09 квітня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/49/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди,
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення на користь військової частини НОМЕР_1 суми у розмірі 22527,99 грн у якості відшкодування майнової шкоди.
В обґрунтування позову зазначено, що службовим розслідуванням, проведеним у військовій частині НОМЕР_1 , встановлено нестачу комплектуючих автомобіля танкової роти танкового батальйону, інструменту та обладнання на загальну суму 22527,99 грн, командиром якої був лейтенант ОСОБА_1 , який у 2019 році був переведений з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_2 , з якої згідно з наказом від 02 жовтня 2019 року №179 звільнений з військової служби у запас за обвинувальним вироком суду. Вказано, що відповідачу у грудні 2020 року направлявся лист (претензія) щодо добровільного відшкодування завданої шкоди, проте станом на день звернення до суду жодної відповіді від ОСОБА_1 позивач не отримував. За таких обставин позивач, посилаючись на норми Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», вважає, що він має право на відшкодування завданої відповідачем матеріальної шкоди на суму 22527,99 коп.
Ухвалою суду від 25 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше; встановлено строк для подання заяв по суті справи.
З матеріалів справи вбачається, що на адресу відповідача, яка зазначена у позовній заяві та відома суду на підставі листа Управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області від 16 січня 2021 року №7301.2-278/73.3-21, а саме: АДРЕСА_1 , було відправлено ухвалу від 25 січня 2021 року.
Вказану ухвалу відповідач отримав 08 лютого 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.
Однак відповідач не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи в судовому засіданні за їх участю, суд вважає за можливе розглянути дану справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 14 березня 2016 року по 19 січня 2018 року.
Наказом від 19 січня 2018 року №15 відповідач був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 смт Гончарівське Чернігівської області.
Наказом військової частини НОМЕР_2 від 02 жовтня 2019 року №179 відповідач звільнений з військової служби у запас на підставі статті 25 частини 5 пункту 2 підпункту «е» (у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Крім цього, ОСОБА_1 направлено для зарахування на військовий облік до Чернівецького МВК м. Чернівці та утримано грошову компенсацію за отримане речове майно у розмірі 16997,12 грн.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу від 03 вересня 2020 року №1528 у військовій частині НОМЕР_1 проводилось службове розслідування за фактом нестачі майна по автомобільній службі на суму 138405,25 грн, виявлену під час проведення інвентаризації озброєння та військового майна, призначену наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16 липня 2020 року №1207.
В ході проведення службового розслідування встановлено, що автомобіль ЗІЛ-131 МТО-АТ-М1 №4445Н5 шасі № НОМЕР_3 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28 серпня 2016 року №48/1 (по технічній частині) та акту технічного стану №298/67 від 22 серпня 2016 року прийняв сержант матеріального забезпечення 2 танкової роти 1 танкового батальйону сержант ОСОБА_2 . Таким чином, встановлено, що автомобіль належить 1 танковому батальйону, 2 танкової роти. Під час переводу до іншої частини сержант ОСОБА_2 автомобіль нікому не передавав. Автомобіль після цього знаходився в сховищі 1 батальйону. Командиром 2 танкової роти на той час був ст. л-т ОСОБА_1 . Сума нестачі комплектуючих автомобіля ЗІЛ-131 МТО-АТ-М1 №4445Н5 шасі № НОМЕР_3 на суму 15939,05 грн та інструменту, обладнання на суму 6588,94 грн. Загальна сума нестачі згідно довідок-розрахунків складає 22527,99 грн.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20 жовтня 2020 року №726 «Про результати службового розслідування» зобов'язано начальника автомобільної служби військової частини НОМЕР_1 та помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальника юридичної групи згідно пункту 2 статті 5 розділу ІІ Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, заподіяну державі» від 03 жовтня 2019 року №160-ІХ для притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності у зв'язку зі звільненням старшого лейтенанта ОСОБА_1 командира 2 роти військової частини НОМЕР_2 організувати претензійно-правову роботу по відшкодуванню збитків у розмірі завданої шкоди 22527,99 грн.
30 листопада 2020 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 з листом, в якому просив повідомити останнє відоме місце проживання (реєстрації) старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Листом від 11 грудня 2020 року військова частина НОМЕР_2 повідомила позивачу відоме місце реєстрації відповідача за адресою: АДРЕСА_1 .
14 грудня 2020 року позивач направив на адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ) листа з проханням відшкодувати у добровільному порядку нестачу комплектуючих автомобіля танкової роти танкового батальйону та інструменту, обладнання на загальну суму 22527,99 грн у відповідності до Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та про результати розгляду листа інформувати командування військової частини НОМЕР_1 .
Однак станом на день подання до суду цієї позовної заяви позивач не отримував відповіді від ОСОБА_1 на свій лист від 14 грудня 2020 року.
За наведених обставин Військова частина НОМЕР_1 звернулась до адміністративного суду з даним позовом.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення закону та робить висновки по суті спору.
Відповідно до частини другої статті 65 Конституції України громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року №548-XІV (далі - Статут).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 11 Статуту передбачається необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців, зокрема, обов'язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Відповідно до статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Командир роти (корабля 4 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність роти (корабля), за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу роти (корабля), за підтримання внутрішнього порядку і додержання заходів пожежної безпеки в роті (на кораблі), за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти (корабля), за успішне виконання ротою (кораблем) бойових завдань, за ведення ротного (корабельного) господарства. Командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля) (статті 111 Статуту).
Відповідно до статті 112 Статуту командир роти (корабля 4 рангу) зобов'язаний, зокрема, організовувати своєчасне одержання, правильну експлуатацію, збереження, технічне обслуговування і ремонт озброєння, техніки, казарменого інвентарю, речового, технічного та іншого майна роти (корабля), перевіряти не менше ніж один раз на місяць їх наявність, стан та облік (командирові корабля - не менше ніж один раз на місяць робити огляд корабля, його озброєння, боєприпасів, технічних засобів і здійснювати щоденний обхід корабля); результати огляду озброєння, боєприпасів та техніки записувати до книги огляду (перевірки) озброєння, техніки та боєприпасів; один раз на місяць звіряти дані ротного (корабельного) обліку особового складу, а також матеріальних засобів з обліковими даними військової частини.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 року №1075-XIV (далі - Закон №1075-XIV).
Статтею 1 Закону №1075-XIV визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Згідно зі статтею 3 №1075-XIV військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 7 Закону №1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначалися Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року №160-IX (далі - Закон №160-IX).
Відповідно до частин першої-другої статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.
Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону №160-IX переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Статтею 4 Закону №160-IX передбачено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Відповідно до частин другої-шостої статті 8 Закону №160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом. Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань. За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб'єктами оціночної діяльності.
Положеннями частини сьомої статті 8 Закону №160-IX передбачено, що якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.
Згідно зі статтею 12 Закону №160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Отже, для вирішення питання про відшкодування завданої шкоди у судовому порядку необхідним є факт відмови винної особи від її добровільного відшкодування.
Як вбачається з обставин справи, за результатами проведення службового розслідування складено Акт службового розслідування, який затверджено ТВО Командира військової частини 20 жовтня 2020 року, згідно змісту якого позивачем встановлено факт нестачі комплектуючих автомобіля ЗІЛ-131 МТО-АТ-М1 №4445Н5 шасі № НОМЕР_3 на суму 15939,05 грн та інструменту, обладнання на суму 6588,94 грн. Загальна сума нестачі згідно довідок-розрахунків складає 22527,99 грн. Зазначений автомобіль знаходився у сховищі 1 танкового батальйону 2 танкової роти, командиром якої був ОСОБА_1 (перед прийняттям автомобіля сержантом матеріального забезпечення 2 танкової роти 1 танкового батальйону ОСОБА_2 )
У матеріалах справи також наявний наказ командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 20 жовтня 2020 року №726 яким, зокрема, зобов'язано начальника автомобільної служби військової частини НОМЕР_1 та помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальника юридичної групи згідно пункту 2 статті 5 розділу ІІ Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, заподіяну державі» від 03 жовтня 2019 року №160-ІХ для притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності у зв'язку зі звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 командира 2 роти військової частини НОМЕР_2 організувати претензійно-правову роботу по відшкодуванню збитків у розмірі завданої шкоди 22527,99 грн.
На виконання зазначеного наказу позивач листом від 14 грудня 2020 року запропонував ОСОБА_1 добровільно відшкодувати вартість завданої матеріальної шкоди в сумі 22527,99 грн.
Проте відповіді на вказану пропозицію позивач не отримував.
Отже, відповідач був ознайомлений із фактом притягнення його до матеріальної відповідальності за заподіяну майнову шкоду, проте жодних дій, спрямованих на її добровільне відшкодування, не вчинив.
Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт заподіяння ОСОБА_1 майнової шкоди військовій частині НОМЕР_1 у сумі 22527,99 грн, цього відповідачем жодним чином не спростовано, вказаний розмір шкоди не відшкодовано у добровільному порядку, то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача завданої відповідачем майнової шкоди у судовому порядку.
Пунктом 3 частини першої статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказів, які б свідчили про відшкодування завданої майнової шкоди у розмірі 22527,99 грн на день розгляду справи, або ж спростовували доводи позивача, відповідачем суду не подано.
Отже, заявлений позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки під час розгляду даної справи не залучались свідки та не проводились експертизи, то відсутні підстави для стягнення з відповідача судових витрат.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 майнову шкоду у розмірі 22527,99 (двадцять дві тисячі п'ятсот двадцять сім) гривень 99 копійок.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 09 квітня 2021 року.
Повне найменування учасників процесу: позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ); відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Суддя О.П. Лелюк