Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2471/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калантай М.В.
при секретарі судового засідання Закопайло О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Анастасія", с.Павлівка Харківської області
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків
про скасування наказу
за участю представників:
від позивача: Каніщева В.С., ордер серія ПТ №133177 від 04.01.2021
від відповідача: Моргун М.Ю., довіреність від 04.01.2021
Селянське (фермерське) господарство "Анастасія" (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (надалі - відповідач), в якому просить поновити пропущений термін для оскарження Наказу № 6776-СГ, у зв'язку з поважною причиною, а саме не надання та неналежне повідомлення господарства про видання оскаржуваного Наказу отриманням листа з інформацією та копії Наказу 24.04.2020, а також визнати недійсним, протиправним та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 6776-ГС від 08.08.2019 року про впорядкування земельно-облікових відомостей.
Ухвалою від 07.08.2020 (суддя Суслова В.В.) дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.09.2020.
02.09.2020 відповідачем було подано відзив, у якому він проти вимог позивача заперечив та просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивачем не було вказано в чому саме полягає порушення, невизнання або оспорення його прав з боку відповідача. Також зазначив, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 6776-ГС від 08.08.2019 відповідає вимогам законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.09.2020 позов залишено без розгляду.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 ухвалу від 17.09.2020 скасовано, а справу направлено на розгляд до господарського суду Харківської області.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.12.2020 прийнято справу №922/2471/20 для подальшого розгляду. Продовжено строк підготовчого провадження у справі №922/2471/20 на тридцять днів. Призначено у справі підготовче засідання на 24.12.2020.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.12.2020 відмовлено в задоволенні заяви Селянського (фермерського) господарства "Анастасія" про відвід судді Суслової В.В. та секретаря судового засідання Саєнко А.А. (вх. 30151 від 24.12.2020) з підстав необґрунтованості; заявлено та задоволено самовідвід судді Суслової В.В. від участі в розгляді справи №922/2471/20; матеріали справи №922/2471/20 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суду для розгляду справи, відповідно до ст. 32 ГПК України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2020 дана справа передана судді Калантай М.В.
Ухвалою від 29.12.2020 справа №922/2471/20 прийнята до розгляду суддею Калантай М.В., справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження з повторним проведенням підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 20.01.2021.
19 січня 2021 року від позивача надійшло клопотання, в якому він просив залучити до участі у справі співвідповідача Управління Держгеокадастру в Харківській області. Клопотання мотивовано тим, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області на даний час ліквідується, як як юридична особа, а утворюється структурний підрозділ апарату Держгеокадастру - Управління Держгеокадастру в Харківській області.
У підготовчому засіданні 20.01.2021 судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, а також оголошено перерву до 02.02.2021.
02 лютого 2021 року від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття судового рішення Верховним Судом за результатами розгляду касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру в Харківській області на ухвалу господарського суду Харківської області від 17.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі №922/2471/20.
У підготовчому засіданні 02.02.2021 судом відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі як співвідповідача Управління Держгеокадастру в Харківській області з наступних підстав.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 118 "Питання функціонування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1, у тому числі Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.
Разом із тим, згідно з п.3 даної Постанови КМУ установлено, що правонаступником майна, прав та обов'язків територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру, а не Управління Держгеокадастру в Харківській області, якого просить залучити як співвідповідача позивач.
Крім того, у відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наданий час щодо Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відповідного запису про припинення даної юридичної особи не внесено, а тому ГУ Держгеокадастру у Харківській області може бути відповідачем у даній справі.
Також, у підготовчому засіданні 02.02.2021 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки відсутні докази прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру в Харківській області на ухвалу господарського суду Харківської області від 17.09.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі №922/2471/20.
Крім того, у підготовчому провадженні судом було оголошено перерву до 23.02.2021.
22 лютого 2021 року від відповідача надійшло письмове пояснення, в якому він зазначив, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі №922/3556/18 не має преюдиційного значення для даної справи.
У підготовчому засіданні 23.02.2021 судом оголошено перерву до 10.03.2021.
09 березня 2021 року від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
У підготовчому засіданні 10.03.2021 судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, оскільки постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі №922/2471/20, яка на даний час є такою, що набрала законної сили 26.11.2020, встановлено, що з огляду на суб'єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, а також характер спірних правовідносин, справа №922/2471/20 про визнання наказу Держгеокадастру недійсним повинна розглядатись у порядку господарського судочинства.
У підготовчому засіданні 10.03.2021 судом постановлено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 30.03.2021.
У судовому засіданні 30.03.2021 судом оголошено перерву до 06.04.2021.
Представник позивача в судовому засіданні 06.04.2021 підтримала доводи, викладені в позовній заяві, просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у даному судовому засіданні проти вимог позивача заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позову відмовити.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
На підставі рішення XVI сесії XXI скликання Кегичівської районної ради народних депутатів Кегичівського району Харківської області від 30.03.1994, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 49,59 га в межах згідно з планом, розташовану на території Павлівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, про що ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею серія ХР-00-000283 від 29.09.1994, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 8.
