ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.04.2021Справа № 910/21085/20
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Державного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Ліки України»
до Національного інституту раку
про стягнення 976 490,04 грн.
Публічне акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Ліки України» (надалі - «Товариство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного інституту раку (надалі - «Інститут») про стягнення 959 064,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого на підставі договору про закупівлю товарів за державні кошти №118 від 17.03.2020 товару, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 886 200,00 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22 156,79 грн. та інфляційних у розмірі 50 707,45 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
01.02.2021 представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу з урахуванням його повного погашення, а також відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних у зв'язку з тим, що прострочення виконання грошового зобов'язання відбулося внаслідок несвоєчасного бюджетного фінансування.
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач вказує, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для невиконання обов'язку зі сплати отриманого товару у встановлений строк.
Також 01.02.2021 представником позивача до канцелярії суду подано заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу та заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд збільшити заявлені до стягнення з відповідача інфляційні до 68 133,25 грн. Вказана заява подана позивачем з дотриманням приписів ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, а відтак була прийнята судом для подальшого розгляду.
Будь-яких інших заяв, клопотань та/або пояснень від сторін не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
17.03.2020 між Інститутом (покупець) та Товариством (продавець) був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти №118 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується у 2020 році поставити покупцеві товари, зазначені у специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такі товари.
За змістом п. 1.2 Договору найменування товару - код ДК 021:2015:33600000-6 Фармацевтична продукція - 2 найменування. Кількість товару, найменування зазначено в специфікації до договору.
Пунктом 4.1 Договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред'явлення продавцем видаткової накладної (оформленої належним чином: підпис, печатка) на оплату товару.
Відповідно до п. 4.3 Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються на підставі ст.ст. 48, 49 Бюджетного кодексу України за фактом поставки товару, у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань, на умовах відтермінування платежу до 120 календарних днів. У випадку затримки бюджетного фінансування покупець зобов'язується сплатити вартість поставленого товару впродовж 7-ми банківських днів з дати отримання бюджетних коштів на ці цілі.
На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 979 750,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №47 від 03.04.2020 та №50 від 03.04.2020.
Відповідач частково розрахувався за поставлений товар на суму 1 043 550,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилася заборгованість 886 200,00 грн.
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 979 750,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №47 від 03.04.2020 та №50 від 03.04.2020.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 4.3 Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються на підставі ст.ст. 48, 49 Бюджетного кодексу України за фактом поставки товару, у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань, на умовах відтермінування платежу до 120 календарних днів. У випадку затримки бюджетного фінансування покупець зобов'язується сплатити вартість поставленого товару впродовж 7-ми банківських днів з дати отримання бюджетних коштів на ці цілі.
Відповідачем частково було оплачено товар на суму 1 043 550,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача та не заперечується самим відповідачем.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 886 200,00 грн. на підставі Договору за поставлений товар станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду.
Після звернення позивача із даним позовом до суду, відповідачем було повністю сплачено суму заборгованості у розмірі 886 200,00 грн. на рахунок позивача, що підтверджується платіжним дорученням №1370 від 28.12.2020 та банківською випискою з рахунку Товариства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином суд приходить до висновку, що станом на момент розгляду даної справи, предмет спору у справі щодо стягнення суми основної заборгованості відсутній, оскільки погашення боргу відповідачем відбулося після звернення до суду та направлення відповідачу даної позовної заяви.
За таких обставин, провадження у справі в частині позовних вимог Товариства про стягнення з Підприємства заборгованості у розмірі 886 200,00 грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Також позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22 156,79 грн. та інфляційних у розмірі 68 133,25 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 04.08.2020 по 25.12.2020.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Твердження відповідача про відсутність його вини у простроченні виконання грошового зобов'язання судом не приймається до уваги з огляду на таке.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а тому посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування як на підставу невиконання своїх грошових зобов'язань є безпідставними та необґрунтованими.
Між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов'язань.
Згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За таких обставин, факт відсутності бюджетного фінансування в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати наданих послуг, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання.
Суд зазначає, що відсутність бюджетних асигнувань не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, про що, зазначав, Верховний Суд України в своїй постанові від 15.05.2012 у справі №11/446, а також Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України».
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був оплатити вартість поставленого товару протягом 120 календарних днів з моменту його поставки, тобто до 03.08.2020, а з 04.08.2020 він вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Більш того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 22 156,79 грн. та інфляційних у розмірі 68 133,25 грн., а тому позов Товариства в цій частині є правомірним то обґрунтованим.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд відзначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів справи вбачається, що 22.12.2020 між Товариством (довіритель) та Адвокатським об'єднанням «Стоїк» (виконавець) був укладений договір надання правової допомоги №22/12/118, відповідно до п. 1.2 якого довіритель доручає виконавцеві надати адвокатські послуги з приводу підготовки та подачі до Господарського суду міста Києва позову про стягнення з Інституту заборгованості за поставлені товари за Договором з врахуванням втрат від інфляції, річних, штрафних санкцій, збитків та всіх можливих інших грошових коштів, належних до стягнення з зазначеного боржника.
Пунктом 2.3 вказаного договору передбачено, що виконавець зобов'язується сам особисто (в особі голови об'єднання Васильєва В.А.) або через залучених ним інших юристів, адвокатів ( Іщенка Дениса Юрійовича , Вагу Юлію Вікторівну тощо) представляти інтереси довірителя та вживати всіх можливих заходів для виконання цього договору та захисту прав та інтересів довірителя. Сторони погодили, що виконання робіт залученими особами, яким вони передоручені виконавцем, є належним виконанням умов цього договору зі сторони виконавця і довіритель з цим повністю погоджується.
Позивачем до матеріалів справи долучено докази надання правової допомоги згідно умов договору №22/12/118 від 22.12.2020, а саме акти про надані послуги від 31.12.2020 та від 29.01.2021 на загальну суму 24 200,00 грн., та повної оплати таких послуг згідно платіжних доручень №54 від 28.12.2020, №112 від 28.01.2021 та №192 від 12.03.2021.
Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що Товариство належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу у справі №910/21085/20 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову, є співмірною.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Суд відзначає, що позивач клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не заявляв, співмірність витрат на правничу допомогу не спростовував.
Встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 24 200,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 231, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
1. Позовні вимоги Державного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Ліки України» задовольнити частково.
2. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 886 200,00 грн. закрити.
3. Стягнути з Національного інституту раку (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/43, ідентифікаційний код 02011976) на користь Державного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Ліки України» (04075, м. Київ, вул. Максименка Федора, 28, ідентифікаційний код 20078889) 3% річних у розмірі 22 156 (двадцять дві тисячі сто п'ятдесят шість) грн. 79 коп., інфляційні у розмірі 68 133 (шістдесят вісім тисяч сто тридцять три) грн. 25 коп., судовий збір у розмірі 14 647 (чотирнадцять тисяч шістсот сорок сім) грн. 35 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 24 200 (двадцять чотири тисячі двісті) грн. 00 коп. Видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий