вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
про залишення апеляційної скарги без руху
"09" квітня 2021 р. Справа № 910/15601/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Попікової О.В.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 (повний текст складено 04.03.2021)
у справі №910/15601/20 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Саєнка Володимира Володимировича
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про відшкодування майнової шкоди, нанесеної органом влади в розмірі 5111970,19 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь Фізичної особи-підприємця Саєнка Володимира Володимировича шкоду в розмірі 5111970,19 грн. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 76679,55 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Корсак В.А., Євсіков О.О.
Дослідивши матеріали поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення її без руху з таких підстав.
Відповідно до ч. 3 статті 258 ГПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору та докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
Частиною 2 статті 123 ГПК України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до ч. 1 статті 4 названого Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пп. 1 п. 2 ч. 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Відповідно до пп. 4 п. 2 ч. 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду ставку судового збору встановлено у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Отже, розмір судового збору, який мав сплатити скаржник, звертаючись із апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, становить 115019,33 грн. (76679,55 грн. х 150%).
Перевіривши матеріали апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, колегія суддів встановила, що скаржником не додано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Разом з тим, за змістом апеляційної скарги, скаржник просить відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги та встановити 30-денний строк для його сплати. В обґрунтування заявленого клопотання скаржник зазначає, що кошти фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватись Фондом виключно для цілей встановлених в статті 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому кошти Фонду для покриття витрат, пов'язаних з виконанням покладених на Фонд функцій і повноважень, зокрема, пов'язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, можуть використовуватись виключно у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду, у тому числі витрат Фонду, передбачених ч. 8 статті 39 цього Закону. Скаржник звернув увагу також на те, що загальна сума його заборгованості перед Міністерством фінансів України та Національним банком України за позикою за рахунок Державного бюджету складає майже 70 млрд. грн; ці кошти спрямовувались на виплати вкладникам неплатоспроможних банків і мають бути повернуті до бюджету в т.ч. за рахунок відшкодування цієї шкоди пов'язаними особами неплатоспроможних банків, дії яких призвели до її завдання. Також скаржник зауважив, що статтею 55 Конституції України гарантується право на судовий захист, яке не може бути обмежене, а згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Крім того скаржник послався на рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (заява №28249/95) та вказав, що зазначене у цьому рішенні в контексті практики Європейського суду з прав людини очевидно свідчить про відсутність забезпечення належного балансу між інтересами держави у стягненні судових зборів за розгляд позовів з одного боку та інтересом позивача у відстоюванні свого права позову в суді з другого боку.
Розглянувши клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Згідно з частиною другою цієї статті суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
За змістом положень статті 8 Закону України "Про судовий збір" питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати з підстав майнового стану сторони вирішується на розсуд суду в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження того, що майновий стан сторони дійсно перешкоджає сплаті нею судового збору в установленому порядку і розмірі.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання про відстрочення сплати судового збору, повинна навести доводи того, що її майновий стан об'єктивно перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі, а також надати докази, які б свідчили про вжиття ним всіх необхідних заходів для своєчасної сплати судового збору.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (п. 57).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (заява № 28249/95) (на яке також посилався скаржник у клопотанні про відстрочення сплати судового збору) зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить п. 1 статті 6 Конвенції (п. 60).
Таким чином, відстрочення сплати судового збору (розстрочення його сплати звільнення від сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а право суду на власний розсуд відстрочити сплату судового збору (звільнити від сплати, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що ч. 2 статті 6 та ч. 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Визначений ч. 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, за яких допускається відстрочення сплати судового збору заявнику при зверненні до суду із заявою (скаргою), є вичерпним, тому не допускається його розширення з ініціативи суду лише з урахуванням майнового стану сторони за відсутності умов, передбачених зазначеними положеннями цього Закону (ухвали Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №922/624/20, від 28.12.2020 у справі №922/4277/19).
Звертаючись з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, скаржник не надав належних доказів на підтвердження обставин, наведених в обґрунтування заявленого клопотання, які свідчили б про наявність передбачених ч. 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" підстав для відстрочення сплати судового збору.
При цьому колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що скаржник не надав доказів, які б свідчили про можливість сплати ним судовий збір за подання апеляційної скарги через 30 днів (строк, визначений самим скаржником у клопотання про відстрочення сплати судового збору).
Крім того, за змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" не передбачено звільнення або відстрочення сплати судового збору юридичним особам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18, ухвали Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №922/3488/19, від 27.11.2020 у справі №911/3661/16, від 28.12.2020 у справі №910/6889/13); в ухвалах від 24.12.2020 у справі №920/746/17, від 24.12.2020 у справі №920/744/17 Верховний Суд вказав, що зазначена норма стосується окремих категорій фізичних осіб і не розповсюджується на юридичних осіб.
Оцінивши доводи, наведені скаржником на обґрунтування вимог заявленого ним клопотання, суд апеляційної інстанції не вбачає, у даному випадку, наявності обставин, які відповідали б зазначеним вище критеріям, узгоджувались з наведеними законодавчими приписами в контексті визначених законодавцем умов та підстав для відстрочення сплати судового збору, що могли б зумовити вчинення такої процесуальної дії.
Враховуючи вищенаведене, у колегії суддів відсутні підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Згідно з ч. 2 статті 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.
Відповідно до статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Оскільки скаржником не подано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановленому чинним законодавством порядку, апеляційна скарга не відповідає вимогам, встановленим статтею 258 ГПК України, а відтак, підлягає залишенню без руху із встановленням строку на усунення недоліків.
Водночас колегія суддів зауважує на тому, що відповідно до приписів ч. 4 статті 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 174, 234, 235, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-
1. Відмовити Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.
2. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 у справі №910/15601/20 залишити без руху.
3. Запропонувати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки, а саме, надати до Північного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у розмірі 115019,33 грн.
4. Попередити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що у випадку не усунення у встановлений термін недоліків, дану апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
5. Копію ухвали надіслати скаржнику.
6. Відповідно до ч. 2 статті 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Попікова
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков