Справа № 161/15019/19
Провадження № 2/161/1204/21
07 квітня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді Кирилюк В.Ф.,
за участю секретаря судового засідання Самолюк І.М.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Кухлевська Мирослава Валеріївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив» про визнання незаконними і скасування постанови та акту державного виконавця, визнання недійсними свідоцтва, договору, скасування державної реєстрації, стягнення моральної шкоди, збитків,-
06 вересня 2019 року ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач-1, ОСОБА_4 ), Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі - відповідач-2, Луцький РВДВС), Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» (далі - відповідач-3, ТзОВ ТВК «Львівхолод»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - ПАТ «Укрсиббанк»), приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Кухлевська Мирослава Валеріївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив» (далі - ТОВ «Фінактив») (далі разом - треті особи) про визнання незаконними і скасування постанови та акту державного виконавця, визнання недійсними свідоцтва, договору, скасування державної реєстрації, стягнення моральної шкоди, збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2006 року була власником нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 , яке перебувало в іпотеці ПАТ «Укрсиббанк».
В подальшому, право вимоги за цим іпотечним договором та кредитними договорами були передано ТОВ «Фінактив», а потім і ОСОБА_4 (відповідачу-1).
В ході виконавчого провадження з примусового виконання рішень судів про стягнення з неї кредитної заборгованості, вказане іпотечне майно, на підставі ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», ст.49 Закону України «Про іпотеку» було передано стягувачу на підставі постанови державного виконавця, його акту та свідоцтва приватного нотаріуса.
Позивач вважає вказані дії незаконними з тих підстав, що ОСОБА_4 не могла набути права вимоги за кредитним та іпотечним договором, оскільки вона не є фінансовою установою.
Крім того вказує, що ОСОБА_4 , як стягувач, всупереч положенням ч.8 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», не сплатила різницю між вартістю нереалізованого майна (6 084 960,00 грн.) та сумою коштів, що підлягають стягненню на її користь (2 234 918,12 грн.).
Також вказує, що ОСОБА_4 згідно договору від 29 жовтня 2018 року передала спірне приміщення в оренду ТзОВ ТВК «Львівхолод», і позивач вважає цей договір недійсним з цих самих підстав.
З наведених вище підстав позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог:
1) визнати незаконною і скасувати постанову старшого державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Будя Сергія Леонідовича від 22 листопада 2017 року ЗВП №43504816 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
2) визнати незаконним та скасувати акт старшого державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Будя Сергія Леонідовича від 22 листопада 2017 року ЗВП №43504816 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
3) визнати недійсним свідоцтво №2621 від 28 листопада 2017 року, яке видано приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською Мирославою Валеріївною про право власності ОСОБА_4 на нежитлове вбудоване приміщення ресторану площею 343,00 кв.м., яке розміщене за адресою АДРЕСА_1 ;
4) скасувати державну реєстрацію речового права власності за ОСОБА_4 на нежитлове вбудоване приміщення ресторану площею 343,00 кв.м., яке розміщене за адресою АДРЕСА_1 ;
5) скасувати рішення про державну реєстрацію речового права власності індексний номер 3838367 від 28 листопада 2017 року;
6) скасувати запис про право власності номер 23605559 від 28 листопада 2017 року відновивши реєстрацію права власності на нежитлове вбудоване приміщення ресторану площею 343,00 кв.м., яке розміщене за адресою АДРЕСА_1 за позивачем ОСОБА_3
7) визнати недійсним договір оренди №2032 від 29 жовтня 2018 року, який укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я.;
8) скасувати державну реєстрацію речового права оренди за Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» на частину нежитлового вбудованого приміщення ресторану площею 343,00 кв.м., яке розміщене за адресою АДРЕСА_1 ;
9) скасувати рішення про державну реєстрацію речового права оренди від 29 жовтня 2018 року №43737997;
10) стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.;
11) стягнути з ОСОБА_4 , на користь позивача збитки і незаконно одержаний дохід від використання майна в сумі 1 234 352,00 грн. (т.1 а.с.21-22, 229).
Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року суд відмовив у прийнятті заяви представника позивача про зміну предмету позову від 17 лютого 2021 року.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Відповідач-1 у письмовому відзиві та її представник у судовому засіданні позовні вимоги заперечили.
Відповідач-2 письмового відзиву на позов не подав, свого представника у судове засідання не направив.
Відповідач-3 у письмовому відзиві просив суд відмовити у задоволенні позову та закрити провадження у справі у зв'язку з підсудністю даного спору, в частині визнання недійсним договору оренди, господарським судам. У письмовій заяві просить суд слухати справу за його відсутності.
