Апеляційне провадження № 22-ц/824/1136/2021
Справа № 359/7771/17
Іменем України
07 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області, Громадська організація «Об?єднання громадян садівників масиву садівницьких товариств «Вишеньки», ОСОБА_3 про визнання договору дійсним,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання договору дійсним.
Позовна заява мотивована тим, що він є членом СТ «Вишеньки» на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, в якому має приватизовану земельну ділянку, на якій збудовано садовий будинок, де він мешкає на даний час. Суміжним землекористувачем є ОСОБА_4 , яка також на власній земельній ділянці збудувала садовий житловий будинок. Впродовж 2014 року ОСОБА_4 неодноразово зверталася до нього з проханням купити у неї садовий будинок з земельною ділянкою. При зверненні до нотаріуса їм було відмовлено в посвідченні договору купівлі-продажу в зв'язку з відсутністю у земельної ділянки, що належала ОСОБА_4 на підставі державного акту старого зразку, кадастрового номеру, в зв'язку з цим ОСОБА_4 наполягла на тому, щоб вони уклали договір купівлі-продажу в простій письмовій формі з подальшим його нотаріальним посвідченням. Він погодився, в зв'язку з чим 17 жовтня 2014 року вони уклали договір купівлі-продажу цієї садиби, за умовами якої ОСОБА_4 продала, а він купив належний їй недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку пл. 0,05 га. для будівництва, що розташована на території ГО «Об?єданання громадян садівників масиву садівницьких товариств «Вишеньки». За умовами договору після сплати ОСОБА_2 обумовленої суми ОСОБА_4 зобов'язувалася передати йому ключі від дачного будинку, огорожі, членську книжку садівника та заяву про вихід із складу садівничого товариства, а також зобов'язалася зареєструвати земельну ділянку у Державному земельному кадастрі, ним було сплачено обумовлені кошти у сумі 14000 грн. Свої зобов?язання ОСОБА_4 частково виконала, передавши йому ключі, правовстановлюючі документи на майно, членські книжки та заяву про вихід з товариства, проте ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, не встигнувши оформити документацію із присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
На підставі вищевикладеного просив визнати дійсним укладений 17 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки, наданої для ведення садівництва, що розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району, Громадська організація «Об?єднання громадян садівників масиву садівницьких товариств «Вишеньки» по АДРЕСА_1 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року позов задоволено. Визнано дійсним укладений 17 жовтня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом садового будинку, господарських будівель і споруд, а також земельної ділянки пл. 0,05 га., наданої для ведення садівництва, що розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, Громадська організація «Об?єднання громадян садівників масиву садівницьких товариств «Вишеньки» по АДРЕСА_1 , вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог, в разі неможливості прийняти рішення по даній справі - повернути її на новий судовий розгляд.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що дане рішення є незаконним у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
Вважав нікчемними докази, зокрема висновок почеркознавчої експертизи, докази часткового виконання умов договору, показання свідків.
Посилався на те, що позивачем не доведено факту укладання договору купівлі-продажу дачного будинку ОСОБА_4 , факту свідомого підписання вказаної угоди ОСОБА_4 , факту отримання останньою коштів, факту ухилення ОСОБА_4 від укладання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу; факту часткового виконання умов договору.
Посилався на положення ст. 656, 657, 203, 220 ЦК України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, згідно якого з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, а вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що скарга є необґрунтованою, вимоги, викладені в ній, не відповідають чинному законодавству; відповідач формально зазначив всі підстави, передбачені ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції, однак в чому саме полягають ті чи інші підстави для скасування даного рішення, суду не навів, натомість в апеляційній скарзі, намагаючись ввести в оману суд апеляційної інстанції, відповідач виклав обставини, що не відповідають дійсності.
