№ 336/1998/21
н/п 3/336/1067/2021
8 квітня 2021 року м. Запоріжжя
Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Боєв Євген Сергійович, розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , громадянина України, який не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст. 44-3 КУпАП,
29.01.2021 року о 18-26 годині ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: м.Запоріжжя, вул. Вольська, 33, перебував на вулиці без документів, що посвідчують особу, чим порушив вимоги п.п. (2) п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020.
В судові засідання, призначені на 23.03.2021 та 08.04.2021, ОСОБА_1 не з'явився, причини своєї неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань не надходило. Повідомлявся шляхом направлення судової повістки на адресу, вказану в протоколі про адміністративне правопорушення, СМС-інформування за номером телефону, що також вказаний у протоколі. СМС-повідомлення отримано абонентом 18.03.2021 о 12-16.
Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 під підпис було повідомлено, що розгляд справи відбудеться у Шевченківському районному суді м. Запоріжжя.
Відповідно до положень ст. 268 КУпАП особа, яка притягується до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користатися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Разом з тим ч.2 ст.268 КУпАП визначено, що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності заст. 44-3 КУпАП, не є обов'язковою.
Як випливає із правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного суду від 23.08.2018 у справі № 11-237сап18, суд повинний дотримуватися необхідного балансу між забезпеченням прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та самим розглядом справи з дотриманням як строків розгляду справи судом, так і строку можливого притягнення особи до адміністративної відповідальності.
При цьому Верховний Суд звернув увагу на те, що право особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, на особисту участь при розгляді її справи чи участь її адвоката встановлене ч.1 ст. 268 КУпАП, не є абсолютним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.14) наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Беручи до уваги, що законом передбачені певні строки притягнення до адміністративної відповідальності, а також те, що ОСОБА_1 було достеменно відомо про наявність відносно нього справи про адміністративне правопорушення за ст. 44-3 КУпАП, у тому числі відомості про суд, який має розглянути цю справу, тобто він мав об'єктивну можливість особисто або через представника в повній мірі реалізувати свої права, передбачені ст.268 КУпАП, суддя приходить до переконання про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Дослідивши матеріали справи, суддя приходить до переконання, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, є доведеною.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 1 ст. 44-3 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою запобігання поширенню вказаної гострої респіраторної хвороби, установлено з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого попередніми постановами КМУ.
Відповідно до п.п. (2) п. 2 вказаної постанови в редакції на день вчинення правопорушення, на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, зокрема перебування на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус, без посвідчення про взяття на облік бездомної особи, довідки про звернення за захистом в Україні.
При цьому зміна на час розгляду справи норми, на яку посилається бланкетна диспозиція ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, не є підставою для закриття провадження у справі, адже диспозиція норми, що встановлює адміністративну відповідальність за вчинення протиправного діяння, залишається незмінною.
З цього приводу висказався Конституційний Суд України в рішенні 6-рп/2000 від 19.04.2000, який зазначив, що загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України і включає положення інших нормативно-правових актів у тому вигляді, в якому вони сформульовані безпосередньо в тексті статті. Саме із загальним змістом бланкетної диспозиції пов'язане визначення кримінальним законом діяння як злочину певного виду та встановлення за нього кримінальної відповідальності.
Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює кримінально-правову норму більш конкретним змістом. Зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону. Така диспозиція кримінально-правової норми залишається незмінною. Кримінальний закон і за наявності нового, конкретизованого іншими нормативно-правовими актами змісту бланкетної диспозиції кримінально-правової норми не можна вважати новим - зміненим - і застосовувати до нього положення частини першої статті 58 Конституції України (абз. 7-8 п. 3 зазначеного рішення).
Кримінальний закон, який визначає діяння як злочин, може містити посилання на положення інших нормативно-правових актів. Якщо ці положення в наступному змінюються, загальний зміст кримінального закону, в даному випадку - диспозиція його норм, змін не зазнає. Протилежне означало б можливість зміни кримінального закону підзаконними актами, зокрема постановами Верховної Ради України, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України, що суперечило б вимогам пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України (абз. 6 ч. 4 рішення).
Доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення підтверджується дослідженими наступними матеріалами справи.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 588092 від 06.03.2021, 29.01.2021 року о 18-26 годині ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: м. Запоріжжя, вул. Вольська, 33, перебував на вулиці без документів, що посвідчують особу.
Зазначений протокол складений уповноваженою на те особою, а його зміст в повній мірі відповідає вимогам ст.256 КУпАП, оскільки у протоколі зазначено дату і місце його складення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, тобто всі необхідні відомості, що визначені законом.
В рапорті ДО СП відділу поліції №3 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області лейтенантом поліції В. Сазонова викладені обставини виявлення правопорушення та складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .
В рапорті чергового працівника поліції наведено повідомлення служби 102, де викладені обставини зупинки ОСОБА_1 на вулиці екіпажем ПП 402.
Крім того, в матеріалах справи наявні письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких він зазначає, що перебував на вулиці без документів.
Таким чином, у суду не виникає сумніву щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, яке полягає у порушенні правил щодо карантину людей.
Щодо стягнення, яке слід накласти на особу, суд виходить з такого.
У постанові від 13.08.2020 у справі № 716/1224/19 Верховний Суд, обґрунтовуючи свої висновки щодо правильності застосування покарання судом попередньої інстанції, зауважив, що у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Рішенням Конституційного Суду України № 23-рп/2010 від 22.12.2010 визначено, що процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права.
