номер провадження справи 28/18/21
09.04.2021 Справа № 908/177/21
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справу:
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КВФ ДАНАПРИЗ» (49083, місто Дніпро, проспект Газети «Правда», буд 35-А. офіс 8)
до відповідача приватного акціонерного товариства «Запорізький електроапаратний завод» (69032, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 9)
про стягнення грошових коштів
До Господарського суду Запорізької області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «КВФ ДАНАПРИЗ» з позовом до приватного акціонерного товариства «Запорізький електроапаратний завод» про стягнення 21.472,57 грн., які складаються з 20000,00 грн. заборгованості, 132,60 грн. пені, 796,00 грн. 3% річних та 543,97 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування підстави звернення з позовом до суду позивач зазначив неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару. який було поставлено в рамках договору про закупівлю товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 20000,00 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання, приймаючи до уваги умови договору та приписи діючого законодавства, боржнику нараховані пеня, 3% річних та інфляційні втрати.
В прохальній частині позову позивач просив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2021 позовну заяву передано на розгляд судді Федорової О.В.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.01.2021 позовну заяву ТОВ «КВФ ДАНАПРИЗ» залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення виявлених недоліків.
09.02.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення виявлених недоліків з відповідними доказами.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 15.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/177/21, присвоєно справі номер провадження 28/18/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у даній справі, але не пізніше 16.03.2021.
09.03.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №Е-5/17 від 01.03.2021, відповідно до якого ПрАТ «Запорізький електроапаратний завод» зазначив, що на момент звернення позивача з позовом до суду заборгованість склала 15.000,00 грн., а не 20.000,00 грн., як то вказує позивач, про що суду надані докази часткової оплати. Посилався на те, що у зв'язку з неправильним зазначенням суми основного боргу наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій виконаний неправильно. Крім того, надав суду докази часткової оплати суми боргу після звернення позивача з позовом до суду, внаслідок чого заборгованість становить 10.000,00 грн.
Цього ж дня до суду від позивача надійшли пояснення, в яких позивач зазначив, що розмір заборгованості станом на 05.03.2021 складає 10.000,00 грн. В поясненнях наведені розрахунки за період прострочення з 23.07.2019 по 18.11.2020 пені на суму 99,45 грн., 3% річних на суму 597,00 грн. та інфляційних втрат на суму 764,36 грн. До пояснень додана копія Акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.06.2019 по 05.03.2021, підписана лише з боку позивача, та в якій зазначено суму боргу у розмірі 10.000.00 грн. Просив позов задовольнити, стягнути з відповідача суму боргу, враховуючи штрафні санкції.
Аналіз наданого позивачем письмового пояснення свідчить про зменшення позивачем сум основного боргу, пені, 3% річних та збільшення суми інфляційних втрат.
Втім, суд не приймає дані пояснення, як зміну предмету позову, оскільки позивачем не дотриманні положення п. 3 ст. 46 ГПК України, а саме суду не надано відповідної письмової заяви та доказів її надсилання відповідачу, як то передбачено ст. 170 ГПК України.
З урахуванням викладеного суд розглядає справу за первісними вимогами, а саме стягнення з приватного акціонерного товариства «Запорізький електроапаратний завод» 21.472,57 грн., які складаються з 20000,00 грн. заборгованості, 132,60 грн. пені, 796,00 грн. 3% річних та 543,97 грн. інфляційних втрат.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Шістдесят днів з дня відкриття провадження у даній справі спливає 16.04.2021.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 09.04.2021.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні без виклику учасників справи, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «КВФ ДАНАПРИС» (постачальник, позивач у справі) та приватне акціонерне товариство «Запорізький електроапаратний завод» (покупець, відповідач у справі) 11.06.2019 уклали договір про закупівлю товару (надалі - договір).
Пунктом 1.1. договору встановлено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов'язується прийняти матеріал «електроізоляційні матеріали» (надалі іменується - товар).
Загальна кількість товару, асортимент, номенклатура, одиниця виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами згідно видаткових накладних (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 2.4 договору оплата товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, який визначений у цьому договорі.
Покупець зобов'язується сплатити постачальнику загальну суму товару на умовах відстрочення платежу на 20 календарних днів з дати отримання товару (п. 2.5 договору).
Пунктом 3.2 договору встановлено, що при постачанні товару постачальник зобов'язується надати покупцеві наступні документи: рахунок, видаткову накладну, сертифікат якості, товарно-транспортну накладну.
В пункті 10.1 договору сторонами узгоджено, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2020, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На виконання умов договору позивач на підставі видаткової накладної №1342 від 02.07.2019 поставив відповідачу товар на загальну суму 37.800,05 грн.
Факт отримання товару відповідачем підтверджується довіреністю №654 від 01.07.2019 на ім'я Буки Н.О.
Товар прийнято відповідачем без зауважень. Матеріали справи не містять доказів порушення постачальником зобов'язань за договором.
На оплату поставленого товару відповідачу був наданий рахунок №11061931 від 11.06.2019 на суму 37.800,05 грн.
