07 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/994/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Уркевича В. Ю. - головуючого, Мачульського Г. М., Могила С. К.,
за дорученням судді повноваження секретаря судового засідання здійснює помічник судді Павленко В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 (головуючий суддя Філінюк І. Г., судді Бєляновський В. В., Богатир К. В.) і рішення Господарського суду Одеської області від 02.09.2020 (суддя Петров В. С.) у справі
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до фізичної особи-підприємця Лісковського Сергія Вікторовича
про виселення,
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У квітні 2020 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до фізичної особи-підприємця Лісковського Сергія Вікторовича (далі - ФОП Лісковський С. В.) про виселення відповідача з нежитлового приміщення КУ «МКЛ № 11» на першому поверсі, загальною площею 18,0 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 5.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача відсутні правові підстави для зайняття ним нежитлового приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 5, у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди нежилого приміщення від 01.08.2013 № 14/2013 (далі - договір оренди).
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.09.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 у справі № 916/994/20, у задоволенні позову відмовлено.
4. Судові рішення мотивовані тим, що строк дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна від 01.08.2013 з урахуванням додаткового договору № 2 від 03.09.2018 до нього закінчувався 03.09.2019, а тому відповідно до частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент дії договору оренди) орендодавець мав право заперечити стосовно поновлення договору оренди, і таке обґрунтоване заперечення проти продовження строку дії договору він мав заявити до закінчення строку дії договору оренди або протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди, тобто до 03.10.2019.
5. Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що матеріали справи не місять доказів про направлення Департаментом до закінчення строку дії договору оренди або протягом одного місяця після закінчення строку його дії, тобто до 03.10.2019, заяви орендарю про припинення з 04.09.2019 дії договору у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений.
Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
6. У лютому 2021 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Департаменту, в якій скаржник просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 02.09.2020 у справі № 916/994/20 та ухвалити нове, яким позовні вимоги Департаменту задовольнити повністю.
7. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
8. У касаційній скарзі Департамент посилається на те, що судами неправильно застосовано норми статті 764 Цивільного кодексу України, статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 03.04.2019 у справі № 911/928/18, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.
9. Скаржник зазначає, що у контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин.
10. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
11. Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
12. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
13. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у цьому випадку не підтвердилися з огляду на наступне.
14. У цій справі, судові рішення в якій переглядаються у касаційному порядку, судами попередніх інстанцій розглянуто спір щодо виселення відповідача з нежитлового приміщення КУ «МКЛ № 11» на першому поверсі, загальною площею 18,0 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 5, у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди.
15. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.08.2013 року між Управлінням охорони здоров'я Одеської міської ради (орендодавець) та ФОП Лісковським С. В. (орендар) був укладений договір оренди, згідно з пунктом 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення КУ «МКЛ № 11», загальною площею 18,0 кв. м, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 5, перший поверх поліклінічного корпусу (далі - об'єкт оренди).
16. Відповідно до пункту 1.3. договору термін його дії встановлено з 01.08.2013 року до 01.04.2014 року.
17. За умовами пункту 2.4 договору оренди орендар зобов'язаний вносити орендну плату та інші платежі на загальну суму 1 128,79 грн за цим договором щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.
18. Положеннями пункту 4.8 договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
19. За умовами пункту 7.1 договору оренди питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.
20. За положеннями пункту 7.6 договору оренди заяви, пропозиції, повідомлення, претензії, стосовно змін, розірванні припинення, або продовження дії договору оренди на новий терміні надсилаються сторонами цього договору рекомендованими або цінними листами за адресами, зазначеними у цьому договорі.
21. Дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено; в інших випадках, передбачених чинним законодавством (пункт 7.8 договору оренди).
22. Як установили суди попередніх інстанцій, комісією у складі головного лікаря та головного бухгалтера КУ «МКЛ № 11» та ФОП Лісковським С. В. (орендарем) був складений акт прийому-передачі приміщення, відповідно до якого відповідачу було фактично передано в оренду приміщення площею 18,0 кв. м, розташованого за адресою: 65006, м. Одеса, вул. Академіка Воробйова, 5, КУ «МКЛ № 11».
23. 01.04.2014 між Департаментом, Комунальним підприємством «Одесфарм» (далі - КП «Одесфарм») та ФОП Лісковським С. В. була укладена додаткова угода № 3/14 до договору оренди, згідно з якою сторонами змінено орендодавця, а саме на КП «Одесфарм».