Конституційний Суд України в рішенні № 15-рп/2004 від 02.11.2004 зазначив таке.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Отже, суд має врахувати чи домірним буде стягнення, чи відповідатиме воно тяжкості вчиненого особою діяння, чи не становитиме особистий надмірний тягар для особи.
Санкцією ст. 44-3 КУпАП передбачено накладення адміністративного стягнення у вигляді накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України № 211 зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 255 від 02.04.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, було запроваджено ряд обмежень.
Зокрема встановлено заборону з 6 квітня 2020 року перебування в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно (п.п. 1 п. 2) та заборонено перебувати на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус (п.п. 16 п. 2).
Дані заборони, з подальшими змінами та доповненнями Постанов КМУ щодо карантинних заходів, дублювались, а саме в Постанові №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №1236 від 09.12.2020.
Як роз'яснив Кабінет Міністрів України, «наявність у людини документів дозволить перевірити, чи не мусить вона бути на самоізоляції, або в обсервації. А також це дасть можливість органам правопорядку застосовувати адміністративну відповідальність для порушників правил карантину». Обов'язковий масковий режим потрібний «заради безпеки всіх нас. Враховуючи темпи розповсюдження коронавірусної хвороби, всі люди розглядаються як потенційно інфіковані. Ви можете не знати, що є переносником вірусу, проте можете наражати на небезпеку інших. Маска запобігає можливому інфікуванню оточуючих. Коли маска на обличчі, тоді виділення біологічного матеріалу, який може містити збудник, зменшується» (https://www.kmu.gov.ua/news/rozyasnennya-shchodo-novih-obmezhuvalnih-zahodiv-na-period-karantinu).
Враховуючи мету запроваджених обмежень, а саме запобігання поширенню пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, яка викликала велику кількість жертв серед населення, суд не може визначити вчинене особою діяння малозначним.
У період з 2 квітня 2020 року до 5 листопада 2020 року, відповідальність за порушення правил карантину людей, що полягала як у перебуванні в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, так і перебуванні на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус, передбачалася ст. 44-3 КУпАП у вигляді штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
6 листопада 2020 року до ст. 44-3 КУпАП внесені зміни, а саме статтю доповнено частиною 2 такого змісту: «Перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян», що становить від 170 до 255 грн.
Тобто з цієї дати за однакові за суспільною небезпекою діяння, які полягають у порушенні правил карантину людей, законодавець встановив разюче різні за своїм розміром санкції.
Зокрема, навіть мінімальний штраф, указаний в санкції ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, становить 17 000 грн.
Водночас розмір штрафу за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України, складає від 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 гривень (ч. 2 ст. 53 КК України).
Отже покарання за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.44-3 КУпАП, є непросто надмірним, а явно несправедливим у відношенні пересіченого громадянина (не посадової особи суб'єкта, що проводить прийом відвідувачів тощо, та на якого покладені додаткові соціальні обов'язки), з огляду на характер скоєного та встановлення законодавцем суттєвого м'якшого за розміром стягнення за вчинення аналогічного діяння.
Враховуючи викладене, суд вважає, що для досягнення визначеної в ст. 23 КУпАП мети адміністративного стягнення виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, необхідно і достатньо накласти більш м'яке адміністративне стягнення, ніж передбачено ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, а саме у розмірі, визначеному санкцією ч. 2 ст. 44-3 КУпАП.
На підставі викладеного, з урахуванням характеру скоєного правопорушення, враховуючи дані про особу порушника в обсязі, що містять матеріали справи, беручи до уваги ступінь його вини, та інші вимоги ст. 33 КУпАП, з метою виховання правопорушника та попередження наступних правопорушень, суд приходить до висновку про необхідність накладення на винну адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Сплаті відповідно до ст. 40-1 КУпАП підлягає судовий збір у встановленому п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 розмірі.
Керуючись ст.ст. 283-285, 294 КУпАП,
Визнати ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, та накласти на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170,00 (сто сімдесят) гривень в дохід держави (Отримувач - УК у Шевч.р-ні м.Зап./Шевч./21081100, Код отримувача (ЄДРПОУ) 37941997, Код банку отримувача (МФО) 899998, Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Номер рахунку (IBAN) UA558999980313060106000008479, Код класифікації доходів бюджету 21081100, призначення платежу адміністративний штраф).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , судовий збір в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири гривні) в дохід держави (Отримувач коштів: ГУК м.Запоріжжя, Шевч.р-н, 22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37941997, Банк отримувача: Казначейство України, Рахунок отримувача: UA818999980313141206000008515, Код класифікації доходів бюджету: 22030101, призначення судовий збір).
Постанову може бути оскаржено протягом 10 днів з моменту її винесення, шляхом подачі апеляційної скарги в Запорізький апеляційний суд через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя.
Роз'яснити правопорушнику, що згідно із ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання правопорушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. В порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу, згідно ч. 2 ст. 308 КУпАП з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, зазначеного у постанові про стягнення штрафу, а саме 340 гривень; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Суддя Є.С. Боєв
Строк пред'явлення виконавчого документа ________________ 20___рік
Постанова набрала законної сили ________________ 20___рік
Дата видачі постанови ________________ 20___рік