Треті особи письмових пояснень на позов не подали, своїх представників у судове засідання не направили.
Заслухавши присутніх учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 неодноразово змінювала прізвище та раніше була відома як ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (т.1 а.с.30, 31).
Згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач була власником нежитлового вбудованого приміщення ресторану загальною площею 343,00 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (далі - спірне приміщення) (т.1 а.с.34).
29 березня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 (позивачем) укладено договір про надання споживчого кредиту за яким банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 175000 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює 883 750 грн. за курсом Національного банку України на день укладання цього договору.
04 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11151517000 відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті у доларах США в сумі 90000, що дорівнює еквіваленту 454 500 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах зазначених у даному договорі.
На забезпечення виконання вищенаведених кредитних договорів позивач передала спірне приміщення в іпотеку ПАТ «Укрсиббанк» згідно договорів від 29 березня 2007 року №568, від 04 травня 2007 року №791 (т.1 а.с.35).
В подальшому, заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 06 грудня 2013 року у справі № 2-2896/11 стягнуто з ОСОБА_8 (позивача) в користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором № 11134998000 від 29.03.2007 року в розмірі - 1 497 911 грн. 83 коп. (т.1 а.с.41-41).
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 24 лютого 2011 року у справі № 2-6772/10 стягнуто з ОСОБА_7 в користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 11151517000 від 04 травня 2007 року в розмірі 733 236 грн. 29 коп. (т.1 а.с.37-40).
На виконання рішень суду видано виконавчі листи.
24 листопада 2016 року між ПАТ «Укрсибабнк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» укладено договір факторингу. Відповідно до п. 2.1. та п.2.2, клієнт відступає фактору, а фактор зобов'язується прийняти права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах визначених цим договором (т.1 а.с.43-50).
Права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, що передбачені умовами первинних договорів, та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді протягом 14 днів з моменту підписання даного договору, але не пізніше повного розрахунку за даним договором.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 48 від 24 листопада 2016 року передано ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» право вимоги по кредитних договорах, укладених між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 (т.1 а.с.51-52).
28 грудня 2016 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги № 28/12 за умовами якого до ОСОБА_4 перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_7 за кредитними договорами № 11134998000 від 29 березня 2007 року та №11134997000 від 04 травня 2007 року, укладеними між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 з усіма додатковими угодами та додатками до них (т.1 а.с.54-60).
В подальшому, заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2017 року у цивільній справі №161/14096/16, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «УкрСиббанк заборгованість по процентам за користування кредитом за Договором про надання споживчого кредиту №11134998000 від 29 березня 2007 року в розмірі 109 694,09 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість по процентам за користування кредитом за Договором про надання споживчого кредиту №11151517000 від 04 травня 2007 року в розмірі 80 370,22 доларів США. (т.1 а.с.61-66).
На виконання цього судового рішення судом також був виданий виконавчий лист.
З матеріалів справи слідує, що всі виконавчі листи за цивільними справами №№2-6772/10, 2-2896/11, 161/14096/16 були об'єднані в зведене виконавче провадження ЗВП №43504816, яке перебувало на примусовому виконанні у Луцького РВДВС (т.1 а.с.67-72, 141, 146, ).
В межах даного виконавчого, постановою старшого державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Будя Сергія Леонідовича від 22 листопада 2017 року ЗВП №43504816 про передачу спірного приміщення стягувачу у рахунок погашення боргу. У постанові вказано, що приміщення передається за початковою ціною прилюдних торгів, які не відбулися, у розмірі 6 084 960,00 грн. (т.1. а.с.73-74).
Також, на виконання приписів ч.9 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», був оформлений акт старшого державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Будя Сергія Леонідовича від 22 листопада 2017 року ЗВП №43504816 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу (т.1 а.с.75-76).
Крім того, відповідачу-1 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською Мирославою Валеріївною видане свідоцтво №2621 від 28 листопада 2017 року про право власності на спірне приміщення (т.1 а.с.32, 156).
Після цього, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року, скасоване заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2017 року у цивільній справі №161/14096/16 (т.1 а.с.78-79)
У цій цивільній справі 22 березня 2019 року була ухвалено аналогічне за змістом рішення про задоволення позову, яке скасоване постановою Волинського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року (т.1 а.с.81-88).
З матеріалів справи також слідує, що 29 жовтня 2018 року між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачем-3, як орендарем, був укладений договір оренди частини спірного приміщення площею 299,6 кв.м. (т.1 а.с.175-179).
Також, в ході розгляду цієї справи, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року у цивільній справі №161/12590/19, яка залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16 липня 2020 року, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги № 28/2, укладений 28.12.2016 року між ТОВ «Фінактив» та ОСОБА_4 , за умовами якого ОСОБА_4 було передано право вимоги до ОСОБА_7 за кредитними договорами № 11134998000 від 29.03.2007 та № 11151517000 від 04.05.2007, укладеними із Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк».
Надаючи свою правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
В першу чергу суд вважає за необхідне відхилити клопотання відповідача-3 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, оскільки позов подано не з приводу господарської діяльності відповідача-3 та відповідача-1, а спрямований на захист цивільних прав та законних інтересів позивача, яка суб'єктом господарювання не є, а тому, враховуючи положення ст.20 ГПК України, на цю справу не поширюється юрисдикція господарських судів.
Стосовно позовних вимог про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця, його акту, визнання недійсним свідоцтва про право власності, суд зазначає таке.
Частиною восьмою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
З аналізу вищенаведеної норми слідує, що вона спрямована на захист інтересів боржника від необґрунтованого позбавлення його активів, вартість яких перевищує розмір вимог до нього з боку стягувачів (з врахуванням витрат виконавчого провадження, виконавчого збору, штрафів).
В такому випадку стягувач, який отримав у власність майно, вартість якого перевищує суму богу, повинен покрити відповідну різницю шляхом внесення на рахунок органу ДВС (приватного виконавця) протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення.
В розглядуваному випадку, як слідує з матеріалів справи, хоча на час винесення виконавцем постанови та акту від 22 листопада 2017 року про передачу спірного приміщення стягувачу ОСОБА_4 , було чинним заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2017 року у цивільній справі №161/14096/16, однак в подальшому апеляційним судом було відмовлено у задоволенні позову в наведеній справі у зв'язку з його необґрунтованістю. Тобто правова підстава для стягнення заборгованості за процентами у розмірі 109 694,09 доларів США та 80 370,22 доларів США відпала.
Тобто, правомірними лишаються лише вимоги про стягнення з позивача заборгованості, яка стягується на підстав заочних рішень суду у цивільних справах №№2-6772/10, 2-2896/11 загальним розміром 2 231 148,12 грн. (1 497 911,83 + 733 236,29 грн.).
В той же час, зі змісту постанови державного виконавця слідує, що спірне приміщення було передано за початковою ціною прилюдних торгів, які не відбулися, у розмірі 6 084 960,00 грн., тобто, відповідач-1, після відмови у задоволенні позову у цивільній справі №161/14096/16 та не пред'являючи жодних нових вимог про стягнення боргу з позивача, повинна була компенсувати позивачу, на підставі ч.8 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», різницю у вартості переданого у власність стягувачу предмета іпотеки у розмірі 3 853 811,88 грн., чого вона не зробила.
Вказане, на думку суду, порушує право позивача на отримання справедливої компенсації за майно, яке було відчужено у примусовому порядку за більшою ціною, ніж сума майнових претензій до неї та тягне за собою визнання незаконними та скасування постанови державного виконавця про передачу майна стягувачу, відповідного акту державного виконавця, а також визнання недійсним свідоцтва приватного нотаріуса. Тому в цій частині позовних вимог суд задовольняє позов.
Щодо посилань позивача як на підставу для задоволення позову визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, який був укладений між ТОВ «Фінактив» та ОСОБА_4 , суд зазначає таке.
Частиною першою статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
На думку суду, враховуючи положення ст.516 ЦК України, які передбачають заміну кредитора у зобов'язанні поза волею боржника, визнання недійсним договору про заміну кредитора у зобов'язані безпосередньо створює правові наслідки тільки для сторін такого правочину, які полягають у тому, що старий кредитор (ТОВ «Фінактив») повертає собі право вимоги за зобов'язаннями до позивача, а новий кредитор ( ОСОБА_4 ) втрачає будь-які права вимоги. Крім того, сторони недійсного правочину повинні повернути одна одній все що отримали за недійсним правочином.
Для боржника у зобов'язані не має правового значення, хто саме отримав задоволення своїх вимог за рахунок майна, яка підлягало примусовій реалізації боржника - новий чи старий кредитор, адже це ніяким чином не впливає на зміст та обсяг його прав та обов'язків, зокрема саме по собі не припиняє зобов'язання, які примусово виконуються за рішенням суду, а також не стверджує, що його виконання було неналежним, в розумінні ст.527 ЦК України.
