Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"31" березня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/1089/20
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Державного підприємства "Укрветсанзавод"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зілко"
про стягнення 46758,79 грн. (згідно заяви за вих. № 86-1/21-54 від 12.02.2021)
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 69580,00 грн. основного боргу, 5142,81 грн. пені, 924,85 грн. інфляційних, 1111,13 грн. 3%річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав покладені на нього договором № ШЕП/18/У/28/38618612/2019 від 08.10.2019, а саме: не оплатив наданих йому послуг, передбачених договором.
12.02.2021 до суду надійшла заява Державного підприємства "Укрветсанзавод" (за вих. № 86-1/21-54 від 12.02.2021) про уточнення позовних вимог, в якій повідомлено про здійсненні відповідачем оплати, що вбачається із акту звірки взаємних розрахунків за період з 24.07.2020 по 11.02.2021. За наведених обставин позивач зменшує позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 39580,00 грн. - основного боргу, 5142,81 грн. - пені, 924,85 грн. - інфляційних та 1111,13 грн. - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.03.2021 прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (за вих. № 86-1/21-54 від 12.02.2021), тому розгляд справи здійснюється в межах визначеної даною заявою ціни позову в сумі 46758,79 грн.
Позивач в судове засідання уповноваженого представника в судове засідання не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься електронний супровідний лист з підтвердженням отримання ухвали господарського суду від 04.03.2021.
Відповідач в свою чергу в судове засідання уповноваженого представника також не направив.
Ухвала господарського суду від 04.03.2021, що направлялася на адресу відповідача. Вказана ухвала надсилалися рекомендованим листом з повідомленням з поміткою "судова повістка".
Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.
У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.
Відповідно до п. 116 розділу "Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів" постанови КМУ від 5 березня 2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.
З поштових повідомлень, у яких відповідачу направлялися копії ухвал, судом вбачається, що останні було повернуто поштою суду.
З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання" можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.
Згідно з ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Днем вручення судового рішення є день простановлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Таким чином, господарським судом вчинено всі можливі заходи для повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Зілко" про дату, час та місце проведення судових засідань. Отже, неотримання судової повістки (листа з ухвалою суду) відповідачем є наслідками діяння (бездіяльності) останнього щодо її належного отримання.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
З огляду на викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зілко" вважається повідомленим про призначене судове засідання з розгляду справи № 906/1089/20 по суті належним чином, оскільки судом виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач проявив протиправну процесуальну бездіяльність, тому засідання суду 31.03.2021 проведено за його відсутності.
Відповідач у справі не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву у строки, встановлені ГПК України. Тому розгляд справи здійснюється за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2019 між Державним підприємством "Укрветсанзавод" (виконавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зілко" (замовник/відповідач) укладено договір №ШЕП/18/У/28/38618612/2019 від 08.10.2019 на утилізацію відходів, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати роботи по організації збирання, подальшої переробки та утилізації або видалення продуктів тваринного походження, які відносяться до ІІ та ІІІ категорії відходів, неякісних харчових продуктів та продовольчої сировини, термін реалізації якої закінчився або яка не відповідає діючим вимогам і стандартам, згідно чинного законодавства України (відходи). (п.п. 1.1. договору).
Згідно п.п. 1.4. договору підтвердженням факту наданих послуг за цим договором є акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) (Акт).
Крім цього, сторони п.п. 2.3. договору узгодили, що після утилізації відходів виконавцем, сторони складають акт, що підписується представниками сторін, що свідчить про відсутність у сторін претензій одна до одної.
Пунктом 2.4. договору сторони передбачили, що у разі незгоди однієї із сторін підписати акт, така сторона надсилає іншій лист з обґрунтованою відмовою у термін 5 днів з дати отримання акту. Лист направляється рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення. У будь-якому іншому випадку такий акт вважається погодженим та підписаним.
Також сторони визначили, що оплата здійснюється замовником на поточний рахунок виконавця на підставі отриманого рахунку-фактури не пізніше трьох банківських днів з дати його отримання електронним листом (п.п. 3.4. договору).
Датою оплати (отримання грошей виконавцем) вважається дата надходження грошових коштів на банківський поточний рахунок виконавця, вказаний в реквізитах сторін цього договору (п.п. 3.7. договору).
Відповідно до п.п. 5.2. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Згідно п.п. 5.5. договору замовник за порушення обов'язку, визначеного у п.п. 3.4. цього договору, за вимогою виконавця зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення із урахуванням обмежень, встановлених Законом України від 22.11.1996 "про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Даний договір набирає чинності з дати його двостороннього підписання і діє до 31.12.2020, але не раніше, ніж за повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань у період дії договору (п.п. 7.1. договору).
