вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" квітня 2021 р. Справа№ 911/2411/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Ходаківської І.П.
Мартюк А.І.
при секретарі судового засідання Позюбан А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Енергія" на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021
у справі № 911/2411/20 (суддя Бабкіна В.М.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Приватного акціонерного товариства "Енергія"
про стягнення 1 048 538, 28 грн
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Енергія" про стягнення 1 048 538, 28 грн заборгованості за договором постачання природного газу № 2492/18-ТЕ-17 від 02.10.2018, у тому числі - 808547,49 грн пені, 158538,71 грн 3% річних, 81452,08 грн інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, всупереч умовам договору постачання природного газу № 2492/18-ТЕ-17 від 02.10.2018, несвоєчасно сплатив вартість переданого природного газу за період з жовтня 2018 року по вересень 2019 року, внаслідок чого на підставі п. 8.2 договору йому було нараховано пеню, а також згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні, нарахованих за загальний період прострочення з грудня 2018 по жовтень 2019.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі № 911/2411/20 позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з ПАТ "Енергія" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 808547, 49 грн пені, 158538, 71 грн 3% річних, 81452, 08 грн інфляційних втрат, 15728, 07 грн судового збору.
Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, встановивши наявність обставин прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості поставленого газу, керуючись ст. ст. 546, 549, 551, 611, 612, 625, 712 ЦК України та ст. ст. 173, 193, 216 ГК України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ "Енергія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі № 911/2411/20 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушенням норм матеріального і процесуального права. Так, апелянт зазначає, що державою визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, про що свідчить Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 (далі - Порядок № 217), що фактично усуває відповідача від процесу розподілу грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні уповноваженим банком зі спеціальних рахунків відповідача грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Також відповідач вказує на відсутність підстав для нарахування відповідачу пені, 3 % річних, інфляційних втрат у зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання за договором з огляду на вказаний Порядок № 217. Крім того, апелянт вказує на відсутність його вини в порушенні строків оплати отриманого газу, оскільки він придбавався для забезпечення населення послугами теплопостачання, вартість яких невчасно оплачується кінцевими споживачами.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2021, справа № 911/2411/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "Енергія" на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021; запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання та повідомлено строки на їх подання, розгляд справи призначено на 05.04.2021.
Від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято на підставі повного, всебічного та об'єктивного з'ясування усіх обставин справи з вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Так, позивач зазначає, що при вирішенні даного спору місцевим господарським судом правомірно було враховано правову позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що була викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19. Крім того позивач зазначає, що Порядок № 217 не змінює узгодженого між теплопосточальною організацією та постстачальником в договорі порядку розрахунку за газ, не позбавляє теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на своєчасність розрахунку і не може виключати застосування до відповідача-споживача передбаченої договором відповідальності.
11.03.2021 від ПАТ "Енергія" надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки (пені), в якій сторона просить на підставі ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшити стягнуту за судовим рішенням пеню на 70 %.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Зубець Л.П., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2021, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О (головуючий), Мартюк А.І., Ходаківська І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 справу № 911/2411/20 прийнято до провадження визначеним складом суду.
01.04.2021 від відповідача надійшла заява про зміну вимог апеляційної скарги, в якій апелянт просить оскаржуване рішення в частині стягнення інфляційних, 3% річних скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. В частині вимог про стягнення пені - зменшити її розмір на 70 % на підставі приписів ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Розглянувши вказану заяву, заслухавши думку присутніх представників сторін, колегія суддів на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України залишає її без розгляду як таку, що була подана поза межами встановлених судом процесуальних строків без обґрунтування поважності причин неможливості виконання відповідних процесуальних дій з дотриманням норм процесуального закону. Крім того, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що в силу приписів ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
В судовому засіданні 05.04.2021 представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги та просили оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, вимоги про стягнення пені зменшити на 70 %.
Представник позивача в судовому засіданні 05.04.2021 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
02.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (змінено найменування шляхом виключення типу акціонерного товариства та визначено Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Енергія" (споживач за договором, відповідач у справі) укладено договір № 2492/18-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.
Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2018 р. по 17.10.2018 р. природний газ орієнтовним обсягом до 300000 тис.куб.м.
Відповідно до п. 3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.
Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором на дату його укладання становить 5930,40 грн. (у тому числі - ПДВ 20%).
Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступним за місяцем поставки газу. Аналогічні положення містить п. 5.1 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 27.11.2018 (а.с. 32-41 том 1).
За змістом п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Аналогічні положення містить п. 7.2 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 27.11.2018 (а.с. 32-41 том 1).
Пунктом 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 до 17.10.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 12.1 договору).
Матеріалами справи підтверджується, що до вказаного договору між сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 24.10.2018, № 2 від 27.10.2018, № 3 від 05.11.2018, № 4 від 27.11.2018, № 5 від 13.03.2019, № 6 від 20.03.2019, № 7 від 29.03.2019, № 8 від 24.04.2019, № 9 від 23.04.2019, № 10 від 27.05.2019, № 11 від 27.05.2019, № 12 від 27.06.2019, № 13 від 27.06.2019, № 14 від 23.07.2019, № 15 від 29.07.2019, № 16 від 29.08.2019, № 17 від 29.08.2019, № 19 від 30.09.2019, № 18 від 12.09.2019, відповідно до умов яких сторонами було погоджено та внесено зміни в п. 2.1 договору щодо зміни обсягів передачі природного газу у відповідні періоди та зміни в розділ 12 щодо строку дії даного договору, дію якого відповідно до додаткової угоди № 11 від 27.05.2019 продовжено до 30.09.2019 (включно).
На виконання умов договору АТ «НАК «Нафтогаз України» було поставлено ПАТ "Енергія" природний газ на загальну суму 55530829,35 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2018 на суму 2965852,34 грн, від 30.11.2018 на суму 9957545,78 грн, від 31.12.2018 на суму 12214069,60 грн, від 31.01.2019 на суму 13198092,94 грн, від 28.02.2019 на суму 7656388,18 грн, від 31.03.2019 на суму 7552679,18 грн, від 30.04.2019 на суму 1160598,01 грн, від 31.05.2019 на суму 667067,47 грн, від 30.06.2019 на суму 1199,33 грн, від 31.07.2019 на суму 92457,29 грн, від 31.08.2019 на суму 1286,26 грн, від 30.09.2019 на суму 63591,98 грн. Обсяги та вартість протранспортованого позивачем та отриманого відповідачем газу сторонами у даній справі не заперечуються.
Згідно банківської виписки по рахунку позивача у період з 01.10.2018 по 29.02.2020 ПАТ «Енергія» було оплачено поставлений АТ «НАК «Нафтогаз України» газ у повному обсязі.
Обґрунтовуючи підставу звернення до суду з даним позовом АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» посилається на те, що відповідачем проведено оплату отриманого за спірний період природного газу хоч і в повному обсязі, однак із порушенням строків, визначених в договорі. У зв'язку з цим, на думку позивача, наявні підстави для стягнення з ПАТ «Енергія» 808547,49 грн пені, 158 538,71 грн 3% річних та 81 452,08 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення за грудень 2018 - жовтень 2019.
Цивільні зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи із змісту узгоджених між сторонами умов договору (п. 6.1 договору) строк оплати з поставки газу за жовтень 2018 на суму 2965852,34 грн настав 26.11.2018 (перенесено на перший робочий день); за листопад 2018 на суму 9 957 545,78 грн настав 26.12.2018 (перенесено на перший робочий день); за грудень 2018 на суму 12214069,60 грн - 25.01.2019; за січень 2019 на суму 13198092,94 грн - 25.02.2019; за лютий 2019 на суму 7656388,18 грн - 25.03.2019; за березень 2019 на суму 7552679,18 грн - 25.04.2019; за квітень 2019 на суму 1160598,01 грн - 27.05.2019 (перенесено на перший робочий день); за травень 2019 на суму 667067,47 грн - 25.06.2019; за червень 2019 на суму 1199,33 грн - 25.07.2019; за липень 2019 на суму 92457,29 грн - 26.08.2019 (перенесено на перший робочий день); за серпень 2019 на суму 1286,26 грн - 25.09.2019; за вересень 2019 на суму 63591,98 грн - 25.10.2019.