В такому випадку саме сторони недійсного правочину повинні були б вирішувати, у разі наявності, спір між собою стосовно того, хто саме має право претендувати за отримання виконання за зобов'язаннями відповідача.
З наведених вище мотивів суд відхиляє посилання позивача, як на підставу для задоволення позову, на факт визнання недійсним у судовому порядку договорів про відступлення право вимог від ТОВ «Фінактив» до ОСОБА_9 , адже це не свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах.
Стосовно вимог про визнання недійсним договору оренди, суд зазначає таке.
У частинах першій-третій статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частою першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Оскільки в розглядуваному випадку судом встановлена незаконність набуття права власності відповідача-1 на спірне приміщення, з одночасним скасуванням відповідних правовстановлюючих документів, суд дійшов висновку, що договір оренди, був укладений з ТзОВ ТВК «Львівхолод» без вільного волевиявлення належного власника майна - позивача, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст.215 ЦК України.
Що стосується вимог про скасування державної реєстрації, рішень державного реєстратора, відновлення реєстрації права власності за позивачем, суд зазначає таке.
Абзацом другим частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Тобто, законодавець врегулював процедуру виконання судового рішення, яким визнається недійсними чи скасовуються документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав (правовстановлюючих документів), яка передбачає, що державний реєстратор здійснює у такому випадку процедуру припинення та набуття речових прав відповідно до Закону.
Тобто, заявлення додаткових позовних вимог про скасування державної реєстрації, рішень державного реєстратора, відновлення державної реєстрації, є зайвим, оскільки права та законні інтереси позивача повністю поновлюються за фактом визнання недійсними (скасування) правовстановлюючих документів - постанови та акту державного виконавця, свідоцтва нотаріуса, договору оренди.
Що стосується вимог про скасування запису про право власності, суд зазначає таке.
Приписи частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», передбачають, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Отже, чинним законодавством, що регулює порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, чітко врегульований порядок та спосіб виконання рішення суду, яким визнається неправомірна державна реєстрація права власності на нерухоме майно. Вказаний порядок передбачає неможливість у судовому порядку скасовувати чи вилучати записи з Державного реєстру прав.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року №913/175/20, від 18 лютого 2021 року №756/13679/16-ц.
Суд не бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року №915/127/18, оскільки він стосувався редакції ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка діяла до внесення змін до неї Законами № 159-IX від 03.10.2019, № 340-IX від 05.12.2019, та не передбачала заборони на скасування записів у Державному реєстрі прав (див. постанову Верховного Суду від 18 лютого 2021 року №756/13679/16-ц).
У зв'язку з цим не підлягають до задоволення вимоги позивача про скасування запису про право власності ОСОБА_4 на спірне приміщення.
Що стосується вимог про стягнення доходів, які відповідач-1 отримала від користування спірним приміщенням, суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:
1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Така правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 25.10.2017 зі справи № 3-905гс17.
В розглядуваному випадку, між позивачем та відповідачем-1 існували відносини речово-правового характеру, правова підстава для яких згодом відпала. Тому, до цих правовідносин застосовуються положення не ст.390 ЦК України, які регулюють порядок розрахунків власника з особою, з якою він ніколи не мав жодних юридичних відносин, та на які помилково посилається позивач, а положення статті 1214 ЦК України, які регулюють відшкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання.
До того ж, про застосування положень саме глави 83 ЦК України (ст.ст.1212-1215 ЦК України) до розглядуваних правовідносин свідчать приписи п.4 ч.3 ст.1212 ЦК України, у яких наголошено, що положення цієї глави застосовуються до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Частина перша статті 1214 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
В розглядуваному випадку, відповідач-1 могла дізнатися про володіння спірним приміщенням без достатньої правової підстави після отримання ухвали суду про забезпечення позову у даному спорі, що, згідно наявних у справі відомостей, відбулося 16 вересня 2019 року (т.1 а.с.106).
Доказів того, що позивач пред'являла до відповідача-1 вимоги у досудовому порядку, матеріали справи не містять.
Саме з цього часу - 16 вересня 2019 року, в силу ч.1 ст.1214 ЦК України, відповідач-1 повинен відшкодовувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від спірного приміщення. Одночасно у відповідача-1 виникає зворотна до позивача вимога на відшкодування зроблених нею необхідних витрат (сплата ЖКП, податків тощо) на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Оскільки позовні вимоги про стягнення доходів, які відповідач-1 отримала від користування спірним приміщенням, заявлені лише 06 вересня 2019 року, а позов на майбутнє пред'являтися не може, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення одержаного доходу від використання майна в сумі 1 234 352,00 грн., за їх безпідставністю.