Частиною 4 статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.10.2020 у справі №922/3556/18 (за позовом заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Павлівської сільської ради до Селянського (фермерського) господарства "Анастасія" про визнання відсутнім права постійного користування спірною земельною ділянкою, повернення земельної ділянки) були встановлені наступні обставини щодо права користування СФГ "Анастасія" земельною ділянкою, які мають значення для даної справи.
27.03.2002 ОСОБА_1 , на ім'я якої видано Державний акт на право постійного користування землею, померла, що підтверджується копією запису акта про смерть №5 від 05.06.2002 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00021675471 від 13.12.2018.
Факт користування Селянським (фермерським) господарством «Анастасія» земельною ділянкою загальною площею 49,59 га, розташованою на території Павлівської сільської ради, що згідно Державного Акту на право постійного користування землею серія ХР-00-000283 від 29.09.1994року надана в постійне користування ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, підтверджується листом Павлівської сільської ради № 232/02-24 від 12.11.2018, листом Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 281/113-18 від 11.12.2018, протоколом допиту в якості свідка ОСОБА_2 від 21.11.2018, яка являючись на цей час одним із засновників СФГ «Анастасія» пояснила, що з моменту смерті ОСОБА_1 (засновника С(Ф)Г «Анастасія»), тобто з 2002 року, СФГ «Анастасія» продовжує постійно користуватися вказаною земельною ділянкою для ведення сільського господарства (у 2018р. було засіяно насіння соняшнику, в 2017р. - кукурудза).
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Селянське (фермерське) господарство «Анастасія» зареєстровано 22.11.1994 року; номер запису в Реєстрі - 1 461 120 0000 000244; перелік засновників (на час звернення з позовом у справі №922/3556/18): ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_4 ; основний вид економічної діяльності - код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Згідно з листом №31046/9/20-40-52-05-25 від 14.12.2018 Головного управління ДФС у Харківській області, СФГ «Анастасія» (платник), в 2016 році перебуваючи на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку 4 групи, до податкової декларації платника єдиного податку включено земельну ділянку площею 49,59 га. В 2017-2018 роках платник перебував на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку 3 групи.
Як зазначалося вище, вищевказані факти з огляду на приписи 4 статті 75 ГПК України не підлягають доказуванню у даній справі №922/2471/20.
Суд зазначає, що за наслідками розгляду справи №922/3556/18 Східним апеляційним господарським судом було прийнято постанову від 15.10.2020, якою було відмовлено у задоволенні позову прокурора про визнання відсутнім у Селянського (фермерського господарства) «Анастасія» права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, загальною площею 49,59 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області та про повернення у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельної ділянки, загальною площею 49,59 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.
В той же час, 08 серпня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було видано наказ №6776-СГ "Про впорядкування земельно-облікових відомостей" (надалі - Наказ №6776-СГ), відповідно до п.1 якого наказано вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 49,5900 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ХР-15-00-000283, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 8 від 29 вересня 1994 року, у зв'язку із смертю користувача земельної ділянки гр. ОСОБА_1 .
Пунктом 2 Наказу №6776-СГ земельну ділянку загальною площею 49,5900 га віднесено до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, (код КВЦПЗ -16.00).
Пунктом 3 Наказу №6776-СГ наказано вважати таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування землею серії ХР-15-00-000283, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 8 від 29 вересня 1994 року, у зв'язку із смертю користувача земельної ділянки.
Не погодившись з даним наказом, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому просить поновити пропущений термін для оскарження Наказу № 6776-СГ, у зв'язку з поважною причиною, а саме не надання та неналежне повідомлення господарства про видання оскаржуваного Наказу отриманням листа з інформацією та копії Наказу 24.04.2020, а також визнати недійсним, протиправним та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 6776-ГС від 08.08.2019 року про впорядкування земельно-облікових відомостей.
На підтвердження своїх вимог позивач зазначає, що право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законодавством порядку 01.01.2002, після набрання чинності статтею 92 Земельного кодексу України, не скасовується та не обмежується, постійним користувачем земельної ділянки є СФГ, відповідач не обґрунтував та не довів наявність суспільного інтересу для припинення права СФГ на користування земельною ділянкою і порушень прав держави, територіальної громади, Держгеокадастру внаслідок виникнення у СФГ такого права. Спірний наказ порушує базові гарантії захисту права володіння та користування земельною ділянкою, наданою його засновнику (засновникам) для ведення селянського (фермерського) господарства, які (права) у свою чергу, можуть бути об'єктом захисту у розумінні ст.15 Цивільного кодексу України. Як зазначає позивач, спірна земельна ділянка з 1994 року і на час звернення з позовом продовжує використовуватись СФГ "Анастасія" для ведення фермерського господарства, здійснюючи підприємницьку діяльність з вирощування сільськогосподарської продукції. Позивач вважає, що наказ прийнято за відсутності правових підстав, порушено право СФГ "Анастасія", оскільки за змістом ст.141, 142 Земельного кодексу України право постійного землекористування не припиняється у разі смерті особи, на ім'я якої видано акт, прийняття наказу є втручанням у право на мирне володіння позивачем земельною ділянкою, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату надання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
За змістом ст.2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції на дату видачі державного акту ) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Державний акт на право постійного користування землею видається на ім'я голови селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення СФГ «Анастасія») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась останній, як спеціальному суб'єктові, для подальшої реєстрації Селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин 1,2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення СФГ), після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації. Після відведення земельної ділянки в натурі на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Отже, законодавством, чинним на момент створення СФГ "Анастасія", було передбачено одержання земельної ділянки як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення Селянського (фермерського) господарства, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого СФГ.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 19.08.2020 у справі №922/804/19.
