07 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 924/237/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства «УкрСиббанк» - Кочіна Г. І.,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант плюс» - не з'явився,
ОСОБА_1 - не з'явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельбрус» - не з'явився,
ОСОБА_2 - не з'явився,
ОСОБА_3 - не з'явився,
ОСОБА_4 - не з'явився,
ОСОБА_5 - не з'явився,
ОСОБА_6 - не з'явився,
ОСОБА_7 - не з'явився,
ОСОБА_8 - не з'явився,
ОСОБА_9 - не з'явився,
Приватного підприємства « 007» - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк»
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 (у складі колегії суддів: Демидюк О.О. (головуючий), Коломис В.В., Саврій В.А.)
та рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.10.2020 в частині стягнення з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» судового збору у розмірі 292 855,72 грн (суддя Заверуха С. В.)
у справі № 924/237/18
за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант плюс»
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельбрус», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Приватного підприємства « 007»,
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
У квітні 2018 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - позивач, АТ «УкрСиббанк», Банк) звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом (з урахуванням заяви від 24.03.2020 про зменшення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамант плюс» (далі - відповідач, ТОВ «Діамант плюс»), в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення готельно-ресторанного та оздоровчо-розважального комплексу, загальною площею 3295,6 м2, які знаходяться за адресою: м. Хмельницький, пров. Купріна, 3 , та належать на праві приватної власності ТОВ «Діамант плюс», з метою задоволення вимог Банку за кредитними договорами в загальному розмірі 3 483 908,73 доларів США та 5 023 379,59 грн, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», зі встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Звертаючись з позовом, Банк посилався на неналежне виконання зобов'язань боржниками за кредитними договорами від 10.07.2007 № 111810530000, №11181124000, від 01.04.2008 № 11326635000, від 07.04.2008 № 11329601000, від 21.04.2008 № 11336695000, від 23.04.2008 № 11338813000, від 28.05.2008 №11350991000, від 29.05.2008 № 11352935000, від 18.06.2008 № 11361691000, від 04.07.2008 № 11368249000, а також на наявність правових підстав для звернення стягнення на переданий в забезпечення цих зобов'язань об'єкт нерухомості, при цьому стверджувало, що записи про обтяження майна іпотекою вилучено внаслідок використання недостовірних відомостей та в незаконний спосіб.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.04.2018 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ельбрус», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , Приватне підприємство «007».
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 26.09.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.10.2019, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 10.02.2020 постанову апеляційного суду від 17.10.2019 та рішення суду першої інстанції від 26.09.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Хмельницької області від 07.10.2020 позов задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення готельно-ресторанного та оздоровчо-розважального комплексу, загальною площею 3295,6 м2, що знаходяться за адресою: м. Хмельницький, пров. Купріна, 3 , та належать на праві приватної власності ТОВ «Діамант плюс», з метою задоволення вимог Банку, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», зі встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, для погашення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 3 483 908,73 доларів США та 5 023 379,59 грн.
Стягнуто з Банку в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 292 855,72 грн (абзац 3 резолютивної частини).
Стягнуто з відповідача на користь позивача 616 700,00 грн витрат по оплаті судового збору (абзац 5 резолютивної частини).
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 рішення суду першої інстанції від 07.10.2020 в частині розподілу судових витрат (в межах вимог та доводів апеляційної скарги Банку) залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду від 11.01.2021 та рішенням суду першої інстанції від 07.10.2020 в частині стягнення з Банку в дохід Державного бюджету України судового збору за подання позовної заяви у розмірі 292 855,72 грн, у лютому 2021 року АТ «УкрСиббанк» подало до Касаційного господарського суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просило постанову апеляційного суду від 11.01.2021 та рішення суду першої інстанції від 07.10.2020 в частині розподілу судових витрат (щодо стягнення з Банку в дохід Державного бюджету України судового збору за подання позовної заяви у розмірі 292 855,72 грн) змінити. Виключити з резолютивної частини рішення суду першої інстанції від 07.10.2020 абзац 3. Викласти абзац 5 резолютивної частини рішення суду першої інстанції від 07.10.2020 у новій редакції, згідної якої стягнути з відповідача на користь позивача 323 844,28 грн витрат по оплаті судового збору за подачу позову.
Ухвалою Верховного Суду від 04.03.2021 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г., відкрито касаційне провадження у справі № 924/237/18 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні на 07.04.2021. Зупинено виконання рішення суду першої інстанції від 07.10.2020 в частині стягнення з Банку судового збору у розмірі 292 855,72 грн.
Розпорядженням Заступника керівника апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 16.03.2021 № 29.3-02/428 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 924/237/18 у зв'язку з обранням судді Сухового В. Г. членом Вищої ради правосуддя (відповідно до рішення XVIII чергового з'їзду суддів України від 09.03.2021) та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2021 судову справу № 924/237/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: Берднік І. С. - головуючий, Зуєв В. А., Міщенко І. С.
Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2021 прийнято до розгляду справу №924/237/18 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.
Відповідач та треті особи не скористалися своїм правом відповідно до ст. 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційну скаргу.
У судове засідання 07.04.2021 ТОВ «Діамант плюс» та треті особи своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, до початку судового засідання із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії» та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов'язком, Верховний Суд у складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників ТОВ «Діамант плюс» та третіх осіб.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Банку, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Предметом розгляду у цій справі є позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог Банку за кредитними договорами в загальному розмірі 3 483 908,73 доларів США та 5 023 379,59 грн.
