ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 квітня 2021 року м. Київ № 640/5013/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доПриватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича
провизнання протиправною та скасування постанови від 30.10.2020р.,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №63452587 від 30.10.2020 року.
Ухвалою суду від 26.02.2021р. відкрито провадження у справі в порядку визначеному статями 268-271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю постанови від 30.10.2020р. ВП №63452587, оскільки вона винесена з порушенням приписів статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", тому що виконавче провадження було відкрито не за місцем проживання, перебування позивача або знаходження його майна з порушенням правил територіальної діяльності, а отже підлягає скасуванню.
Відповідач відзив на позов до суду не надав, в судове засідання належним чином повідомлений, що підтверджується з наявної в матеріалах адміністративної справи довідкою про направлення документів засобами електронної пошти, не з'явився.
В судовому засіданні, 16.03.2021 року позивачем надано копії матеріалів виконавчого провадження, які отримані ним від відповідача на адвокатський запит. Суд також зазначає, що в наданих доказах наявна копія реєстру відправлень поштової кореспонденції від 30.10.2020 року. Однак даний реєстр не підтверджує факт того, що про оскаржувану постанову позивачу було відомо раніше, оскільки ні доказів отримання кореспонденції, ні доказів, що саме направлено позивачу не надано.
16.03.2021 року, суд, відповідно до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
30 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименком Романом Васильовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості у розмірі 65 924, 00 грн., щодо примусового виконання виконавчого напису №37515 виданого 08.09.2020р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем.
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегулювано Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України "Про виконавче провадження" від від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон № 1404), Законом України від 02.06.2016 №1403 "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон №1403).
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Преамбулою Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 статті 18 Закону №1404 визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом приписів пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону №1403 передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до статті 25 Закону №1403 виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Згідно частини 2 статті 24 Закону №1403 приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон України "Про виконавче провадження" і Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною 3 статті 25 Закону№1403 право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
При цьому, зі змісту частини 2 статті 24 Закону №1403 слідує, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Згідно частини 4 статті 24 Закону №1404 виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Частиною 5 статті 24 Закону №1404 визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини 1 статті 26 Закону №1404).
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина 3 статті 26 Закону №1404).
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина 5 статті 26 Закону №1404).
Згідно витягу з Єдиного реєстру приватних виконавців, приватний виконавець Клименко Роман Васильович здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.
Таким чином, відповідач має право здійснювати дії, пов'язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах м. Києва. Це можливо у випадку, якщо місце проживання або місцезнаходження боржника зареєстроване у м. Києві або ж майно боржника знаходиться у м. Києві.
У виконавчому написі нотаріуса від 08 вересня 2020 року №37515 зазначено, що місцем реєстрації ОСОБА_1 є наступна адреса: АДРЕСА_1 , а місцем проживання є адреса: АДРЕСА_2 .
У постанові про відкриття виконавчого провадження від 30.10.2020 року, адресою місцем проживання боржника (позивача), яка в силу п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону №1404, була зазначена у виконавчому написі є: АДРЕСА_2 , хоча у кредитному договорі зазначена інша адреса місця реєстрації і місця фактичного проживання, які є ідентичними: АДРЕСА_1 .
Загальні вимоги до виконавчого напису нотаріуса як виконавчого документа визначені у ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.
Відповідно до п. 4 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) виконавчий напис, серед іншого, має містити найменування та місце проживання (місцезнаходження) боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб).
Отже, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» пов'язує можливість прийняття виконавчого документа до виконання приватним виконавцем із місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або за місцезнаходженням її майна.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону та п. 4 глави 16 розділу II Порядку також передбачають зазначення у виконавчому написі саме місця проживання або перебування боржника - фізичної особи.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
А тому примусове виконання виконавчого напису нотаріуса №37515 від 08.09.2020 року може здійснюватися не лише за місцем реєстрації боржника.
Аналогічний висновок узгоджується із правовою позиціє Верховного Суду, що викладена в постанові від 09 грудня 2020 року у справі №460/3537/20.