При цьому усні уточнені та міркування представника позивача, висловлені ним у судовому засіданні 07 квітня 2021 року, про строк, за який позивач просить стягнути ці кошти, суд до уваги не бере, оскільки заяв про зміну предмету чи підстав позову під час підготовчого провадження у справі позивач не подавала.
Вказане не позбавляє позивача права заявляти вимогу про стягнення з відповідача-1 доходів, отриманих, починаючи з 16.09.2019 року.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Крім того, суд зауважує, що у цивільному судочинстві, на відміну від адміністративного, тягар доказування факту наявності моральної шкоди та її розміру лежить саме на позивачеві, а не на відповідачеві. Однак позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт наявності моральної шкоди, як одного із обов'язкових елементів цивільного правопорушення.
Зокрема, посилаючись не «незаконне захоплення» приміщення позивача, позивач не враховує, що безпосередньо відповідач-1, до якої пред'явлена вимога про стягнення моральної шкоди, набула приміщення на законних правових підставах, які згодом відпали в силу скасування заочного рішення суду про стягнення процентів за користування позикою та невиплатою нею у зв'язку з цим різниці у вартості іпотечного майна та розміром майнових вимог до боржника.
Крім того позивач не пояснює, яким чином вона могла «продати спірне приміщення та розрахуватися з банком», як про це зазначено у позові, якщо приміщення знаходиться в іпотеці і його відчуження будь-якій іншій особі, окрім іпотекодержателя, неможливе.
Враховує суд також поведінку позивача, яка не свідчить про бажання нею виконати боргові зобов'язання, оскільки жодних відомостей про її погашення в матеріалах справи немає, а стосовно неї ухвалено та залишається чинними два судових рішення про стягнення боргу, які не виконуються.
Тобто, на думку суду, доводи позивача про завдання їй моральної шкоди є надуманими, нічим не підтверджується, а тому у задоволенні позову в цій частині суд відмовляє.
На підставі ст.141 ЦК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову, суд розподіляє судові витрати по сплаті судового збору таким чином.
Всього суд задовольнив чотири вимоги немайнового характеру, ставка судового збору за які становила по 768,40 грн. за кожну.
Вимоги про скасування постанови, акту державного виконавця, визнання недійсним свідоцтва нотаріуса стосуються тільки відповідача-1 та відповідача-2, а тому з кожного з них слід стягнути по 1 152,60 грн. у зв'язку з задоволення цих вимог (768,40 х 3 / 2).
Вимога про визнання недійсним договору оренди стосується тільки відповідача-1 та відповідача-3, а тому з кожного з них слід стягнути по 384,20 грн. (768,40 / 2).
Тобто, остаточно з ОСОБА_4 слід стягнути 1 536,80 грн. в рахунок відшкодування судового збору (1 152,60 + 384,20); з Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) - 1 152,60 грн.; з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» - 384,20 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати незаконною і скасувати постанову старшого державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Будя Сергія Леонідовича від 22 листопада 2017 року ЗВП №43504816 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
Визнати незаконним та скасувати акт старшого державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Будя Сергія Леонідовича від 22 листопада 2017 року ЗВП №43504816 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу.
Визнати недійсним свідоцтво №2621 від 28 листопада 2017 року, яке видано приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Кухлевською Мирославою Валеріївною про право власності ОСОБА_4 на нежитлове вбудоване приміщення ресторану площею 343,00 кв.м., яке розміщене за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1420465907101.
Визнати недійсним договір оренди №2032 від 29 жовтня 2018 року, який укладений між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 536,80 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок) в рахунок відшкодування судового збору.
Стягнути з Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_3 1 152,60 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят дві гривні шістдесят копійок) в рахунок відшкодування судового збору.
Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод» на користь ОСОБА_3 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок) в рахунок відшкодування судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивачем у справі є ОСОБА_3 , 39E АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідачами у справі є:
1) ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
2) Луцький районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), м. Луцьк, вул. Винниченка, 27А, код ЄДРПОУ 35041407;
3) Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Львівхолод»,м. Львів, вул. Угорська, 22, код ЄДРПОУ 01553681.
Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів є:
1) Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», м. Київ, вул. Андріївська, 2/12, код ЄДРПОУ 09807750;
2) приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Кухлевська Мирослава Валеріївна, м. Луцьк, вул. Романа Шухевича, 6, оф.33;
3) Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив», м. Луцьк, вул. Академіка Палладіна, 18/30, код ЄДРПОУ 39827925.
Повне рішення суду складено та підписано 09 квітня 2021 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.Ф. Кирилюк