справа № 156/688/19
Провадження № 2/156/6/21
рядок статзвіту 7
30 березня 2021 року смт Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Федечко М. О.,
за участю: секретаря судового засідання Салатюк Г.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іваничі за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 156/688/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про зміну часток у праві спільної часткової власності на будинок,-
Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про зміну часток у праві спільної часткової власності на будинок.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29 липня 1997 року ОСОБА_5 набула за договором довічного утримання від ОСОБА_6 37/100 частин житлового будинку, що в АДРЕСА_1 загальною площею 38,9 м.кв. У договорі довічного утримання вказані набуті приміщення, а саме, комора площею 6,3 м.кв.; кімната 1-3 площею 12,5 м.кв. та кімната 1-4 площею 20,1 м.кв. Оскільки відповідно до технічної характеристики будинку, загальна площа будинку станом на 29 липня 1997 року становила 87,9 м.кв., то у договорі довічного утримання допущена математична помилка в частині розміру відчужуваної площі, яка реально становила не 37 %, а 44,25 % загальної площі будинку. На момент укладення договору довічного утримання, будинок належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок виданого виконкомом Іваничівської районної ради народних депутатів від 30 листопада 1987 року згідно рішення виконкому за № 231 від 24 листопада 1987 року і зареєстроване у Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 1987 року за реєстровим номером 496.
Після здійснення реконструкції житлового будинку у 2003 році проведеної за власний рахунок ОСОБА_5 , загальна площа будинку збільшилася до 102,7 кв.м. та була узаконена, що підтверджується технічним паспортом від 27 жовтня 2004 року. Стверджує, що відповідач не заперечувала проти здійсненої добудови. Таким чином, частка ОСОБА_5 станом на 2004 рік становила 52,29 % від загальної площі будинку.
Деталізація розрахунків площі згідно технічного паспорту 2004 року, які перебували у власності ОСОБА_5 : приміщення 1-2 = 9,1 м.кв.; приміщення 1-3 = 3,8 м.кв.; приміщення 1-4 = 5,1 м.кв.; приміщення 1-6 = 12,5 м.кв.; приміщення 1-8 =20,1 м.кв.; приміщення 1-1= 3,1 м.кв., що становить різницю між існуючим станом 9,0 м.кв. та станом приміщення до проведеної реконструкції 5,9 м.кв. Разом розмір площі приміщень належних ОСОБА_5 становив 53,7 м.кв. Загальна площа будинку 102,7 м.кв. - 100 відсотків, площа 53,7 м.кв. - 52,29 %.
Вважає, що збільшення частки співвласника у праві спільної часткової власності можливе лише за сукупності певних умов, а саме, в тому разі, якщо один із співвласників зробив поліпшення майна власним коштом, такі поліпшення не можна відокремити і вони зроблені за згодою всіх співвласників. Він є власником приміщень, які перейшли йому у власність за договором дарування укладеним між ним та ОСОБА_5 14 серпня 2004 року.
На підставі викладеного просить, змінити розмір часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 102,7 м.кв. встановивши, що частка його власності у розмірі 53,7 м.кв. становить 52,29 % або 5229/10000 частин.
07 серпня 2020 року суддею Федечко М.О. прийнято до свого провадження вище вказану справу.
Ухвалою суду від 17 листопада 2020 року витребувано у державного реєстратора Іваничівської РДА витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме, на частку у нерухомому майні по АДРЕСА_1 на ОСОБА_5 та витребувано з Володимир-Волинського БТІ інвентаризаційну справу на будинок по АДРЕСА_1 .
30 березня 2021 року за ухвалою суду оглянуто в судовому засіданні копію нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 14 серпня 2004 року укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 та документи на підставі яких цей договір посвідчувався та долучено копії документів до матеріалів справи. Також оглянуто інвентаризаційну справу на домоволодіння АДРЕСА_1 , яка була витребувана за ухвалою суду від 17 листопада 2020 року .