Наводив власні спростування доводів апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Судом встановлено і з матеріалів справи вбачається, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0509 га., що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯК № 297057, виданого ОСОБА_2 на підставі розпорядження Бориспільської районної державної адміністрації № 1433 від 06 червня 2011 року, для ведення садівництва, розташованої в Київській області, Бориспільський район, Гнідинська сільська рада СТ «Дніпро-81», масив СТ «Вишеньки», кадастровий номер 3220882600:04:001:1173 ( а. с. 8 т. 1).
На а. с. 4 т. 1 знаходиться копія угоди від 17 жовтня 2014 року, укладеної в МСТ «Вишеньки», згідно якої між продавцем неприватизованого дачного будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та покупцем дачного будинку ОСОБА_2 укладено цю угоду про те, що продавець передає покупцю дачного будинку членську книжку садівника, заяву про вихід зі складу садівничого товариства «Дніпро-81», ключі від будинку та огорожі після сплати покупцем суми по домовленості; продавець переоформляє своє членство в садівничому товаристві, приватизує земельну ділянку, після чого покупець довиплачує продавцю 1000 доларів США, продавець гарантує те, що спадкоємця на дачний будинок немає і не буде, ним стає покупець дачного будинку ОСОБА_2 .
В нижній частині угоди зроблено рукописний напис про те, що підписи сторін угоди купівлі-продажу земельної ділянки і недобудованого садового будинку поставлені в їхній присутності, і зазначені прізвища ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
На а. с. 5 т. 1 міститься копія розписки від 17 жовтня 2014 року, згідно якої ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 в присутності понятих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за проданий нею ОСОБА_2 недобудований дачний будинок з земельною ділянкою, металевим парканом з 4-х боків і цегельним туалетом 14000 доларів США. В розписці зазначені підписи: виплатив - ОСОБА_2 , отримала - ОСОБА_4 , та поняті - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
На а. с. 6 т. 1 наведена копія переліку номерів купюр, переданих ОСОБА_4 згідно її розписки, всього 140 номерів, та зазначені підписи ОСОБА_2 , ОСОБА_4 .
На а. с. 47 т. 1 знаходиться копія заяви ОСОБА_4 від 17 жовтня 2014 року на ім?я голови СТ «Дніпро-81» ОСОБА_7 та голови МСТ «Вишеньки» ОСОБА_8 про виведення її зі складу товариства в зв'язку з продажем дачного будинку ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (а. с. 211 т. 1).
На а. с. 43 т. 1 міститься копія заповіту від 11 травня 2011 року, складеного ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області, згідно якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, заповідає ОСОБА_1 ; за бажанням ОСОБА_4 та згідно ст. 1248, 1253 ЦК України заповіт посвідчено в присутності свідків; в зв'язку з тим, що заповідач сам не може підписати заповіт, на його особисте прохання і в присутності нотаріуса, свідків, після прочитання свідком ОСОБА_9 вголос заповіту, заповіт підписав ОСОБА_10 .
На а. с. 209 - 244 т. 1 знаходиться копія спадкової справи № 717/2015 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , із якої вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняв за заявою від 11 червня 2015 року її син ОСОБА_3 , який є спадкоємцем за законом, та за заявою від 29 вересня 2017 року - онук ОСОБА_1 , який є спадкоємцем за заповітом, і рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2018 року за позовом ОСОБА_1 із відміткою про набрання законної сили від 17 травня 2018 року йому визначено додатковий строк для прийняття спадщини.
16 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до голови правління МСТ «Вишеньки» ОСОБА_8 з заявою, згідно якої він оформляє право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 згідно заповіту ОСОБА_4 , в зв'язку з чим просить не видавати нікому довідки та інші документи на вище вказану земельну ділянку (а. с. 49 т. 1).
На а. с. 7 т. 1 міститься копія державного акту на право приватної власності на землю серії КВ № 112027 на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_4 в 1998 році, згідно якого на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 28 жовтня 1997 року № 64 ОСОБА_4 передається у приватну власність земельна ділянка для садівництва пл. 0,050 га. в межах згідно з планом, розташована на території садівничого товариства «Вишеньки» Бориспільського району; акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 158.