24. 01.08.2014 між КП «Одесфарм» (орендодавець) та ФОП Лісковським С. В. (орендар) була укладена додаткова угода № 21/14 до договору оренди, в пункті 1 якої сторони домовились продовжити термін дії договору оренди на один рік - з 01.08.2014 року по 01.08.2015.
25. У подальшому 05.01.2018 між Департаментом та ФОП Лісковським С. В. був укладений додатковий договір № 1 про внесення змін до договору оренди, згідно з пунктом 1 якого сторонами в преамбулі та розділі «Місцезнаходження сторін» договору оренди була змінена назва орендодавця на «Департамент комунальної власності Одеської міської ради» згідно з рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 № 1962-VII «Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Одеської міської рад від 27.06.2006 року № 56-V «Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси». Вказаний додатковий договір № 1 було погоджено з КП «Одесфарм» як балансоутримувачем.
26. 03.09.2018 між Департаментом та ФОП Лісковським С. В. був укладений додатковий договір № 2 про внесення змін до договору оренди, згідно з пунктом 1 якого сторони за взаємною згодою домовились внести зміни до договору оренди, доповнивши пункт 1.2 розділу 1 «Предмет договору» наступним: « 1.2. Продовжити термін дії цього договору на один рік з 03 вересня 2018 року до 03 вересня 2019 року».
27. З огляду на існування наміру використовувати спірне майно для власних потреб Департамент направив орендарю повідомлення від 30.05.2019 № 01-13/2405 з посиланнями на частину третю статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» про те, що договір припиняє свою дію 03.09.2019, та просив звільнити об'єкт оренди, підписавши з Департаментом акт приймання-передачі.
28. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що матеріали справи не місять доказів про направлення орендодавцем - Департаментом до закінчення строку дії договору оренди або протягом одного місяця після закінчення строку його дії, тобто до 03.10.2019, заяви орендарю - ФОП Лісковському С. В. про припинення з 04.09.2019 дії договору у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений.
29. Як доказ про направлення на адресу відповідача повідомлення від 30.05.2019 № 01-13/2405 позивач надав квитанцію від 01.06.2019.
30. Суди попередніх інстанцій зауважили, що надана позивачем квитанція не містить детального переліку предметів відправлення, у зв'язку із чим достеменно встановити факт направлення саме вказаного повідомлення на адресу відповідача неможливо, а тому не можна дійти беззаперечного висновку про направлення 01.06.2019 саме повідомлення від 30.05.2019 № 01-13/2405, а не будь-яких інших документів. Доказом, який би підтверджував надіслання позивачем повідомлення від 30.05.2019 № 01-13/2405, мав би бути опис вкладення до цінного листа.
31. Враховуючи відсутність належних доказів про направлення Департаментом повідомлення саме на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку, суди дійшли висновку, що договір оренди вважається продовженим до 03.09.2020 без обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
32. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що орендар продовжує користуватися орендованим майном, що не спростовано позивачем та підтверджується виставленими балансоутримувачем майна (КП «Одесфарм») рахунками на оплату орендних платежів та комунальних послуг, а також сплатою їх відповідачем. Також суди встановили, що відповідачем був направлений Департаменту лист із пропозицією письмово погодити продовження строку дії договору оренди та внести відповідні до нього зміни із зазначенням про те, що заперечень щодо подальшого продовження договору оренди відповідачем отримано не було.
33. Отже, виходячи з приписів частини першої статті 763, частини першої статті 764 Цивільного кодексу України, статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та враховуючи, що відповідач продовжував користуватися майном після закінчення строку договору оренди, і відсутність заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що договір оренди нежитлового приміщення від 01.08.2013 № 14/2013, укладений між сторонами, не припинив свою дію.
34. Посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо статті 764 Цивільного кодексу України, статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 03.04.2019 у справі № 911/928/18, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, не може бути виключною правовою підставою для касаційного оскарження судового рішення, оскільки постанови у вказаних справах ухвалені за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у справі, яка розглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у них з огляду на таке.
35. Так, у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16 та від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18 викладено правовий висновок про те, що з 24.05.2011 законодавцем встановлено умову обов'язкового проведення переоцінки об'єкта оренди як підстави для поновлення договору оренди державного та комунального майна, остання оцінка якого є застарілою, оскільки була зроблена більш як три роки тому. Через це законом прямо передбачено обов'язок здійснення оцінки майна у разі, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки перед укладенням договору про продовження дії договору оренди державного майна, що виключає дію загальної норми про автоматичну пролонгацію договору оренди щодо такого об'єкта оренди (частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
36. Тобто у справах № 914/433/16 та № 904/3415/18 спірні правовідносини виникли щодо проведення оцінки об'єкта оренди. У разі відсутності такої оцінки договір оренди в силу закону не може бути пролонгований на той же строк та на тих же умовах. У той час як у справі № 916/994/20 питання щодо оцінки орендованого майна не досліджувалося.
37. Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку про застосування норм права (статті 764 Цивільного кодексу України і частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), викладеного у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17 та від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 03.04.2019 у справі № 911/928/18, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, з огляду на таке.
38. Предметом спору у справі № 923/854/17 є вимоги: за первісним позовом - про визнання договору припиненим та зобов'язання повернути майно, за зустрічним - визнання права користування майном та визнання договору оренди продовженим. У справі № 923/854/17 в основу оскаржуваних судових рішень покладено висновки місцевого та апеляційного господарських судів про наявність передбачених законом підстав для звільнення орендарем займаних приміщень, що обумовлено припиненням 02.01.2017 договору оренди № 01/14 у зв'язку із закінченням строку його дії та своєчасною відмовою орендодавця від його пролонгації, внаслідок чого в орендаря з 03.01.2017 виник обов'язок повернути об'єкт оренди позивачу за актом приймання-передачі.
39. Таким чином, у справі № 923/854/17 мало місце заперечення орендодавця проти продовження строку дії договору оренди, тому він не був продовжений автоматично і припинив свою дію.
40. У справі № 904/7825/17 та у справі № 910/15387/17 Верховний Суд зазначив, що норма статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною. У той час, як у справі № 916/994/20 суди встановили відсутність доказів про направлення на адресу відповідача повідомлення від 30.05.2019 № 01-13/2405.
41. Крім того, колегія суддів зазначає, що у справах № 910/15387/17 та № 904/7825/17 судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовані з направленням справ на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення відповідних справ, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у таких справах та в судових рішеннях у них. За результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами обставин і доказів у цих справах, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки в них (аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1886/18 та від 26.05.2020 у справі № 922/2776/19).
42. У справі № 911/928/18 суд касаційної інстанції зазначив, що, враховуючи наявність заперечень орендодавця на момент закінчення строку дії договору оренди від 01.11.2014 № 85 щодо продовження його дії, суди дійшли правомірного висновку про припинення договору оренди 01.10.2017 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено. Тобто у цій справі також мало місце вчасне повідомлення орендодавця про припинення договору оренди.
43. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у справах № 911/928/18, № 904/7825/17, № 910/15387/17, № 923/854/17, у цьому випадку має значення встановлення не лише факту направлення заяви, але й встановлення, чи була вона отримана іншою стороною. У той час як у справі, яка розглядається, суди встановили, що надана позивачем квитанція про надсилання листа із запереченнями щодо продовження дії договору оренди, не містить детального переліку предметів відправлення, у зв'язку із чим достеменно встановити факт направлення саме повідомлення від 30.05.2019 № 01-13/2405 на адресу відповідача неможливо, оскільки з вказаної квитанції взагалі не вбачається, які саме документи були вкладені у поштове відправлення.
44. У справі № 910/719/19, предметом позову в якій є виселення у примусовому порядку, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Фонд державного майна України належним чином виконав свій обов'язок щодо доведення інформації про припинення дії договору до орендаря, надіславши йому заяву рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідно до вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністру України від 05.03.2009 № 270. Натомість у справі, що розглядається, суди встановили відсутність належних доказів про направлення Департаментом повідомлення щодо припинення договору оренди.
45. За таких обставин посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17, від 03.04.2019 у справі № 911/928/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 є безпідставними, оскільки постанови суду касаційної інстанції в цих справах ухвалені за різних обставин, встановлених судами у кожній справі, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідного судового рішення.
46. Звідси висновки щодо застосування норм права, викладені у зазначених постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 916/994/20.
47. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
48. При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
49. Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми права на момент вчинення дії.
50. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
51. Згідно зі статтею 14 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
52. Аналогічно й частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України регламентує, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
53. Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
54. У рішенні ЄСПЛ у справі «Ґарсія Манібардо проти Іспанії» («Garcia Manibardo v. Spain» від 15.02.2000, № 38695/97) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom» від 02.03.1987, № 9562/81, серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення у справі «Helmers v. Sweden» від 29.10.1996, серія A, № 212-A, с.15, п.31).
55. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваним для учасників судового процесу, виходячи із наведених вище норм Господарського процесуального кодексу України.
56. За вказаних обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого за касаційною скаргою позивача, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2021 і рішення Господарського суду Одеської області від 02.09.2020 у справі № 916/994/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. Уркевич
Судді: Г. М. Мачульський
С. К. Могил