ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
09 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 923/944/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ярового Романа Андрійовича
на рішення Господарського суду Херсонської області від 17.12.2020, прийняте суддею Литвиновою В.В., м. Херсон, повний текст складено 17.12.2020,
у справі №923/944/20
за позовом: Фізичної особи-підприємця Ярового Романа Андрійовича
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Чебукіна Андрія Владиславовича
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Фізичної особи-підприємця Миськіва Сергія Богдановича
про стягнення 40 757,80 грн
У вересні 2020 р. Фізична особа-підприємець Яровий Роман Андрійович звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця Чебукіна Андрія Владиславовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Фізичної особи-підприємця Миськіва Сергія Богдановича, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача борг в сумі 40757,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з розробки програмного забезпечення №01/2020 від 03.02.2020.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 20.10.2020 відкрито провадження у справі №923/944/20.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 17.12.2020 у справі №923/944/20 (суддя Литвинова В.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд послався на недоведеність факту надання позивачем передбачених договором №01/2020 від 03.02.2020 послуг.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Яровий Роман Андрійович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 17.12.2020 у справі №923/944/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на помилковості висновку місцевого господарського суду про те, що позивач не подав до суду доказів виставлення відповідачу рахунку на суму 85472,14 грн та не надав підписаного сторонами акту на вказану суму, оскільки відповідач узгодив з позивачем вартість виконаних у квітні місяці 2020 року робіт, адже той факт, що 09.04.2020 відповідач оплатив частину суми за цим актом у розмірі 44714,34 грн свідчить про те, що Фізичній особі-підприємцю Чебукіну Андрію Владиславовичу було відомо про цей акт і він узгодив зазначену у ньому ціну. Судом першої інстанції також залишено поза увагою те, що 12.05.2020 позивач надіслав відповідачу письмову претензію та два примірники акту здавання-приймання наданих послуг від 08.04.2020 з власним підписом, а відповідач умисно ухилився від отримання претензії та актів; не підписав їх, тобто не прийняв виконану роботу. Крім того, апелянт також вказує на те, що суд помилково визначив правову природу даного договору як змішану - елементи договору послуг (надання консультацій) та договору підряду (розробку та тестування програмного забезпечення і передання відповідачу програмного забезпечення (програмну продукцію), оскільки незважаючи на те, що у пунктах 1.2, 1.3 договору вживається слово "послуги", даний договір є договором підряду, оскільки метою його створення є розробка (робота) програмного продукту (програмного забезпечення).
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).
Станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2270 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2021 рік").
Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (40757,80 грн), перегляд оскаржуваного рішення за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Ярового Романа Андрійовича ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою апеляційного господарського суду встановлено відповідачу та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 16.02.2021.
Фізична особа-підприємець Чебукін Андрій Владиславович та Фізична особа-підприємець Миськів Сергій Богданович своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Херсонської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 03.02.2020 між Фізичною особою-підприємцем Яровим Романом Андрійовичем (виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Чебукіним Андрієм Владиславовичем (замовник) укладено договір №01/2020 про надання послуг з розробки програмного забезпечення (далі - договір №01/2020 від 03.02.2020), за умовами пункту 1.1 якого виконавець на умовах та в порядку, визначених цим договором, зобов'язується надати замовнику послуги з розробки та тестування програмного забезпечення, передати замовнику програмне забезпечення (програмну продукцію), надавати консультації відповідно до умов цього договору, а замовник за розробку та передачу програмного забезпечення, зобов'язується сплатити виконавцеві винагороду.
Відповідно до пункту 1.2 договору №01/2020 від 03.02.2020 під терміном "послуги" в цьому договорі розуміються послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, інші послуги у сфері інформатизації, зазначені в цьому договорі, в окремих проектах замовника.
Згідно з пунктом 1.3 договору №01/2020 від 03.02.2020 конкретні види та перелік послуг, що надаються за цим договором, завдання та строки виконання певних етапів визначаються замовником та повідомляються виконавцеві в письмовій чи усній формі, в тому числі засобами електронного зв'язку.
В пунктах 2.1, 2.2 договору №01/2020 від 03.02.2020 сторони погодили, що загальна ціна цього договору визначається як сума вартості всіх наданих послуг, відповідно до підписаних сторонами актів наданих послуг за цим договором протягом строку його дії. Послуги виконавця оплачуються замовником щомісячно на підставі рахунку, виставленого виконавцем замовнику та акту наданих послуг.
Вартість послуг, наданих виконавцем за місяць, визначається відповідно до кількості годин, витрачених виконавцем за відповідний календарний місяць. Виконавець зобов'язується надавати часові звіти в письмовій формі замовнику з розподілом завдань, над якими була проведена робота і часу, витраченого на них. Кінцевий розмір вартості послуг за відповідний місяць визначається сторонами в акті наданих послуг відповідно до пункту 3.5 договору. Ціна однієї години послуг виконавця становить суму у гривнях, що визначається як грошовий еквівалент 22 доларів США відповідно до офіційного курсу НБУ у день розрахунку (пункти 2.3, 2.4 договору №01/2020 від 03.02.2020).
В силу пунктів 3.5, 3.6 договору №01/2020 від 03.02.2020 факт прийняття замовником наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, який складається виконавцем у двох екземплярах та підписується сторонами кожного місяця. З моменту підписання сторонами акту наданих послуг, всі права на програмну продукцію, в тому числі права інтелектуальної власності, визначені цим договором, вважаються переданими замовнику.
Відповідно до пункту 7.1 договору №01/2020 від 03.02.2020 договір набуває чинності з моменту його підписання і діє протягом 12 календарних місяців.
05.02.2020 Фізична особа-підприємець Яровий Роман Андрійович (замовник) уклав з Фізичною особою-підприємцем Миськів Сергієм Богдановичем (субпідрядник) договір субпідряду №01/01/2020 про надання послуг з розробки програмного забезпечення, згідно з пунктом 1.1 якого субпідрядник зобов'язується надати замовнику послуги з розробки та тестування програмного забезпечення, визначені у договорі №01/2020 про надання послуг з розробки програмного забезпечення від 03.02.2020, та передати замовнику програмне забезпечення (програмну продукцію), надавати консультації, а замовник за розробку та передачу програмного забезпечення зобов'язується сплатити субпідряднику винагороду.
18.03.2020 Фізичною особою-підприємцем Яровим Романом Андрійовичем та Фізичною особою-підприємцем Чебукіним Андрієм Владиславовичем підписано без зауважень акт здавання-приймання наданих послуг №03/2020 (найменування послуги - "обговорення побажань замовника, аналіз ринку, перевірка технічного завдання згідно проекту "Fabulous") на суму 47310,45 грн, кількість годин - 79,5.
18.03.2020 Фізична особа-підприємець Чебукін Андрій Владиславович сплатив позивачу 47310,45 грн згідно з актом виконаних робіт №03/2020 по договору №01/2020, що вбачається з банківської виписки та не заперечується сторонами.
В подальшому позивачем складено та підписано акт здавання-приймання наданих послуг №04/2020 (найменування послуги - "обговорення побажань замовника, аналіз ринку, перевірка технічного завдання згідно проекту "Fabulous") від 08.04.2020 на суму 85472,14 грн з кількістю годин - 143,36393.
Доказів направлення згаданого акта відповідачу матеріали справи не містять.
Фізичною особою-підприємцем Чебукіним Андрієм Владиславовичем згаданий акт здавання-приймання наданих послуг №04/2020 від 08.04.2020 на суму 85472,14 грн не підписано. Натомість позивачем до позовної заяви було додано підписаний Фізичною особою-підприємцем Чебукіним Андрієм Владиславовичем акт здавання-приймання наданих послуг №04/2020 від 08.04.2020 на суму 44714,34 грн з кількістю годин - 75. Зазначений акт Фізичною особою-підприємцем Яровим Романом Андрійовичем не підписаний.
09.04.2020 відповідач сплатив позивачу 44714,34 грн згідно з актом виконаних робіт №04/2020 по договору № 01/2020, що вбачається з наданої позивачем банківської виписки.
В адресованій відповідачу претензії від 12.05.2020 позивач вимагав протягом п'яти днів після отримання претензії сплатити заборгованість у розмірі 40757,80 грн, наполягаючи на тому, що електронними листами сторонами була узгоджена сума до сплати у розмірі 85472,14 грн.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 40757,80 грн заборгованості за договором №01/2020 від 03.02.2020 про надання послуг з розробки програмного забезпечення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження надання відповідачу послуг за договором №01/2020 від 03.02.2020 на суму 85472,14 грн, зокрема, з відсутності підписаного сторонами акту на цю суму.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що договір №01/2020 від 03.02.2020 за своєю суттю є змішаним правочином, оскільки містить як положення, притаманні договору про надання послуг, так і пункти, що унормовують договір підряду.
Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частина друга статті 837 Цивільного кодексу України доповнює характеристику договору підряду, вказуючи на те, що договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Отже, укладений між сторонами договір №01/2020 від 03.02.2020 став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
В силу пункту 3.5 договору №01/2020 від 03.02.2020 факт прийняття замовником наданих послуг підтверджується актом наданих послуг, який складається виконавцем у двох екземплярах та підписується сторонами кожного місяця.
В пункті 2.3 договору №01/2020 від 03.02.2020 сторони погодили, що вартість послуг, наданих виконавцем за місяць, визначається відповідно до кількості годин, витрачених виконавцем за відповідний календарний місяць. Виконавець зобов'язується надавати часові звіти в письмовій формі замовнику з розподілом завдань, над якими була проведена робота і часу, витраченого на них. Кінцевий розмір вартості послуг за відповідний місяць визначається сторонами в акті наданих послуг відповідно до пункту 3.5 договору.
Як зазначалося вище, Фізичною особою-підприємцем Яровим Р.А. та Фізичною особою-підприємцем Чебукіним А.В. підписано акт здавання-приймання наданих послуг №03/2020 від 18.03.2020 на суму 47310,45 грн.
В той же день Фізична особа-підприємець Чебукін А.В. сплатив позивачу 47310,45 грн згідно з актом виконаних робіт №03/2020 по договору №01/2020, що вбачається з банківської виписки та не заперечується сторонами.
