ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 квітня 2021 року м. Київ № 640/2637/20
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства енергетики та вугільної промисловості
провизнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 03 січня 2020 року № 6-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
- зобов'язати Міністерства енергетики та вугільної промисловості України поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту ядерної енергетики та атомно - промислового комплексу з 04 січня 2020 року.
- стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 січня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає, що його звільнення із посади директора Департаменту ядерної енергетики та атомно - промислового комплексу Міністерства енергетики та вугільної промисловості відбулось із порушенням Закону України «Про державну службу» та Кодексу Законів про Працю, тому наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 03 січня 2020 року № 6-к є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2020 року відкрито провадження у справі № 640/2637/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому звертає увагу, що питання переводу працівника на іншу посаду є виключно компетенцією власника або уповноваженого ним органу. При цьому, переважне право працівника на залишення на роботі не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду. Трудове законодавство зобов'язує роботодавця враховувати переважне право працівника лише при скороченні однорідних посад.
При цьому, у відзиві зазначено, що у випадку здійснення зобов'язання, щодо поновлення на роботі позивача, суд може втрутитись в дискреційні повноваження відповідача та може вийти за межі завдань адміністративного судочинства. Вищий адміністративний суд України неодноразово наголошував, що принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а не втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Крім того, не пропонування позивачу, всіх вакантних посад у зв'язку із процедурою вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, що передбачена ст. 492 КЗпП України, не є рішенням про звільнення позивача, а відтак в рамках даних спірних правовідносинах оскаржувана бездіяльність уповноваженого органу не свідчить про порушення трудових прав позивача.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 04 вересня 2018 року № 402-к ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Департаменту ядерної енергетики та атомно - промислового комплексу з 05 вересня 2018 року як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.
Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 06 грудня 2018 року № 617-к Позивачу присвоєно 6 ранг державного службовця, про що зроблено запис в трудовій книжці.
12 листопада 2019 року Позивачу кадровою службою Міністерства енергетики та вугільної промисловості вручено попередження про припинення державної служби, підписане міністром енергетики та захисту довкілля, головою комісії з проведення реорганізації Міненерговугілля Олексієм Оржелем.
Згідно із попередження про припинення державної служби вбачається, що у зв'язку із реорганізацією Міністерства енергетики та вугільної промисловості шляхом приєднання до Міністерства енергетики та захисту довкілля України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» та введенням в дію 01 листопада 2019 року структури та штатного розпису апарату Міністерства енергетики та захисту довкілля України на 2019 рік відповідно до частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» по закінченню 60 календарних днів з моменту вручення цього попередження та на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців Вас буде звільнено та припинено державну службу.
Відповідно до п. 2 та п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано Міністерство енергетики та вугільної промисловості шляхом приєднання до Міністерства енергетики та захисту довкілля: установлено, Міністерство енергетики та захисту довкілля є правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства енергетики та вугільної промисловості.
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 03 січня 2020 року № 6-к Позивача було звільнено 03 січня 2020 року з посади директора Департаменту ядерної енергетики та атомно - промислового комплексу, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», міністерства та інші центральні органи влади є юридичними особами публічного права.
Положеннями частини першої статті 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є: 1). забезпечення нормативно-правового регулювання; 2). визначення пріоритетних напрямів розвитку; 3). інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики; 4). узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України; 4-1). забезпечення здійснення соціального діалогу на галузевому рівні; 5). здійснення інших завдань, визначених законами України.
Указом Президента України від 06.04.2011 № 382/2011 затверджено Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, відповідно до якого останнє є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України вказано, що Міненерговугілля України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному та нафтогазовому комплексах. Міненерговугілля України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державним службовцем є громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Суб'єктом призначення є державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
У статті 3 Закону врегульовано відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця, зокрема міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади.
Згідно із статтею 5 Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно статті 83 Закону Державна служба припиняється:
у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);
у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);
за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);
за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87 1 цього Закону);
у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);
у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);
у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;
у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";
з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88 1 цього Закону).
Відповідно до статті 87 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону.
При цьому суд звертає увагу на той факт, що 19.09.2019 було прийнято Закон України № 117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади».
Положеннями вказаного Закону з поміж іншого та з метою припинення у подальшому зловживання державними службовцями службовим становищем, уникнення відповідальності за бездіяльність та неналежне виконання свої посадових обов'язків, а також з метою спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення, прийняті відповідні зміни і уточнення.
Вказаним Законом внесено низку суттєвих змін до Законів України «Про державну службу», «Про Кабінет Міністрів України» та «Про центральні органи виконавчої влади».
Зміни зокрема, стосуються обмеження дії законодавства про працю на державну службу, спрощення порядку прийняття на державну службу та звільнення з неї, підвищення відповідальності державних службовців за досягнення результатів своєї діяльності, тощо.
Так, за старою редакцією Закону (станом на 01.01.2019) згідно пункту першого частини 1 статті 87 передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
При цьому частиною 3 цієї статті Закону (у редакції до набрання чинності Закону № 117-ІХ) визначалось, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Наразі згідно Закону від 19.09.2019 № 117-ІХ частину третю було виключено, що в свою чергу врегулювало відносини щодо звільнень державних службовців Законом України «Про державну службу».
Також, частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 Господарського кодексу України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Отже, з урахуванням наведених змін до законодавства про державну службу та прийняття Закону від 19.09.2019 № 117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» розширено повноваження суб'єкта призначення щодо звільнення державних службовців, при цьому обмежено дію законодавства про працю, а відповідні правовідносини врегульовано нормами Закону, що виключає необхідність дотримання норм на порушення яких вказував позивач.
Врегулювання трудових відносин між державним службовцем та державним органом виключно нормами Закону є чинна редакція Закону у частині 3 статті 87 вказано, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Отже, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наразі врегульована положеннями Закону.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від № 829 вирішено реорганізувати Міністерство енергетики та вугільної промисловості шляхом приєднання до Міністерства енергетики та захисту довкілля України.
Як зазначалось судом вище, ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту ядерної енергетики та атомно-промислового комплексуу зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу на підставі заяви Позивача від 02.01.2020 про звільнення із скороченням терміну попередження, у якій останній визначив дату свого звільнення 03.01.2020.
Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Суд зауважує, що Міністерством енергетики та вугільної промисловості України листом від 20.09.2019 № 01/19-8983 повідомлено Первинну профспілкову організацію Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про заходи щодо реорганізації Міністерства.
Таким чином позиція Позивача спростовується наявними матеріалами справи.
Відтак, законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в цьому випадку відсутні, на підставі викладеного вище.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Аналіз матеріалів справи підтверджує, що відповідач при прийнятті спірного наказу, діяв згідно приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірно, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, суд приходить до висновку про доведеність відповідачем правомірності прийнятого наказу та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Міністерства енергетики та вугільної промисловості (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 30, ЄДРПОУ 37471933) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.А. Качур