Апеляційне провадження № 22-ц/824/1168/2021
Справа 753/1329/20
Іменем України
07 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , та апеляційною скаргою Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Каліушка Ф.А. в м. Київ 14 липня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи старший державний виконавець Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравченко Марина Василівна, ОСОБА_2 , на дії (рішення) старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравченко Марини Василівни,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії (рішення) державного виконавця, посилаючись на те, що 10 січня 2020 року за місцем його роботи МПП «Агропромресурси» надійшов лист з Уманського міського відділу державної виконавчої служби від 09 січня 2020 року з доданою постановою старшого державного виконавця Кравченко М.В. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 09 січня 2020 року ВП № 60945923. Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження йому стало відомо про відкриття виконавчого провадження постановою від 09 січня 2020 року з виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 залишку боргу в сумі 9 330 348 грн. згідно мирової угоди від 13 грудня 2018 року. При примусовому виконанні ухвали суду державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника від 09 січня 2020 року та постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 09 січня 2020 року.
Вважав дії державного виконавця неправомірними, такими, що суперечать вимогам чинного законодавства та зокрема Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року не відповідає вимогам до виконавчих документів, тому що не містить всіх необхідних відомостей, а отже такий виконавчий документ мав бути повернутий державним виконавцем без прийняття до виконання.
Вказував, що відповідно до умов мирової угоди від 13 грудня 2018 року боржником не було прострочено платежі, починаючи з дати платежу до 05 грудня 2019 року та всі наступні платежі, оскільки строк виконання зобов'язань ОСОБА_1 по здійсненню даних платежів станом на 17 грудня 2019 року не настав. З цього слідує, що представник стягувача станом на 17 грудня 2019 року міг звернутися з відповідною заявою про примусове виконання ухвали суду лише в частині стягнення боргу в сумі, на яку прострочено платежі по мировій угоді, а старший державний виконавець мала право відкрити виконавче провадження лише щодо стягнення боргу в сумі, на яку прострочено платежі, тобто 932776,18 грн. Однак державним виконавцем безпідставно відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 залишку боргу в сумі 9 330 348 грн., що значно перевищує суму заборгованості по простроченим платежам, а стягуючи з боржника виконавчий збір у розмірі 933034,80 грн., безпідставно та необґрунтовано створено ОСОБА_1 зобов'язання перед державою у цій сумі.
Крім того, в постановах про арешт боржника від 09 січня 2020 року державним виконавцем накладено арешт на все його рухоме та нерухоме майно у межах суми 102 635 828 грн., а постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 , що отримує дохід у МПМ «Агропромресурси», у розмірі 20 % до виплати загальної суми боргу 10 263 582,80 грн., хоча арешт і звернення стягнення на доходи могли бути накладені лише в межах суми стягнення 932776,18 грн. та з урахуванням виконавчого збору в сумі 93277,62 грн., які разом складають 1 026 053,80 грн. Крім того, постанова про звернення стягнення на доходи не містить повного найменування підприємства, а лише скорочене - МПМ «Агропромресурси», яке навіть не співпадає з організаційно-правовою формою даного підприємства.
На підставі вищевикладеного просив визнати неправомірними дії старшого державного виконавця щодо винесення постанов від 09 січня 2020 року про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна боржника, постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та скасувати ці постанови.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року скаргу ОСОБА_1 на дії (рішення) державного виконавця задоволено, визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравченко М.В. щодо винесення постанов від 09 січня 2020 року ВП № 60945923 про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна боржника, постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника та скасовано ці постанови.
Стягувач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність ухвали, просив скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня2020 року та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні скарги відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що Верховний Суд в постанові від 22 серпня 2018 року, справа № 471/283/17-ц, а також в інших постановах сформував правовий висновок, відповідно до якого відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані не є обов'язковою підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання і не позбавляє виконавця можливості скористатися своїм правом та отримати таку інформацію у відповідних установах. В заяві про примусове виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року вказані дата та рік народження боржника, місце його реєстрації; в мировій угоді, затвердженій Дарницьким районним судом м. Києва, також вказані ідентифікаційні коди стягувача і боржника, місце реєстрації та засоби зв'язку сторін.
Крім того, в ухвалі від 13 грудня 2018 року визначені умови, розмір і строки виконання зобов'язань, а саме зазначено конкретні суми та строки їх сплати боржником.
Заявник ОСОБА_1 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції в її мотивувальній частині, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, просив змінити ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року, доповнивши мотивувальну частину ухвали з врахуванням аргументів та фактичних обставин, які наводилися ним в скарзі на рішення (дії) державного виконавця, однак не були досліджені судом першої інстанції та залишені судом без надання їм правової оцінки.
Уманський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність і необгрунтовансть, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні скарги відмовити.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом розглянуто справу без участі представника відділу, хоча на адресу суду було скеровано лист про відкладення розгляду справи, чим позбавлено відділ права на участь в судовому засіданні.
Вказував, що судом не взято до уваги, що до відділу пред'явлено до виконання ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року та мирову угоду як єдиний документ, в якому викладені всі дані, які ідентифікують боржника ОСОБА_1 , викладені всі умови, розміри та строки виконання. Дана ухвала сторонами не оскаржувалась, і тільки після відкриття виконавчого провадження боржник оскаржує дії державного виконавця.
Зазначав, що судом першої інстанції не досліджено матеріали та докази, подані у відзиві Уманського міського відділу державної виконавчої служби. Мировою угодою затверджено графік погашення заборгованості, отже мирова угода та ухвала про її затвердження діє до повного виконання зобов'язань ОСОБА_1 , передбачених мировою угодою, і державним виконавцем розпочато примусове виконання умов мирової угоди.
Вказував, що доводами про невідповідність ухвали вимогам до виконавчого документа суд першої інстанції ставить під сумнів і дії судді, який затвердив мирову угоду, та заздалегідь складає підґрунтя для подальших неправомірних дій зі сторони боржника ОСОБА_1 щодо оскарження дій державного виконавця. Формальний розгляд справи фактично унеможливлює реалізацію прав стягувача.
Вважав, що правова позиція суду першої інстанції, визначена ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року суперечить правовій позиції Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 471/283/17-ц, відповідно до якої відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження боржника тощо не є підставою для повернення виконавчого документа державним виконавцем без прийняття до виконання.
Від ОСОБА_1 надійшли відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_2 та Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій боржник просив залишити апеляційні скарги без задоволення, вказуючи, що наведені в апеляційних скаргах правові висновки Верховного Суду стосуються лише випадків відсутності у виконавчому документі особистих даних боржника, проте не випадків, коли у виконавчому документ відсутні відомості щодо строку пред'явлення до виконання, і позиція Верховного Суду з цього приводу відсутня.
Спростовував доводи апеляційних скарг, що в мировій угоді і заяві стягувача зазначені всі необхідні відомості, оскільки ці документи не є виконавчими документами.
Вказував, що імперативні положення закону встановлюють чіткий порядок прийняття виконавчого документа до виконання, і такі положення закону не можуть бути фактично змінені жодним органом державної влади, окрім парламенту.
Заперечував доводи апеляційної скарги Уманського міського відділу державної виконавчої служби щодо порушення судом першої інстанції його прав на участь в судовому засіданні, оскільки відділ був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, а державний виконавець неодноразово не з?являвся в судове засідання, отже сам не бажав брати участь у розгляді скарги.
Від Уманського міського відділу державної виконавчої служби 07 квітня 2021 року надійшов лист з проханням слухати справу без участі представника відділу, а також відповідь на відзив ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підлягають задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим ухвала суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року у справі № 705/2113/18 затверджено мирову угоду від 13 грудня 2018 року, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та зазначено, що відповідно до ст. 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документу, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому чинним законодавством для виконання судових рішень.