19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).
Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 19.08.2020 у справі № 922/804/19.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди.
Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов'язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.
Великою Палатою Верховного Суду у п. 61 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18, п.32 постанови від 19.08.2020 у справі № 922/804/190 констатовано, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.
У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції станом на 27.03.2002, яка діяла на момент смерті ОСОБА_1 , засновника та першого голови С(Ф)Г «Анастасія») передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
За висновками Великої палати Верховного суду, викладених у постановах від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 19.08.2020 у справі №922/804/19, наведені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ "Анастасія», так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.
Правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.
Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновникові саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
За таких обставин Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначено про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17 і акцентовано, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
Виходячи з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 та підтримана у постанові від 19.08.2020 у справі № 922/804/19, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
Зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 49,59 га, розташована на території Павлівської сільської ради, була надана ОСОБА_1 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення XVI сесії XXI скликання Кегичівської районної Ради народних депутатів Кегичівського району Харківської області від 30.03.1994, що стало підставою для видачі 29.09.1994 року на ім'я ОСОБА_1 Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-15-00-000283, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №8.
Після оформлення засновником права постійного користування земельною ділянкою, 22.11.1994 була проведена державна реєстрація СФГ «Анастасія», що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №419820. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації Селянського (фермерського) господарства воно набуло права та обов'язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 474/100/16-ц, від 12.12.2018 у справі №704/26/17-ц, від 13.02.2019 у справі №666/1188/16-ц, на який посилається також Велика Палата Верховного суду у постановах від 23.06.2020 у справі №922/989/18, від 19.08.2020 у справі № 922/804/19.
За таких обставин, зі смертю ОСОБА_1 , якій спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування (для ведення селянського (фермерського) господарства) згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-15-00-000283, зазначене право не є таким, що припинилось.
Враховуючи викладене, а також те, що норми статті 141 Земельного кодексу України (чинної на момент видачі відповідачем оскаржуваного Наказу №6776-СГ редакція) також не передбачали такої підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою, суд вважає, що у відповідача не було законних підстав для припинення права постійного користування.
Також, суд зауважує, що Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція)).
Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Право постійного користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.
Правове становище діючого фермерського господарства, в тому числі, майнова основа господарства, повинно залишатися стабільним незалежно від припинення участі в його діяльності окремих його членів в силу об'єктивної неможливості, зокрема, смерті.
Суспільний інтерес у відносинах фермерства в Україні полягає у створенні фермерських господарств для стабільного і сталого розвитку сільського господарства, створення умов для зайнятості сільського населення, організації сімейних фермерських господарств, тощо.
Втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
СФГ «Анастасія» з дня державної реєстрації набуло права та обов'язки землекористувача земельної ділянки, загальною площею 49,59 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, а також охоронюваний законом інтерес у використанні землі, що є правовою підставою для правомірного користування відповідачем земельною ділянкою.
Отже, зі смертю ОСОБА_1 , на ім'я якої видано Державний акт на право постійного користування землею від 29.09.1994 (серія ХР-15-00-000283) для ведення селянського (фермерського) господарства, таке право не припинилось, тому відсутні підстави для віднесення земельної ділянки площею 49,59 га, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, до земель запасу державної власності.
Також, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави і для визнання таким, що втратив чинність Державного акту на право постійного користування землею від 29.09.1994 (серія ХР-15-00-000283).
Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Підсумовуючи вищевикладене, оскільки судом було встановлено, що Наказ №6776-СГ суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси позивача, який є правомірним землекористувачем спірної земельної ділянки, оскаржуваний Наказ №6776-СГ має бути визнаний незаконним та підлягає скасуванню, а тому позов слід задовольнити.
Доводи відповідача, викладені у відзиві, спростовуються вищевикладеним.
Суд також звертає увагу позивача, що ним не було пропущено строк на оскарження Наказу №6776-СГ, оскільки відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 6776-ГС від 08.08.2019 року про впорядкування земельно-облікових відомостей.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м.Харків, вул.Космічна, буд.21, 8-9 поверх, код 39792822) на користь Селянського (фермерського) господарства "Анастасія" (64050, Харківська область, Кегичівський район, с.Павлівка, код 22665438) 2102,00грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "09" квітня 2021 р.
Суддя М.В. Калантай