Враховуючи умови п. 2.5 договору, граничний строк оплати отриманого товару становить - 22.07.2019.
Відповідач зобов'язань щодо оплати отриманого товару в узгоджені строки не виконав. Позивачем до позову додані докази частково виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати отриманого товару, а саме платіжне доручення №2594 від 31.01.2020 на суму 7800,05 грн. та платіжне доручення №3833 від 17.06.2020 на суму 10.000,00 грн., у зв'язку з чим заборгованість склала 20.000,00 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю товару стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Аналогічні приписи зазначені в ч. ч. 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України.
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього грошову суму.
Пунктом 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, (ч. 1, ст. 692 Цивільного Кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Матеріали справи містять належні та допустимі докази поставки та отримання відповідачем товару на загальну суму 37.800,05 грн. та докази часткової оплати відповідачем вартості отриманого товару на суму 17.800,05 грн. в рамках договору про закупівлю товару від 11.06.2019, у зв'язку з чим, на думку позивача, борг становить 20.000,00 грн.
Втім, суду надані докази оплати відповідачем 23.09.2020 частини залишку заборгованості за отриманий товар у розмірі 5.000,00 грн. та сплати 01.02.2021 боргу у розмірі 5.000,00 грн.
Виходячи з викладеного слідує, що на момент звернення позивача з позовом до суду (19.01.2021 дата на поштовому конверті) відповідач в добровільному порядку частково оплатив вартість поставленого товару за видатковою накладною №1342 від 02.07.2019, внаслідок чого заборгованість складала 15.000,00 грн., а на момент винесення судового рішення 10.000,00 грн.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення заборгованості в розмірі 5.000,00 грн., яка була оплачена відповідачем 23.09.2020, тобто до моменту звернення позивача з позовом до суду в цій частині є безпідставними, у зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні.
Приймаючи до уваги той факт, що відповідач 01.02.2021, тобто після звернення позивача з позовом до суду, частково оплатив вартість отриманого товару в розмірі 5.000,00 грн., суд, враховуючи положення п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України ухвалив закрити провадження у справі в цій частині позовних вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Відповідач доказів повного погашення заборгованість за отриманий товар суду не надав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 10.000,00 грн. основного боргу обґрунтована та задовольняється судом.
За порушення відповідачем строків оплати наданих послуг позивач, враховуючи положення п. 6.3 договору, просив стягнути суму пені в розмірі 132,60 грн. за період прострочення з 23.07.2019 по 18.11.2020 (484 дні).
Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.3 договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати товару у визначений термін, покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від вартості товару за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня.
Як вже зазначалося вище, відповідач у відзиві на позов звертав увагу на неврахування позивачем при зверненні з позовом до суду доказів оплати 23.09.2020 заборгованості у розмірі 5.000,00 грн. та, відповідно, неправильний розрахунок штрафних санкцій.
Проаналізувавши викладені сторонами обставини та надані докази, суд дійшов висновку про об'єктивність доводів відповідача та неправомірність нарахування позивачем штрафних санкцій на суму, яка добровільно погашена відповідачем.
Суд зауважує, відповідно до наданих документів поставка товару на загальну суму 37.800,05 грн. здійснена позивачем 02.07.2019.
Відповідно до п. 2.5 договору оплата товару здійснюється з відстроченням платежу на 20 календарних днів з дати отримання товару. Тобто відповідач зобов'язався у строк до 22.07.2019 оплатити вартість отриманого товару.
Як свідчать матеріали справи відповідач частково оплатив отриманий товар, а саме:
- 7.800,05 грн. на підставі платіжного доручення №2594 від 21.01.2020;
- 10.000,00 грн. на підставі платіжного доручення №3833 від 17.06.2020;
- 5.000,00 грн. на підставі платіжного доручення №4844 від 23.09.2020;
- 5.000,00 грн. на підставі платіжного доручення №6103 від 01.02.2021.
Зазначеного слідує, що загальна сума заборгованості станом на 24.09.2020 складала 15.000,00 грн., тому позивач безпідставно у період з 24.09.2020 по 18.11.2020 застосував до відповідача штрафні санкції на суму 5.000,00 грн., яка була погашена 23.09.2020.
Згідно з перерахунком, зробленим судом, сума пені за період прострочення з 23.07.2019 по 22.09.2020 (включно) складає 116,67 грн.
20.000,00 грн. (сума заборгованості) х 162 (кількість днів прострочення) х 0,5% (розмір пені у відповідності до п. 6.3 договору) : 365 (кількість днів в 2019 році) = 44,38грн.
20.000,00 грн. (сума заборгованості) х 265 (кількість днів прострочення) х 0,5% (розмір пені у відповідності до п. 6.3 договору) : 366 (кількість днів в 2020 році) = 72,40грн
Суд зауважує, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, тому з урахуванням часткової оплати відповідачем 23.09.2020 заборгованості в розмірі 5.000,00 грн., сума пені за період прострочення з 24.09.2020 по 18.11.2020 (включно) складає 17,62 грн.
