01 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/250/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, Фізичної особи-підприємця Семенової Тетяни Вікторівни
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі
за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 4
до 1) Харківської міської ради,
2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради,
3) Фізичної особи-підприємця Семенової Тетяни Вікторівни
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та зобов'язання повернути нежитлові приміщення.
(За участі представника відповідача 3 - адвоката Шамраєва М.Є., відповідачів 1 та 2 - Романенко Т.М. , прокурора Берестка Б.П.)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. 30.01.2020 керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - міськрада), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління міськради) та до фізичної особи-підприємця Семенової Тетяни Вікторівни (далі - ФОП Семенова Т.В.) про:
- визнання незаконним та скасування п. 9 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.12.2017 № 5531-В-С, укладеного між Управлінням міськради та ФОП Семеновою Т.В., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 795;
- скасування рішення від 02.02.2018 № 39487891 про державну реєстрацію права власності за Семеновою Т.В. на нежитлові приміщення 2-го поверху №123-:-125 площею 40,6 кв.м., розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язання ФОП Семенової Т.В. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі міськради нежитлові приміщення 2-го поверху № 123-:-125 площею 40,6 кв.м., розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що рішення міської ради від 26.10.2016 № 412/16 в частині відчуження ФОП Семеновій Т.В. шляхом викупу об'єкту комунальної власності територіальної громади м. Харкова (нежитлових приміщень) є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст.ст. 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Прокурор стверджує, що порядок викупу таких об'єктів встановлений Фондом державного майна України, а на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (у т.ч. за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений ФДМУ від 02.04.2012 за № 439.
На думку прокурора, міськрада дійсно має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - Управління міськради має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. Проте, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей цього майна.
Оскільки ФОП Семеновою Т.В. не здійснювалися поліпшення орендованого майна, а навпаки вартість майна зменшилася, тому, за доводами прокурора, міськрада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, укладений на його підставі договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та може бути визнаний недійсним.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 28.04.2016 між Управлінням міськради, як орендодавцем, та ФОП Семеновою Т.В., як орендарем, укладено договір оренди № 1357, відповідно до умов п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 2-го поверху № 123-:-125 загальною площею 40,6 кв.м. у нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа № 79829 від 24.09.2015), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-2" та відображається в обліку управління міськради. Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету міськради від 28.04.2016 № 278 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень".
Майно, яке є предметом цього договору, належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова в особі міськради, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06.01.2016, виданого Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області.
Відповідно до п. 1.2. договору оренди, майно передається в оренду з метою використання: під комп'ютерний клуб.
За умовами п. 3.1 договору оренди, вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 130 440,00 грн, без ПДВ станом на 22.01.2016
Згідно з п. 5.2 договору оренди, орендар має право здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури міськради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно до діючого законодавства.
Відповідно до п. 5.3. договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов'язання орендодавця відшкодувати їх вартість.
Умовами пункту 5.6. договору оренди передбачено переважне право орендаря, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, перед іншими особами на його придбання.
Згідно з умовами п. 10.1 договору оренди, цей договір діє з 28.04.2016 до 28.03.2019.
Актом приймання - передачі від 28.04.2016 Управління міськради передало ФОП Семеновій Т.В. в орендне користування нежитлові приміщення 2-го поверху № 123-:-125 загальною площею 40,6 кв.м. у нежитловій будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-2".
Листом від 03.06.2016 ФОП Семенова Т.В. звернулася до Управління міськради з проханням дозволити приватизацію нежитлового приміщення за адресою: вул. Гвардійців Широнінців, 83/26, площею 40,6 кв.м.
Рішенням 9 сесії міськради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу).
У п. 9 додатку до цього рішення міськради зазначено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем - ФОП Семеновою Т.В. підлягають нежитлові приміщення 2-го поверху у нежитловій будівлі загальною площею 40,6 кв.м. по АДРЕСА_1 , літ. "А-2" у м. Харкові.
На виконання рішення міськради № 412/16 від 26.10.2016 ФОП Семенова Т.В. листом від 18.09.2017 звернулася до Управління міськради із заявою про призначення Бєлих Б.М. для проведення оцінки з метою приватизації спірного майна.
Листом № 14275 від 19.09.2017 Управлінням міськради запропоновано ФОП СОД Бєлих Б.М. провести оцінку згаданих нежитлових приміщень з метою визначення вартості об'єкта для приватизації шляхом викупу; дата оцінки - 30.09.2017.