Відповідно до умов мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, сторони дійшли згоди, що відповідач оплачує борг в розмірі 10 107 658,22 грн. за наведеним графіком (05 числа кожного місяця в сумі 155462,38 грн. до 05 грудня 2021 року включно, а потім 05 числа кожного місяця по 150367,07 грн.) до 05 червня 2024 року. Сторони дійшли згоди, що у разі неоплати відповідачем чергової частини боргу у строк, визначений графіком платежів згідно п. 3 даної мирової угоди, відповідач зобов'язаний до наступного 05 числа відповідного місяця оплатити борг за попереднй період та внести чергову частину суми боргу згідно графіку. Наслідки закриття провадження у справі, передбачені ст. 255, 256 ЦПК України, сторонам відомі та зрозумілі (а. с. 24 - 32 т. 1).
08 січня 2020 року стягувач ОСОБА_2 звернувся до Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за місцем роботи боржника (МПМ «Агропромресурси», м. Умань) з заявою про примусове виконаня ухвали суду, вказавши, що за період з січня по травень 2019 року боржник виконував ухвалу добровільно, згідно виписки з рахунку стягувача ОСОБА_2 на виконання мирової угоди від боржника ОСОБА_1 надійшло 777310 грн. (а. с. 33 - 34 т. 1).
Постановою старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09 січня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 60945923 з примусового виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року № 705/2113/18 про стягнення з ОСОБА_1 залишку боргу в сумі 9330348,00 грн. згідно мирової угоди від 13 грудня 2018 року, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 933034,80 грн. та витрат виконавчого провадження в сумі 200 грн. (а. с. 13 т. 1).
Постановою старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09 січня 2020 року ВП № 60945923 накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно, що належить боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору (основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів) 102635828 грн. (а. с. 14 т. 1).
На а. с. 35 - 36 т. 1 знаходиться копія витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, згідно якого 09 січня 2020 року зареєстровано арешт рухомого майна ОСОБА_1 на суму 102635828 грн., витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, згідно якого 09 січня 2020 року зареєстровано арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 .
Постановою старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 09 січня 2020 року ВП № 60945923 звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, що отримує дохід у МПМ «Агропромресурси», у розмірі 20 % до виплати загальної суми боргу 10263582,80 грн. (а. с. 16 т. 1).
На а. с. 58 - 60 т. 1 знаходиться інформація про юридичну особу Мале приватне підприємство «Агропромресурси», скороченим найменуванням якого є МПП «Агропромресурси».
15 січня 2020 року боржник ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження (а. с. 19т. 1).
Постановою старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27 січня 2020 року ВП № 60945923 внесено виправлення до документу «Постанова про арешт боржника» від 27 січня 2020 року, змінивши суму звернення стягнення з 102635828 грн. на 10236582,80 грн. (а. с. 73 т. 1).
На а. с. 74 т. 1 наявна копія витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна реєстрацію виправлення обтяження, яке після реєстрації змін становить 10236582,80 грн.
На а. с. 85 т. 1 наявна копія звіту про здійснені відрахування та виплати МПП «Агропромресурси» відносно ОСОБА_1 за постановою від 09 січня 2020 року ВП № 60945923, виданої за № 705/2113/18 2/753/6926/18 від 13 грудня 2018 року, згідно якого в період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року утримано 20 % з заробітної плати боржника в розмірі 2873,85 грн.
Від Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до суду першої інстанції подано відзив на скаргу та пояснення, зі змісту яких вбачається, що на сьогоднішній день боржником ОСОБА_1 ухвала про затвердження мирової угоди від 13 грудня 2018 року щодо невідповідності виконавчого документа до суду не оскаржувалась, всі рішення та дії при виконанні виконавчого документа - ухвали суду були прийняті та вчинені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та в межах повноважень без порушення прав боржника; в діях боржника вбачається ухилення від обов'язків, покладених на нього рішенням суду (а. с. 102 - 103 т. 1).
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про порушення процесуальних прав відділу, а саме позбавлення його права на участь в судовому засіданні, незважаючи на подане клопотання про відкладення розгляду справи, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
13 липня 2020 року до суду першої інстанції надійшов лист Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), направлений електронною поштою, про відкладення розгляду справи 14 липня 2020 року на інший день в зв'язку з перебуванням державного виконавця у відпустці (а. с. 110 т. 1).
Враховуючи, що скарга ОСОБА_1 перебувала в провадженні суду з 04 лютого 2020 року (а. с. 40), а державний виконавець був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду скарги, у суду першої інстанції не було підстав для відкладення судового засідання, а отже в зазначеній частині доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд враховує, що Уманський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не обґрунтовує порушення своїх процесуальних прав ч. 3 Прикінцевих положень ЦПК України (в редакції, чинній на час постановлення ухвали суду), відповідно до якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо розгляду справи продовжуються на строк дії такого карантину, і що заява про відкладення судового засідання від 13 липня 2020 року посилань на неможливість розгляду справи в зв'язку із карантинними заходами не містила.
Крім того, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а саме копією супровідного листа від 14 липня 2020 року (а. с. 118 т. 1) доводи апеляційної скарги Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про направлення судом першої інстанції копії ухвали від 14 липня 2020 року лише 12 листопада 2020 року.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 на дії (рішення) державного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року про визнання мирової угоди не відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не містить відомості про адресу місця проживання чи перебування стягувача та боржника, дату народження боржника, ідентифікаційний код боржника та строк пред'явлення рішення до виконання, що вказує на відсутність в ухвалі обов'язкових для виконавчого документу даних, на підставі яких державний виконавець має здійснювати примусове стягнення грошових коштів у разі відмови боржника від добровільного виконання ухвали суду, а тому доводи державного виконавця щодо правомірності відкриття виконавчого провадження є безпідставними. Суд також вказав, що при винесенні 09 січня 2020 року постанови провідкриття виконавчого провадження старший державний виконавець діяла з порушення вимог спеціального закону, тому постанова є неправомірною і підлягає скасуванню. У зв'язку з цим, постанови державного виконавця про арешт майна та звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, винесені в межах виконавчого провадження № 60945923, відкритого з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», також підлягають скасуванню.
При цьому суд визнав недоцільним надання правової оцінки доводам скаржника щодо неправомірного стягнення державним виконавцем сум заборгованості і виконавчого збору, оскільки постанову про відкриття виконавчого провадження визнано такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 на дії (рішення) державного виконавця, суд першої інстанції виходив із правової позиції, відображеної в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/12230/16, не звернувши уваги на те, що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не ухвалах, і що зазначеною ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2018 року жодних правових висновків щодо застосування норм права не викладено, а лише затверджено мирову угоду між сторонами у цій справі.
Крім того, застосовуючи ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» щодо порядку примусового виконання рішень, суд першої інстанції не врахував, що положеннями ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на час постановлення цієї ухвали регулюється питання щодо осіб, які не можуть бути представниками у виконавчому провадженні.
Стаття 17 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, на зміст якої посилається суд першої інстанції, втратила чинність із набранням законної сили Законом України «Про виконавче провадження» 2016 року, тобто судом першої інстанції застосовано норму матеріального права, яка не підлягала застосуванню.
Також апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції про визнання неправомірними дій державного виконавця під час відкриття виконавчого провадження на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не містить відомостей про адресу місця проживання чи перебування стягувача та боржника, дату народження боржника, ідентифікаційний код боржника та строк пред'явлення рішення до виконання, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються:1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
В постанові Верховного Суду від 24 грудня 2020 року в справі № 639/2561/18-ц, 11 грудня 2019 року в справі № 487/3774/16-ц, від 16 жовтня 2019 року в справі № 219/7439/14-ц зроблено висновок, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Як вбачається з ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року, якою затверджено мирову угоду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вона має відмітку про набрання законної сили 31 грудня 2018 року (а. с. 31 т. 1), а отже з урахуванням встановленого ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» строку для пред'явлення до примусового виконання виконавчих документів, цей строк може бути визначено виконавцем при поданні ухвали до примусового виконання.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Наведені обставини судом першої інстанції належним чином враховані не були і правової оцінки їм не надано.
