Дата документу 07.04.2021
ЄУН 937/1852/21
Провадження № 2/937/1885/21
07 квітня 2021 року м. Мелітополь
Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Юрлагіної Т.В.,
за участю секретаря - Бондаренко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», за участю третіх осіб - Приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича, Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
Позивач звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовною заявою, до відповідача та просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №112783 вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. від 30.11.2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.03.2021 року позивачка отримала постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №6462280 від 24.02.2021 року винесену старшим державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Петраш С.М. з виконання виконавчого напису №112783 виданого 30.11.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» коштів у розмірі 90110 грн. за кредитним договором 262432 від 21.09.2017 року. Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відсутні ознаки безспірності у кредитних правовідносинах, а також на порушення процедури вчинення виконавчого напису, яке полягало в ненаправленні позивачу перед вчиненням виконавчого напису вимоги про усунення порушень умов кредитного договору, вчиненні виконавчого напису на нотаріально не посвідченому кредитному договорі, порушення строків вчинення виконавчого напису, що суперечить вимогам чинного законодавства. Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням закону, а тому просить суд визнати його таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 березня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 березня 2021 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову.
Позивач у судове засідання не з'явилася, від представника позивача адвоката Рабушко В.С. до суду надійшла заява про слухання справи за їх відсутності. На задоволені позовних вимог наполягають в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився з невідомих причин, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про поважні причини своєї неявки суду він не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи, розгляд справи за його відсутності чи заперечень проти позовних вимог від нього не надходило.
Третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. у судове засідання не з'явився з невідомих причин, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про поважні причини своєї неявки суду він не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи, розгляд справи за його відсутності чи заперечень проти позовних вимог від нього не надходило.
Представник третьої особи Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у судове засідання не з'явився з невідомих причин, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про поважні причини своєї неявки суду він не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи, розгляд справи за його відсутності чи заперечень проти позовних вимог від нього не надходило.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з наведеного, а також положень ч. 3 ст. 211 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), суд вважає, за необхідне провадити розгляд справи на підставі наявних у суду матеріалів.
Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, дійшов наступних висновків.
Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 21.09.2021 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» і ОСОБА_1 укладено договір позики № 262432, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2000,00 грн., строком на 10 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,9% від суми кредиту за кожен день користування та 1,9% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту /а.с.14-18/
30.11.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. вчинено виконавчий напис за №112783 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заборгованості за кредитним договором № 262432 від 21.09.2017 в сумі 89210,00 гривень /а.с.11/
На підставі зазначеного виконавчого напису 24.02.2021 року старшим державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) відкрито виконавче провадження № 3462280 /а.с.13/.
Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримував від банку та від позивача первинні документи щодо видачі кредиту та здійснення його можливого погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутніми підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед банком, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними, на що слід зазначити наступне.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 88 Закону України «Про нотаріат», у редакції, чинній на час вчинення спірних правовідносин, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Процедуру вчинення виконавчого напису врегульовано у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5. Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява (підпункт 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5), а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України "Про нотаріат", підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №320/8269/15-ц, Велика Палата вважає, що питання визначення судами безспірності суми заборгованості під час розгляду справ про оскарження законності вчинення нотаріусом виконавчого напису, вже досліджене Верховним Судом України.
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі №6-158цс15 зазначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком №1172, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
У постанові Верховного Суду України від 04 березня 2015 року у справі №6-27цс15 зазначено, що наявність спору про розмір заборгованості у суді на час вчинення виконавчого напису спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника.
Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-141цс14 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.
Так, у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 міститься правовий висновок про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком №1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У цій постанові також зазначено, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17). При цьому лише та обставина, що у виконавчому написі зазначено більшу суму заборгованості за кредитом, ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору про розмір заборгованості (постанова Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15). Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до умов укладеного сторонами договору позики від 21.09.2017 року його строк дії був визначений сторонами у 10 дні, з можливістю пролонгації договору (п. 2.2.1.3 Договору). Саме цей строк був узгоджений сторонами як кінцевий строк повернення кредитних коштів ОСОБА_1 .
При цьому, матеріали справи не містять даних про те, що позичальником було здійснено пролонгацію договору.
Заборгованість на яку було звернуто стягнення за виконавчим написом №112783 від 30.11.2020 року зафіксована станом на 16.11.2020 року.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
З огляду на викладене, ТОВ «ВЕЛЛФІН» позбавлений можливості стягувати з ОСОБА_1 заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, оскільки у даному випадку Товариство має право на захист своїх прав на підставі статті 625 ЦК України.
Таким чином, не можна вважати безспірною зазначену у виконавчому написі нотаріуса стягнуту з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІЕЛЛФІН» заборгованість по кредитному договору у розмірі 89210,00 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання вчиненого 30.11.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Також слід зазначити, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано.
Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.
Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Встановлені судом обставини у цій справі свідчать, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 30.11.2020 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання».
В матеріалах справи відсутні докази того, що укладений між Товариством та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, тому вказані обставини є ще однією підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 172/1652/18 від 21.10.2020 року.
Статтею 18 ЦК України встановлено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Право на оскарження до суду нотаріальної дії особою, прав та інтересів якої стосуються такі дії, передбачене статтею 50 Закону України «Про нотаріат».
З урахуванням положень статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому сам по собі факт додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем нотаріусу документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів, передбачених Порядком № 26/5, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, якщо судом буде встановлено, що на момент вчинення нотаріусом цього напису боржник не мав безспірної заборгованості перед стягувачем у тому розмірі, як зазначено у виконавчому написі.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 486/388/16-ц.
За таких обставин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог і визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки порушення процедури вчинення виконавчого напису нотаріуса, а також відсутність ознак безспірності у кредитних правовідносинах сторін є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із чим позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
З урахуванням задоволення позову та оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» на користь позивача підлягає 908 гривень 00 копійок судового збору за подання позову до суду та 454,00 грн. за забезпечення позову.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 263, 264, 265, 273 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», за участю третіх осіб - Приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича, Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити повністю.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис за №112783, вчинений 30 листопада 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженої відповідальності «ВЕЛЛФІН» заборгованості за кредитним договором №262432 від 21.09.2017 в сумі 90110 гривень 00 копійок та .
Стягнути з Товариства з обмеженої відповідальності «ВЕЛЛФІН» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок та 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», код ЄДРПОУ 39952398, місце розташування: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48
Третя особа: Мелітопольський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), код ЄРДПОУ 34976173, місце розташування: Запорізька область, м. Мелітополь. вул. Вакуленчука, 99
Третя особа: Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович,м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 35
Суддя: Т.В. Юрлагіна