30.09.2017 СОД ФОП Бєлих Б.М. проведено оцінку нежитлових приміщень, які орендуються ФОП Семеновою Т.В., за результатами чого складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 13.10.2017.
Згідно з цим висновком, вартість об'єкта незалежної оцінки становить 115 880 грн., без ПДВ.
Відповідно до розділу 2 звіту, будівля, в якій знаходиться об'єкт оцінки, розташована у Московському районі м. Харкова по вул. Гвардійців Широнінців, неподалік від перехрестя з вул. Бучми, в периферійній економіко-планувальній зоні міста.
Об'єкт оцінки являє собою частину підвалу 16-поверхової залізобетонної будівлі. Будівля, в якій знаходиться об'єкт оцінки, має прямокутну форму в плані з несущими продольними стінами. Вхід в оцінюване приміщення здійснюється зі сторони двору. До будівлі, в якій знаходиться об'єкт оцінки, мається під'їзд для автотранспорту.
Згідно з п. 3.1 розділу 3 звіту:
- фундаменти мають 20 % фізичного зносу з такими ознаками: дрібні тріщини в цоколі, місцеві порушення штукатурного слою цоколя та стін;
- стіни та перегородки мають 30 % фізичного зносу з такими ознаками: глибокі тріщини та відпадання штукатурки місцями, вивітрювання швів. Тріщини в місцях примикання перегородок до стелі, одиничні сколи;
- перекриття мають 30 % фізичного зносу з такими ознаками: тріщини в плитах (усадочні вдовж робочого прольоту);
- покрівля має 40 % фізичного зносу з такими ознаками: вздуття поверхні, тріщини, розриви верхнього слою покрівлі; проникнення вологи в місцях примикання до вертикальних поверхонь; пошкодження деталей водоприйомного пристрою (в плоских дахах);
- підлоги мають 40 % фізичного зносу з такими ознаками: потертість матеріалу у дверях та в ходових місцях;
- пройоми мають 40 % фізичного зносу з такими ознаками: віконні палітурки розсохлися та розшатані у вуглах; частина приборів пошкоджена або відсутні; дверні полотна просіли або мають нещільний затвір по периметру коробки, наличники пошкоджені;
- оздоблювальні роботи мають 40 % фізичного зносу з такими ознаками: фарбувальний шар місцями потемнів та забруднився; в окремих місцях пошкоджений;
- внутрішнє сантехнічне та електрообладнання мають 40 % фізичного зносу з такими ознаками: крапельні течі в місцях врізки запорної арматури, приборів і в секціях опалювальних приборів; окремі хомути на стояках і магістралях; значні порушення теплоізоляції магістралей; сліди ремонту калориферів. Пошкодження ізоляції магістральних і внутрішніх мереж в окремих місцях, втрата еластичності ізоляції дротів, відсутність частини приборів та кришок до них, сліди ремонту ввідно-розподільчих пристроїв;
- інші роботи мають 50 % фізичного зносу з такими ознаками: сколи, вибоїни, місцями руйнування вимощення, порогів, сходів.
Відомостей про те, що ФОП Семеновою Т.В. здійснювалися поліпшення орендованого нею майна, необхідних для використання цих приміщень у її господарській діяльності, звіт суб'єкта оціночної діяльності не містить.
27.12.2017 між Управлінням міськради як продавцем, та ФОП Семеновою Т.В., як покупцем, укладено договір № 5531-В-С купівлі - продажу нежитлових приміщень, орендованих ФОП Семеновою Т.В., відповідно до умов пункту 1 якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти нежитлові приміщення 2-го поверху № 123-:-125 у нежитловій будівлі літ. "А-2", загальною площею 40,6 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1, орендовані ФОП Семеновою Т.В. згідно з договором оренди № 1357 від 28.04.2016.
Ці нежитлові приміщення належать територіальній громаді м. Харкова в особі міськради на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 51459600 від 06.01.2016, виданого Харківським міським управлінням юстиції.
Державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення за продавцем проведено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: номер запису про право власності 12899361, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 826512663101.
Згідно з п. 4.1. договору купівлі-продажу, право власності переходить до покупця лише за умови сплати в повному обсязі загальної суми нежитлових приміщень, що встановлена цим договором.
Відповідно до п. 4.2. договору купівлі-продажу, передача нежитлових приміщень продавцем покупцю здійснюється за актом прийому-передачі в триденний термін після сплати в повному обсязі загальної суми нежитлових приміщень, що встановлена цим договором, а також повної сплати за договором оренди № 1357 від 28.04.2016, що припиняє свою дію згідно з п. 9.1. цього договору та виконання п. 6.2. (якщо така дія настала).
Рішенням приватного нотаріусу Харківського нотаріального округу Харківської області Галіщевої О.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №39487891 від 02.02.2018 зареєстровано право власності за Семеновою Т.В. на нежитлові приміщення нежитлові приміщення 2-го поверху № 123-:-125 площею 40,6 кв.м., розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.06.2020 у справі № 922/250/20 у задоволенні позову повністю відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що ФОП Семенова Т.В. орендувала спірні нежитлові приміщення на підставі договору оренди від 28.04.2016 № 1357, укладеного з Управлінням міськради. Пунктом 5.6 даного договору сторони передбачили, що орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп. Таким чином, рішення від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині приватизації спірних об'єктів шляхом їх викупу орендарем - ФОП Семеновою Т.В., прийняте в межах компетенції з дотриманням вимог чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним та скасування цього рішення відсутні. Крім того, сторони уклали спірний договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття його до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 922/250/20 рішення Господарського суду Харківської області від 02.06.2020 у справі № 922/250/20 скасовано, прийнято нове, яким задоволено позовні вимоги.
Постанова аргументована тим, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - Управління міськради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Судом врахована правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, а також від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19. Крім того, суд апеляційної інстанції установив факт відсутності здійснення невід'ємних поліпшень спірного майна в період перебування такого майна в оренді. За таких обставин, суд визнав обґрунтованими позовні вимоги та вказав на те, що спірні рішення та договір суперечать спеціальному законодавству щодо приватизації нежитлових приміщень.
4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
4.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 922/250/20, Харківська міська рада, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП Семенова Т.В. звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких просять скасувати зазначену постанову та залишити в силі рішенням Господарського суду Харківської області від 02.06.2020 у справі № 922/250/20.
У поданих касаційних скаргах Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради зазначено, що вони подаються з підстави передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" та статті 10, частин 1, 3 статті 11, абзацу 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у подібних правовідносинах з урахуванням прийнятих рішень міською радою про затвердження програми приватизації на певні роки. Крім цього, у вказаних касаційних скаргах є посилання на звернення прокурора з позовною заявою з пропущенням позовної давності, тому відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України з урахуванням викладених висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц та від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, є підстави для його застосування, про що відповідачем було зазначено у відзиві на позовну заяву.
4.2. У касаційній скарзі ФОП Семенової Т.В. зазначено, що вона подається з підстави, визначеної пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки судом апеляційної інстанції неправильно застосовані статті 2, 10, 11, 23 Закону України "Про прокуратуру" під час розгляду клопотання відповідача-3 про закриття апеляційного провадження у зв'язку з підписанням скарги особою, яка не має права її підписувати, без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 27.05.2020 у справі № 819/478/17.
Посилаючись на передбачену пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження рішення попередньої інстанції у цій справі ФОП Семенова Т.В. зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19 та від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, щодо відсутності у органу місцевого самоврядування права самостійно обирати спосіб приватизації нежитлових приміщень без урахування законодавчих обмежень.
Обґрунтовуючи необхідність відступлення від вказаного висновку скаржник посилаючись на статтю 289 ГК України, частину 2 статті 777 ЦК України зазначає, що до подібних спірних правовідносин слід застосовувати не лише положення Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а й враховувати умови договору оренди комунального майна.
Як зазначено у касаційній скарзі ФОП Семенової Т.В. підставою касаційного оскарження рішення попередньої інстанції є також випадок, передбачений пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, з посиланням на частину 3 статті 310 ГПК України, щодо не дослідження судом зібраних доказів, зокрема щодо обставин переходу до відповідача-3 права власності на спірне майно за відплатним договором, що є неправильним застосуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини та рішень Європейського суду з прав людини як джерел права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.
4.3. Викладені в додаткових поясненнях від 13.11.2020 ФОП Семенової Т.В. вимоги про вихід за межі доводів касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин норм матеріального права з врахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 747/830/16-ц колегія суддів не враховує, оскільки такі пояснення фактично є доповненнями касаційної скарги, які подані скаржником поза межами строку встановленого статтею 298 ГПК України, без клопотання про його поновлення.
4.4. До Верховного Суду надійшли клопотання представника ФОП Семенової Т.В. - адвоката Шамраєва М.Є. про закриття провадження у справі та про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, однак у судовому засіданні адвокат Шамраєв М.Є. відмовився від зазначених клопотань.