Також судом першої інстанції не надано правової оцінки всім доводам, фактам і обставинам, на які посилався заявник ОСОБА_1 щодо неправомірності дій державного виконавця під час відкриття виконавчого провадження і прийняття постанов в рамках цього виконавчого провадження, а отже суд першої інстанції безпідставно ухилився від встановлення обставин, якими обгрунтовувалися вимоги заявника, і від дослідження доказів, наданих на їх підтвердження.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, суд першої інстанції усунувся від з'ясування відповідності дій державного виконавця під час винесення ним кожної із постанов, які оскаржував заявник, вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Скасовуючи постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та інші, прийняті в результаті проведення виконавчих дій, суд першої інстанції виходив лише із того, що державний виконавець, як вважав суд, неправомірно відкрив виконавче провадження на виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди, не встановивши, в чому полягає порушення діями та рішеннями державного виконавця нормативно-правових актів, які регулюють примусове виконання судових рішень.
Враховуючи наведене, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року не можна вважати законною і обґрунтованою, вона не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Вирішуючи по суті скаргу ОСОБА_1 на дії (рішення) державного виконавця, апеляційний суд виходить із наступного.
Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» (із змінами) роз'яснено, що при розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Цивільного процесуального кодексу України, законами України: від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання судових рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщовиконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.
Відповідно до ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Відповідно до ст. 208 ЦПК України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і в строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується боржником ОСОБА_1 , умови мирової угоди виконуються останнім не в повному обсязі, зокрема згідно графіку платежів, з січня 2019 року по травень 2019 року сплачено 777310 грн. (платежі за січень - квітень 2019 року здійснені в повному обсязі кожен на суму 155462,38 грн. і один платіж за травень здійснено на суму 155460,48 грн. з недоплатою в 1,9 грн.).
Таким чином, оскільки після травня 2019 року боржником ОСОБА_1 умови мирової угоди в добровільному порядку не виконувались, стягувач ОСОБА_2 правомірно подав ухвалу суду про затвердження мирової угоди для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень, і у державного виконавця не існувало передбачених законом підстав для її повернення без прийняття до виконання.
Доводи ОСОБА_1 у скарзі на рішення (дії) державного виконавця, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року у справі № 705/2113/18 не відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження», є довільним та формальним тлумаченням заявником ст. 208 ЦПК України та ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та спростовуються змістом ухвали, якою затверджено мирову угоду від 13 грудня 2018 року, яка містить відомості щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторонами, а враховуючи, що зазначена ухвала є виконавчим документом про стягнення періодичних платежів, вона може бути пред'явлена до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі, тобто до 05 червня 2024 року, і відсутність в ухвалі строку пред'явлення її до виконання на зазначений строк не впливає.
За таких обставин є обґрунтованими доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про правомірність прийняття до виконання державним виконавцем ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року.
Не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі та у скарзі на дії (рішення) державного виконавця, що державним виконавцем безпідставно відкрито виконавче провадження про стягнення суми залишку боргу 9 330 348 грн., який на 8 397 571,82 грн. перевищує суму заборгованості по простроченим платежам згідно мирової угоди.
Враховуючи, що виконавче провадження за кожним виконавчим документом відкривається одноразово, а не по кожному щомісячному платежу, та з урахуванням добровільно сплаченої суми боргу 777 310 грн., державним виконавцем правильно визначено суму залишку заборгованості, яка складає 10 107 658,20 грн. - 777 310 грн. = 9 330 348 грн., і зазначено цей залишок в постанові про відкриття виконавчого провадження.
