Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"08" квітня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1318/19 (285/3814/20)
Господарський суд Житомирської області у складі судді Костриці О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №906/1318/19 (285/3814/20) за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувсь до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", відповідач, боржник) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2019 по 27.01.2020 включно у розмірі 42 669,00 грн (т. 1 а.с. 1-18).
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12.11.2020 постановлено цивільну справу № 285/3814/20 за позовом ОСОБА_1 до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні передати до Господарського суду Житомирської області (т. 1 а.с. 30-31).
08.12.2020 до Господарського суду Житомирської області надійшов супровідний лист Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03.12.2020 з доданою справою №285/3814/20 (т. 1 а.с. 35).
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.12.2020 вищевказану справу розподілено судді Костриці О.О. (т. 1 а.с. 36).
Ухвалою господарського суду від 09.12.2020 прийнято до свого провадження матеріали справи №285/3814/20 за позовом ОСОБА_1 до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у межах справи про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", вирішено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №285/3814/20 за правилами загального позовного провадження; позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху; встановлено ОСОБА_1 п'ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення виявлених недоліків заяви від 07.10.2020, а саме: надати докази сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі (т. 1 а.с. 37-38).
28.12.2020 до господарського суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви, з доданими до неї доказами сплати судового збору на суму 1261,60 грн (т. 1 а.с. 40-43).
Ухвалою господарського суду від 31.12.2020 призначено підготовче засідання по справі № 285/3814/20 за позовом ОСОБА_1 до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у межах справи № 906/1318/19 на 09.02.2021 о 10:00 год (т. 1 а.с. 45).
11.01.2021 до господарського суду надійшов відзив ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 04.01.2021 № 7, у якому зазначено про необхідність застосування до даних вимог позовної давності, відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (т. 1 а.с. 48-50).
18.01.2021 до господарського суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", в якій він вважає заперечення відповідача необґрунтованими, безпідставними та підтримує свої вимоги в повному обсязі (т. 1 а.с. 51-54).
Ухвалою господарського суду від 09.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання на 16.03.2021 о 12:00 год; витребувано від позивача та відповідача відповідні докази (т, 1 а.с. 59-60).
25.02.2021 до господарського суду надійшла заява ОСОБА_1 від 23.02.2021 з доданими документами (т.1 а.с. 63-70).
Ухвалою господарського суду від 16.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 285/3814/20 за позовом ОСОБА_1 до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до судового розгляду по суті; призначено судове засідання на 08.04.2021 об 11:30 год (т. 1 а.с. 72).
Представники позивача та відповідача у судове засідання 08.04.2021 не з'явилися, хоча про час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Житомирської області, -
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати.
Частиною 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. В силу приписів частини 2 вказаної статті господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 05.03.2020, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", у зв'язку з чим розгляд позовної заяви ОСОБА_1 ухвалою господарського суду від 20.12.2020 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження у межах справи № 906/1318/19 про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".
Разом з тим, ухвалою господарського суду від 28.01.2021, зокрема, провадження у справі № 906/1318/19 про банкрутство ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" було закрито.
Слід зазначити, що статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13).
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
За приписами частини 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та ФОП, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з частиною 2 статті 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.
У разі закриття/припинення провадження в справі про банкрутство, розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту упродовж розумного строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20.01.2021 у справі № 5017/2833/2012.
З огляду на зазначене, враховуючи те, що положеннями ГПК України та Кодексу України з процедур банкрутства не передбачено передачу справи, стороною якої є боржник, іншому суду після закриття провадження у справі про банкрутство, зважаючи на мету звернення позивача до суду та необхідність забезпечення поновлення можливого порушеного права позивача, у суду відсутні підстави для передачі позовної заяви ОСОБА_1 іншому суду.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді водія філії "Новоград-Волинський ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України".
Наказом від 15.04.2019 ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням у зв'язку з невиконанням законодавства про працю (стаття 38 КЗпП України) (т. 1 а.с. 12), про що здійснено запис у трудовій книзі позивача (т. 1 а.с. 13-15).
Судовим наказом Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24.06.2019 у справі № 285/2118/19 стягнуто з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 56 634,81 грн, з яких утримано 11 043,79 грн, фактично до виплати 45 591,02 грн, та 13 151,70 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, з яких утримано 2564,58 грн, фактично до виплати 10587,12 грн (т. 1 а.с. 64).
