ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
08 квітня 2021 року Справа № 923/141/21
Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши справу
за позовом: Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль", м. Херсон, код ЄДРПОУ 00131771,
до: Фізичної особи-підприємця Панаіт Владислава Давидовича, м. Херсон, ІПН НОМЕР_1 ,
про відшкодування вартості безпідставного набутого майна у розмірі 54432,04 грн.
Без повідомлення учасників справи.
Обставини справи.
02 лютого 2021 року Акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Панаіт Владислава Давидовича суми заборгованості у розмірі 54432,04 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на ст.ст. 11, 15, 16, 1212, 1213 ЦК України, ст., ст. 1, 2, 3, 193, 276 ГК України, норми Законів України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги", положенням Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення на підставі яких позивач просить позов задовольнити, стягнути з відповідача 54432,04 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2021 визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.
Ухвалою від 08 лютого 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою суд запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин та заперечення (в разі надходження відповіді на відзив), а позивачу - відповідь на відзив та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України у встановлені строки.
Відповідно до ч.3 ст. 120 ГПК України виклик і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі, судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
До суду повернулось поштове повідомлення з відміткою про вручення ухвали суду позивачу.
18 березня 2021 року до суду повернулась копія ухвали Господарського суду Херсонської області від 08.02.2021, направлена на адресу відповідача, з відміткою пошти повернуто "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч.7 ст. 120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Днем вручення судового рішення, згідно ч.6 ст. 242 ГПК України, зокрема, є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електрону адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
З метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 73003, м. Херсон, вул. Кутузова, буд. 8, кв. 77.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.1, ч.2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.02.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.10 ч.3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Суд зазначає, що з моменту відкриття провадження у справі у відповідача було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи, подання відзиву чи звернення з клопотанням про продовження строків розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги відсутність протягом тривалого часу будь-яких клопотань від сторін у справі, в яких останні заперечували б проти розгляду даної справи по суті, враховуючі, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання розумних строків вирішення спору справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, суд -
Матеріали справи свідчать, що Акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності, спрямованої на постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, виробництво електроенергії, управлінням нерухомим майном за винагороду або на основі контракту та будівництво трубопроводів.
Предметом діяльності АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" зокрема виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії тощо (п.п.3.2 та 3.3. Статуту).
Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 № 2633-ІV, "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за №1198 та іншими нормативно-правовими актами України.
Матеріали справи свідчать, що фізична особа-підприємець Панаіт Владислав Давидович, на підставі договору міни від 05.08.2002 року є власником виробничого приміщення площею 112,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Айвазовського, 5-А, яке опалюється внутрішньодомовою системою опалення, підключеною до теплових мереж АТ "Херсонська теплоелектроцентраль". Вказані обставини підтверджуються рішеннями Господарського суду Херсонської області справах № 8/418-08 від 07.10.2008 та № 4/166-09 від 02.09.2009, а також постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 у справі №923/986/14, в яких розглянуто аналогічні спори між тими ж сторонами та стягнуто вартість спожитої за попередні періоди теплової енергії, і відповідно до ст. 75ГПК України повторного доведення не потребує.
За твердженням позивача, ним здійснювалось постачання теплової енергії відповідачу у період з листопада 2017 року по березень 2020 року, опалюючи належне йому приміщення за вказаною адресою на загальну суму 54432,04 грн. На підтвердження зазначеного, позивач посилається на відомості-звіти про споживання теплової енергії та параметри теплоносія за показами тепло лічильника за період з листопада 2017 року по березень 2020 року.
Разом з тим, позивач зазначає, що договір про надання відповідних послуг з відповідачем не укладався через відсутність його згоди.
Позивачем додано до матеріалів справи виставлені відповідачу рахунки за період з листопада 2017 року по березень 2020 року, докази направлення ФОП Панаіт В.Д. рахунки за спожиту теплову енергію та акти виконаних робіт за спожиту теплову енергію.
Нарахування опалення на нежитлове приміщення площею 112,2 м.кв. виконані згідно встановлених тарифів.
Позивач також зазначає, що відповідач до міжвідомчої комісії із заявою про відключення від мереж централізованого опалення не звертався, що передбачено "Порядком відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води" затвердженої наказом Міністерства України №169 від 26.07.2019.
Отже, всупереч приписам Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, відповідачем не укладено з АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді.
Не зважаючи на фактичну відсутність договірних відносин з відповідачем щодо постачання теплової енергії, позивач здійснював та продовжує здійснювати постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Айвазовського, 5-А.
З метою досудового врегулювання спору, на адресу відповідача позивачем була направлена вимога про сплату заборгованості за Договором, яка була залишена відповідачем без відповіді та реагування.
Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Взаємовідносини, які виникають в процесі споживання теплової енергії регулюються Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 року, Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198, які визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії.
Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Разом з тим, споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Частинами 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 1ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Статті 7, 8 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, і з урахуванням вказаних положень Закону позивач є виконавцем житлово-комунальних послуг, а відповідач є їх споживачем.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 2 ч. 2 ст. 8 цього Закону готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено і статтями 24 і 25 Закону України "Про теплопостачання" та є обов'язковим для сторін на підставі закону.
Так, приписами статті 25 цього Закону визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас приписами статті 24 Закону встановлено, що своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії.
Згідно з пунктами 4 та 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
За приписами ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Аналогічне визначення міститься у ст.1 Закону України "Про теплопостачання".
Всупереч приписам Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, відповідачем не укладено з АТ "Херсонська теплоелектроцентраль" договір купівлі-продажу теплової енергії.
Як вбачається з матеріалів справи, не зважаючи на фактичну відсутність договірних відносин з відповідачем щодо постачання теплової енергії, позивач здійснював та продовжує здійснювати постачання теплової енергії до нежитлового приміщення відповідача, яке знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Айвазовського, 5-А .
Матеріали справи свідчать, що договір купівлі-продажу теплової енергії між позивачем і відповідачем укладено не було, хоча позивачем вчинялись дії, спрямовані на укладення такого договору. Отже, у даному випадку має місце бездоговірне користування тепловою енергією.
Статтею 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Крім того, у частині 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" зазначено, що відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
Згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з виконавцем послуг не позбавляє споживача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Факт надання позивачем послуг підтверджується доданими до матеріалів справи відомостями про відпуск теплової енергії та параметри теплоносія за показаннями теплолічильника, складним на вказаний період. Матеріали справи містять рахунки виставленні позивачем відповідачу за період з листопада 2017 року по березень 2020 року та докази направлення на адресу відповідача вказаних рахунків разом з актами виконаних робіт за спожиту теплову енергію.
У вказані періоди позивачем застосовувались тарифи затверджені Постановами НКРЕКП, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками та листом позивача.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача вартості поставленої у період з листопада 2017 року по березень 2020 року теплової енергії на суму 54432,04 грн. При цьому, відсутність у даному випадку укладеного між сторонами у вказаний період договору на постачання теплової енергії не нівелює обов'язку споживача оплатити спожиті комунальні послуги.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі №904/7377/17, відповідно до яких укладення договору з теплопостачальною організацією відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов'язок. Але, сам факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період.
За приписами ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять ч., ч. 1, 7 ст. 193 ГК України.
У даному випадку судом враховано, що матеріали справи не містять доказів відключення належного відповідачу приміщення від системи теплопостачання житлового будинку у встановленому законодавством порядку.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи, зобов'язана повернути потерпілому це майно.
У відповідності до вимог статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а в разі неможливості повернути таке майно відшкодовує його вартість, яка визначається на момент розгляду справи судом про повернення майна.
Таким чином, зобов'язання відповідача в умовах неукладеного договору на теплопостачання виникає на підставі дії законів, що перелічені вище. А неукладення договору не звільняє відповідача від сплати заборгованості за спожиту теплову енергію.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, відповідно до статті 1214 Цивільного кодексу України зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Враховуючи, що отримання відповідачем теплової енергії за відсутності укладеного на постачання договору є безпідставним, суд вважає, що відносно згаданих дій відповідача належить застосувати наслідки, передбачені статтями 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
Оскільки отримане майно, вироблене у вигляді теплової енергії, повернути в натурі неможливо, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача його вартість, яка визначена позивачем.
Доказів сплати, заперечень або спростування заявленої до стягнення суми боргу, відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 54432,04 грн. є доведеними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач, позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.
Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Панаіт Владислава Давидовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (73000, Херсонська обл., місто Херсон, Бериславське шосе 1, код ЄДРПОУ 00131771) суму заборгованості у розмірі 54432,04 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Копію рішення направити сторонам у справі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Нікітенко