Попередньому складу суду 17 вересня 2019 року, відповідачем подано відзив на позовну заяву із зазначенням у ньому заперечень стосовно позову, в задоволенні позову просить відмовити повністю. Зазначає, що вона із ОСОБА_6 зареєструвала шлюб 30 вересня 1954 року. За час спільного подружнього проживання вони набули у власність спірне майно. 29 липня 1997 року вона із чоловіком в нотаріальному порядку встановили, що кожному із них належить на праві власності по половині будинковолодіння, тобто Ѕ частині житлового будинку з господарськими будівлями. Цього ж дня чоловік подарував їй ще 13/100 частин житлового будинку, збільшивши її частку до 63/100 частин уклавши на її ім'я договір дарування. Іншу частину будинку в розмірі 37/100 частин будинку він залишив за собою та того ж дня уклав договір довічного утримання з ОСОБА_5 . Ними, як подружжям встановлено, які частки кому належать і дані частки вказані у правовстановлюючих документах станом на сьогоднішній день, незважаючи на зміну власників 37/100 частин. Укладаючи, як договір дарування 13/100 частин їй так і договір довічного утримання, у договорах вказана деталізація приміщень. Однак висновку спеціаліста, висновку експерта про реальний поділ (виділ) часток не було. Вони не укладали між собою договору про добровільний поділ і не посвідчували його нотаріально та не здійснювали реєстрацію у місцевій селищній раді. З посиланням на норми ст. 112 ЦК України 1963 року, житловий будинок з господарським будівлями та спорудами їм став належати відповідно до часток 63/100 та 37/100 частин, а тому вони стали власниками майна з визначенням часток (спільна часткова власність). Нормою ст. 118 ЦК України 1963 року встановлено, що учасники спільної часткової власності на житловий будинок могли за угодою між собою встановити порядок користування відособленими приміщеннями будинку відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, оскільки вона є обов'язкова. Вважає, що сторони повинні були добровільно укласти угоду про розподіл майна відповідно до своїх часток і її нотаріально посвідчити. Така угода посвідчена не була, а тому вважати, що деталізація приміщень у договорі дарування, договорі довічного утримання надає право співвласнику часткової власності ставити питання про збільшення своєї частки суперечить встановленим вимогам цивільного законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин.
Із копії технічного паспорту на житловий будинок від 05 листопада 1998 року та технічного паспорту на житловий будинок від 27 листопада 2004 року вбачається, що частка ОСОБА_1 становить 37/100 частин, а частка ОСОБА_4 - 63/100 частин. Таким чином, на час укладення договору дарування 14 серпня 2004 року частка ОСОБА_5 збільшена не була. Реального розподілу часток між учасниками часткової власності не було і немає по даний час. Частки на даний час не змінювалися. Проведена прибудова, перебудова, яка проводилась до укладення договору дарування не дає підстав для зміни частки обдарованій особі, яка дій по перебудові та добудові не вчиняла.
Деталізація приміщень у договорі дарування не дає підстав для зміни часток, оскільки вказане суперечить вимогам цивільного законодавства. Здійснення права спільної часткової власності встановлено у ст. 358 ЦК України 2004 року. Таким чином, ОСОБА_5 укладаючи догвір дарування 14 серпня 2004 року позивачу ОСОБА_1 не провела виділ своєї частким (збільшення її частки за рахунок прибудови, перебудови), згідно чинного законодавств, а наданий технічний паспорт на житловий будинок від 27 листопада 2004 року, прибудова і добудова узаконені, підтверджує право учасників спільної часткової власності, що частка кожного становить : позивача 37/100 частин, а відповідача 63/100 частин.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, просить його задоволити та суду пояснив, що ОСОБА_5 здійснила добудову до своєї частки у житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . По новому технічному паспорту збільшилась площа будинку. Узаконення відбулося у 2004 році коли діяв ЦК України 2004 року. Добудова була здійснена зі згоди ОСОБА_4 , оскільки остання надала згоду на відчуження житлового будинку ОСОБА_5 йому і на той час збільшила площу житлового будинку. Оскільки добудову здійснила ОСОБА_5 , а він її придбав, що підтверджується деталізацією приміщень у договорі дарування, що не відповідають розміру придбаної частки, вважає, що має право на збільшення частки до 52,29 відсотків або 5229/10000 частин.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги також підтримав, просить позов задоволити та суду пояснив, що реконструкція житлового будинку була здійснена ОСОБА_5 за власні кошти. За згодою співвласників вона здійснила добудову до житлового будинку, а тому частка позивача, що становить 37/100 частини не відповідає площі житлового будинку на даний час. Згода іншого співвласника будівлі на добудову до житлового будинку підтверджується відсутністю будь-яких претензій з її сторони. З врахуванням добудови та приміщень, які були відчужені за договором дарування частка позивача збільшилась і складає 52,29 %. Дана добудова з відома всіх співвласників узаконена ОСОБА_5 , хоча питання про збільнення своєї частки вона не ставила. Вважає, що оскільки договір довічного утримання та договір купівлі-продажу укладені з визначенням конкретних приміщень, саме таким чином погоджено приміщення, які виділялась співвласникам.
