ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 квітня 2021 року м. Київ № 640/9748/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доМіністра оборони України, Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
04 травня 2020 року ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , фактичне місце проживання (згідно позову): АДРЕСА_2 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Міністра оборони України (адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6) (надалі - відповідач-1 або Міністр оборони), Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код - 00034022) (у тексті - відповідач-2 або МО України або Міністерство) та Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) (нижче - відповідач-3 або ВЧ НОМЕР_1 ) у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України та Міністра оборони України щодо невиконання умов контракту з ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач відмічає, що будучи звільненим з військової служби у запас у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, 27.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 , до якої його було прикріплено на речове забезпечення, з відповідним листом про надання копії довідки про вартість речового майна, що належить позивачу до видачі та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Однак Військовою частиною НОМЕР_1 проігноровано вимоги вищевказаних нормативних актів та право ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно і листом від 06.04.2020 за № 1406 надано відповідь, у якій зазначено, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно проводиться лише військовослужбовцям, призваним з запасу за наявності на день звільнення не менше ніж 5 років календарної (загальної, сумарної) вислуги років.
09.04.2020 ОСОБА_1 повторно звернувся з листом до Військової частини НОМЕР_1 з заявою про надання йому копії довідки про вартість речового майна, що належить до видачі та виплату належної позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, зазначивши у листі, що контракт останнім укладено вперше, та вказавши, що позивач має право на отримання грошової компенсації.
Листом Військової частини НОМЕР_1 , датованим 21.04.2020 за № 1623, у виплаті грошової компенсації ОСОБА_1 відмовлено.
Крім того, позивач звернувся до Міністерства оборони України з листом щодо виконання ним обов'язків, передбачених умовами укладеного контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах офіцерського складу в частині виплати належної ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на момент виключення його зі списків особового складу.
За результатом розгляду цього листа Міністерство оборони України листом від 16.04.2020 за № 370/6/4/357 рекомендувало позивачу звернутись до суду.
Так ОСОБА_1 вважає відповідні дії Міністра оборони, Міністерства оборони України та посадових осіб ВЧ НОМЕР_1 протиправними.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.05.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/9748/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
Військовою частиною НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби у повному обсязі. Відповідач погодився, що ОСОБА_1 з 2016 року перебував на речовому забезпеченні у військові частині НОМЕР_1 та надав до речової служби ВМТЗ військової частина НОМЕР_1 копію витягу з наказу Міністра оборони України від 27.12.2019 № 732, в якому зазначено, що сума календарної вислуги позивача у Збройних Силах України становить 3 роки 5 місяців 13 днів. Враховуючи наведене, відповідач переконаний, що правові підстави для видачі довідки про вартість речового майна відсутні.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Міністра оборони України № 591 від 30.06.2016 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років.
Вказаним наказом ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, та відряджено до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду зі штатно-посадовою категорією «підполковник юстиції» та в порядку переатестації йому присвоєно військове звання «підполковник юстиції».
Наказом Генерального прокурора України № 278-вк від 14.07.2016 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України і призначено на посаду старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
Позивач зазначає, що контракт з Міністерством оборони ним було укладено вперше, до цього часу військову службу він не проходив.
Наказом виконуючого обов'язки військового прокурора об'єднаних сил № 143к від 20.02.2019 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової прокуратури об'єднаних сил та призначено на посаду прокурора другого відділу нагляду з організації процесуального керівництва та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведення оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об'єднаних сил.
Наказом Міністерства оборони України від 27.12.2019 № 732 ОСОБА_1 як офіцера Збройних Сил України відрядженого до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, звільнено з військової служби у запас відповідно до п. 18 розділу II Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Наказом виконуючого обов'язки військового прокурора об'єднаних сил № 171к від 25.02.2020 ОСОБА_1 з 27.02.2020 звільнено з займаної посади та виключено зі списків особового складу військової прокуратури об'єднаних сил, усіх видів забезпечення, у зв'язку з звільненням з військової служби відповідно до пп. «г» п. 2 ч. ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
09.04.2020 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України з заявою про виплату належної грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на момент виключення зі списків особового складу.
Листом від 16.04.2020 № 370/6/4/357 Міністерство оборони України повідомило ОСОБА_1 , що оскільки на момент звернення позивач був звільнений з військової служби і зв'язок зі Збройними Силами України втрачено, питання щодо виплати компенсації за неотримане речове майно може бути вирішено виключно у судовому порядку.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2020 № 1623 позивача повідомлено, що правові підстави необхідні для виникнення права на отримання компенсації вартості за неотримане речове майно визначені Інструкцією про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженою Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232. Згідно з роз'ясненням Центрального управління речового забезпечення Тилу Командування Сил логістики Збройних Сил України, абзац 13 п. 4 Розділу ІІІ вказаної інструкції стосується лише про відсутність утримань за предмети речового майна, строк носіння яких не закінчився, військовослужбовцям усіх категорій у разі їх дострокового звільнення, у зв'язку зі скороченням штатів за хворобою та інших форс-мажорних обставин. Виплата грошової компенсації за не отримане речове майно, або видача речового майна для зазначеної категорії військовослужбовців здійснюється відповідно до пункту 4 абзаців
Не погоджуючись з відмовою у складенні довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, позивач звернувся з позовом до адміністративного суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях , а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обовязки служби у військовому резерві, військовозобовязаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.
