09 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17195/16
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Банаська О. О.
розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021
у складі колегії суддів: Коробенка Г. П. (головуючого), Агрикової О. В., Чорногуза М. Г.
та на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2020
у складі судді Коткова О. В.
у справі за позовом Компанії "BIO Cosmetics UA LTD"
до 1. Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби
2. Головного управління ДФС у м. Києві
3. Державного казначейства України
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору:
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Каптур"
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "РА Логістик"
про стягнення 85 272 000,00 грн
24.03.2021 Головне управління ДФС у м. Києві поштовим відправленням звернулось безпосередньо до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 та на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 у справі № 910/17195/16, яким частково задоволено позов Компанії "BIO Cosmetics UA LTD" та стягнуто з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України грошові кошти в розмірі 85 272 000,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.
Одночасно скаржником за текстом та у прохальній частині касаційної скарги порушено питання щодо поновлення строку на касаційне оскарження.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/17195/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Банаська О. О. (головуючий), Білоуса В. В., Погребняка В. Я., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 02.04.2021.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне залишити її без руху з огляду на таке.
Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України "Про судовий збір".
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду касаційних скарг на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Як встановлено з матеріалів касаційної скарги, об'єктом оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 у справі № 910/17195/16, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021, яким частково задоволено позов Компанії "BIO Cosmetics UA LTD" та стягнуто з Державного бюджету України через Державну Казначейську службу України грошові кошти в розмірі 85 272 000,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, завданої Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби, поданий до суду першої інстанції у 2016 році.
З огляду на вищезазначене, відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня встановлено у розмірі 1 378,00 грн.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (чинного на дату подання позову до суду першої інстанції) ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, за подання до Верховного Суду касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 у справі № 910/17195/16 скаржнику належало сплатити судовий збір в розмірі 413 400,00 грн (1 378,00 * 150 * 200%).
Натомість, скаржником доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі до касаційної скарги не надано.
Разом з тим, скаржником зазначено про наявність підстав, визначених пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір", для звільнення від сплати судового збору.
Згідно з пунктом 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до частини другої статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Одночасно слід зауважити, що нормами статті 5 Закону України "Про судовий збір" визначено перелік осіб, звільнених від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, однак Офіс великих платників податків ДФС, як відповідач у справі про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду до вказаного переліку не входить, отже підстави для звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги були відсутні.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що Касаційний господарський суд у складі об'єднаної палати відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Касаційного господарського суду від 06.05.2019 у справі № 904/2425/18. Так, судом було зазначено, що з апеляційною скаргою зверталась Закарпатська митниця, яка є відповідачем у справі, і на неї не поширюються вимоги законодавства щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у справах за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
У зв'язку з вищевикладеним, у питаннях щодо справляння судового збору за подання касаційної скарги на судові рішення відповідачем у справі, підлягає застосуванню позиція Касаційного господарського суд у складі об'єднаної палати викладена у постанові від 05.11.2019 у справі № 906/770/17 згідно якої вимоги законодавства щодо звільнення від сплати судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у справах за вказаними позовами не поширюються на інших учасників процесу.
Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі не звільняють скаржника, який є відповідачем у вказаній справі, від сплати судового збору.
Також, відповідно до статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Згідно цієї норми суд касаційної інстанції, у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.
Оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята 08.02.2021 (повний текст складено 22.02.2021), отже останній день строку, встановленого для оскарження судових рішень в касаційному порядку припадав на 15.03.2021.
Однак, касаційну скаргу подано до Верховного Суду 24.03.2021.
У свою чергу, в обґрунтування заявленого клопотання скаржником зазначено, що повний текст постанови отримано 04.03.2021, що на думку скаржника, є підставою на поновлення строку на касаційне оскарження згідно з частиною другою статті 288 ГПК України.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено, зокрема, дата отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується.
У пункті 1 частини четвертої статті 290 ГПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.
Згідно з частиною третьою статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Разом з тим, скаржником у касаційній скарзі зазначено трек-номер поштового відправлення, однак не додано копію поштового-конверта, з якого можливо було б встановити номер поштового відправлення.
Зазначене вище унеможливлює перевірку судом обставин дотримання скаржником положень статті 288 ГПК України, у зв'язку з чим відповідна заява про поновлення строку на касаційне оскарження може бути розглянута після надання належних доказів отримання постанови Північного апеляційного господарського суду прийнята 08.02.2021 у справі № 910/17195/16.
Суд відзначає, що саме лише посилання на дату отримання копії судового рішення з долученням заяви (клопотання) про поновлення строку на касаційне оскарження за відсутності належних доказів отримання рішення апеляційної інстанції не є підставою для його поновлення. При цьому, нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачається автоматичного та безумовного поновлення строку на касаційне оскарження, у зв'язку з лише самим посиланням на дату отримання копії судового рішення. Дійсно, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, проте для цього необхідно заявити відповідне клопотання, долучивши до нього на підтвердження поважності причин пропуску строку касаційного оскарження відповідні докази.
Крім того, суд зазначає, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України щодо її форми та змісту.
Статтею 290 ГПК України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги, зокрема щодо обов'язкового та конкретного зазначення скаржником підстав касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України.
Так, частиною другою статті 287 ГПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити:
пункт 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується касатор, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах;
пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення;
пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
При цьому касатору слід враховувати, судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 ГПК України та їх змістовне обґрунтування.
Так, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
При цьому слід враховувати, що за приписами частини другої статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
До того ж, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З урахуванням змін до ГПК України внесених Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460 - IX, які набрали чинності 08.02.2020, касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, вичерпних обґрунтувань, позаяк відкриття касаційного провадження за відсутності або неточності таких обґрунтувань може призвести до порушено принципу "правової визначеності".
З урахуванням зазначеного, перевіркою щодо форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 ГПК України вбачається, що касаційна скарга хоча і містить посилання на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, однак її зміст не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки скаржником не визначено підстави касаційного оскарження судових рішень з конкретним посиланням на відповідний(і) пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України.
Відповідно до частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Частиною другою статті 174 ГПК України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.
Відтак, суд зазначає, що касаційна скарга Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 та на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 у справі № 910/17195/16 підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків поданої ним касаційної скарги, а саме надання:
- доказів, що підтверджують сплату судового збору в розмірі 413 400,00 грн;
- доказів на підтвердження дати отримання оскаржуваної постанови апеляційної інстанції;
- письмових пояснень в яких зазначити підстави касаційного оскарження, а саме чітко вказати (1) пункт частини другої статті 287 ГПК України, (2) формулювання застосованого судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується касатор, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також (3) обґрунтування посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах або вичерпне обґрунтування іншої, передбаченої частиною другою статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення або неповне (неналежне) усунення зазначених недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 235, 288, 290, 292, 304, 326, Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 та на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 у справі № 910/17195/16 залишити без руху.
2. Надати скаржнику строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали.
3. Попередити скаржника про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені частиною четвертою статті 174 Господарського процесуального кодексу України, а саме у разі невиконання вимог ухвали, у строк встановлений судом, касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду О. О. Банасько