ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
05 квітня 2021 року м. Київ № 640/17173/19
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
до Головного управління ДПС у м. Києві
треті особи Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві
Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Укргазбанк»
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Укргазбанк» в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві, яка полягає в невчиненні дій для повернення переплат з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 96 674,12 грн. на підставі заяв ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» від 15.02.2019 року вих.№ 02-01/37-141, від 02.04.2019 року вих. № 02-01/37-146;
- зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві підготувати висновок/подання про повернення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» надміру сплаченого податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 96 674, 12 грн. та направити його до відповідного територіального органу Державної казначейської служби України для виконання шляхом повернення коштів в порядку встановленому чинним законодавством України.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що ним було направлено до відповідача заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток, проте відповідач відмовив у задоволенні таких заяв. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки посилання відповідача на те, що переплата по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 96 674,12 грн. виникла до 01.01.2015 року, а повернення надміру сплачених сум з податку на прибуток за напрямом перерахування коштів, що перевищує строки (1095 днів), визначені ст. 102 Податкового кодексу України, не є можливим, є такими, що не відповідають положенням законодавства. На думку позивача, у зв'язку з тим, що введено мораторій ухвалою суду від 01.08.2014 року зупинився перебіг строку давності для стягнення ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» переплат із податку на прибуток приватних підприємств, а отже, позивачем не порушено строки для подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.08.2019 року відкрито провадження у справі № 640/17173/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
26.09.2019 року представником Головного управління ДПС у м. Києві до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначає, що механізм повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань врегульовано статтею 43 Податкового кодексу України, при цьому повернення надміру сплачених сум з податку на прибуток за напрямом перерахування коштів, що перевішує строки, визначені ст. 102 Податкового кодексу України неможливим, оскільки обов'язковою умовою для повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків відповідної заяви протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Податковим законодавством не передбачається такої підстави для продовження граничних строків для подання заяви про повернення надміру сплачених сум як мораторій, зокрема, на задоволення вимог кредиторів.
17.10.2019 року позивачем до суду подано відповідь на відзив. Позивач заперечує проти позиції відповідача про недоречність застосування положень про дію мораторію і зупинення перебігу строку позовної давності для стягнення переплат.
05.12.2019 року відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив позивача. Відповідач вказав, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не включає заборону платника податків подавати заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, оскільки це виключне право платника податків. Проте позивачем порушено встановлений строк реалізації вказаного права.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.08.2014 року порушено провадження у справі № 10/15007/14 про банкрутство ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою господарського суду міста Києва від 12.12.2018 року у справі №910/15007/14 ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» визнано банкрутом та відкрито його ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.
Ліквідатор ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» Демчан О.І. звернувся до ГУ ДФС у м. Києві листом від 02.01.2019 року № 02-01/37-141 стосовно надання інформації про товариство.
ГУ ДФС у м. Києві листом від 05.02.2019 року вих. № 20335/Д/26-15-08-01-15 повідомило ліквідатора ТОВ «МЦТ» про те, що відповідно до ІТС «Податковий блок» в інтегрованих картках платника обліковується переплата, крім іншого, по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 96 674,12грн.
З метою повернення переплати та включення вказаних коштів до ліквідаційної маси банкрута для подальшого погашення кредиторських вимог сума яких становить більше 365 млн. грн., ліквідатор ТОВ «МЦТ» звернувся до ГУ ДФС у м. Києві із заявою вих. № 02-01/37-141 від 15.02.2019 року про повернення переплат за податками і зборами.
ГУ ДФС у м. Києві листом від 07.03.2019 року вих. № 30070/Д/26-15-12-01-18 повідомило ліквідатора ТОВ «МЦТ» про те, що переплата по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 96 674,12 грн. виникла до 01.01.2015 року З посиланням на ст.102 ПК України (перевищення строків для повернення податків) відповідачем зазначається, що лист арбітражного керуючого Демчана О.І. в частині повернення переплати із податку на прибуток залишається без розгляду.
Ліквідатор ТОВ «МЦТ» звернувся до ГУ ДФС у м. Києві із заявою від 02.04.2019 року №02-01/37-146 про повернення переплат за податками і зборами, де зазначив, що перебіг строку позовної давності для повернення переплати із податку на прибуток зупинився із 01.08.2014 року (дата введення мораторію одним із наслідком якого є зупинення строків позовної давності), тому існують усі підстави для повернення указаних переплат.
Листом від 17.04.2019 року № 52582/Д/26-15-12-01 -18 ГУ ДФС у м. Києві повідомило ліквідатора, що повернення надміру сплачених сум з податку на прибуток за напрямом перерахування коштів, що перевищує строки визначені ст. 102 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є можливим та залишено заяву ліквідатора без розгляду.
Вважаючи відмови відповідача щодо повернення переплат з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 96 674,12 грн. на підставі заяв ТОВ «Міжнародний центр торгівлі» від 15.02.2019 року вих. № 02-01/37-141, від 02.04.2019 року вих. № 02-01/37-146 протиправними, позивач звернуся до суду з даним адміністративним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з пунктом 87.1 статті 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Згідно з підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Таким чином, з контексту наведеного визначення слідує, що якщо до бюджету зараховано за певний період більше ніж узгоджено сум податку, то таке перевищення слід вважати надмірною сплатою грошових зобов'язань.
У силу підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право на повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені статтею 43 Податкового кодексу України.
Так, згідно з пунктами 43.1, 43.2 статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
У відповідності до пунктів 43.3, 43.4 статті 43 Податкового кодексу України встановлено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми. Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
У силу вимог пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Відповідно до пункту 43.6 статті 43 Податкового кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
Взаємовідносини територіальних органів Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС) з місцевими фінансовими органами та територіальними органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені за платежами, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФС, з метою належного виконання положень статей 43, 102 Податкового кодексу України, частини другої статті 45 та частини другої статті 78 Бюджетного кодексу України регламентував Порядок взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесi повернення платникам податків помилково та/або надмiру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 15.12.2015 року №1146 (далі по тексту - Порядок, чинний на момент виникнення спірних правовідносин).
Разом з тим, за змістом пунктів 10, 11 Порядку висновки реєструються органами Казначейства в Журналі обліку висновків, який ведеться в електронному вигляді, за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку.
На підставі отриманих висновків відповідний орган Казначейства здійснює повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені у визначеному законодавством порядку.
Відповідно до частини першої статті 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішеннями, прийнятими державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.
Згідно з частиною другою статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що умовами повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань є відсутність у платника податків податкового боргу воля самого платника податків, яка виражається у подачі до відповідного контролюючого органу заяви про таке повернення протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно даних, наданих сторонами, у ТОВ Міжнародний центр торгівлі» обліковується переплата з податку на прибуток у сумі 96 674, 12 грн. Зазначена сума переплати складається з:
- частини податку на прибуток приватних підприємств у сумі 57 372, 33 грн., що виникла за рахунок сплаченого податку платником самостійно до 2013 року;
- авансових внесків з податку на прибуток у сумі 39 301, 79 грн., яка виникла за рахунок зменшення по декларації за 2013 рік № 9090906835 від 28.02.2014 року і сплачених авансових внесків платником в 2014 році.
Відтак, датою виникнення права позивача на повернення переплати є 28.02.2014 року.
Позивач вперше звернувся до відповідача з заявою про повернення надміру сплачених коштів 15.02.2019 року. Проте, посилаючись на порушення строків звернення, встановлених Податковим кодексом України, відповідач відмовив у повернення надміру сплачених сум грошових зобов'язань.
У контексті встановленого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 102.6 ст. 102 Податкового кодексу України граничні строки для подання податкової декларації, скарги про перегляд рішень контролюючого органу, заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань підлягають продовженню керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу за письмовою заявою платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:
102.6.1. перебував за межами України;
102.6.2. перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;
102.6.3. перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;
102.6.4. мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально;
102.6.5. був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.
За приписами п. 102.7. ст. 102 Податкового кодексу України дія пункту 102.6 цієї статті поширюється на:
102.7.1. платників податків - фізичних осіб;
102.7.2. посадових осіб юридичної особи у разі, якщо протягом зазначених граничних строків така юридична особа не мала інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства України нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову звітність.
Порядок застосування пунктів 102.6-102.7 цієї статті встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відтак, суд вважає огранованими доводи відповідача щодо того, що з вищевказаних норм не вбачається такої підстави для продовження граничних строків для подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань як мораторій, зокрема на задоволення вимог кредиторів.
Щодо доводів позивача про зупинення строків позовної давності у зв'язку з встановленням мораторію, зокрема на задоволення вимог кредиторів суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
- забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;
- забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;
- не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;
- зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;
- не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів у разі одночасного задоволення вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном керуючим санацією згідно з планом санації або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому цим Законом.
Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор).
Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.
Під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п'ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.
Дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство.
Таким чином, урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не включає заборону платника податків подавати заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань.
Суд зауважує, що зупинення перебігу позовної давності є припиненням (завмиранням) перебігу строку позовної давності на час існування певних обставин, що роблять неможливим для особи реалізувати своє матеріальне право на захист в суді. Відповідно, відновлення перебігу позовної давності (без зарахування строку на час таких обставин) пов'язується із закінченням (скасуванням або припиненням) обставин, що стали причиною такого зупинення.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України однією з підстав зупинення перебігу позовної давності є відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом.
Мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акту.
Мета мораторію в законодавстві про банкрутство розглядається в контексті завдань такого законодавства, а саме у збереженні майна боржника від майнових вимог кредиторів, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.
Крім того, суд вважає доцільним зауважити, що у справі №10/5026/995/2012 про оскарження результатів аукціону, касаційний суд зазначив, що наведене в пункті 2 частини першої статті 263 ЦК України правило щодо зупинення позовної давності не поширюється на вимоги та правовідносини, що не пов'язані з грошовими вимогами кредиторів у справі про банкрутство, а тому закріплене в частині третій статті 19 Закону про банкрутство правило щодо зупинення позовної давності не може застосовуватися як передбачена законом підстава у межах загального правила щодо зупинення позовної давності відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України, а саме до всіх інших правовідносин та спорів, що виникають у справі про банкрутство і не пов'язані зі спором про грошові вимоги кредиторів.
Відтак, з урахуванням наведеного висновку Верховний Суд відступив від протилежної, раніше викладеної правової позиції, викладеної в постановах від 26.04.2018 року у справі № 38/5005/5752/2012 та від 22.08.2018 року у справі № 04/01/5026/1089/2011.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати, що мораторій на задоволення вимог кредиторів, яким зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію, позбавляє права платника податку звертатися у межах встановленого законом строку з заявою про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань, а також не є підставою для зупинення строку звернення з відповідною заявою до відповідача та не є підставою для продовження граничних строків для подання такої заяви у розумінні приписів податкового законодавства України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, враховуючи, встановлені судом обставини, а також доведення правомірності дій відповідачем, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний центр торгівлі» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 43141267), треті особи - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А, ЄДРПОУ 37993783), Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Укргазбанк» (03087, м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, ЄДРПО 23697280) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому ст. ст. 293-297 КАС України. Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.А. Качур