09 квітня 2021 року справа № 580/395/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , далі - відповідач),якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення з позивачем своєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні з військової служби;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 346619 грн. 52 коп.
Ухвалою суду від 08.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Позов мотивовано тим, що відповідач у день звільнення позивача з військової служби своєчасно не виплатив йому компенсації за невикористані календарних дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 у справі №580/4125/20), тому позивач вважає, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) за період з 25.02.2017 по 30.12.2020 (до моменту виконання рішення суду у справі №580/4125/20), всього у сумі 346619 грн. 52 коп., тому просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що виплату позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій проведено у 2020 році на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 у справі №580/4125/20, тому твердження позивача про несвоєчасну їх виплату є необгурнтованим. Також зазначено, що Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачає такого виду відповідальності щодо виплати середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні, а також не містить відсилочної норми про право військовослужбовців на отримання такої компенсації за загальними підставами, зокрема, КЗпП України.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 25.02.2017 №54 позивача звільнено з військової служби та проведено розрахунок. Виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій вказаним наказом не передбачено.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 у справі №580/4125/20, яке набрало законної сили 12.02.2021, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій пропорційно до прослуженого часу з 12.03.2015 по 01.04.2016, а також з 26.08.2016 по 25.02.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.02.2017 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Відповідно до роздавальної відомості від 28.12.2020 №156 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача .
Позивач вважаючи, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки у проведенні виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 25.02.2017 по 30.12.2020, всього у сумі 346619 грн. 52 коп., звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає, що згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із статтею 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Судом встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 у справі №580/4125/20, яке набрало законної сили 12.02.2021, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій пропорційно до прослуженого часу з 12.03.2015 по 01.04.2016, а також з 26.08.2016 по 25.02.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.02.2017 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Відповідно до роздавальної відомості від 28.12.2020 №156 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача.
Необхідно зазначити, що ні Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», ні Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містять норм щодо порядку відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, тому для вирішення спору судом враховано правову позицію Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судами нижчих інстанцій.
Верховний Суд у вказаній справі вказав, що за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними, тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Для вирішення спору суд також врахував висновки Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.
Верховний Суд у цьому рішенні вказав, що за такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України. При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
За таких обставин, Верховний Суд у згаданому рішенні у справі №810/1543/17 зазначив, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються саме розміру належних звільненому працівникові сум, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 у справі №580/302/20 у розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18.
У зв'язку із вищевикладеним, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Гайдаш