Позивач стверджує, що надіслав відповідачу для підписання акт здавання-приймання наданих послуг №04/2020 від 08.04.2020 на суму 85472,14 грн.
Фізичною особою-підприємцем Чебукіним А.В. згаданий акт здавання-приймання наданих послуг №04/2020 від 08.04.2020 не підписаний.
Позивачем не надано, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що Фізичній особі-підприємцю Чебукіну А.В. направлявся зазначений акт. Докази отримання ним цього акту в матеріалах справи також відсутні.
Довід апелянта про те, що оплативши 09.04.2020 частину суми за актом здавання-приймання наданих послуг №04/2020 від 08.04.2020 у розмірі 44714,34 грн відповідач підтвердив отримання згаданого акту та узгодив вказану у ньому ціну 85472,14 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі факт сплати вказаної суми (44714,34 грн) не означає узгодження Фізичною особою-підприємцем Чебукіним А.В. всієї суми, вказаної в складеному позивачем акті №04/2020.
Водночас самим позивачем надано не підписаний ним, складений Фізичною особою-підприємцем Чебукіним А.В. та підписаний останнім акт здавання-приймання наданих послуг №04/2020 від 08.04.2020 на суму 44714,34 грн, що свідчить про те, що оплата наданих у березні 2020 року послуг проводилася відповідачем саме за підписаним ним актом №04/2020 від 08.04.2020 на суму 44714,34 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За таких обставин, посилання скаржника на те, що Фізична особа-підприємець Чебукін А.В. узгодив виконані позивачем роботи на суму 85472,14 грн та умисно не підписав складений позивачем акт виконаних робіт №04/2020 за договором №01/2020 від 03.02.2020 на вказану суму, колегія суддів відхиляє, як такі, що не доведені належними та допустимими доказами.
Також колегією суддів не приймаються в якості підтвердження обставини узгодження Фізичною особою-підприємцем Чебукіним А.В. суми до виплати у розмірі 85472,14 грн надані роздруківки електронного листування в "Skypе".
Так, в пункті 1.3 договору №01/2020 від 03.02.2020 зазначено, що конкретні види та перелік послуг, що надаються за цим договором, завдання та строки виконання певних етапів визначаються замовником та повідомляються виконавцеві в письмовій чи усній формі, у тому числі засобами електронного зв'язку.
Частиною першою статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Згідно з частинами першою, другою статі 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.
Таким чином, саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а отже, належним доказом у справі.
Колегія суддів зазначає, що роздруківка електронного листування без ЕЦП не може бути використана як доказ у справі, адже не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.
Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у справі №9901/43/19. Крім того, аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 19.12.2018 у справі №226/1204/18, від 04.12.2018 у справі №2340/3060/18, від 23.11.2018 у справі №813/1368/18, від 14.12.2018 у справі №804/3580/18, від 11.06.2019 у справі №904/2882/18 та від 24.09.2019 у справі №922/1151/18.
Отже, надані позивачем та третьою особою - Фізичною особою-підприємцем Миськів Сергієм Богдановичем роздруківки спілкування з відповідачем в "Skypе" не можуть бути належними доказами у справі, оскільки не надають можливості ідентифікувати особу, яка надсилала такі повідомлення, а також встановити правоздатність (наявність повноважень) особи на вчинення таких дій від імені сторони.
Колегія суддів бере до уваги, що надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди мають оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів і їх співвідношенню. При цьому суд має з'ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, пункт 29, від 26.07.2007).
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, саме на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, доведення факту надання замовнику послуг з розробки та тестування програмного забезпечення.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи належним чином оформленого акту здавання-приймання наданих послуг №04/2020 від 08.04.2020 на суму 85472,14 грн, підписаного без зауважень відповідачем, який відповідно до умов укладеного між сторонами договору є належним та достатнім доказом на підтвердження факту надання відповідачем та, відповідно, отримання позивачем послуг за вказаним договором на зазначену суму, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів направлення відповідачу зазначеного акту, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що факт виконання відповідачем в березні 2020 року прийнятих на себе зобов'язань за договором №01/2020 від 03.02.2020 на суму 85472,14 грн є недоведеним позивачем.
При цьому судом апеляційної інстанції враховується, що позивачем не було надано висновку експерта на підтвердження розробки Фізичною особою-підприємцем Яровим Р.А. та передачі ним відповідачу програмного забезпечення, що є об'єктом договору №01/2020 від 03.02.2020, як і не ставилося питання щодо призначення відповідної судової експертизи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості в сумі 40757,80 грн, у зв'язку з чим судом першої інстанції було правомірно відмовлено у задоволенні даної позовної вимоги.
Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення Господарського суду Херсонської області від 17.12.2020 у справі №923/944/20 скаржником в апеляційній скарзі не зазначено.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув обставини справи в їх сукупності; врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ярового Романа Андрійовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Херсонської області від 17.12.2020 у справі №923/944/20 - без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фізичну особу-підприємця Ярового Романа Андрійовича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.04.2021.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя Л.В. Поліщук