Законом, що визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) .
Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).
Згідно частини першої статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно п.п. 4, 5, 7 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що військовослужбовці, які звільнилися в запас, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Згідно із п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (аб. 3 п. 242 Положення №1153/2008).
Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України, Військова частина НОМЕР_4 є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу Міністерства оборони України і фінансується з Державного бюджету України.
Аналізуючи вищевказані правові норми, суд прийшов до висновку про те, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Відповідно до положень Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з пунктом 4 розділу III якої військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
При цьому, слід відмітити, що відповідно до абз.10 п.4 розділу ІІІ Інструкції, особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється під час звільнення в запас або у відставку військовослужбовців, які були прийняті на військову службу за контрактом із запасу, нараховується заборгованість за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, пропорційно часу, який минув з настання права на отримання речового майна, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі.
Водночас, відповідно до Інструкції грошова компенсація вартості речового майна надається військовослужбовцям за наявності календарної вислуги більше ніж 5 років, а згідно з ч. 1 ст. 91 Закону № 2011 порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
За висновком суду, Порядком № 178 така умова компенсації вартості за не отримане речове майно не передбачена, а отже відмова у видачі довідки за наведеної підстави є протиправною.
Суд відмічає, що у матеріалах справи відсутні відомості щодо здійснення Військовою частиною НОМЕР_1 розрахунку утримань за предмети речового майна на день виключення зі списків особового складу частини.
Обставини відсутності виплат речового майна сторонами не заперечуються.
Водночас, на підставі наведених нормативних положень ОСОБА_1 , маючи право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, звернувся з заявою про видачу довідки, однак Військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено у видачі відповідної довідки чим допущено протиправну бездіяльність щодо проведення розрахунку при звільненні та виплати позивачу у день виключення зі списків військової частини грошової компенсації за неотримане речове майно.
Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, враховуючи, що відповідачем не надано доказів виплати відповідної суми компенсації на час розгляду справи судом, суд вважає за необхідне зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати довідку про вартість речового майна, що належить ОСОБА_1 до видачі та на підставі зазначеної довідки нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України та Міністра оборони України щодо невиконання умов контракту з ОСОБА_1 суд зазначає таке.
Між Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України генерала армії України Полторака С.Т., та громадянином України (військовослужбовцем) ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу.
Згідно з умовами пункту 1 контракту громадянин України ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби і добровільно бере на себе зобов'язання, зокрема, знати і неухильно додержуватися прийнятих Україною норм міжнародного гумінатарного права; військової служби та соціального захисту.
Відповідно до пункту 2 контракту Міністерство оборони України зобов'язується відповідно до законодавства забезпечити належні умови для проходження військової служби громадянином України ОСОБА_1 :
додержання його особистих прав і свобод та прав членів його сім'ї, включаючи надання пільг, гарантій і компенсацій, установлених законами та іншими нормативно правовими актами України;
призначення його на військові посади відповідно до отриманої освіти та військово облікової спеціальності, присвоєння військових звань, просування по службі з урахуванням ділових і моральних якостей;
навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, в інших вищих навчальних закладах України, відповідних підрозділах з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації військовослужбовців, навчальних закладах іноземних держав, без відриву від служби;
охорону здоров'я його та членів його сім'ї, які мають право на отримання медичної допомоги у закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України;
встановлену тривалість службового часу, крім періоду військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби у добовому наряді;
вільне пересування територією України у вихідні, святкові та неробочі дні, крім періоду військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби у добовому наряді;
надання відпочинку за виконання службових обов'язків у вихідні, святкові і неробочі дні;
належне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби;
харчування за встановленими нормами військовослужбовців рядового складу, сержантського та старшинського складу, осіб офіцерського складу під час військових навчань, походів кораблів, бойових стрільб, бойового чергування, несення служби у добовому наряді;
виплату підйомної допомоги на нього та кожного члена його сім'ї, який переїжджає разом із ним на нове місце проходження військової служби;
виплату грошового забезпечення з урахуванням надбавок за вислугу років, знання та використання іноземної мови, відповідну кваліфікацію, спортивні і почесні звання та інших надбавок, доплат, винагород, премій;
жиле приміщення йому та членам його сім'ї або виплату грошової компенсації за піднайом (найом) ним житлового приміщення;
пенсійне забезпечення, виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;
інші соціальні виплати йому та членам його сім'ї, визначені законами та іншими нормативно правовими актами.
У позові зазначено, що діями Міністра оборони України та Міністерства оборони України щодо відмови на заяви позивача надати довідку про вартість речового майна порушено права позивача, що стало підставою для звернення до суду.
Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Необхідно зазначити, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Захист прав, свобод або законних інтересів, серед іншого, можливий шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень або визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Отже, обов'язковою умовою надання судового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
З урахуванням обставин цієї справи та відсутності пояснень щодо невиконання Міністром оборони України та Міністерством оборони України умов контракту про проходження військової служби, що підтверджуються належними та допустимими доказами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог статті 139 КАС України відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код - НОМЕР_3 ) надати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , фактичне місце проживання (згідно позову): АДРЕСА_2 ) довідку про вартість речового майна та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко