Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/369/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМКА" (61010, м. Харків, Набережна Гімназійна, буд. 24; код ЄДРПОУ: 39964581)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" (61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 1; код ЄДРПОУ: 43327010)
про стягнення заборгованості
без виклику учасників справи
08.02.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМКА" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" заборгованість за договором транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 у розмірі 59 000,00 грн., 3% річних за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 571,33 грн., суму інфляційного збільшення за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 5 206,78 грн., пеню за прострочення у розмірі 2 285,35 грн., а також судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
В обґрунтування позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати наданих йому послуг за договором транспортного експедирування №11 від 21.07.2020.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.02.2021 прийнято позовну заяву (вх.№369/21 від 08.02.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМКА" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/369/21. Визначено, що розгляд справи №922/369/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.
01.03.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№4894 від 01.03.2021), в якому просив суд частково задовольнити позовні вимоги у справі №922/369/21, а саме в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 54 000,00 грн., 3% річних за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 420,88 грн., суму інфляційного збільшення за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 1 911,84 грн., пеню за прострочення у розмірі 1 683,52 грн., а також судовий збір пропорційно частково задоволеним позовним вимогам. Зазначаємо, що позивачем було неправильно проведено розрахування суми заборгованості. Так, за договором транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 ТОВ «Грейн Енерджі» проводилися платежі у розмірах: 15 000,00 грн. від 19.11.2021, 10 000,00 грн. від 26.11.2020, 10 000,00 грн. від 04.12.2020, 3 000,00 грн. від 21.12.2020, 3 000,00 грн. від 19.01.2021, 5 000,00 грн. від 28.01.2021, що підтверджується платіжними дорученнями доданими до відзиву. На думку відповідача, при поданні позовної заяви позивач повинен був врахувати платіж у сумі 5 000,00 грн., який отримав 28.01.2021. Зазначив, що наразі сума основної заборгованості становить 54 000,00 грн., у зв'язку із чим надав контррозрахунок суми інфляційних нарахувань, процентів річних та пені, що на думку відповідача підлягають стягненню.
Разом з цим відповідач зазначив, що в шапці договору транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 вказаний директор ТОВ «ВМКА» - ОСОБА_1 , а на останній сторінці договору в розділі «Реквізити сторін» - підписав договір ОСОБА_2 . Позивач додає до позовної заяви копію Наказу про призначення директора №39 від 28.08.2020. Стверджує, що ОСОБА_2 не був директором позивача на момент підписання спірного договору. Вважає, що суд в рамках повноти та всебічності розгляду цієї справи повинен дослідити питання: чи був уповноваженою особою Кармелюк О.О. на момент підписання договору транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМКА» та яким документом це підтверджується.
05.04.2021 через канцелярію господарського суду Харківської області представник позивача надав відповідь на відзив (вх.№7563 від 05.04.2021), в якому просить суд задовольнити позовну заяву, враховуючи обставини, зазначені у відповіді на відзив.
Так, представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що посилання відповідача на те, що на останній сторінці договору в розділі «Реквізити сторін» підписав договір ОСОБА_2 є незрозумілими, оскільки із договору транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 чітко вбачається, що відповідний договір підписав Варич В.С.
Щодо здійснення відповідачем платежу від 28.01.2021 представник позивача зазначає, що під час підготування позовної заяви виникла технічна помилка і не було зазначено про даний платіж, оскільки позов готувався на підставі виписки із банку за період з 01.10.2020 по 27.01.2021, а тому платіж від 28.01.2021 не було враховано.
Разом з відповіддю на відзив представник позивача просить суд поновити строк для подання відповідної відповіді на відзив.
Клопотання обґрунтовано перебуванням представником позивача у відпустці, у зв'язку із чим позивачем було пропущено строк на подання відповіді на відзив.
Розглянувши клопотання представника позивача про поновлення строку для подання відповіді на відзив, суд виходити з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.251 ГПК України, позивач має право подати до суду відповідь на відзив протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст.252 ГПК України).
Частинами 1 та 2 статті 161 ГПК України передбачено, що при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Частиною 4 статті 166 ГПК України передбачено, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ст.114 ГПК України).
Приписами частини 1 статті 118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Як вбачається з офіційного сайту Укрпошти, відзив на позовну заву відповідача позивач отримав 01.03.2021.
Тобто строк подання відповіді на відзив, з урахуванням положень ГПК України, сплинув 08.03.2021.
Разом з тим, частинами 1статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною 3 статті 119 ГПК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що клопотання представника позивача містить пояснення поважності причин неподання відповіді на відзив у встановлений судом строк, враховуючи приписи статті 119 ГПК України, суд поновлює позивачу строк на подання відповіді на відзив та приймає відповідь на відзив (вх.№7563 від 05.04.2021) до розгляду.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
21 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВМКА» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" (клієнт) було укладено договір транспортного експедирування №11 (надалі - Договір) (а.с.15-17).
Відповідно до п.1. Договору, за цим Договором експедитор зобов'язується за плату організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
За цим Договором експедитор вправі організувати перевезення вантажу власним транспортом або на підставі укладених від свого імені договорів перевезення вантажів з третіми особами, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також здійснювати інші обов'язки, пов'язані з перевезенням (п.1.2. Договору).
Транспортні, експедиторські та інші послуги, пов'язані з міжнародним автоперевезенням вантажу, та відповідальність сторін визначаються цим Договором, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ), Цивільним кодексом України, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», іншими законами та нормативно-правовими актами України (п.1.3. Договору).
Відповідно до п.2.1. Договору експедитор зобов'язався, зокрема, точно виконувати умови Договору у відповідності з отриманою від клієнта інформацією, пов'язаною з організацією перевезення вантажу, і за маршрутом, узгодженим сторонами у заявці (додається), яка є невід'ємною частиною цього Договору, укладати від свого імені договори перевезення вантажу та інші договори, пов'язані з перевезенням та організацією перевезення, подавати під завантаження, в узгоджені сторонами строки, транспортні засоби, придатні для перевезення вантажу, вказаного в заявці, брати на себе відповідальність за збереження вантажу в дорозі, своєчасну доставку в пункт призначення і видачу його вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній, CMR.
Згідно з п.2.2. Договору клієнта зобов'язався, зокрема, у встановленому сторонами порядку надавати експедитору заявки та іншу інформацію на перевезення вантажу, здійснювати своєчасні розрахунки за надані послуги.
Відповідно до п.3.1. Договору, розмір плати за транспортні, експедиторські та інші послуги, пов'язані з організацією та перевезенням вантажу, узгоджуються сторонами у кожному конкретному випадку і підтверджується заявкою клієнта.
Клієнт здійснює оплату рахунків експедитора за надані послуги в розмірі, узгодженому в заявці, протягом 3 банківських днів після отримання оригіналів рахунків, актів виконаних робіт (п.3.2. Договору).
Додаткові послуги та доплати за них оплачуються клієнтом за узгодженням сторін, згідно виставлених експедитором рахунків з документами (квитанціями тощо), що підтверджують фактичні витрати (п.3.3. Договору).
Розмір плати, за кожне окреме перевезення визначається сторонами у погодженій ними заявці (п.3.4. Договору).
Експедитор надає клієнту поштою оригінали рахунків, акти, товарно-транспортних та податкових накладних (п.3.5. Договору).
Відповідно до п.4.5. Договору, у випадку затримки оплати рахунків, клієнт сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожну добу прострочення, але не більше 10% від суми заборгованості.
Як вбачається із заявки №13102020 від 13 жовтня 2020 року: маршрут руху: Харків (Україна) - с. Інгалінське, Тюменська обл., Російська Федерація; грузовідправник - ТОВ "Грейн Енерджі"; дата та місце загрузки автомобіля - 14.15.-10.2020, вул. Золочівська, 1; прикордонний перехід - Гоптівка - Нехотіївка; відповідальний за погрузку - Тюленінов Олександр; відповідальний за розвантаження - ОСОБА_3 ; місце розвантаження вантажу - Тюменська обл., Упорівський район, с. Інгалінське, вул. Молодіжна, буд. 1, оф. 1; вартість перевезення - 100 000,00 грн., оплата здійснюється шляхом безготівкового розрахунку; тип та кількість автомобілів - 2 авто під одним інвойсом: VOLVO НОМЕР_1 / НОМЕР_2 пасп.: МК 386049, посвідчення водія: НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , пасп.з.: НОМЕР_4 ; VOLVO НОМЕР_5 / НОМЕР_6 пасп.: НОМЕР_7 , посвідчення водія: НОМЕР_8 ОСОБА_5 , пасп.з.: НОМЕР_9 (а.с.20 т.1).
Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR №69595 від 15.10.2020: відправник - ТОВ "Грейн Енерджі", одержувач - ООО «Золотая Нива», місце розвантаження - 627189, Росія, Тюменська обл., Упорівський р-н, с. Інгалінське, вул. Молодіжна, буд. 1, оф. 1, перевезення здійснювалось за допомогою автомобіля з номерним знаком - НОМЕР_1 / НОМЕР_2 (а.с.21 т.1).
Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної СМR №733477 від 15.10.2020: відправник - ТОВ "Грейн Енерджі", одержувач - ООО «Золотая Нива», місце розвантаження - 627189, Росія, Тюменська обл., Упорівський р-н, с. Інгалінське, вул. Молодіжна, буд. 1, оф. 1, перевезення здійснювалось за допомогою автомобіля з номерним знаком - НОМЕР_5 / НОМЕР_10 (а.с.22 т.1).
Таким чином, позивачем зобов'язання за Договором в частині перевезення було виконано на підставі заявки відповідача в повному обсязі.
26.10.2020 сторони підписали Акт надання послуг №207, з якого вбачається, що ТОВ «ВМКА» надали ТОВ "Грейн Енерджі" послуги, а саме: міжнародні вантажні перевезення за маршрутом м. Харків (Україна) - с. Ингалинское, Тюменська обл. (Росія), авт. Вольво НОМЕР_1 / НОМЕР_2 та Вольво НОМЕР_5 / НОМЕР_11 на суму 99 500,00 грн. та транспортно-експедиційні послуги на суму 416,67 грн. (а.с.23 т.1).
Загальна вартість вищевказаних послуг разом з ПДВ складає 100 000,00 грн.
Також, 26.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМКА" виставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" рахунок на оплату №224 на загальну суму 100 000,00 грн. (а.с.24 т.1).
Як стверджує позивач, оскільки, 26.10.2020 сторони отримали оригінали усіх необхідних документів, то керуючись вимогами укладеного Договору, починаючи з 30.10.2020 у відповідача розпочалося прострочення виконання зобов'язання.
З банківської виписки руху коштів за інтервал дат по контрагентам з 01.10.2020 по 27.01.2021 (а.с.25 т.1) вбачається наступне:
- 19 листопада 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "ВМКА" грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. №224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ";
- 26 листопада 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "ВМКА" грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. №224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ";
- 04 грудня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "ВМКА" грошові кошти у розмірі 10000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. №224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ";
- 21 грудня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "ВМКА" грошові кошти у розмірі 3000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. № 224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ";
- 19 січня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "ВМКА" грошові кошти у розмірі 3000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. №224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ".
На думку позивача, оскільки відповідач частково перераховував грошові кошти на рахунок позивача, то він вчинив конклюдентні дії, що підтверджує належне виконання договору позивачем.
В свою чергу відповідач зазначає, що при поданні позовної заяви позивачем не враховано платіж у сумі 5 000,00 грн. від 28.01.2021. А тому позов визнає частково, а саме суми: основного боргу в розмірі 54 000,00 грн., 3% річних за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 420,88 грн., суму інфляційного збільшення за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 1 911,84 грн., пеню за прострочення у розмірі 1 683,52 грн.
На підтвердження зазначеного відповідач надає копі платіжних доручень:
- №815 від 19.11.2020 на суму 15 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. №224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ";
- №848 від 26.11.2020 на суму 10 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. №224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ";
- №859 від 04.12.2020 на суму 10 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. №224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ";
- №901 від 21.12.2020 на суму 3 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. № 224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ";
- №942 від 19.01.2021 на суму 3 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. №224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ";
- №992 від 28.01.2021 на суму 5 000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за транспортні послуги зг. рах. №224 від 26.10.2020 р. у т.ч. ПДВ".
Позивач проти такого твердження відповідача не заперечує та зазначає, що під час підготування позовної заяви виникла технічна помилка, через яку позивачем не було враховано платіж відповідача згідно платіжного доручення №992 від 28.01.2021 на суму 5 000,00 грн.
Таким чином, відповідачем було сплачено позивачу на виконання зобов'язання за договором транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 грошові кошти у розмірі 46 000,00 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
За приписами статті 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Основні умови здійснення транспортно-експедиційного обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів визначено у Законі України «Про транспортно-експедіційну діяльність»
Згідно з ст.1 Закону України «Про транспортно-експедіційну діяльність», транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.
Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
У статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В матеріалах справи міститься акт надання послуг №207 від 26.10.2020 засвідчений підписами та печатками сторін з зазначенням дати "26.10.2020". Жодних зауважень чи заперечень даний акт не містить.
Також, в матеріалах справи міститься рахунок на оплату №224 від 26.10.2020 на загальну суму 100 000,00 грн. виписаний позивачем. Як стверджує позивач та не спростовує відповідач, останній отримав відповідний рахунок в той же день.
У відповідності до п.3.2. Договору, відповідач повинен був здійснити оплату рахунку експедитора за надані послуги в розмірі, узгодженому в заявці, протягом 3 банківських днів після отримання оригіналів рахунків, актів виконаних робіт.
Таким чином, відповідач повинен був здійснити оплату рахунку до 29.10.2020 включно.
В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження здійснення ним платежів за договором транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 на загальну суму 46 000,00 грн. та визнано наявну заборгованість за даним договором у розмірі 54 000,00 грн.
