Дата документу 07.04.2021
ЄУН № 937/7360/20
2/937/874/21
07 квітня 2021 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Честнєйшої Ю.О.,
за участю секретаря - Макаренко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження у м. Мелітополі цивільну справу за позовом за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів,
АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг б/н від 18.02.2014 у розмірі 37649,74 грн та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2102 грн 00 коп., зазначаючи, що 18.02.2014 з відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого він одержав від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору виникла заборгованість, яка станом на 31.01.2020 складає 37649,74 грн, з яких: 25079,85 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0,00 грн - за поточним тілом кредиту, 25079,85 грн - за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625; 12569,89 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нарахована комісія.
Ухвалою суду від 21.10.2020 відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін /Т.1 а.с.73/.
10.11.2020 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого ОСОБА_1 не погоджується з позовом АТ КБ «ПриватБанк» та заперечує проти нього, вважає, що він є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Анкета-Заява від 18.02.2014, копію якої надав АТ КБ «ПриватБанк» є лише частиною договору, а інші частину договору такі, як Пам'ятка клієнта, Умови та правила надання банківських послуг, а також Тарифи з його підписом Банк не надав, бо вони відсутні в правовій природі. З наданої Анкети-Заяви не вбачається, яку саме банківську картку (чи послугу) бажав отримати ОСОБА_1 , також не вказано бажаний кредитний ліміт, відсутні будь-які умови щодо відсотків, нарахування пені та штрафів, також відсутні умови та строки повернення кредиту (користування ним). АТ КБ «Приватбанк» не надав суду належних і допустимих доказів, які свідчили те, що при підписанні сторонами кредитного договору (Анкети-Заяви) 18.02.2014 діяли тарифи та Умови кредитування саме в тій редакції, що надана до позову. Розрахунок заборгованості підписаний невідомою особою, а саме не зазначено прізвище, ім'я та по-батькові представника Банку, також розрахунок заборгованості не завірений належним чином печаткою юридичною особи, як того вимагає чинне законодавство. Вважає, що встановити точну суму заборгованості на підставі наданого розрахунку заборгованості неможливо. Як вбачається з виписки АТ КБ «Приватбанк», наданої до суду, яка не засвідчена належним чином, Банк неодноразово самостійно в автоматичному режимі списував кошти зовсім з інших карток, а саме з 51**00 та 41**13, згоди на такі самостійні списання Банком він не надав, тому що він не підписував подібних угод. Вказаний факт є порушенням чинного законодавства. Щодо позовної давності зазначив, що згідно розрахунку заборгованості та позовної заяви АТ КБ «Приватбанк», вперше сума нарахування пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн була розрахована з 01.06.2016, тобто за 4 роки до звернення до суду, замість встановленого законом 1 року, в подальшому багато інших випадків нарахування пені наявні у розрахунку та виписки Банку. Не є зрозумілим та не з'ясовується з даних позивачем розрахунків заборгованості, яким чином було вирахувано заборгованість за простроченим тілом кредиту і чим саме вона відрізняється від заборгованості за тілом кредиту, яка складає 0.00 грн Позивачем додано до позову не засвідчені копії документів, що є порушенням вимог чинного Законодавства України. Враховуючи викладене просив застосувати позовну давність до позовних вимог в частині нарахованих штрафу та відсотків, відмовити у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» до нього про стягнення заборгованості по кредитному договору № б/н від 18.02.2014 у повному обсязі /Т.1 а.с.80-82/.