З долучених до матеріалів справи банківських виписок з рахунку позивача вбачається, що відповідачем здійснювалась оплата вартості отриманого газу у спірний період з порушенням вищенаведених строків (а.с. 87-250 том 1; 1-250 том 2; 1-250 том 4; 1-65 том 4).
Беручи до уваги те, що в матеріалах справи наявні докази неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати отриманого природного газу в строки визначені договором, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для застосування до ПАТ "Енергія" відповідальності у вигляді стягнення господарських санкцій.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вже зазначалось у даній постанову, згідно п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Аналогічні положення містить п. 7.2 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 27.11.2018 (а.с. 32-41 том 1).
З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 808547,49 грн, нараховану на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі за період з 27.12.2018 до 21.01.2019 в сумі 35990,76 грн, з 26.01.2019 до 27.02.2019 в сумі 91689,02 грн, з 26.02.2019 до 18.04.2019 в сумі 159977,55 грн, з 26.03.2019 до 30.05.2019 в сумі 132401,16 грн, з 26.04.2019 до 23.09.2019 в сумі 292534,97 грн, з 28.05.2019 до 15.10.2019 в сумі 61539,38 грн, з 26.06.2019 до 21.10.2019 в сумі 32222,39 грн, з 26.07.2019 до 21.10.2019 в сумі 44,24 грн, з 28.08.2019 до 22.10.2019 в сумі 2133,46 грн, з 26.09.2019 до 22.10.2019 в сумі 14,56 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку річних позивачем пред'явлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2448316,67 грн, нараховані на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі за період з 27.12.2018 до 21.01.2019 в сумі 7057,03 грн, з 26.01.2019 до 27.02.2019 в сумі 17978,24 грн, з 26.02.2019 до 18.04.2019 в сумі 31368,13 грн, з 26.03.2019 до 30.05.2019 в сумі 25961,01 грн, з 26.04.2019 до 23.09.2019 в сумі 57359,80 грн, з 28.05.2019 до 15.10.2019 в сумі 12066,53 грн, з 26.06.2019 до 21.10.2019 в сумі 6318,12 грн, з 26.07.2019 до 21.10.2019 в сумі 8,67 грн, з 28.08.2019 до 22.10.2019 в сумі 418,33 грн, з 26.09.2019 до 22.10.2019 в сумі 2,85 грн.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 81452,08 грн, нарахованих на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі за березень 2019 року в сумі 35435,80 грн, за квітень 2019 року в сумі 42327,88 грн, з травня 2019 року до серпня 2019 року в сумі 3036,43 грн, з серпня 2019 року до вересня 2019 року в сумі 4,77 грн., за вересень 2019 року в сумі 647,20 грн.
Північний апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем сум пені, інфляційних втрат та 3 % річних, встановив, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає матеріалам справи, а тому висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 808547,49 грн пені, 2448316,67 грн 3% річних та 81452,08 грн інфляційних втрат є правомірним.
Поряд з цим, обґрунтовуючи звернення з апеляційною скаргою апелянт наполягає на відсутності підстав для задоволення позову у справі, що розглядається, оскільки у відповідності до приписів Порядку № 217 він позбавлений можливості впливати на своєчасність розрахунків. З приводу даних аргументів апеляційна інстанція вважає за необхідне зауважити таке.
Пунктами 27, 31, 37 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих товщ, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" до обов'язків споживачів природного газу віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості природного газу згідно з умовами договорів.
У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом (ч. 3 ст. 13 названого Закону).
Законом України "Про теплопостачання" визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та поширено сферу дії Закону на врегулювання відносини, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що виробництво теплової енергії - господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватися суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності, зокрема, на основі договорів оренди, підряду, концесії, лізингу та інших договорів.
