжрегіонального управління юстиції у (м.Львів) перебуває виконавче провадження ВП № 63188800 з примусового виконання судового наказу № 914/1033/20, виданого 18.08.2020 Господарським судом Львівської області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь АТ КБ „ПриватБанк” заборгованості в розмірі 91263,33 грн. та 210,20 грн. судового збору (а/с 7).
Державний виконавець зазначає, що незважаючи на обізнаність боржника як і про існуючу у нього заборгованість так і про наявність виконавчого провадження останній ухиляється від виконання покладених на нього судовим рішенням обов'язків у виконавчому провадженні, ігнорує вимогу державного виконавця.
Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 229012040 від 21.10.2020 на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 (а/с 8).
21.10.2020 державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника (а/с 13). Однак, згідно відповіді № 30-15/10-20 від 30.10.2020 ОСОБА_1 у ТОВ „ВКФ ДЗАК” не працює у зв'язку із звільненням за власним бажанням (а/с 15).
21.10.2020 та 24.03.2021 державним виконавцем винесено постанови про арешт майна та коштів боржника (а/с 16,17).
Державним виконавцем також долучено до матеріалів справи виклик від 05.10.2020 про зобов'язання ОСОБА_1 з'явитися до державного виконавця та реєстр відправлення від 07.10.2020 (а/с 18,20).
Також, як зазначає державний виконавець, в ході примусового виконання вищевказаного виконавчого документа ним здійснювався вихід за адресою місця проживання боржника, про що був складений 22.10.2021 акт (а/с 19).
В силу ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною . При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України . Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.
У справі Гочев проти Болгарії ( Gochev v. Bulgaria від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
У справі Хлюстов проти Росії ( Khlyustov v. Russia від 11.07.2013 року) ЄСПЛ також застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у ЄСПЛ не погодився з владою РФ з питання додержання в результаті накладення обмеження на право заявника залишати свою країну принципу згідно якого таке обмеження має бути необхідним в демократичному суспільстві в контексті п. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції. Більше того Європейський Суд вказав, що необхідність додержання цього принципу закладена і в національному законодавстві, яке не передбачає автоматичного накладення таких обмежень.
Згідно до ч. 1, 3 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Слід зауважити, що словосполучення невиконання боржником судового рішення означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом певного строку не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).
Отже, право виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.
В своєму поданні державний виконавець, обґрунтовуючи вимоги посилається на те, що боржник в добровільному порядку рішення суду не виконує. Але, державний виконавець вказуючи, що боржник ухиляється від виконання рішення суду не надав необхідних і достатніх доказів, які б свідчили про те, що він має можливість виконати своє зобов'язання і при цьому ухиляється від його виконання, а обмеження у праві виїзду за кордон дасть можливість стягнути суму боргових зобов'язань, що в даному випадку не дає суду достатніх підстав для обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Таким чином, оскільки виконавцем не надано належні та об'єктивні докази на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов'язання, у суду не має правових підстав для задоволення подання виконавця.
Крім того, слід зауважити, що звернення виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки, це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.
З огляду викладене, суд дійшов висновку, що подання є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст .258, 260-261, 441 ЦПК України, суд
постановив:
У задоволенні подання державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби західного міжрегіонального управління юстиції у (м.Львів) Мачкур В.В. про обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала не оскаржується.
Суддя ________________ Нагірна О.Б.