10.11.2020 від відповідача ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів /Т.1 а.с.91-92/.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він володів банківськими картками № НОМЕР_1 та іншою карткою № НОМЕР_2 АТ КБ «ПриватБанк» для отримання заробітної плати. На зазначених картках були його власні кошти. При ознайомленні з документами, доданими до позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» у справі №937/7360/20 ним було виявлено, що АТ КБ «ПриватБанк» без будь-яких виконавчих документів та попереджень знімав з його рахунку кошти. Всього було знято 30671,51 грн Усі списані з карткового рахунку кошти з призначенням платежу - «автоматичне погашення простроченої заборгованості» були нібито перераховані на погашення заборгованості за кредитним договором б/н від 18.02.2014. 18.02.2014 ним було підписано Анкету-Заяву до АТ КБ «ПриватБанк» та в подальшому було отримано кредитну картку № НОМЕР_1 , дата відкриття - 22.01.2016, термін дії - 12/19. До часу подання позовної заяви відповідач АТ КБ «ПриватБанк» не звертався ані до суду, ані з письмовими вимогами щодо сплати будь-якої заборгованості за договором про надання банківських послуг б/н від 18.02.2014. Згоди на списання коштів з його рахунків, які були відкриті для отримання заробітної плати, він не надавав, зазначене списання було здійснено за відсутності судового рішення про стягнення з нього заборгованості. Відповідач, привласнивши собі повноваження і функції суду здійснював позасудове повернення заборгованості. Право на договірне списання банком з рахунку клієнта певних коштів виникає у банка лише у разі укладення між банком і клієнтом письмового договору із зазначенням певного порядку і суми договірного списання. Такого договору відповідач до матеріалів справи не надав, так як його не існує. Списані з його рахунку грошові кошти в сумі 30671,51 грн банк набув без достатньої правової підстави. Списання коштів відповідачем здійснено незаконно, оскільки він не вчиняв жодних дій щодо розпорядження на списання грошових коштів зі своїх рахунків, а тому банк порушив взяті на себе зобов'язання в частині збереження коштів клієнта. Надані АТ КБ «ПриватБанк» ксерокопії його заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 18.02.2018, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, «Терміни і поняття», Умови та правила надання банківських послуг, (які ним не підписані), та виписка по картковому рахунку за договором № б/н із зазначенням суми заборгованості, не є належними та допустимими доказами щодо наявності його розпорядження на договірне списання грошових коштів з його карткових рахунків (зарплатна картка). На підставі викладеного просив визнати дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання з карток/ рахунку НОМЕР_1 та іншої картки № НОМЕР_2 грошових коштів в розмірі 30671,51 грн неправомірними та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь безпідставно списані з банківського рахунку, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 30671, 51 грн
27.11.2020, 02.12.2020 та 09.12.2020 від позивача за первісним позовом - АТ КБ «ПриватБанк» надійшли відповіді на відзив, в яких зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 18.02.2014. ОСОБА_1 було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг. Банком надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом є факт підписання сторонами кредитного договору. Кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. ЗУ «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини. Відповідач неправомірно в даному випадку посилається на вказаний Закон, оскільки грошові кошти надавалися ОСОБА_1 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, а не на придбання продукції. Підписавши Анкету-Заяву відповідач підтвердив, що він був ознайомлений з умовами кредитування та погодився з ними, що засвідчив власним підписом. Погашаючи заборгованість по кредиту відповідач прийняв умови договору та погодився з ними. До суду надано виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінал в касах магазинів, а отже й отримав кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»). Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не доданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Умовами договору визначено (п.2.1.1.2.3), що Банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт. Пунктом 2.1.1.2.4. УіП встановлено, що підписання цього договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком. Встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження. Відповідальність клієнта наступає в момент використання кредитного ліміту - як тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ПІН-коду (в банкоматах) або підписанням чека (розрахунок через РOS-термінал торгової точки), саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові. Щодо договірного списання коштів послався на постанову НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 29.03.2004, в якій п.1.4 передбачено, що договірне списання Банком з рахунку Клієнта коштів без надання Клієнтом платіжного доручення, може здійснюватися Банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і Клієнтом. П. 6.1 вищевказаної постанови встановлено, що Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Відповідно до виписки по рахунку вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку. Вказані операції підтверджують надання банком кредитного ліміту, його використання відповідачем та сплату відсотків за його користування. Користуючись кредитними коштами відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому його твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідач помиляється щодо відсутності заборгованості за тілом кредиту, заборгованість за тілом кредиту це витрати клієнта за рахунок кредитного ліміту, заборгованість за простроченим тілом це заборгованість за тілом кредиту, строк сплати якого минув, тобто це частина витраченого клієнтом кредитного ліміту, яка має бути погашена клієнтом станом на конкретну дату. Відповідачем не вносились грошові кошти вчасно та в належному розмірі, в результаті чого заборгованість за тілом кредиту стала простроченою. Щодо правомірності нарахування відсотків до повного погашення заборгованості за кредитним договором зазначив, що нарахування Банком відсотків після закінчення строку виконання зобов'язання є цілком законним та повністю узгоджується з Умовами та правилами надання банківських послуг за не суперечать положенням постанови Великої палати Верховного суду по справі №44/9519/12 та ч.2 ст.625 ЦК України. Щодо порядку стягнення пені зазначив, що сторони досягли згоди і уклали договір, в якому передбачили умови сплати пені. Щодо посилання відповідача на невідповідність позовної заяви вимогам оформлення документів зазначив, що вони є безпідставними, а доказом цього є ухвала суду про відкриття провадження. Щодо строку дії договору та кредитної картки зазначив, що необхідно розрізняти поняття даних кредитно-правових відносин, які поєднанні в одне ціле - кредитний договір. Дія договору пролонгується кожні 12 місяців. Картковий рахунок діє до повного виконання, а строк дії картки зазначено на самій картці. Кредитний договір чинний, а заперечення відповідача в цій часині нічим не обґрунтовані. Щодо строку позовної давності зазначив, що строк перевипущеної картки до останнього дня 12.2019. Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 01.10.2020 - до спливу строку позовної давності. У зв'язку з цим, обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності, а строк позовної давності позивачем дотримано. Враховуючи викладене, просили суд задовольнити вимоги банку в повному обсязі /Т.1 а.с.109-130, 148-169, 188-198/.
