Справа №442/43/21
Провадження №2/442/361/2021
заочне
02 квітня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
у складі: головуючого - судді Хомика А.П.
з участю секретаря судового засідання - Лужецької С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, -
встановив:
05.01.2021 позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,1 кв.м., житловою площею - 31,7 кв.м. її особистою приватною власністю.
В обґрунтування позову вказує на те, що 02 вересня 2000 року між нею, ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Окружного суду м.Влоцлавек (Польська Республіка) від 29 червня 2007 року було розірвано за позовом відповідача. Підставою звернення чоловіка з позовом про розірвання укладеного між ними шлюбу стало те, що вони постійно проживали в різних країнах. Відразу після укладення шлюбу, їй довелося повернутися до України у зв'язку із сімейними обставинами. Батьки почали хворіти і не могли займатися її дітьми від першого шлюбу, які ще були неповнолітніми. Відповідач спочатку спробував жити з нею в Україні, але не зміг пристосуватися і через кілька місяців повернувся до Польщі. Таким чином вони проживали у шлюбі лише кілька місяців у 2000 році і до 2007 року шлюб існував формально, оскільки між ними були фактично припинені шлюбні відносини.
Нещодавно їй зателефонував відповідач та повідомив про намір лікуватися в Україні, і проживати у квартирі АДРЕСА_1 , які він вважає спільним майном подружжя, так як вона придбала житло перебуваючи ще в шлюбі з ним. Однак квартира АДРЕСА_1 була придбана нею за особисті кошти 07 листопада 2001 року за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Молокус Б.В., за час їхнього окремого проживання як подружжя, у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Після розірвання шлюбу з першим чоловіком вона з дітьми проживала у батьків, тому як тільки змогла знайти роботу за кордоном важко працювала кілька років щоб заощадити на власне житло, що підтверджується записами про перетинання кордону у її закордонному паспорті. Звичайно вона очікувала підтримки від чоловіка, але після того як він повернувся до Польщі, він більше не допомагав їй матеріально. Вона зверталася до ОСОБА_2 з проханням допомогти їй з придбанням хорошої і просторої квартири у м.Дрогобич, однак він не погоджувався вкладати кошти у нерухомість в Україні. Відтак, наприкінці 2001 року вона за особисті заощадження до шлюбу з відповідачем змогла купити лише невелику квартиру (хрущовку) загальною площею 45,1кв.м на першому поверсі п'ятиповерхового будинку. Для укладення вищевказаного договору купівлі-продажу квартири дозвіл чоловік не надавав, а нотаріус не наполягав на його отримані.
Оскільки, спірна нерухомість була придбана у період, коли вони з відповідачем фактично припинили шлюбні відносини, за кошти зароблені нею до шлюбу з ним, то вважає, що квартира АДРЕСА_1 є її особистою власністю.
Позивач подала заяву у якій просила про розгляд справи у її відсутності.
Відповідач не з'явився, причин своєї неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомленим про час та місце розгляду справи через оголошення на сайті суду.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, а відтак відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України).
Суд, керуючись вимогами ст.ст. 223, 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти заочного вирішення справи; підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Як стверджується матеріалами справи, сторони перебували у шлюбі з 02.09.2000 року. Шлюб розірвано рішенням Окружного суду м. Влоцлавек (Польська Республіка) від 29.06.2007.
Перебуваючи у шлюбі позивачка придбала квартиру АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 07.11.2001 приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Молокус Б.В.
Вказану квартиру було зареєстровано на праві власності за позивачкою - ОСОБА_1 в КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО».
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття. За змістом вказаної статті особистою приватною власністю дружини, чоловіка, серед іншого, є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Відповідно сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскільки відповідач з часу розірвання шлюбу (з 2007 р.) не звертався до суду про поділ спільного майна подружжя, зокрема спірної квартири, а тому суд вважає, що квартира АДРЕСА_1 придбана позивачем ОСОБА_1 за її особисті кошти, а тому є визначені законом підстави для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,1 кв.м., житловою площею - 31,7 кв.м. особистою приватною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, тобто, шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 02.04.2021.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , остання відома адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Хомик А.П.