Виходячи з системного аналізу вищенаведених норм в їх сукупності слід констатувати, що постачання природного газу споживачам є різновидом господарської діяльності, що здійснюється на підставі договору постачання, який укладається між постачальником та покупцем (споживачем) із визначенням взаємних прав та обов'язків сторін такого господарського договору. Законодавцем до обов'язків споживача віднесено забезпечення своєчасної та повної оплати вартості придбаного (спожитого) природного газу, невиконання чи неналежне виконання якого тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Виробництво та (або) постачання теплової енергії є різновидами господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою створення теплової енергії шляхом перетворення енергетичних ресурсів, у тому числі природного газу, та її подальшого надання споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілу теплової енергії на підставі укладених із споживачами договорів. Господарську діяльність з виробництва теплової енергії здійснюють теплогенеруючі організації, а постачання споживачам теплової енергії, як продукту виробництва, належить до видів господарської діяльності теплопостачальної організації. Водночас, законодавець не забороняє здійснення зазначених видів господарської діяльності (як виробництва, так і постачання теплової енергії) одним суб'єктом господарювання.
Відтак, правовідносини гарантованого постачальника природного газу, яким є позивач, та теплопостачальної організації, яка використовує природний газ у цілях виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води, опосередковуються шляхом укладення договорів постачання природного газу на засадах строковості, оплатності та цільового використання поставленого ресурсу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.
На виконання вимог названої статті Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" від 18.06.2014 №217.
Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.
Положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.
Водночас, Порядок №217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі. Така правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/16072/16.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 виклала правовий висновок щодо застосування приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, зокрема вказавши таке: «Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217 дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.
Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.
Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат.»
З урахуванням вищенаведених правових висновків Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі належної оцінки наявних в матеріалах справи доказів Господарським судом Київської області правомірно відхилено доводи відзиву на позовну заяву щодо відсутності підстав для стягнення пені, інфляційних та річних. Відтак, апеляційна інстанція не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення у зв'язку з невірним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права, на чому наполягає апелянт у своїй скарзі.
Доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача в порушенні строків оплати вартості використаного природного газу з огляду на безпосередню пов'язаність наведеного з несвоєчасною оплатою кінцевими споживачами отриманих послуг, відхиляються судовою колегією, оскільки використання природного газу для забезпечення комунальних потреб населення не звільняє скаржника від підприємницьких ризиків, що можуть виникнути під час здійснення господарської діяльності з виробництва і постачання теплової енергії та гарячої води безпосереднім споживачам. До того ж, даний вид господарської діяльності не зумовлює настання винятків щодо здійснення ним підприємницької діяльності як самостійної, ініціативної, систематичної та на власний ризик господарської діяльності з метою одержання прибутку (стаття 42 ГК України).
Відносно поданого відповідачем в суді апеляційної інстанції клопотання про зменшення розміру неустойки (пені) на підставі ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ст. 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 29.09.2020 у справі № 909/1240/19.
Обґрунтовуючи звернення з клопотанням про зменшення пені на 70 %, відповідач посилається на те, що він є підприємством, яке надає послуги з централізованого теплопостачання на території м. Обухів і основним джерелом доходів такого підприємства є кошти, що надійшли за надані послуги з теплопостачання. Також заявник посилається на скрутний фінансовий стан товариства та недоведеності наявності у позивача збитків.
Колегія суддів, розглянувши доводи, що були викладені на обґрунтування заявленого відповідачем клопотання про зменшення пені, дослідивши наявні в матеріалах справи і додатково подані апелянтом докази, дійшла висновку про те, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій в порядку вказаних норм, не надано доказів звернення до позивача з пропозицією щодо внесення змін в договір та зменшення розміру штрафних санкцій, а заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаних зобов'язань у строки, визначені договором, не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо прийняття оскаржуваного рішення при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушення норм матеріального і процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі № 911/2411/20 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Енергія" на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 підлягає залишенню без задоволення.
Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Енергія" на рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі №911/2411/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 у справі №911/2411/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство "Енергія".
4. Справу №911/2411/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді І.П. Ходаківська
А.І. Мартюк
Повний текст постанови складено 09.04.2021