Представник відповідача в задоволенні позову просить відмовити та суду пояснила, що за договором довічного утримання та в подальшому договором дарування позивачу належить 37/100 частин житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 без виділення приміщень в натурі. У разі задоволення позовних вимог позивача про збільшення розміру своєї частки до 52/100, будуть порушені права відповідачки, а саме зменшиться її частка, що є неприпустимо. Зазначила, що нотаріально посвідченої угоди про користування приміщеннями між співвласниками на час укладення договору дарування у 2004 році та до цього моменту не було і немає. Стверджувати, що такі приміщення визначено договорами, в тому числі договором дарування немає підстав, деталізовані приміщення це приміщення якими співвласники користувалися. Вважає, що оскільки позивач не здійснював добудову до житлового будинку, то не має права і ставити питання про зміну частки, таке право має та особа, яка здійснила добудову за власні кошти. Доказів того, що ОСОБА_5 лише за власні кошти зробила прибудову позивачем не надано, також не надано доказів що така прибудова була здійснена за згодою іншого власника частки, будучи власником ОСОБА_5 не ставила питання про збільшення її частки у зв"язку з добудовою.
Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст. 76, 81 ЦПК України і, які сторона вважає достатніми для обґрунтування своїх позовних вимог, та, з'ясувавши фактичні обставини, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
У відповідності до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про право власності, яке зареєстроване в реєстрі, подружжю ОСОБА_6 та ОСОБА_4 належало по 1/2 частині житлового будинку з господарськими будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Житловий будинок цегляний, житловою площею 56,8 кв.м. До будинку відносяться такі господарські, побутові будівлі та споруди: літня кухня В-1, гараж б1, хлів -б, погріб з шийкою В-І, вбиральня Г, колодязь-К, огорожа І-2.
29 липня 1997 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений договір довічного утримання, за яким ОСОБА_6 передав у власність ОСОБА_5 належні йому на праві особистої власності 37/100 частин житлового будинку з такою самою частиною господарських будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 . 37/100 частин будинку становить: комора 1-2 площею 6,3 м.кв.; кімната 1-3 площею 12,5 кв.м.; кімната 1-2 площею 20 кв.м.; Ѕ колодязя; Ѕ огорожі; гараж - Б. Того ж дня, ОСОБА_6 подарував своїй дружині ОСОБА_4 13/100 частин в житловому будинку, що знаходиться за вище вказаною адресою. Кімната 1-5 площею 18,2 кв.м., коридор 1-8 площею 4,2 м.кв. становить 13/100 частин житлового будинку з такою ж самою частиною господарських будівель. Договір дарування та договір довічного утримання посвідчені державним нотаріусом Іваничівської державної нотаріальної контори Кононенко Л.С. (аркуші інвентаризаційної справи 37-38).
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 4157240 від 15 липня 2004 року на праві власності ОСОБА_5 належить частка в розмірі 37/100 частини, а ОСОБА_4 63/100 частини житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . (аркуш інвентаризаційної справи 52)
З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 серпня 2015 року, загальна площа житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 становить 87,9 кв.м., житлова площа 50,8 кв.м. розміри часток ОСОБА_4 вказані -1/2 та 13/100 частин. (а.с.84-85).
14 серпня 2004 року ОСОБА_5 на підставі договору дарування житлового будинку подарувала позивачу, ОСОБА_1 37/100 частини житлового будинку з такою ж самою частиною побутових будівель та спору, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Згідно договору дарування 37/100 частки житлового будинку позначений на плані літерою А 1 становить кімната 1-6, (по старому 1-3), площею 12,5 м.кв., кімната 1-8 (по старому 1-4) площею 20, 1 м.кв., кухня 1-2 площею 9, 1 кв.м.; кладова 1-3 площею 3,8 м.кв.; кладова 1-4 площею 5.1 м.кв.; коридор 1-1 площею 9 м.кв.у загальному користуванні; коридор 1-5 площею 4,2 м.кв. у спільному користуванні, а також надвірні будівлі та споруди, а саме, Ѕ гараж прибурівка; Ѕ колодязя; Ѕ огорожі. 37/100 частини житлового будинку з такою ж самою частиною будівель і споруд має наступні характеристики: будинок цегляний. Загальна площа будинку становить 102,7 м.кв. Житлова площа будинку становить 66,1 м.кв. позначений на плані літерою А-1. (аркуш інвентаризаційної справи 54).
Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Іваничівського районного нотаріального округу Волинської області Л.П. Башинською та зареєстровано в реєстрі за № 1100. Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 5253978 від 31.10.2004 року ОСОБА_1 на підставі вище вказаного договору дарування належить 37/100 частки житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 (аркуш інвентаризаційної справи 56).
Згідно копії технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 приватного житлового фонду від 05 листопада 1998 року, загальна площа житлового будинку становить 87,9 кв.м., та власниками вказані Куль ЛМ., які належить 37/100 частки, та ОСОБА_4 , якій належить 63/100 частки в житловому будинку, що знаходиться за вище вказаною адресою.
З копії технічного паспорту від 27 жовтня 2004 року слідує, що власниками житлового будинку є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , яким належить: ОСОБА_1 - 37/100 частин, а ОСОБА_4 - 63/100 частин житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , однак загальна площа житлового будинку становить 102,7 кв.м. (а.с.7-16).
Частинами 1, 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з приписами ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивач як на підставу своїх вимог у позові посилається на вимоги частини 4 статті 357 ЦК України, просить змінити розмір часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 102,7 кв.м. встановивши, що його частка в розмірір 53,7 кв.м. становить 52,29 % або 5229/10000 частин.
Суд при вирішенні вказаного спору з приводу зміни часток у праві спільної часткової власності керується нормами ЦК України від 01 січня 2004 року, норми якого діяли на момент укладення договору дарування житлового будинку позивачу від 14 серпня 2004 року.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України.
Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов'язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктів власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння та користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (частина третя статті 358 ЦК України). При цьому право спільної часткової власності, безумовно, не припиняється. Це право може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (стаття 367 ЦК України), виділу з нього частки (стаття 364 ЦК України) або шляхом розпорядження співвласником своєю часткою (статті 361, 362 ЦК України).
Юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями частин третьої-п'ятої статті 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов'язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об'єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв'язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.
У разі якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.
Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.
Правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. При цьому обов'язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити поліпшення, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не стосуються інших часток у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до яких не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов'язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.
У ЦК України встановлюються особливі правила щодо добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.
Така добудова (прибудова) не є об'єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об'єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників; 2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України); 3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно з домовленістю між собою (частини другої статті 358 ЦК України).
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна, для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з пунктом 56 Порядку «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу, виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються: 1) договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду; 2) документи, передбачені пунктом 54 цього Порядку, крім документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно до його поділу або виділу в натурі частки.
Пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства,
що регулює право приватної власності громадян на
жилий будинок», при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні
враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник
спільної власності збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу
будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови,
надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої
Ради і за згодою решти учасників спільної власності. Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не
є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в
праві власності на будинок.
Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Право власності не є абсолютним, може бути обмеженим, але таке обмеження має бути здійснено на підставі закону та з урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини.
В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_5 за договором довічного утримання перейшло у власність 37/100 частин будинку, у договорі довічного утримання було вказано приміщення, що відповідають 37/100 частин будинку. Вказаний договір укладено 29 липня 1997 року.
Копією будівельного паспорта на забудову земельної ділянки, де забудовником вказана ОСОБА_5 , дата замовлення 04 березня 2000 року стверджується, що складено проект будівництва господарсько-побутових приміщень ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 , узаконення будівлі дозволено рішенням виконкому Іваничівської селищної ради № 130 від 12 листопада 1998 року - коридору 9,2 кв.м.; кухні 10,0 кв.м.; ванної кімнати 5,2 кв.м.; кладової 3,7 кв.м. Оздоблення фасадів штукатурка. Початок будівництва 1998 рік, а закінчення 1999 рік. (а.с.75) Складено акт розбивки господарсько-побутових будівель в натурі (а.с.76) та план добудови до житлового будинку у який увійшли коридор 9,2 кв.м.; кухня 10,0 кв.м.; кладова 3,7 кв.м.; ванна кімната 5,2 кв.м., житловий будинок, загальна площа добудови 28,1 кв.м. (а.с.77).
В ході розгляду цивільної справи позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що ним дотримано всіх умов у відповідності до ч.3 ст.357 ЦК України за якими співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки до вказаного ним розміру.
Суду не надано доказів, які б ствердили, що інший співвласник житлового будинку ОСОБА_4 надавала дозвіл на здійснення вище вказаної добудови до житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 . Судом з пояснень сторін у справі встановлено, що добудову до житлового будинку здійснила ОСОБА_5 , однак доказів того, що така добудова була здійснена нею за власні кошти, без залучення коштів інших співвласників матеріали справи не містять. Крім цього як встановлено з матеріалів справи, а також інвентаризаційної справи до будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 ОСОБА_5 у зв'язку із проведеною добудовою питання про збільшення своєї частки не ставила та таку не збільшила. Співвласниками будинку договір про виділ у натурі частки із спільного майна не укладався, частки в натурі не виділялися та нотаріально посвідчений договір щодо порядку користування приміщеннями будинку не укладався.
Договір дарування частки житлового будинку від 14 серпня 2004 року був укладений ОСОБА_5 після здійснення добудови до житлового будинку. Враховуючи, що частку у будинку у зв'язку з добудовою ОСОБА_5 не збільшила, то розпорядилася часткою, яка належала їй за договором довічного утримання від 29 липня 1997 року в розмірі 37/100.
Із оглянутих в судовому засіданні копії договору дарування житлового будинку від 14 серпня 2004 року укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та копій документів на підставі яких договір дарування посвідчувався слідує, що відповідач ОСОБА_4 14 серпня 2004 року подала заяву приватному нотаріусу Іваничівського районного нотаріального округу у Волинській області Башинській Л.П. в якій повідомила, що їй відомо про відчуження ОСОБА_5 належної на праві власності 37/100 частки житлового будинку та надала згоду, щоб у володіння та користування обдарованого ОСОБА_1 перейшло 37/100 частки житлового будинку з приміщеннями вказаними у договорі дарування. Також нотаріусом відібрано заяву від ОСОБА_10 чоловіка ОСОБА_5 , якою він надав згоду дружині на дарування 37/100 частки житлового будинку. Однак підстав вважати, що такою згодою ОСОБА_4 погодила факт добудови, як стверджує сторона позивача суд не вбачає.
Таким чином, ОСОБА_1 згідно договору дарування житлового будинку від 14 серпня 2004 року було подаровано безоплатно 37/100 частин житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Посилання позивача, що він за договором дарування придбав деталізовані у ньому приміщення, а не частку не знайшло свого підтвердження, оскільки за договором довічного утримання від 29 липня 1997 року ОСОБА_5 перейшла частка будинку в розмірі 37/100. Згідно реєстраційного посвідчення Волинського обласного БТІ 37/100 частин зареєстровано за ОСОБА_5 . Актом-додатком Волинського обласного БТІ від 07 липня 2004 року за договором довічного утримання відчужено 37/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями. Витягами з реєстру прав власності на нерухоме майно також стверджується, що за сторонами у справі зареєстровані частки у розмірі 37/100 та 63/100 в будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Договір користування житловими приміщеннями між відповідачем та позивачем, а також попереднім власником 37/100 частин ОСОБА_5 укладено не було, що передбачалося на моменту укладення договору довічного утримання статтею 118 ЦК України 1964 року згідно якої, якщо учасники спільної часткової власності на житловий будинок за угодою між собою встановили порядок користування відособленими приміщеннями будинку відповідно до частки кожного і така угода нотаріально посвідчена і зареєстрована у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, то вона обов'язкова і для особи, яка згодом придбає частку у спільній власності на цей будинок.
Оскільки вказаного договору між подружжям ОСОБА_4 , а згодом і ОСОБА_5 нотаріально укладено не було, то таке право не виникло і у позивача.
Крім цього збільшення частки позивача у спільному майні за відсутності усіх умов передбачених ч.3 ст.357 ЦК України порушить права відповідача, як співвласника будинку та призведе до зменшення належної їй частки.
Таким чином в ході розгляду справи не здобуто доказів, що частка ОСОБА_1 в житловому будинку у зв"язку з укладенням договору дарування збільшилась та становить 52,29 % або 5229/10000 частин, а тому змінити розмір часток у праві спільної часткової власності у житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 на підставі досліджених в судовому доказів суд позбавлений можливості.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265,273, 274, 277, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 до ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце реєстрації та проживання АДРЕСА_1 про зміну часток у праві спільної часткової власності на будинок - відмовити.
Повний текст судового рішення складено 08 квітня 2021 року.
Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М. О. Федечко