Позивач погоджується з такою позицією відповідача та підтверджує, що останнім дійсно під час складання позовної заяви не було враховано останнього платежу здійсненого відповідачем 28.01.2021 на суму 5 000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідач про наявність заборгованість у розмірі 54 000,00 грн. за договором транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 не заперечує, суд дійшов висновку, що заборгованість за відповідним договором належним чином доведена у розмірі 54 000,00 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 54 000,00 грн.
Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 571,33 грн. та суму інфляційного збільшення за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 5 206,78 грн.
Відповідач позовні вимоги в цій частині визнає частково та надає власний контррозрахунок, відповідно до якого 3% річних за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 дорівнює 420,88 грн., а сума інфляційного збільшення за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 дорівнює 1 911,84 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично невірними, а тому суд здійснивши контррозрахунок задовольняє позов у цій частині частково, а саме: 3% річних за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 420,88 грн. та суму інфляційного збільшення за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 1 911,84 грн.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочену заборгованість у розмірі 2 285,35 грн.
Відповідач заявлену вимогу про стягнення пені визнає частково у розмірі 1683,52 грн. та на підтвердження своєї правової позиції надає власний контррозрахунок.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, статтями 549, 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами п.4.5. договору транспортного експедирування №11 від 21.07.2020.
Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені з використанням калькулятора "Ліга-Закон" за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановив, що відповідні розрахунки позивачем здійснено невірно, а тому суд здійснивши контррозрахунок задовольняє позов в цій частині частково, а саме у розмірі 1 683,52 грн.
Також, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд дослідити питання, чи був уповноваженою особою ОСОБА_2 на момент підписання договору транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМКА» та яким документом це підтверджується. Зазначив, що в шапці договору транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 вказаний директор ТОВ «ВМКА» - ОСОБА_1 , а на останній сторінці договору в розділі «Реквізити сторін» - підписав договір ОСОБА_2 . Стверджує, що ОСОБА_2 не був директором позивача на момент підписання спірного договору.
Дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.
В матеріалах справи №922/369/21 знаходиться лише одна копія договору транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 надана позивачем до позовної заяви, яка засвідчена представником позивача адвокатом Ткаченко Ю.О. у відповідності до норм чинного законодавства.
В шапці даного договору директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМКА" зазначено ОСОБА_1 .
На останній сторінці відповідного договору в розділі «Реквізити сторін» в графі "експедитор" вказано Товариство з обмеженою відповідальністю "ВМКА".
Як вбачається нижче, договір транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМКА" Варич В.С. та закріплено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМКА".
Також, в матеріалах справи міститься копія наказу про призначення директора №39 від 28.08.2020 про прийняття ОСОБА_2 на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМКА". Дані обставини також підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Наявні в матеріалах справи документи, які датовані починаючи з 28.08.2020, підписані директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМКА" ОСОБА_2 .
В межах даного спору відповідач з клопотаннями про проведення експертизи не звертався.
Суд не є експертною установою, не володіє відповідними спеціальними експертними знаннями та навичками, а тому не може на власний розсуд здійснювати порівняння підписів без достатніх на те підстав.
При цьому, предметом даного спору є стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування №11 від 21.07.2020, а не оскарження самого договору.
Якщо відповідач має обґрунтовані сумніви щодо відповідності підпису проставленого позивачем на спірному договору, останній має право, зокрема, оскаржити такий договір в судовому порядку.
Проте, ані доказів оскарження відповідного договору, ані висновки експертів щодо невідповідності проставленого підпису на такому договору матеріали справи не містять.
Власного екземпляру договору транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 відповідачем до суду не надано.
При цьому суд звертає увагу на те, що самим відповідачем не заперечується ані факт підписання відповідного договору, ані факт отримання від позивача послуг наданих на виконання такого договору, а також визнається позов в частині наявної заборгованості.
Таким чином, твердження відповідача щодо підписання договору транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 Кармелюком О.О., який не мав на те повноважень станом на день підписання такого договору, є необґрунтованими та не доведеними належними доказами.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 1 963,76 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМКА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейн Енерджі" (61177, м. Харків, вул. Золочівська, буд. 1; код ЄДРПОУ: 43327010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВМКА" (61010, м. Харків, Набережна Гімназійна, буд. 24; код ЄДРПОУ: 39964581) заборгованість за договором транспортного експедирування №11 від 21.07.2020 у розмірі 54 000 (п'ятдесят чотири тисячі) грн. 00 коп., 3% річних за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 88 коп., суму інфляційного збільшення за прострочення за період з 30.10.2020 по 01.02.2021 у розмірі 1 911 (одна тисяча дев'ятсот одинадцять) грн. 84 коп., пеню за прострочення у розмірі у розмірі 1 683 (одна тисяча шістсот вісімдесят три) грн. 52 коп., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 963 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят три) грн. 76 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "09" квітня 2021 р.
Суддя Т.О. Пономаренко