Оцінюючи законність дій державного виконавця при винесенні інших постанов під час виконавчого провадження, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Встановивши, що залишок заборгованості по мировій угоді від 13 грудня 2018 року становить 9 330 348 грн., державний виконавець постановою від 09 січня 2020 року наклала арешт на все майно боржника, зазначивши суму звернення стягнення 102 635828 грн. (а. с. 14т. 1), що значно перевищує дійсну суму стягнення 9 330 348 грн.
Разом із тим, апеляційний суд враховує, що постановою державного виконавця від 27 січня 2020 року виправлено помилку у процесуальному документі, а саме в постанові про арешт майна боржника, зазначивши суму звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору 10 263 582,80 грн., та внесено відповідні виправлення в Державний реєстр обтяжень рухомого майна (а. с. 73 - 74 т. 1), отже виправлення державним виконавцем помилки у процесуальному документі призвело до приведення цього процесуального документу до вимог закону, відтак постанова від 09 січня 2020 року про арешт майна боржника є такою, що винесена з дотриманням ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Виходячи із наведених положень закону та змісту постанови державного виконавця від 09 січня 2020 року, з урахуванням правильності суми стягнення, визначеної державним виконавцем, що було перевірено апеляційним судом, не підлягає скасуванню постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 09 січня 2020 року, в якій зазначено загальну суму стягненняз урахуванням виконавчого збору 10 263 582,80 грн. (а. с. 16 т. 1).
Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність в постанові про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника повного найменування підприємства, якому надсилається постанова, а саме зазначено МПМ «Агропромресурси» замість «Мале приватне підприємство «Агропромресурси», оскільки самим підприємством постанова прийнята до виконання без заперечень і частково виконана, на підтвердження чого подано державному виконавцю звіт про здійсненні відрахування та виплати відносно ОСОБА_1 (а. с. 85 т. 1), а самим ОСОБА_1 не зазначено, яким чином відсутність цих відомостей в постанові порушує його права і законні інтереси як боржника у виконавчому провадженні.
Крім того, обгрунтовуючи неправильність дій і рішень державного виконавця, ОСОБА_1 наводив доводи відносно неправильного нарахування державним виконавцем виконавчого збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та від 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі 758/8095/15-ц (провадження № 14-134цс19).
Такі ж висновки підтримуються Верховним Судом в інших постановах, зокрема, від 24 лютого 2021 року в справі № 461/8431/19 (провадження № 61-16577св20).
Отже, скарга ОСОБА_1 в частині оскарження дій державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщосправа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною четвертою статті 377 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції в частині оскарження дій і рішень державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 377 цього Кодексу, із роз'ясненням заявнику, на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи в цій частині вимог за встановленою юрисдикцією
За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, апеляційні скарги ОСОБА_2 та Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підлягають задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена в результаті неповного з?ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, з прийняттям нової постанови про закриття провадження в справі в частині оскарження дій і рішень державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, та про відмову в задоволенні в іншій частині скарги на дії та рішення державного виконавця.
На підставі ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та оскільки апеляційні скарги ОСОБА_2 та Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) підлягають задоволенню, а скарга ОСОБА_1 на дії (рішення) державного виконавця залишається без задоволення, суд стягує із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) понесені ними судові витрати за подання апеляційних скарг в розмірі 420,40 грн. на користь кожного.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року скасувати і прийняти нову постанову.
Провадження в справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи старший державний виконавець Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравченко Марина Василівна, ОСОБА_2 , на дії (рішення) старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравченко Марини Василівни в частині оскарження дій і рішень державного виконавця про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору закрити.
Роз'яснити, що розгляд зазначеної справи в частині оскарження дій і рішень державного виконавця про стягнення виконавчого збору віднесено до юрисдикції адміністративного суду та що протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постановивін може звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
В задоволенні в іншій частині скарги ОСОБА_1 на дії і рішення державного виконавця відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) та Уманського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Черкаська область м. Умань пров. Тихий 3-а код ЄДРПОУ 36171759) судові витрати в розмірі 420,40 грн. кожному.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 08 квітня 2021 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.