Також Харківська міська рада звернулася з клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/3014/19, оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3014/19, має суттєве значення для вирішення спору у цій справі. У судовому засіданні представник Харківської міської ради відмовився від заявленого клопотання про зупинення провадження у справі.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не можуть бути задоволені з огляду на таке.
5.3. Предметом спору у справі є визнання незаконним та скасування пункту 9 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27.12.2017 № 5531-В-С, укладеного між Управлінням міськради та ФОП Семеновою Т.В., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 795, скасування рішення №39487891 від 02.02.2018 про державну реєстрацію права власності за Семеновою Т.В. на нежитлові приміщення 2-го поверху №123-:-125 площею 40,6 кв.м., розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язання ФОП Семенової Т.В. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі міськради нежитлові приміщення 2-го поверху № 123-:-125 площею 40,6 кв.м., розташовані у нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1.
5.4. Розгляд касаційного провадження у справі № 922/250/20 зупинявся до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/623/20, яка стосується подібних правовідносин і висновки викладені у постанові від 22.01.2021 за результатами її розгляду колегія суддів бере до уваги під час розгляду цієї справи.
5.5. В оспорюваному рішенні Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 зазначено, що його прийнято на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Ради від 23.12.2011 № 565/11.
Водночас у оспорюваному договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень зазначено, що він укладається на підставі Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 (далі - Програма приватизації) та рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16.
Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації, її розроблено відповідно до Конституції України, ЦК України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
Згідно з пунктом 3.1 Програми приватизації ініціатива щодо приватизації об'єктів комунальної власності може виходити як від Управління, так і від інших виконавчих органів Харківської міської ради, осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства.
Ініціатива щодо визначення способу приватизації належить Управлінню.
Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Програми приватизації, приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Згідно з пунктом 3.7 Програми приватизації Управлінням готується проект рішення Харківської міської ради з переліками об'єктів, що пропонуються для приватизації за способами їх приватизації.
Рішення про затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації, приймається на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради за поданням Управління (пункт 3.8).
Відповідно до пункту 7.1 Програми приватизації відчуження об'єктів комунальної власності здійснюється із врахуванням вимог ЦК України, ГК України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також інших законодавчих та нормативно-правових актів у цій сфері.
Умови та порядок відчуження комунального майна вносяться на розгляд сесії для кожного об'єкта окремим рішенням (пункт 7.2)
Згідно з частиною 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Частиною 2 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Згідно з частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації, зокрема, шляхом викупу з урахуванням результатів оцінки об'єкта, публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, а також вчинені інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.
Викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).
Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
З аналізу наведених вище норм Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду доходить висновку, що міськрада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна міськради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
Аналогічного висновку дійшов суд апеляційної інстанції у цій справі та встановив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що орендарем - ФОП Семеновою Т.В. здійснювались будь-які поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди від 28.04.2016.
При цьому судом апеляційної інстанції вірно зазначено про помилковість здійснених судом першої інстанції висновків про право міськради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз'яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
5.6. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що міськрада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 9 додатку 1 до рішення 9 сесії міськради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16.
5.7. Колегія суддів погоджується з доводами, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Така правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, на яку також посилається скаржник та яка обґрунтована тим, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання" у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Також судами встановлено, що здійснюючи приватизаційну політику щодо Підприємця, Рада та Виконавчий комітет Слов'янської міської ради діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів. Вони мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями.
Покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів Ради та Виконавчого комітету Слов'янської міської ради щодо приватизації ними майна.
Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.
Формуючи правову позицію у справі №905/2236/18 судами встановлено, що підприємцем було надано докази виконання капітального ремонту орендованого приміщення у листопаді 2016 року, а саме аудиторський висновок про фінансування невід'ємних поліпшень орендованого майна на суму більше 25% ринкової вартості об'єкта, який зроблений 25.01.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗовнішІнформАудіт Л", в якому встановлено, що загальна сума понесених орендарем витрат на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна склала 37 896,00 грн, що складає 32,72 % від ринкової вартості майна станом на 31.05.2013.
Незважаючи на те, що підприємець звернувся 20.09.2016 до Управління комунальної власності Слов'янської міської ради із заявою про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації від 19.09.2016 об'єкта приватизації - нежитлового приміщення (112,1 кв.м.) за адресою: Донецька область, м.Слов'янськ, вул. Батюка, будинок 21/83, приміщення 2 з метою приватизації шляхом викупу за грошові кошти під майстерню для пошиву одягу, тобто до проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна, рішення про приватизацію орендованого майна міською радою прийнято 15.02.2017, а договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 06.04.2017. Тобто на момент прийняття рішення про приватизацію орендованого майна шляхом викупу та укладення договору купівлі-продажу орендарем було здійснено та сплачено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна.
Водночас у справі яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що орендар звернувся з листом до органу місцевого самоврядування від 03.06.2016, у якому просив дозволити приватизацію орендованого нежитлового приміщення.
На підставі вказаної заяви орган місцевого самоврядування своїм рішенням від 26.10.2016 №412/16 вирішив провести відчуження такого об'єкта комунальної власності територіальної громади шляхом викупу.
27.12.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і ФОП Семеновою Т.В. укладено договір купівлі-продажу № 5531-В-С щодо передачі останній у власність нежитлових приміщень.
Доказів проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано та судами під час розгляду справи не встановлено.
Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, укладаючи спірний договір купівлі-продажу шляхом приватизації орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були, не міг не усвідомлювати, що такі дії суперечать пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зміст якого є загальнодоступним, чітким і зрозумілим. За встановлених судами попередніх інстанцій у цій справі обставин, безумовна участь ФОП Семенової Т.В. у приватизації орендованого майна шляхом викупу, без дотримання з її боку умов, передбачених законом щодо поліпшення такого майна не може вважатися "законним і обґрунтованим очікуванням" у розумінні Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Порушення міськрадою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.
Міськрада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід'ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Тобто у справі № 922/250/20 судом апеляційної інстанції встановлено обставини як порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, так і наявність недобросовісної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.
Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого шляхом викупу органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
У даному випадку позбавлення ФОП Семенової Т.В. майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.
Подібного висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.02.2021у справі № 922/623/20.
5.8. За таких обставин доводи скарги про неврахування апеляційним господарським судом під час ухвалення постанови Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.10.2019 у справі №905/2236/18, є помилковими, з огляду на різні фактичні обставини встановлені у справі № 905/2236/18 та у справі № 922/250/20, тобто висновок у справі №905/2236/18 не є релевантним до спірних правовідносин.
5.9. Щодо касаційних скарг міськради та Управління міськради стосовно підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті ГПК України щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 3, частин 1-3 статті 11, абзацу 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" у подібних правовідносинах з урахуванням Програм приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на2012-2016 та 2017-2022 роки, колегія суддів зазначає таке.
Згідно із частиною 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Досліджуючи доводи щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів звертається до висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
Переглядаючи в касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у справі № 922/623/20 за касаційною скаргою Харківської міськради, яка посилалась на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 10, частин 1, 3 статті 11 та частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду закрив касаційне провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки у своїх постановах вже викладав висновок щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Також об'єднана палата зазначила, що в ухвалі від 06.10.2020 у справі № 922/64/20 Верховний Суд встановив, що висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо приватизації комунального майна викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, відповідно до якого, зважаючи на положення статей 51, 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 3, 8, 11, 10, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. Такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом; у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна.
Закриваючи касаційне провадження у справі № 922/623/20, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду врахував, що предметом позову у зазначених справах є вимоги, зокрема, про визнання частково незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яким ухвалено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, зобов'язання повернути власникові нерухоме майно. Підставою для позову прокурором визначено порушення порядку приватизації нерухомого майна шляхом викупу, оскільки до об'єктів малої приватизації викуп може застосовуватися виключно за умови проведення орендарем невід'ємних поліпшень майна в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Тобто предмет і підстави позовів у справі № 922/623/20 та у зазначених справах, а також правове регулювання спірних правовідносин свідчать про їх подібність.
Враховуючи, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справі № 922/623/20 є подібними, і Верховний Суд у вищевказаних справах вже викладав висновок щодо застосування норм, на які посилаються скаржник, касаційне провадження у справі № 922/250/20 за касаційними скаргами міськради та Управління міськради з підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підлягає закриттю.
У свою чергу, щодо наведених скаржниками доводів стосовно відсутності висновку Верховного Суду про врахування Програм приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 20-12-2016 та 2017-2022 роки, затверджених рішенням міськради від 23.12.2011 № 565/11 та від 21.06.2017 № 691/17, слід зазначити, що такі рішення міськради не регулюють спірні правовідносини, оскільки такі правовідносини врегульовані нормами права, які були застосовані судом апеляційної інстанції, тому посилання на них не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення. Подібного висновку дійшов Верховний Суд, закриваючи касаційне провадження у справі № 922/3890/19.