У період з грудня 2019 року по березень 2020 року відповідачу було надано послуги з утилізації боєнських відходів, кісток, оренди контейнерів та транспортні послуги з перевезення відходів на загальну суму 105 985,00 грн., що підтверджується наступними актами здачі-приймання робіт (надання послуг):
- № 595 від 28.12.2019 на суму 30300,00 грн.,
- № 596 від 28.12.2019 на суму 5565,00 грн.,
- № 31 від 29.01.2020 на суму 25500,00 грн.,
- № 32 від 29.01.2020 на суму 5040,00 грн.,
- № 68 від 27.02.2020 на суму 5040,00 грн.,
- № 69 від 27.02.2020 на суму 21900,00 грн.,
- № 102 від 12.03.2020 на суму 10000,00 грн.,
- № 103 від 12.03.2020 на суму 2640,00 грн.
Відповідачем було частково сплачено послуги отримані в зазначений період в розмірі 36 405,00 грн., внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 69 580,00 грн. за актами наданих послуг № 31 від 29.01.2020 на загальну вартість 25 500,00 грн., який був оплачений відповідачем частково в розмірі 540,00 грн.; № 32 від 29.01.2020 на суму 5040,00 грн.; № 68 від 27.02.2020 на суму 5040,00 грн.; № 69 від 27.02.2020 на суму 21 900,00 грн.: № 102 від 12.03.2020 на загальну вартість 10 000,00 грн.; № 103 від 12.03.2020 на суму 2640,00 грн.
06.04.2020 за вих. №25 позивач направив відповідачу претензію (а.с. 26) з проханням сплатити заборгованість в сумі 69580,00 грн.
16.06.2020 за вих. №49 позивач вчергове направив відповідачу претензію (а.с. 27) аналогічного змісту.
Також після пред'явлення позову до суду відповідачем сплачено основну суму боргу в розмірі 30 000,00 грн. Саме на підставі даної проплати за відповідною заявою позивача зменшено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу до 39580,00 грн.
За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх прав та інтересів.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір №ШЕП/18/У/28/38618612/2019 від 08.10.2019 є договором про надання послуг.
В силу ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що акти здачі-приймання робіт №102, 103 від 12.03.2020 замовником не підписано.
Разом з тим, проаналізувавши положення п.п. 3.4. договору, суд дійшов висновку, що акти здачі-приймання робіт позивач має відправити електронною поштою відповідачу, і саме з цього дня починається відлік строку для оплати наданих послуг.
Проте, позивачем не подано суду доказів направлення актів здачі-приймання робіт №102, 103 від 12.03.2020 відповідачу ні на електронну пошту, ні поштовим зв'язком.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що посилання позивача на положення п.п. 2.4. договору, а саме на відсутність обґрунтованої відмови ТОВ "Зілко" підписати зазначені вище акти, без належного підтвердження факту їх відправлення, є необґрунтованими. А вимоги в частині стягнення 12640,00 грн. основного боргу (за актами №102, 103 від 12.03.2020) такими, що не підлягають задоволенню.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення 26940,00 грн. боргу за надані послуги підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.
Крім цього позивач просить стягнути з відповідача 5142,81 грн. - пені, 924,85 грн. - інфляційних та 1111,13 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.
За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Також ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Отже, перевіривши розрахунок пені (а.с. 3-4), врахувавши норми ч. 6 ст. 232 ГК України, суд дійшов висновку, що датою початку розрахунку пені за актами від 29.01.2020 є - 01.02.2020, а за актами від 27.02.2020 є - 03.03.2020.
З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованою вимогу щодо стягнення пені в сумі 3709,74 грн. В стягненні 1433,07 грн. пені суд відмовляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Також при обрахуванні 3% річних та інфляційних, суд також виходив з того, що датою початку розрахунку пені за актами від 29.01.2020 є - 01.02.2020, а за актами від 27.02.2020 є - 03.03.2020.
Отже, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних, суд вважає, що вірним є нарахування 649,19 грн. 3% річних та 465,66 грн. інфляційних. В задоволенні вимог щодо стягнення 230,66 3% річних та 645,47 грн. інфляційних суд відмовляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 26940,00 грн. - основного боргу, 3709,74 грн. - пені, 694,19 грн. - 3% річних, 465,66 грн. - інфляційних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє за необґрунтованістю таких вимог.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зілко" (10006, м. Житомир, вул. Зв'язківців, 7 кв. 58, ід. код 42596354)
- на користь Державного підприємства "Укрветсанзавод" (02141, м. Київ, вул. Б. Гмирі, 9-в, ід. код 38519326) 26940,00 грн. - основного боргу, 3709,74 грн. - пені, 694,19 грн. - 3% річних, 465,66 грн. - інфляційних, а також 2102,00 грн. сплаченого судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 09.04.21
Суддя Кудряшова Ю.В.
Віддрукувати:
1 - в справу;
2 - позивачу (рек.)
на ел. пошту: info@uvsz.org.ua
3 - відповідачу (рек.)