05 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві матеріали з кримінального провадження №12018100000000701 за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року,
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 08 травня 2021 року включно.
Таке рішення суд, взявши до уваги те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, яким спричинено смерть малолітньої дівчинки, за який передбачено покарання на строк до 8 років позбавлення волі, та у залишенні її у небезпечному становищі, а також особу обвинуваченого, який не навчається, не працює, не має міцних соціальних зв'язків, мотивував існуванням на даний час ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме тим, що обвинувачений, перебуваючи на волі, зможе вчинити спроби переховуватися від суду, з огляду на покарання, яке йому загрожує у випадку встановлення судом його винності, впливати на недопитаних свідків, оскільки він свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів не визнав і судом обрано загальний порядок судового слідства, який у подальшому обумовлює виклик та допит свідків у судовому засіданні, та ним не може запобігти жоден з більш м'яких запобіжних заходів, адже не забезпечить його належної процесуальної поведінки.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 , вважаючи ухвалу суду незаконною, просить її скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою обрати __________________________________________________________
Справа №11-кп/824/2330/2021 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач ОСОБА_1
обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_7 перебуває під вартою з 26.07.2018 року, йому неодноразово продовжувався строк тримання під вартою без письмових клопотань прокурора, без жодного обґрунтування продовження тримання під вартою і станом на 11.03.2021 року він вже протягом 959 днів утримується в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
При цьому слідством помилково встановлено кримінально-правову кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 135 КК України, за відсутності в діях ОСОБА_7 складу даного кримінального правопорушення, а суд, оцінюючи докази у своїй сукупності, беззаперечно та без сумніву сприйняв доводи сторони обвинувачення щодо ОСОБА_7 в частині обвинувачення за ч. 1 ст. 135 КК України, і беручи за основу тяжкість покарання за дане кримінальне правопорушення, постановив, на його думку, законне та вмотивоване судове рішення про обрання та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому, що є неприпустимим.
Також зазначає, що потерпілій було здійснено відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі, яка так само просила не застосовувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Вказує й на те, що ані в усному клопотанні прокурора про продовження запобіжного заходу, яке взагалі не відповідає вимогам ст. 184 КПК України, ані в ухвалі суду про його продовження не наведені ні обставини, ні докази, що їх підтверджують, які б вказували, що існують ризики того, що обвинувачений буде переховуватись від суду, оскільки він не залишив місце події, очікував поліцію, має постійне місце проживання та позитивну характеристику, а також -перешкоджати судовому розгляду та чинити тиск на свідків, оскільки всі свідки обвинувачення вже допитані у суді, та скоїть нове кримінальне правопорушення, оскільки відсутність роботи або сім'ї не дає підстав вважати, що особа схильна до повторного вчинення злочинів.
Таким чином, враховуючи відсутність існування обставин та доказів, які б давали підстави вважати, що існують ризики того, що обвинувачений буде ухилятися від суду, перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі або продовжувати злочинну діяльність, та не виконувати процесуальні рішення, ухвала про продовження міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає скасуванню, а до обвинуваченого необхідно застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою та невмотивованою через суттєві порушення норм матеріального і процесуального законодавства та практики ЄСПЛ, а також неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, просить її скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме нічний домашній арешт (за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1 , або за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 ).
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суддя не об'єктивно прийняла до уваги доводи сторони обвинувачення, які не доведені, та винесла неправомірне рішення.
При цьому наголошує на тому, що ОСОБА_7 перебуває під вартою з 26.07.2018 року, йому неодноразово продовжувався строк тримання під вартою без письмових клопотань прокурора, без жодного обґрунтування продовження тримання під вартою, і станом на 12.03.2021 року він вже протягом 962 днів утримується в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Разом з тим, підстав для застосування такого суворого запобіжного заходу як тримання під вартою щодо ОСОБА_7 немає і його утримання в умовах слідчого ізолятора є недоцільним та пагубно шкідливим для стану його здоров'я.
Крім того, у клопотанні про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , прокурор не аргументує свої доводи, тобто не пояснює яким чином, з моменту застосування до останнього запобіжного заходу у виді тримання під вартою (більш як два з половиною роки тому) цей ризик, що був заявлений при застосуванні та продовженні щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу, продовжує існувати. Більше того, у оскаржуваній ухвалі взагалі відсутні відомості про те, яким саме чином нібито наявні ризики продовжують існувати.
Також стороною обвинувачення не наведено жодного допустимого доказу, який би свідчив про можливість ОСОБА_7 переховуватись від суду та впливати на свідків, які вже були допитані у судовому засіданні.
А тому, вважає, що ризики передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, про які зазначає суддя в оскаржуваній ухвалі щодо ОСОБА_7 , у даному кримінальному провадженні відсутні.