11.12.2020 від позивача за первісним позовом - АТ КБ «ПриватБанк» надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою АТ КБ «ПриватБанк» бажає зменшити розмір позовних вимог та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Договором б/н від 18.02.2014 в розмірі 25079,85 грн, з яких 25079,85 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 25079,85 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також понесені позивачем судові витрати /Т.1 а.с.212/.
Ухвалою суду від 16.02.2021 прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів ЄУН №937/8392/20 (2/937/824/21) та об'єднано його в одне провадження з первісним позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Постановлено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання /Т.2 а.с.1/.
17.02.2021 від відповідача за зустрічним позовом АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому банк просить застосувати строки позовної давності, відмовити у задоволенні зустрічного позову та задовольнити позовні вимоги Банку за первісним позовом. У вказаному відзиві викладені обставини та посилання на норми законодавства аналогічні тим, що містяться у відповідях позивача за первісним позовом на відзив ОСОБА_1 , які надійшли до суду 27.11.2020, 02.12.2020 та 09.12.2020. До відзиву на зустрічну позовну заяву додано заяву про застосування строку позовної давності, яка обґрунтована тим, що зустрічний позов був поданий ОСОБА_1 щодо правовідносин, які виникли 18.02.2014 та були йому відомі починаючи саме з цього часу, тому ним пропущений встановлений ст.257 ЦК України трьохрічний строк загальної позовної давності при зверненні до суду з позовними вимогами, заявленими у зустрічній позовній заяві. Враховуючи викладене просив застосувати у справі вимоги ч.3,4 ст.267 ЦК України про пропуск строку позовної давності на подання зустрічного позову від 09.11.2020 та відмовити у його задоволенні у повному обсязі /Т.2 а.с.4-9/.
Ухвалою суду від 15.03.2021 закрито підготовче провадження у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, справу призначено до судового розгляду по суті /Т.2 а.с.17/.
У судове засідання представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом у судове засідання не з'явився, разом з первісною позовною заявою до суду було надано клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, але від нього до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності на підставі матеріалів справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони перебувають у договірних правовідносинах, що підтверджується фактом укладення договору у вигляді Анкети-заяви /Т.1 а.с.27/.
У Анкеті - заяві зазначено, що клієнт згоден з тим, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді. При цьому в Анкеті-заяві не відмічено, яка саме карта видається відповідачу, оскільки як вбачається з витягу з тарифів, їх існує декілька видів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Договором б/н від 18.02.2014 в розмірі 25079,85 грн, з яких 25079,85грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 25079,85 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту.
Позивач за первісним позовом, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цим Витягом з Тарифів та Витягом з Умов розумів відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, за відсутності Витягу з Тарифів та наданого банком Витягу з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані Банком Правила надання банківських послуг ПриватБанка, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем за первісним позовом, позивачем за зустрічним позовом і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст. 11 «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні даного договору Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» дотримався вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Разом з тим, з виписки по картковому рахунку вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та частково виконував свої кредитні зобов'язання щодо повернення цих коштів.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).
Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідача, останній користувався кредитним лімітом (карткою) та вчиняв дії щодо часткової сплати заборгованості за кредитним договором протягом періоду кредитування. У виписці по картковому рахунку чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання ним коштів, отримання їх через банкомати, а отже й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Також з наданих доказів вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, у тому числі знімав кошти в банкоматах, розраховувався за товари і послуги та інше.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що наданий банком розрахунок у сукупністю з іншими наявними у матеріалах справи документами є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів. При цьому під час розгляду справи відповідачем не заперечувався факт підписання анкети-заяви та отримання в користування картки із встановленим кредитним лімітом.
Таким чином, наведене вище свідчить про визнання позичальником факту отримання кредитних коштів, а тому суд не має правових підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих відповідачем грошових коштів за кредитним договором.
За змістом ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Згідно розрахунків, наданих позивачем за первісним позовом - відповідачем за зустрічним позовом, внаслідок неналежного виконання відповідачем за первісним позовом, умов кредитного договору, станом на 31.01.2020 заборгованість складає 37649,74 грн, з яких: 25079,85 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0,00 грн - за поточним тілом кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), 25079,85 грн - за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст..625; 12569,89 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нарахована комісія /Т.1 а.с.12-21/.
Позивач за первісним позовом, користуючись своїм правом стягнення частини суми заборгованості за кредитом, просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом заборгованість в розмірі 25079,85 грн, з яких 25079,85грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 25079,85 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту.
З наданого банком розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку випливає, що прострочене тіло кредиту утворювалось у зв'язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору.
Внаслідок таких дій банку тіло кредиту безпідставно збільшено на суму нарахованих та несплачених відповідачем відсотків за користування кредитом, проте фактично зазначена сума позичальником не витрачалася, а тому визначена банком заборгованість за простроченим тілом кредиту з урахуванням відсотків є необґрунтованою та відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту у повному обсязі.
Так, з виписки по особовому рахунку відповідача за первісним позовом встановлено, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, оскільки до нього входить плата за користування кредитом, а не надані позичальнику в користування кошти.
Суд в силу ст.13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог.
Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої згідно кредитного договору № б/н від 18.02.2014 ОСОБА_1 був установлений кредитний ліміт в розмірі 15 000,00 грн, який в подальшому 22.01.2016 був зменшений до 300,00 грн, та 13.05.2019 взагалі зменшений до 0,00 грн /Т. 1 а.с. 25/.
Згідно виписки по рахункам за договором № б/н від 18.02.2014 станом на 03.09.2020, наданої позивачем за первісним позовом, відповідачем за зустрічним позовом, останні витрати клієнтом кредитних коштів відбулися 19.01.2017 в сумі 212,00 грн /Т.1 а.с.22-24/.
Відповідно до розрахунків, наданих позивачем за первісним позовом, на момент останнього зняття коштів з банківської картки, оформленої згідно договору № б/н від 18.02.2014, поточна заборгованість за тілом кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) склала 14950,00 грн = 14950,00 грн.
У зв'язку з тим, що сума заборгованості за фактично отримані ОСОБА_1 кошти, які станом 19.01.2017 (на момент останнього використання клієнтом кредитних коштів) становила 14950,00 грн, погашена частково у розмірі 10890,75 грн, шляхом погашення обов'язкового платежу з картки 41**13, переказів з особистої картки ОСОБА_1 - НОМЕР_2 та поповнення картки НОМЕР_1 готівкою, залишок заборгованості становить - 4059,25 грн, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та стягнення з ОСОБА_1 тіла кредиту - фактично отриманих позичальником кредитних коштів у розмірі 4059,25 грн.
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів суд виходить з наступного.
Згідно поданої зустрічної позовної заяви позивач за зустрічним позовом, відповідач за первісним позовом просив визнати дії відповідача за зустрічним позовом, позивача за первісним позовом - АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання з карток/ рахунку НОМЕР_1 та іншої картки № НОМЕР_2 грошових коштів в розмірі 30671,51 грн неправомірними та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь безпідставно списані з банківського рахунку, відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 30671,51грн
Судом встановлено, що за період з 19.04.2016 по 30.10.2019 з рахунків відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 відбувалося автоматичне списання з банківської картки останнього коштів для погашення простроченої заборгованості.
Станом на 30.10.2019 з рахунків ОСОБА_1 здійснено списання коштів у розмірі 30671,51грн /Т. 1 а.с. 22-24, 12-21/.
Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.
Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Підстави для списання грошових коштів з рахунку визначені статтею 1071 ЦК України, відповідно до якої банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком.
Згідно з п.6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи на підставі договору банківського рахунку або іншого договору про надання банківських послуг договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті «Призначення платежу» якого зазначає номер, дату договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.
Матеріали справи не містять доказів про те, що між сторонами укладався договір про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати, який би містив реквізити кредитного договору, передбачав реквізити рахунку, з якого має здійснюватися договірне списання коштів.
Як стверджується позивачем за зустрічним позовом, відповідачем за первісним позовом він не надавав банку розпорядження на списання грошових коштів з його карткового рахунку, на який зараховувалася його заробітна плата, а матеріали справи не містять будь-якого рішення суду про примусове стягнення заборгованості за кредитним договором.
У анкеті-заяві ОСОБА_1 від 18 лютого 2014 року відсутні умови про те, що він доручає банку проводити договірне списання з усіх своїх відкритих в банку рахунків на погашення кредитної заборгованості.
АТ КБ «Приватбанк», обґрунтовуючи свої заперечення, посилалося на пункт 1.1.3.1.6 Умов та правил надання банківських послуг, як невід'ємну частину, укладеного між сторонами договорів.
Однак, як зазначалося вище та узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який міститься в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді права та обов'язки сторін за договором, інші ніж передбачені анкетою-заявою позичальника від 18.02.2014.
Таким чином, судом встановлено, що АТ КБ «ПриватБанк», не маючи розпорядження клієнта - ОСОБА_1 , не маючи рішення суду про стягнення коштів та не маючи на це законних підстав, неправомірно автоматично списав кошти із зарплатної картки позивача за зустрічним позовом, відповідача за первісним позовом для погашення заборгованості за кредитним договором.
Доказів наявності інших підстав для автоматичного списання коштів АТ КБ «ПриватБанк» суду не надано.
З урахуванням зазначеного, вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання дій АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання з карток/ рахунків грошових коштів в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором №б/н від 18.02.2014, є неправомірними.
Статтею 41 Конституції України, нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", Цивільного кодексу України 2004 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Не погоджуючись з вимогами зустрічної позовної заяви, представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом АТ КБ «ПриватБанк» було подано заяву про застосування до зустрічної позовної заяви вимоги ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, оскільки остання подана з пропуском строків позовної давності.
За змістом ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За змістом ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново; час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі є підставою для відмови у позові.
При цьому суд також приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, згідно якій що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Із зустрічним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 10.11.2020, доказів переривання строків позовної давності суду надано не було, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом, відповідача за первісним позовом в частині повернення списаної простроченої заборгованості за період з 19.04.2016 по 20.10.2017 в розмірі 7385, 29 грн, виходять за межі трирічного строку позовної давності, а тому в цій частині підлягають залишенню без задоволення.
Щодо повернення автоматично списаних з рахунків ОСОБА_1 коштів на погашення простроченого тіла кредиту за період з 16.11.2017 по 10.11.2020 в розмірі 23286,22 грн суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог в даній частині.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем за первісним позовом - АТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір в сумі 2102 грн. У пропорції до задоволених вимог сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 на користь позивача за первісним позовом, складає 340,10 грн.
При зверненні до суду позивачем за зустрічним позовом - ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1681,60 грн. У пропорції до задоволених вимог сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача за зустрічним позовом, складає 1276,67 грн.
Керуючись ст. 526, 629, 628, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 76-82, 89, 141, 223, 247, 263-265 ЦПК України, -
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму заборгованості за договором про надання банківських послуг № б/н від 18.02.2014 у розмірі 4059 (чотири тисячі п'ятдесят дев'ять) гривень 25 копійок, з яких: 4059,25 грн - заборгованість за тілом кредиту, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 340 (триста сорок) гривень 10 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» щодо автоматичного списання з банківських рахунків ОСОБА_1 грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № б/н від 18.02.2014.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані з банківських рахунків грошові кошти в сумі 23286 (двадцять три тисячі двісті вісімдесят шість) гривень 22 копійки, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1276 (одна тисяча двісті сімдесят шість) гривень 67 копійок.
У задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса - м. Київ, вул. Грушевського, б.1-Д, адреса для листування - м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, б.50, р/р НОМЕР_3 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299.
Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 .