ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 квітня 2021 року м. Київ № 640/24512/19
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що викладено в листі від 04.10.2019 року № 220490/03 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу наступні періоди роботи з 22.08.1992 року по 14.10.1997 року на Шахті «Трудовская» Виробничого об'єднання «Донецкуголь»; з 27.10.1997 року по 04.09.1998 року на Шахті «ПІВДЕННОДОНБАСЬКА №3» ДХК «ДОНВУГІЛЛЯ»; з 06.10.1998 року по 31.12.1998 року на ДВАТ «Шахта Трудівська»;
- призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.08.2019 року, тобто після дня досягнення позивачем 50-річного віку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1. Звернувшись до відповідача з заявою та необхідними документам для призначенням пенсії, позивач отримав повідомлення ГУ ПФУ в м. Києві від 04.10.2019 року № 220490/03, у якому зазначено, що згідно наданих документів загальний страховий стаж позивача складає 21 рік 11 місяців 22 днів, стаж за списком № 1 - 4 роки. Водночас, всупереч положенням законодавства, відповідачем вказано, що на даний час підстав для призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 1 немає, оскільки, на думку позивача, не прийнято до уваги надані документи, виходячи з того, що вони видані підприємством, яке розміщується на тимчасово окупованій території Донецької області.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.12.2019 року відкрито провадження у справі № 640/24512/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13.01.2020 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначає, що підстав для призначення пенсії відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» немає. Зокрема, на думку відповідача, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників, у яких має бути зазначено: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професію або посаду; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування Списків або їхні номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видано таку довідку, що передбачено п. 20 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637 (зі змінами внесеними Постановою від 05.07.2006 року №920). Крім довідки додається копія (копії) наказу (наказів) підприємства про результати атестації робочих місць з додатком, у якому зазначено перелік робочих місць та їхнє право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 чи № 2. З наданих документів позивача неможливо встановити шкідливі умови праці, так як не надано виписки з наказу про проведення атестації робочих місць, перелік професій і посад, робочі місця яких атестовані.
29.01.2020 року позивачем до суду надано відповідь на відзив відповідача, зі змісту якої вбачається, що позивач стверджує про надання відповідачу всіх необхідних документів для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, але останній жодної оцінки документам не надав та безпідставно не врахував їх при розгляді заяви про призначення пенсії. Позивач також звертає увагу суду, що відповідачем не наданий розрахунок страхового стажу позивача, у свою чергу, будь-яких заперечень відносно розрахунків позивача не наведено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 04.10.2019 року № 220490/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з тим, що у позивача відсутній необхідний пільгового стаж, що передбачений ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також проінформувало позивача, що згідно наданих документів, а саме довідок про підтвердження наявного трудового стажу, пільговий стаж зараховано по 21.08.1992 року; для зарахування періодів роботи після 21.08.1992 року необхідний певний список документів погоджений з державною експертизою умов праці, а саме виписка з наказу про проведення атестації робочих місць, перелік професій і посад, робочі місця яких атестовані; також до пільгового стажу враховано період роботи з 01.01.1999 року по 23.01.2001 року згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу. Отже, згідно розрахунку, страховий стаж становить 21 рік 11 місяців 22 дні, стаж за списком № 1 - 4 роки.
Вважаючи відмову відповідача в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 безпідставною та такою, що порушує його права на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі також - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закону № 1058-ІV).
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулюються принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.
Згідно з приписами ст. 1 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 2 статі 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг закріплено ст. 8 Закону № 1058-ІV, зокрема, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:
- громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
- особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 1058-ІV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.
Відповідно до частини 2 статті 21 Закону № 1058-ІV на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Система персоніфікованого обліку була введена в дію 01.01.2004 року на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 року № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» згідно постанов Кабінету Міністрів України №1854 від 12.12.2002 року та № 303 від 12.03.2003 року.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування визначено положеннями ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Відтак, на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, яка містить відомості про саму застраховану особу (в тому числі реєстраційний номер облікової картки платника податків), страхувальника, страховий стаж застрахованої особи та інші відомості, які дозволяють встановити страховий стаж для призначення пенсії.
У відповідності до пунктів 4, 5 частини першої статті 16 цього ж Закону застрахована особа має право: отримувати безоплатно відомості, внесені до її персональної облікової картки з системи персоніфікованого обліку та Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; звертатися із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частинами першою та другою ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 1 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга).
Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року № 10-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 року за №785/25562 (надалі - Положення №10-1), відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 2 Розділу XV Прикінцевих Положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до п. а ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи в тому числі працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Пунктами 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. На пільгових умовах пенсія за віком призначається в тому числі працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, абзацом 3 п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено, що за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 01.04.2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім тринадцятим цього пункту, страхового стажу з 01.04.2019 року по 31.03.2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків.
Згідно до підрозділу 1 розділу 1 Списку № 1 «Виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461, працівників зайнятих повний робочий день на підземних роботах включено до зазначеного Списку № 1.
Згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 20 вищевказаного Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Порядком застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 року за № 1451/11731 (далі - Порядок № 338) встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що були чинними на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року (пункт 3 Порядку № 338).
Згідно з п. 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
Згідно п. 23 та 24 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідку на підставі документів.
Крім того, суд зауважує, що Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, в редакції наказу Міністерства соціальної політики №720/1642/5 від 06.10.2014 року (далі Інструкція) згідно пункту 1.1 також зазначається, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Так, відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Вимогами пункту 2.4 Інструкції № 58 визначено, що записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У той же час, здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в Постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Окрім того, суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про прийняття на роботу та звільнення з роботи.
Суд вважає, що записи, наявні в трудовій книжці позивача, в силу приписів чинного законодавства є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що наявність у позивача записів у трудовій книжці є достатнім підтвердженням того, що він працював на відповідній посаді у зазначені періоди часу та має відповідний трудовий стаж, який надає йому право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Су3д також звертає увагу, що відповідно до п. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до п.4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач як орган Пенсійного фонду України має право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Судом встановлено, що позивачем на підтвердження наявності необхідного страхового стажу надано наступні документи:
1. Довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 13.10.2014 року № 188, що видана Відокремленим підрозділом «ШАХТА ТРУДІВСЬКА» ДП «ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ».
2. Довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 13.10.2014 року № 189, що видана Відокремленим підрозділом «ШАХТА ТРУДІВСЬКА» ДП «ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ».
3. Виписку з наказу Шахта «Трудовская» ПО «Донецкуголь» від 06.02.1995 року №70.
4. Виписку з наказу ДВАТ «Шахта Трудівська» від 09.02.2000 року №140.
5. Довідку від 13.10.2014 року №189, що видана Відокремленим підрозділом «ШАХТА ТРУДІВСЬКА» ДП «ДОНЕЦЬКА ВУГІЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ» про реорганізацію підприємства.
6. Довідку, що уточнює особливий характер праці або умов праці, які необхідно для призначення пільгової пенсії №322 від 27.11.2019 року, яка видана ДП «Шахта ім. М.С. Сургая».
7. Наказ № 2156к від 27.12.1996 року та Переліком виробництв, робот, професій та показників, що надають право на пільгове пенсійне забезпечення по списку 1 (додаток до наказу № 2156к) виданих Шахтою «ПІВДЕННОДОНБАСЬКА №3» ВО «Донецьквугілля».
8. Довідку про реорганізацію Шахти «ПІВДЕННОДОНБАСЬКА №3» ВО «Донецьквугілля»
Копії вищезазначених документів наявні в матеріалах справи, наданих суду.
Суд зважає, що позивачем наведено Розрахунок страхового стажу станом на 15.08.2019 року, відповідно до якого загальний страховий стаж позивача складає 26 років 5 місяців 6 днів, та Розрахунок страхового стажу за Списком №1 - 10 років 9 місяців.
У свою чергу, на думку відповідача, страховий стаж позивача становить 21 рік 11 місяців 22 дні, а стаж за Списком №1 - 4 роки. При цьому, відповідного розрахунку відповідачем не надано. Як зазначалося раніше, відповідачем пільговий стаж зараховано по 21.08.1992 року, також до пільгового стажу враховано період роботи з 01.01.1999 року по 23.01.2001 року згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не зрахувано періодів роботи після 21.08.1992 року, оскільки необхідний певний список документів погоджений з державною експертизою умов праці, а саме виписка з наказу про проведення атестації робочих місць, перелік професій і посад, робочі місця яких атестовані. Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем не надано оцінки вказаним вище документам, не надано також пояснень з яких підстав надані документи не було враховано при розгляді заяви позивача про призначення пенсії.
Суд вважає за необхідне зазначити окремо щодо надання документів на підтвердження страхового стажу підприємствами, яке розміщується на тимчасово окупованій території.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Конституції України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Суд підтримує правову позицію, викладену Верховним Судом у Постанові від 22.10.2018 року № 235/2357/17 щодо того, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996 року, § 45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016 року). «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Крім того, ЄСПЛ у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набуло статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Конституційний Суд України у Рішенні від 17.03.2005 року № 1-рп/2005 зауважив, що згідно з Конституцією України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян, зокрема їх прав на соціальний захист і достатній життєвий рівень (ст. 46, 48), тощо. Це зобов'язує державу відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян» (абз. 3 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини).
У рішенні від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України вказав, що «в Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави.
Право громадян на пенсійне забезпечення гарантовано ст.46 Конституцією України. За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011. Держава Україна як учасниця Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року визнає право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування, і може встановлювати тільки такі обмеження цього права, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це сумісно з природою зазначеного права, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
Крім того, Суд зауважує, що Конституційний Суд України у Рішенні від 05.06.2019 року у справа № 3-391/2018(6048/18) зазначив, що неодмінним елементом принципу верховенства права є юридична визначеність, яка вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.
Юридичною визначеністю обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки.
Втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни юридичного регулювання у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства (№ 1)» (The Sunday Times v. the United Kingdom (no. 1) від 26.04.1979 року зазначив, що норма не може розглядатися як «право», якщо її не сформульовано достатньо чітко, що дає змогу громадянинові регулювати свою поведінку (§ 49).
Згідно з критерієм якості приписи права мають бути доступними для заінтересованої особи, яка могла б передбачати наслідки їх застосування щодо себе, та не суперечити принципові верховенства права (§ 27 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France) від 24.04.1990 року, § 23 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фельдман проти України (№ 2)» (Feldman v. Ukraine (no. 2) від 12.01.2012 року).
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини принцип юридичної визначеності є одним з основних складових верховенства права (§ 61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) від 28.10.1999 року).
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді «Верховенство права», схваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що принцип юридичної визначеності як елемент верховенства права є істотно важливим для довіри до судової системи та верховенства права; він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ; для того, щоб досягти цієї довіри, держава має зробити текст закону легкодоступним; вона також зобов'язана дотримуватися законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю (пункти 41, 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватися взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «легітимні очікування») (пункт 48).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший); проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за потрібне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (абзац другий).
За позицією Європейського суду з прав людини Конвенцією захищається не лише право власності на наявне майно (право власності sensu stricto), а й легітимні очікування щодо набуття певного майна чи майнового права. Так, Європейський суд з прав людини наголосив, що майном може бути як наявне майно, так і, зокрема, право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що має принаймні легітимні очікування щодо ефективного здійснення права власності (§ 83 Рішення у справі «Князь Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adams of Lichtenstein II v. Germany) від 12.07.2001 року). Європейський суд з прав людини наголошував на різниці між звичайним очікуванням, яким би зрозумілим воно не було, і легітимним очікуванням, яке повинно бути більш конкретним і базуватися на положеннях законодавства чи усталеній національній судовій практиці (§ 112 Рішення щодо прийнятності заяв у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» (Von Maltzan and Others v. Germany) від 2 березня 2005 року).
Право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів.
Суд також зауважує, що Конституційний Суд України у Рішенні від 05.06.2019 року у справа № 3-391/2018(6048/18) наголосив, що держава зобов'язана не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень конституційних прав, а й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожною особою, яка перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади повинні запроваджувати таке юридичне регулювання, що має відповідати конституційним нормам і принципам, та створювати механізми для ефективного захисту конституційних прав і свобод.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що викладено в листі від 04.10.2019 року № 220490/03 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Суд зауважує, що у будь-якому випадку суб'єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до пункту 1.6. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Відтак, враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу наступні періоди роботи з 22.08.1992 року по 14.10.1997 року на Шахті «Трудовская» Виробничого об'єднання «Донецкуголь»; з 27.10.1997 року по 04.09.1998 року на Шахті «ПІВДЕННОДОНБАСЬКА №3» ДХК «ДОНВУГІЛЛЯ»; з 06.10.1998 року по 31.12.1998 року на ДВАТ «Шахта Трудівська» та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.08.2019 року, після дня досягнення 50-річного віку позивачем.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись положеннями статей 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, ст. ст. 241-246, 250, 251, 255 суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії- задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що викладено в листі від 04.10.2019 року № 220490/03 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу наступні періоди роботи з 22.08.1992 року по 14.10.1997 року на Шахті «Трудовская» Виробничого об'єднання «Донецкуголь»; з 27.10.1997 року по 04.09.1998 року на Шахті «ПІВДЕННОДОНБАСЬКА №3» ДХК «ДОНВУГІЛЛЯ»; з 06.10.1998 року по 31.12.1998 року на ДВАТ «Шахта Трудівська».
4. Зобов'язати призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.08.2019 року.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 305, 20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст. ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.А. Качур