15.000,00 грн. (сума заборгованості) х 55 (кількість днів прострочення) х 0,5% (розмір пені у відповідності до п. 6.3 договору) : 366 (кількість днів в 2020 році) = 11,27 грн.
Таким чином, до стягнення підлягає сума пені за період прострочення з 23.07.2019 по 18.11.2020 в загальному розмірі 132,02 грн. В решті вимог щодо стягнення 0,58 грн. пені суд відмовляє, оскільки заявлені безпідставно.
За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 796,00 грн. за період з 23.07.2019 по 18.11.2020 та інфляційні втрати у розмірі 543,97 грн. за період з 23.07.2019 по 18.11.2020.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Суд надав правову оцінку доводам сторін щодо визначення загальної суми заборгованості на яку нараховані 3% річних і інфляційні втрати та дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.
Так, суд прийняв до уваги той факт, що сума боргу у розмірі 5.000,00 грн. була сплачена відповідачем в добровільному порядку, внаслідок чого заборгованість станом на 24.09.2020 складала 15.000,00 грн. і застосування позивачем положень ст. 625 ЦК України у період з 24.09.2020 по 18.11.2020 на загальну суму боргу (20.000,00 грн.) є неправомірним.
Згідно з перерахунком, зробленим судом, сума 3% річних за період прострочення з 23.07.2019 по 22.09.2020 (включно) складає 649,18 грн., за період з 24.09.2020 по 18.11.2020 складає 105,74 грн.
20.000,00 грн. (сума заборгованості) х 162 (кількість днів прострочення за період з 23.07.2019 по 31.12.2019) х 3% (річних) : 365 (кількість днів в 2019 році) : 100 = 266,30 грн.
20.000,00 грн. (сума заборгованості) х 265 (кількість днів прострочення за період з 01.01.2020 по 22.09.2020) х 3% (річних) : 365 (кількість днів в 2020 році) : 100 = 435,62 грн.
15.000,00 грн. (сума заборгованості) х 55 (кількість днів прострочення) х 3% (річних) : 366 (кількість днів в 2020 році) : 100 = 67,62 грн.
Таким чином, до стягнення підлягає сума 3% за період прострочення з 23.07.2019 по 18.11.2020 в загальному розмірі 768,35 грн. В решті вимог щодо стягнення 27,65 грн. 3% річних суд відмовляє, оскільки заявлені безпідставно.
Стосовно вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, суд також прийняв до уваги докази часткової оплати відповідачем вартості поставленого товару та безпідставне нарахування позивачем інфляційних втрат на суму, яка була погашена покупцем в добровільному порядку.
Крім того, суд зауважує, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно з перерахунком, зробленим судом, сума інфляційних втрат за період прострочення з серпня 2019 по серпень 2020 (включно) складає 441,76 грн., за період з вересня 2020 по жовтень 2020 (включно) складає 225,75 грн. Загальна сума інфляційних втрат за період з серпня 2019 по жовтень 2020 (включно) складає 667,51 грн.
Оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж перераховано судом, вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі - 543,97 грн.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідач доказів виконання зобов'язань щодо повної оплати отриманого товару в рамках договору не надав. Факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, доведений та підтверджується матеріалами справи. Посилання на невірне визначення загальної суми заборгованості при розрахунках пені, 3% річних та інфляційних втрат судом оцінені та враховані.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі: 1212,39 грн. (11.444,34 грн.(задоволено) : 21.472,57 грн. (заявлено) х 2270,00 грн. (сплачений судовий збір).
Судовий збір в частині позовних вимог, провадження за якими закрито, а саме в розмірі: 5.000,00 грн. (закрито)/ 21.472,57 грн. (заявлено) х 2270,00 грн. (сплачений судовий збір).= 528,58 грн. підлягає поверненню позивачу ухвалою суду відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" в разі звернення позивача до суду з відповідним клопотанням.
Решта судового збору у розмірі 529,03 грн. залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 231, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «КВФ ДАНАПРИЗ» до приватного акціонерного товариства «Запорізький електроапаратний завод» про стягнення 21.472,57 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Запорізький електроапаратний завод» (69032, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 9, ідентифікаційний код 14281020) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КВФ ДАНАПРИЗ» (49083, місто Дніпро, проспект Газети «Правда», буд 35-А. офіс 8, ідентифікаційний код 39655535) 10.000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.) заборгованості, 132,02 грн. (сто тридцять дві грн. 02 коп.) пені, 768,35 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 35 коп.) 3% річних, 543,97 грн. (п'ятсот сорок три грн. 97 коп.) інфляційних втрат, 1212,39 грн. (одну тисячу двісті дванадцять грн. 39 коп.) судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Відмовити в частині стягнення 5.000,00 грн. основного боргу, 0.58 грн. пені та 27,65 грн. 3% річних.
4. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 5.000,00 грн. закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
5. Судові витрати у розмірі 529,03 грн. покласти на позивача.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 09 квітня 2021 року.
Суддя О.В. Федорова