Справа № 161/1605/21
Провадження № 2/161/1570/21
06 квітня 2021 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Черняка В.В.,
а участю секретаря судового засідання - Жаловаги І.П.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Михальчук М.М.,
третьої особи - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вона проживає та є одноособовим власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . З довідки про склад сім'ї зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданої департаментом ЦНАП Луцької міської ради від 10.08.2020 року № 71576 вбачається, що за наявними відомостями Реєстру Луцької міської територіальної громади до складу зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , входять: вона - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (її син). Згідно відомостей будинкової книги для прописки громадян ОСОБА_2 був виписаний з квартири 25.04.2001 року. Наступних відомостей про його реєстрацію не значиться. Вказує на те, що з сином перебуває у неприязних відносинах, тому згоди на подальшу його реєстрацію в квартирі не надавала. Оскільки, на даний час повноваження щодо скасування реєстрації місця проживання належать органам місцевої влади - Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради, посилаючись на те, що реєстрація ОСОБА_2 здійснена з порушенням вимог чинного законодавства, просить зобов'язати Департамент державної реєстрації Луцької міської ради скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Департамент державної реєстрації Луцької міської ради в письмовому відзиві та представник в судовому засіданні позовну заяву вважає безпідставною та необґрунтованою. В обґрунтування заперечень вказує, що за наявними відомостями Реєстру Луцької територіальної громади місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за спірною адресою з 31.10.1990 року, що й підтверджено штампом чинної реєстрації в його паспорті. Департамент державної реєстрації Луцької міської ради наділений повноваженнями щодо реєстрації місця проживання фізичних осіб на території міста Луцька з 04.04.2016 року, а тому реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 не здійснював. До 01.07.2012 року вчинення зазначених дій відносилось до повноважень Луцького міського відділу Управління Міністерства Внутрішніх справ України. З 01.07.2012 року по 03.04.2016 року - Луцького міського відділу Управління Державної міграційної служби у Волинській області. Департамент державної реєстрації Луцької міської ради не є правонаступником вказаних органів державної влади, тому йому не передавались жодні документи, на підставі яких здійснювалась реєстрація місця проживання до квітня 2016 року. У зв'язку з цим, у Департаменту відсутні документальні підстави для перевірки законності реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , оскільки відповідно до вимог п. 28 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207, реєстрація місця проживання/перебування особи або зняття з реєстрації місця проживання скасовуються в разі їх проведення з порушенням вимог законодавства, а рішення про скасування реєстрації приймається керівником органу реєстрації за результатами проведення відповідної перевірки.
Третя особа - ОСОБА_2 в судовому засідання проти задоволення позову заперечив, пояснив, що реєстрація його місця проживання була здійснена за погодженням його матері ІНФОРМАЦІЯ_3 . Подальших дій щодо зняття з реєстрації, чи повторної реєстрації не здійснювалось.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є одноособовим власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 03.11.2005 року та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 176662487 від 07.08.2019 року (а.с.6,8).
Згідно довідки Департаменту ЦНАП Луцької міської ради № 71576 від 10.08.2020 року про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за відомостями Реєстру Луцької міської територіальної громади до складу зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З доводів позивача, ОСОБА_2 (її син) був виписаний з квартири 25.04.2001 року, що стверджується відомостями будинкової книги для прописки громадян. Оскільки вона з сином перебувають у неприязних відносинах, тому згоди на подальшу його реєстрацію в квартирі не надавала.
Посилаючись на те, що реєстрація ОСОБА_2 в належній їй квартирі здійснена з порушенням вимог чинного законодавства, а на даний час повноваження щодо скасування реєстрації місця проживання належать органам місцевої влади - Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради, просить зобов'язати останнього скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 .
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Крім того, з аналізу наведених норм права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК).
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Отже, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 161/7351/19.
Всупереч вищенаведеному, звертаючись з даним позовом, позивач просить зобов'язати відповідача - Департамент державної реєстрації Луцької міської ради скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , однак, жодних вимог стосовно позбавлення права користування житловим приміщенням до ОСОБА_2 не заявлено, що є підставою для відмови в позові.
Крім того, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
За змістом статей 42, 48 ЦПК у справах позовного провадження учасниками справи в цивільному процесі є, зокрема, сторони, треті особи. Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.
З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд невзмозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов'язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).
У розглядуваній справі вимоги стосовно скасування державної реєстрації місця проживання ОСОБА_2 безпосередньо стосуються цієї особи, впливають на зміст та обсяг її житлових прав, а тому, він обов'язково має бути залучений саме як відповідач у спорі, а не третьою особою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у цивільній справі № 523/9076/16-ц, висновками Верховного Суду у постановах: від 28 листопада 2018 року у справі № 713/1065/16-ц, від 1 липня у справі № 637/228/17.
Зважаючи на викладене, з урахуванням того, що позивач не залучила в якості відповідача особу, реєстрацію місця проживання якого вона оспорює ( ОСОБА_2 ), клопотання про заміну або залучення співвідповідача позивачем не заявлено, тому у задоволенні позову слід відмовити, також, і з цієї підстави.
При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з позовом до належного відповідача.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 77, 78, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -
В позові ОСОБА_1 до Департаменту державної реєстрації Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено 06.04.2021 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області В.В. Черняк