Розглянувши позовні вимоги Банку по суті, суд першої інстанції у рішенні від 07.10.2020 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю. Водночас суд вирішив стягнути з Банку в дохід Державного бюджету України недоплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 292 855,72 грн (абзац 3 резолютивної частини) та стягнути з відповідача на користь позивача 616 700,00 грн витрат по оплаті судового збору (абзац 5 резолютивної частини).
Судове рішення в частині стягнення з Банку в дохід Державного бюджету України недоплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 292 855,72 грн та стягнення з відповідача на користь позивача 616 700,00 грн витрат по оплаті судового збору мотивоване тим, що позовну вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки було заявлено Банком з метою задоволення його вимог для погашення всієї заборгованості за кредитними договорами в розмірі 3 483 908, 73 доларів США та 5 023 379,59 грн, не обмежуючись частковим погашенням даного боргу, виходячи з вартості ціни іпотеки. Таким чином, за вимогу майнового характеру, заявлену в даній справі (3 483 908, 73 доларів США та 5 023 379,59 грн), з урахуванням встановлених Законом України «Про судовий збір» обмежень, позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 616 700,00 грн, тоді як у 2018 році позивач сплатив його в меншому розмірі - 323 844,28 грн, у зв'язку з чим суму недоплаченого судового збору в розмірі 292 855,72 грн (616 700,00 грн - 323 844,28 грн) слід стягнути з Банку в дохід Державного бюджету України. Враховуючи положення ст. 123, 129 ГПК України та результати вирішення спору (задоволення позовних вимог Банку), суд вказав, що сума судового збору в розмірі 616 700,00 грн підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача.
При цьому суд першої інстанції врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2019 у справі № 907/9/17, відповідно до якої позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами ст. 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
За результатами перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в частині розподілу судових витрат (в межах вимог та доводів апеляційної скарги Банку), суд апеляційної інстанції постановою від 11.01.2021 залишив це рішення в оскаржуваній частині без змін. Посилаючись на положення, зокрема, ст. 123, 129, 163 ГПК України, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, встановивши сплату позивачем судового збору за подання позову в меншому розмірі, правомірно стягнув таку недоплачену суму судового збору в дохід Державного бюджету України з позивача та одночасно стягнув з відповідача на користь позивача всю суму судового збору, яку сплатив позивач.
Вказані судові рішення в частині стягнення з Банку судового збору за подання позовної заяви у розмірі 292 855,72 грн Банк оскаржив з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України слідує, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування саме судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині стягнення з Банку судового збору за подання позовної заяви у розмірі 292 855,72 грн в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.
Частиною 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано ст. 287 ГПК України, ч. 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden»).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
У поданій касаційній скарзі Банк, обґрунтовуючи наявність підстави оскарження судових рішень в частині стягнення з Банку судового збору за подання позовної заяви в розмірі 292 855,72 грн, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував положення ст. 129, 163 ГПК України без врахування правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.02.2020 у справі № 914/185/18, в результаті чого безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції: про здійснення розрахунку суми судового збору за подання позову, виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не з ціни позову, яка є загальною вартістю предметів іпотеки, вказаною у договорах іпотеки; про стягнення недоплаченої суми судового збору в розмірі 292 855,72 грн в дохід Державного бюджету України з позивача, а не з відповідача, оскільки недоплачену суму судового збору має сплатити сторона, на яку покладаються судові витрати за наслідками розгляду спору по суті (у даному випадку задоволення позову Банку - це відповідач).
Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень в частині стягнення з Банку судового збору за подання позовної заяви у розмірі 292 855,72 грн, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає наступне.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до п. 1 ч. 2 ст.287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У справі № 924/237/18, яка розглядається, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про стягнення з Банку при задоволенні його позовних вимог в дохід Державного бюджету України суми недоплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 292 855,72 грн при одночасному відшкодуванні цієї недоплаченої суми та вже сплаченої Банком суми судового збору, що разом становить 616 700,00 грн (292 855,72 грн + 323 844,28 грн), з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 129 ГПК України з урахуванням того, що судовим рішенням позов задоволено.
У справі № 914/185/18, на яку здійснено посилання у касаційній скарзі, Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який здійснюючи перерахунок судового збору за подання позовної заяви та змінюючи в цій частині рішення суду першої інстанції, виходив з того, що недоплачена позивачем при зверненні до суду сума судового збору в розмірі 422 622,68 грн за результатами розгляду справи по суті та задоволення позовних вимог підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України з відповідача.
Аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 924/237/18, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у справі № 914/185/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень в частині стягнення з Банку недоплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 292 855,72 грн, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки обставини, за яких було здійснено розподіл судових витрат у кожній справі, та які зумовили прийняття відповідно рішення, є різними, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 924/237/18 за касаційною скаргою Банку на постанову апеляційного господарського суду від 11.01.2021 та рішення суду першої інстанції від 07.10.2020 в частині стягнення з позивача судового збору за подання позову у розмірі 292 855,72 грн в дохід Державного бюджету України.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження у справі № 924/237/18 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.10.2020 в частині стягнення з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» судового збору у розмірі 292 855,72 грн.
2. Поновити виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.10.2020 у справі № 924/237/18 в частині стягнення з Акціонерного товариства «УкрСиббанк» судового збору у розмірі 292 855,72 грн.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
І. С. Міщенко