Згідно з випискою з банківського рахунку позивача, вказані кошти надійшли 27.01.2020 на рахунок ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 16).
З огляду на несвоєчасне проведення ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 заявлено вимоги до боржника на суму 42669,96 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення з 21.06.2019 по 27.01.2020.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Так, згідно зі статтею 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".
Відповідно до частини 5 статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Частиною 6 статті 24 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Отже, держава гарантувала та захистила законом право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.
Згідно з приписами статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме, в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівникам вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власниками або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа організація повинні виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація у праві - є формою фінансового відшкодування збитків за порушення прав.
Тобто, це є збитки, а не основна заробітна плата, термін якої визначено статтею 1 Закону України "Про оплату праці", а структура заробітної плати встановлена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Вказані норми права не встановлюють належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713 (далі - Інструкція), для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.
Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Аналіз положень статей 47, 116, 117 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини невиплати ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на користь ОСОБА_1 заробітної плати у розмірі 56634,81 грн при звільненні - 15.04.2019 встановлені судовим рішенням - судовим наказом Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24.06.2019 у справі № 285/2118/19.
Згідно з випискою з банківського рахунку позивача, вказані кошти надійшли 27.01.2020 на рахунок ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 16).
Отже, дата погашення заборгованості ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" перед ОСОБА_1 27.01.2020.
За викладених обставин, правомірним є здійснене позивачем нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2019 по 27.01.2020 (151 робочий день).
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Нарахування виплат провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарі) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац 1 пункту 8 Порядку).
Відповідно до довідки філії "Новоград-Волинська ДЕД" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" середньоденний заробіток ОСОБА_1 станом на дату звільнення - 15.04.2019 становить 292,26 грн (т. 1 а.с. 18).
За вказаних обставин, відповідно до розрахунку суду середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2019 по 27.01.2020 (151 робочий день) становить 44131,26 грн (292,26 грн х 151 робочий день).
Враховуючи розмір заявлених позивачем вимог, неможливість суду вийти за межі вимог, заявлених позивачем, вимоги ОСОБА_1 до боржника на суму 42669,96 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.06.2019 по 27.01.2020 є обґрунтованими та підтвердженими доказами.
Так як справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Господарський суд також вважає за необхідне зазначити, що накладення арешту на кошти відповідача на банківському рахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти. Крім того, арешт про який зазначає відповідач накладено державним виконавцем 15.07.2019, тоді як дата звільнення ОСОБА_1 - 15.04.2019.
Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду 07.10.2020, тобто з пропущенням встановленого частиною 1 статті 233 КЗпП України строку, суд вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку починається з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 у справі № 607/14495/16-ц.
Як вже було зазначено, заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 погашено відповідачем 27.01.2020 (т. 1 а.с. 16).
Отже, днем початку перебігу строку звернення до суду у цій справи є 28.01.2020 (наступний день після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум), а останнім днем - 27.04.2020.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 № 540, який набрав чинності 02.04.2020, КЗпП України доповнено главою XIX "Прикінцеві положення", відповідно до пункту 1 якої, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20.05.2020 № 392 встановлено карантин з 22.05.2020 до 31.07.2020, зокрема на території Житомирської області із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211.
Згідно з постановою Кабінету міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 22.07.2020 № 641 встановлено карантин з 01.08.2020 до 31.12.2020, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 та від 20.05.2020 № 392.
Отже, станом на дату звернення ОСОБА_1 до суду - 07.10.2020 на території України діяв карантин, у зв'язку з чим строк звернення до суду із позовною заявою про вирішення трудового спору позивачем не пропущено.
За частинами 2, 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 ГПК України).
Згідно з частинами 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивачем доведено суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами у справі.
Отже, вимога ОСОБА_1 про стягнення 42 669,96 грн середнього заробітку підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції станом на дату подання заяви) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції станом на дату подання заяви ) передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, суд зазначає, що судовий збір у розмірі 2102,00 грн підлягає покладенню на відповідача.
Керуючись статтями 47, 115-117, 233 Кодексу законів про працю України, статтями 20, 73 - 80, 86, 123, 129, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, статтями 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, -
1. Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" задовольнити.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Автомобільні дороги України" (10003, Житомирська область, м. Житомир, вул. Перемоги, 75, ідентифікаційний код 32008278) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 42669,96 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (без утримання податків та інших обов'язкових платежів) та 2102,00 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 09.04.2021.
Суддя Костриця О.О.