Верховний Суд зазначає, що законодавець, визначаючи місце виконання рішення, вживає поняття «місце проживання» та «місце перебування», під якими розуміються відповідно адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, та житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
За висновком Верховного Суду, визначальне значення для визначення місця виконання рішення має саме місце проживання / перебування боржника - фізичної особи, а не місце його реєстрації, а також місцезнаходження майна боржника.
Також Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої правильне вирішення спору залежить від того, чи знаходиться адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, що вказана у виконавчому документі, в межах виконавчого округу приватного виконавця. Якщо адреса місця проживання/перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця, то відкриття виконавчого провадження, за умови дотримання приватним виконавцем інших вимог Закону України «Про виконавче провадження», є правомірним.
Якщо ж адреса місця проживання або місця перебування боржника (фізичної особи) або місцезнаходження майна боржника, вказана у виконавчому документі, знаходиться поза межами виконавчого округу приватного виконавця, приватний виконавець зобов'язаний повернути такий виконавчий документ.
Також Верховний Суд наголосив на тому, що на етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа у приватного виконавця відсутній обов'язок, а отже і будь-який механізм, спрямований на перевірку законності виконавчого документа та правильності визначення в ньому адреси місця проживання/перебування боржника. Відповідальність за вчинення виконавчого напису відповідно до вимог глави 16 розділу II Порядку несе нотаріус, як особа, яка вчиняє виконавчий напис. Перевірка ж майнового стану боржника, розшук боржника та/ або його майна здійснюється у вже відкритому виконавчому провадженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд додатково зазначає, що за правилами абз. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Зазначені норми права у своїй сукупності додатково вказують на те, що при визначенні місця проживання чи перебування боржника приватний виконавець першочергово керується відомостями, які зазначені у виконавчому документі. У разі повідомлення стороною про зміну власного місця проживання чи перебування, приватний виконавець при вчиненні подальших виконавчих дій використовує нові відомості.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про те, що приватний виконавець, перевіряючи наявність підстав для прийняття до виконання виконавчого напису приватного нотаріуса від 08 вересня 2020 року № 37515, правомірно керувався відомостями про місце проживання боржника - ОСОБА_1 , що зазначені у виконавчому документі.
Разом з тим, завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 6 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Визначальним для вирішення цього спору є те, що боржнику - фізичній особі положеннями ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» гарантовано здійснення виконавчого провадження саме за його місцем проживання або перебування.
Аналогічний висновок узгоджується із правовою позиціє Шостого апеляційного адміністративного суду, що викладена в постанові від 11 лютого 2021 року у справі №620/6242/20.
В судовому засіданні представник позивача повідомив, що ОСОБА_1 ніколи не проживав та не перебував за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач зазначає, що він зареєстрований і постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження своїх доводів позивач надав копію паспорта з якого судом вбачається, що з 13.03.2008 року позивач зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить відмітка виконавчого комітету Кашперівської сільської ради Тетіївського район Київської області.
Під час розгляду і вирішення цієї справи суд виходить з того, що рішення приватного виконавця про прийняття виконавчого документа до виконання, яке ґрунтується на зазначеній у ньому інформації, буде правомірним і відповідатиме вимогам ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» лише у тому випадку, якщо внесені до виконавчого документа відомості про місце проживання боржника є достовірними.
Разом з тим матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували проживання або перебування позивача за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова приватного виконавця міста Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження від 30.10.2020р. у виконавчому провадженні ВП 63452587, є протиправною та такою, що прийнята не у межах повноважень та не у спосіб визначений Конституцією України та ст.24 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору з Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича (02094, вул. Поправки Юрія 6, офіс 31, місто Київ) у розмірі 908,00 грн.
В частині стягнення з відповідача судових витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з частинами 1 - 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад, копіювання документів).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат на правову допомогу не надано будь - яких доказів, в тому числі доказів оплати таких послуг, розрахунку витрат, акту виконаних робіт.
З урахуванням цього, суд вважає, що документально витрати не підтвердженні, а тому клопотання про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн. задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження від 30.10.2020 року ВП №63452587.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) здійснені ним документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору з Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича (02094, вул. Юрія Поправки 6, офіс 31) у розмірі 908, 00 грн. (дев'ятсот вісім гривень, 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені положеннями ст. 255, ч. 1 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ст.ст. 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.В. Амельохін