Також прокурором не було надано жодних матеріалів, якими він обґрунтовував доводи клопотання, при тому, що взагалі відсутні будь-які характеризуючи матеріали щодо ОСОБА_7 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, в розшуку ні по цьому, ні по інших кримінальних провадженнях не перебував, від явок до органів досудового розслідування та суду ніколи не ухилявся, має міцні соціальні зв'язки за місцем свого проживання та місцем реєстрації.
Крім того, зазначає, що дії, в яких обвинувачується ОСОБА_7 , а саме у скоєнні злочину за ч. 1 ст. 135 КК України, не мають взаємозв'язку з іншими допустимими у даному провадженні доказами, при цьому у даному випадку відсутні як об'єктивна, так і суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, а обставини, які прокурор вважає встановленими, містять істотні сумніви та ґрунтуються виключно на не перевірених заздалегідь слідством припущеннях, тому суддя, перевіривши дані факти, міг винести законне та вмотивоване рішення про зміну запобіжного заходу щодо його підзахисного на більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі.
Також зазначає, що потерпілій було здійснено відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди в повному обсязі, яка так само просила не застосовувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Вказує й на те, що ані в усному клопотанні прокурора про продовження запобіжного заходу, яке взагалі не відповідає вимогам ст. 184 КПК України, ані в ухвалі суду про його продовження не наведені ні обставини, ні докази, що їх підтверджують, які б вказували, що існують ризики того, що обвинувачений буде переховуватись від суду, оскільки він не залишив місце події, очікував поліцію, має постійне місце проживання та позитивну характеристику, а також - перешкоджати судовому розгляду та чинити тиск на свідків, оскільки всі свідки обвинувачення вже допитані у суді, та скоїть нове кримінальне правопорушення, оскільки відсутність роботи або сім'ї не дає підстав вважати, що особа схильна до повторного вчинення злочинів.
Таким чином, беручи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, вина не доведена, жоден з ризиків, передбачений ст. 177 КПК України, не доведений, а пред'явлена підозра за ч. 1 ст. 135 КК України не обґрунтована та не підтверджена доказами, сторона захисту вважає, що всі вказані обставини та факти в сукупності, дають законні підстави для зміни запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 та постановленя відносно нього законного судового рішення про вжиття щодо нього будь якого іншого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, що в повній мірі забезпечить виконання ним покладених на нього судом обов'язків, зокрема - домашній арешт у нічний час.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
З огляду на вказані вимоги закону апеляційний розгляд здійснено без участі сторін судового провадження, оскільки відсутні клопотання про розгляд апеляційних скарг за їх участю.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить висновку, що апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, в провадженні Печерського районного суду м. Києва перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018100000000701по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України.
Суд першої інстанції, дійшовши висновку, що лише запобіжний захід у виді тримання під вартою може завадити спробам обвинуваченого ОСОБА_7 вчиняти дії щодо перешкоджання здійсненню правосуддя, 10 березня 2021 року постановив ухвалу про продовження ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 08.05.2021 року включно.
З таким рішення суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, зважаючи на наступне.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Так, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме - повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Як вважає колегія суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, яким спричинено смерть малолітньої дівчинки, за який передбачено покарання на строк до 8 років позбавлення волі, та у залишенні її у небезпечному становищі, а також матеріали, які характеризують його особу, котрі вказують на те, що вінне навчається, не працює, не має міцних соціальних зв'язків, та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачений під тягарем покарання, що йому загрожує, може переховуватись від суду, вчиняти тиск на недопитаних свідків, оскільки свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів не визнав та судом встановлено загальний порядок дослідження доказів, що зумовлює виклик та допит свідків, та зважаючи на те, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилаються в своїх апеляційних скаргах захисники, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, колегія суддів не встановила.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи апелянтів про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є безпідставними, оскільки суд прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 при винесенні обвинувального вироку, дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення. Зокрема, наявні в матеріалах кримінального провадження докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду з метою уникнути покарання за вчинене, незаконно впливати на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тобто заявлені у клопотанні прокурора та встановлені судом ризики є реальними, у зв'язку з цим суд дійшов обґрунтованого висновку, що більш м'які запобіжні заходи не здатні запобігти зазначеним ризикам.
Наведені в апеляційних скаргах дані про особу обвинуваченого, самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до нього іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Також слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати обставини вчинення кримінального правопорушення, перевіряти належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому доводи захисників в частині недоведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України - не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду.
Враховуючи наведене, підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, що є змістом апеляційних вимог, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2021 року, якоюОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 08 травня 2021 року включно, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_____________________ _____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3