Зважаючи на закриття провадження за касаційними скаргами міськради та Управління міськради, Верховний Суд не оцінює інші доводи викладені у зазначених скаргах.
5.10. Щодо посилань ФОП Семенової Т.В. у касаційній скарзі на неправильне застосування статей 2, 10, 11, 23 Закону України "Про прокуратуру" під час розгляду клопотання про закриття апеляційного провадження у зв'язку з підписанням скарги особою, яка не має права її підписувати, без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, колегія суддів зазначає, що касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).
При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Із висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №819/478/17, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, убачається, що він стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається.
У постанові від 27.05.2020 у справі №819/478/17 спір стосувався наявності у заступника прокурора Тернопільської області Галицького О.В. повноважень підписувати позовну заяву від імені Прокуратури з підстав, передбачених пунктом 1.13 Регламенту прокуратури Тернопільської області, затвердженого наказом прокурора Тернопільської області від 12 лютого 2014 року № 61.
Тобто викладені у справі №819/478/17 висновки стосуються правовідносин, в яких позовна заява була подана заступником керівника прокуратури на захист прав, свобод та інтересів прокуратури як самостійного позивача у статусі юридичної особи і учасника відповідних відносин, а не на виконання прокуратурою функції щодо представництва інтересів громадянина або держави в суд.
У той час як у справі № 922/250/20 до господарського суду з позовом звернувся керівник Харківської місцевої прокуратури №4 В.Купріянов. Апеляційну скаргу на постановлене у справі рішення Господарського суду Харківської області від 02.06.2020 подано за підписом заступника прокурора Харківської області В.Анушкевича, тобто подано прокурором вищого рівня.
Відповідно до частини 5 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції Закону від 19.09.2019 № 113-IX чинній на час звернення з апеляційною скаргою) право подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом на судове рішення у кримінальній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, крім випадків, коли йдеться про рішення у кримінальних провадженнях, розслідування в яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України, - у таких випадках відповідне право надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи: керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його першому заступнику та заступнику.
Висновків щодо застосування положень частини 5 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" постанова Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 819/478/17 не містить.
5.11. Щодо наведеної у касаційній скарзі ФОП Семенової Т.В. підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, то колегія суддів вважає, що касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19 та від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, згідно з яким "Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна" зроблено без урахування умов укладеного між сторонами договору оренди. У цьому випадку, на думку заявника, необхідно враховувати умови договору оренди комунального майна, оскільки з приписів статті 289 ГК України, частини 2 статті 777 ЦК України слідує, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Однак, колегія суддів вважає, що доводи ФОП Семенової Т.В. не є підставою для відступу від зазначеного вище висновку. Наведені скаржником положення Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання, у разі продажу речі, переданої у найм, є загальними, у той час як спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об'єктів малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". ФОП Семеновою Т.В. не надано доказів, що вона відповідає вимогам які ставляться до орендаря спірного приміщення, яке перебуває у нього в оренді, та забезпечує йому право на приватизацію цього об'єкта, шляхом викупу, відповідно вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Аналогічного висновку, зважаючи на змістовне обґрунтування необхідності відступити від постанов Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19 та від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
5.12. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
У касаційній скарзі ФОП Семенова Т.В. посилалася також на не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних доказів щодо переходу права власності на спірне майно.
Разом з цим, відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Таким чином, недослідження судом зібраних у справі доказів саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, а лише у сукупності з висновком про обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
З огляду на відсутність висновку про обґрунтованість підстави касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України, на яку посилалася ФОП Семенова Т.В., доводи щодо не дослідження зібраних у справі доказів відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України не можуть бути підставою для зміни чи скасування прийнятого у справі судового рішення.
5.13. За таких обставин, зважаючи на те, що доводи скаржників щодо допущення порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права не підтвердилися, а касаційне провадження в частині підстав оскарження передбачених пунктами 1 та 3 частини 2 статті 287 ГПК України підлягає закриттю, відсутні підстави для скасування постанови Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 922/250/20.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційних скарг немає, судовий збір за подання касаційних скарг необхідно покласти на скаржників.
Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міської ради та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради закрити.
Касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Семенової Тетяни Вікторівни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 922/250/20 з підстави передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
У задоволенні касаційної скарги фізичної особи-підприємця Семенової Тетяни Вікторівни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 922/250/20, поданої з підстав передбачених пунктами 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відмовити.
Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 у справі № 922/250/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