На а. с. 9 - 12 т. 1 знаходяться членські книжки садового товариства «Дніпро-81» ОСОБА_2 (ділянка АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_4 (ділянка АДРЕСА_2 , на ділянці розміщений садовий будинок).
На а. с. 13 - 18, 20 - 22 т. 1 містяться копії технічних паспортів на садові будинки, виготовлені на замовлення ОСОБА_2 25 вересня 2017 року та 10 лютого 2011 року.
14 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до голови МСТ «Вишеньки» з заявою про видачу членського квитка в зв'язку з купівлею неприватизованої ділянки із садівничим будинком по АДРЕСА_1 у колишнього землекористувача ОСОБА_4 , заява якої про виключення її з членів товариства від 17 жовтня 2014 року подана голові СТ «Дніпро-81» ОСОБА_7 (а. с. 38 т. 1).
На а. с. 99 - 110 т. 1 знаходиться копія висновку експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 23 жовтня 2017 року, складеного судовим експертом Вень В.В. за заявою ОСОБА_2 ; згідно даного висновку садовий будинок за адресою АДРЕСА_1 , станом на час складання висновку відповідає вимогам нормативної документації в галузі будівництва; будівельна готовність садового будинку за вказаною адресою станом на час складання висновку складає 89,77 %, об'єкт дослідження придатний до експлуатації.
Згідно висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 18 лютого 2019 року № 12138-12140/18-32, призначеної ухвалою суду першої інстанції, підписи від імені ОСОБА_4 , які містяться в графі «Підписи» у рядку «Продавець ОСОБА_11 » в угоді від 17 жовтня 2014 року, яка підписана від імені продавця ОСОБА_11 та покупця ОСОБА_12 ; у графі «Підписи» у рядку « ОСОБА_13 » у розписці ОСОБА_4 про отримання коштів від 17 жовтня 2014 року; у графі «Підписи» у рядку «Приняла: ( ОСОБА_11 )» у переліку номерів купюр ОСОБА_4 виконані письмовим приладдям, а саме кульковою ручкою; будь-яких слідів попередньої підготовки виконання досліджуваних підписів (перетискання, підготовка олівцем, сліди копіювального паперу та ін.), а також слідів його виконання за допомогою технічних засобів не виявлено; підписи від імені ОСОБА_4 , які міститься у графі «Підписи» у рядку «Продавець ОСОБА_11 » в угоді від 17 жовтня 2014 року, яка підписана від імені продавця ОСОБА_11 та покупця ОСОБА_12 ; у графі «Підписи» у рядку « ОСОБА_13 » у розписці ОСОБА_4 про отримання коштів від 17 жовтня 2014 року; у графі «Підписи» у рядку «Приняла: ( ОСОБА_11 )» у переліку номерів купюр ОСОБА_4 виконані ОСОБА_4 (а. с. 165 - 171 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Частиною першою статті 15 ЦК України (тут і в подальшому норми матеріального права наведені в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин 17 жовтня 2014 року) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Частиною першою статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
01 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого частину третю статті 640 ЦК України викладено у новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з частини другої статті 657 ЦК України виключено слова «та державної реєстрації».
Таким чином, положення статті 220 ЦК України можливі до застосування за умови укладення таких правочинів після набрання чинності зазначеним вище Законом.
Оскільки в даному випадку позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку та земельної ділянки від 17 жовтня 2014 року, на такий договір поширюються положення ст. 220 ЦК України.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про недоведеність факту свідомого підписання угоди ОСОБА_14 та отримання нею коштів, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені будь-якими доказами.
Апеляційним судом враховуються висновки судово-почеркознавчої експертизи від 18 лютого 2019 року № 12138-12140/18-32, згідно якої підписи від імені ОСОБА_4 в досліджуваних документах виконані ОСОБА_4 (а. с. 165 - 171 т. 1), а відповідачем не надано доказів, що ОСОБА_14 станом на час їх підписання мала вади зору, які б унеможливлювали ознайомлення зі змістом правочину і таким чином вільне волевиявлення сторони правочину на його укладення.
Апеляційний суд приймає до уваги, що на вирішення експертизи під час її призначення відповідачем не ставилося питання, чи виконано рукописний текст у документі (назва документа та його реквізити, графа, рядок) під впливом збиваючих факторів (природних, штучних), якими в даному випадку могли бути вади зору.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_14 не могла бачити, що стало підставою підпису від її імені свідками у нотаріуса при складанні заповіту, як не підтверджують, так і не спростовують цих доводів, оскільки дотримання порядку посвідчення заповіту ОСОБА_14 не є предметом даного позову, а отже доводи відповідача в цій частині апеляції ґрунтуються на припущеннях.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції обґрунтовано послався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 336/679/17-ц, провадження № 61-24753св18, а саме, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин; при розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Разом із тим такі висновки не були належним чином враховані судом при вирішенні спору.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно вимог частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
При цьому, частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні правочину, не допускається і внесення змін у його зміст (постанова Верховного Суду від 21 січня 2020 року, справа № 326/1573/18, провадження № 61-14793св19).
Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.
Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Для визнання такого договору дійсним обов'язковою умовою, як і для будь-якого іншого договору, є відповідність його змісту ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина третя статті 209, частина перша статті 203 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Разом із тим при задоволенні позову судом першої інстанції залишено поза увагою, що надана позивачем розписка від 17 жовтня 2017 року про отримання від ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 14000 доларів США за проданий йому будинок, перелік номерів купюр, переданих ОСОБА_4 згідно її розписки (без дати) і угода від 17 жовтня 2014 року, якою визначені обов'язки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо передачі членської книжки садівника, заяви про вихід зі складу СТ "Дніпро-81", ключів від будинку та огорожі після сплати покупцем суми по домовленості, переоформлення членства в садовому будинку, приватизації земельної ділянки, доплати продавцю 1000 доларів США, не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умов саме договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки відповідно до вимог статей 638, 655 ЦК України, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати вказані документи у їх сукупності договором купівлі-продажу будинку і земельної ділянки і тлумачити його зміст, здійснюючи пошук волі ОСОБА_4 як учасника правочину.
Так, із наданих позивачем сукупності документів, укладених ним із ОСОБА_4 , не можна дійти висновку, що при їх укладенні сторони домовились про обов'язок ОСОБА_4 як продавця передати майно (будинок, земельну ділянку) у власність ОСОБА_2 як покупцеві, та про обов'язок ОСОБА_2 як покупця прийняти це майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Наявна в матеріалах справи розписка від 17 жовтня 2014 року про отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_2 14000 доларів США за проданий ОСОБА_2 недобудований дачний будинок не свідчить про досягнення між сторонами домовленості щодо ціни товару саме в такій сумі, оскільки в розписці цього не зазначено і відсутні посилання на виконання умов договору покупцем в повному обсязі; крім того, розписка не містить ідентифікаційних ознак товару у вигляді будинку, зокрема його адреси, і таким чином не можна дійти беззаперечного висновку, що зазначена розписка стосується саме угоди від 17 жовтня 2014 року на а. с. 5 т. 1.
Не містить таких ознак і перелік номерів купюр на а. с. 6 т. 1 без номеру та дати, в якому лише зазначено, що купюри передані ОСОБА_4 згідно її розписки, однак цей перелік не містить посилань на дату укладення розписки, а також в зв'язку з чим вона була складена.
Отже, в матеріалах справи є лише розписка про отримання грошових коштів за проданий будинок із земельною ділянкою від 17 жовтня 2014 року, перелік номерів купюр, переданих ОСОБА_4 згідно її розписки (без дати) і угода від 17 жовтня 2014 року, якою визначені обов'язки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо передачі ключів, членської книжки садівничого товариства, приватизації земельної ділянки, із якої неможливо встановити істотні умови саме договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, тому вимоги позивача про застосування до спірних правовідносин частини другої статті 220 ЦК України, є безпідставними, оскільки вказана норма матеріального права підлягає застосуванню у разі укладення між сторонами правочину, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення такого договору.
Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції, що зміст угоди та розписки, датованих 17 жовтня 2014 року, підтверджують волю ОСОБА_4 розпорядитися своїм садовим (дачним) будинком АДРЕСА_1 та земельною ділянкою пл. 0,05 га. в СТ "Дніпро-81", яке входить до складу ГО "ОГС МСТ "Вишеньки" по АДРЕСА_1 , а саме передати їх у власність покупцю ОСОБА_2 за обумовлену ним плату 14000 грн. з доплатою 1000 грн., ґрунтуються на припущеннях, що прямо заборонено ч. 6 ст. 81 ЦПК України, та є помилковими.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_15 по суті, апеляційний суд виходить із того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем не було надано достатніх, належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження домовленості позивача з ОСОБА_4 щодо усіх істотних умов договору купівлі продажу та про повне або часткове виконання договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, що розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, Громадська організація «Об?єднання громадян садівників масиву садівницьких товариств «Вишеньки» по АДРЕСА_1 .
Оскільки до неукладених договорів ст. 220 ЦК України не може застосовуватись, позов ОСОБА_15 не знайшов свого підтвердження, є необгрунтованим і задоволенню не підлягає.
Крім того, з огляду на те, що згідно розписки від 17 жовтня 2014 року ОСОБА_4 отримала грошові кошти за проданий нею недобудований дачний будинок, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Верховним Судом в постанові від 05 червня 2019 року, справа № 565/1572/16-ц, провадження № 61-38195св18 зроблено правовий висновок, згідно якого аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177 - 179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Що стосується об'єкта незавершеного будівництва, то за визначенням частини третьої статті 331 ЦК України він за своєю суттю є сукупністю будівельних матеріалів, які також є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво). З метою отримання можливості укладення цивільно-правових договорів (купівлі-продажу, застави тощо) щодо такого майна (сукупності будівельних матеріалів), тобто можливості набути відповідні цивільні права та обов'язки власника майна, забудовник вправі, до завершення будівництва та досягнення його кінцевої мети у вигляді створення нерухомого майна, здійснити державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва, надавши органу державної реєстрації визначений законодавством перелік документів.
Проте факт здійснення державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України, оскільки така реєстрація не звільняє забудовника від обов'язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що садовий будинок за адресою Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області, Громадська організація «Об?єднання громадян садівників масиву садівницьких товариств «Вишеньки» АДРЕСА_1 введено в експлуатацію, зареєстровано право власності, а отже він набув статусу нерухомого майна, як об'єкт цивільного права, позивачем не доведено, що у ОСОБА_4 взагалі виникло право розпорядження зазначеним будинком, в тому числі укладати угоди щодо його відчуження, а отже що такий правочин взагалі міг бути визнати дійсним з огляду на загальні вимоги ст. 203 ЦК України.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи,неправильного застосування норм матеріального права та із порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.
За подання апеляційної скарги відповідачем понесено судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 960 грн. (а. с. 96 т. 2).
Також апеляційний суд враховує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції на відповідача було покладено оплату вартості судової почеркознавчої експертизи, вартість якої згідно повідомлення КНДІСЕ склала 8008 грн. (а. с. 145 т. 1), разом із тим, докази сплати вартості експертизи ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат, і оскільки в позові відмовлено повністю, а позивач як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, понесені судові витрати апеляційний суд компенсує відповідачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову.
Відмовити ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_1 , треті особи Гнідинська сільська рада Бориспільського району Київської області, Громадська організація «Об?єднання громадян садівників масиву садівницьких товариств «Вишеньки», ОСОБА_3 про визнання договору дійсним.
Судові витрати в розмірі 960 грн., понесені ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ), компенсувати йому за рахунок держави.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 08 квітня 2021 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.