Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
07 квітня 2021 року № 520/890/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні з включенням до грошового забезпечення 60% щомісячної грошової винагороди, яка встановлена військовослужбовцям Збройних Сил України постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил. Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо нарахування та виплати йому грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Ухвалою суду від 01.02.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.
Відповідач правом подання відзиву на позов не скористався, заяв або клопотань до суду не подавав.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про наслідки неподання відзиву на позов та необхідних документів або заяви про визнання позову до суду.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
У позовній заяві вказано, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 22.09.2017 №362 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за пунктом «а», з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті.
В подальшому, 29.09.2017 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2017 №255 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
Зі змісту зазначеного наказу вбачається, що останнім визначено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України віл 17 липня 1992 року № 393 в розмірі 50% місячного грошового забезпечення.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, на виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» військовою частиною НОМЕР_1 йому була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Водночас, позивачем вказано, що розрахунок виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні було зроблено, виходячи з його грошового забезпечення, до якого безпідставно не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, введену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил. Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» в розмірі 60% місячного грошового забезпечення.
Під час розгляду справи судом встановлено, що про вказані порушення своїх прав позивачу стало відомо під час реалізації свого права на пенсійне забезпечення, в грудні 2020 року, коли останній ознайомлюючись зі своєю пенсійною справою в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Харківській області, звернув увагу на довідку про види грошового забезпечення, поданою військовою частиною НОМЕР_1 для призначення пенсії, в якій містилися відомості щодо отримуваних позивачем окремих видів грошового забезпечення.
При цьому, позивачем у позовній заяві вказано, що від колишніх службовців він дізнався про те, що при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні мають місце випадки, коли розрахунок проводять невірно.
Матеріали справи свідчать, що з метою уточнення розрахунку виплаченої позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, останній 16 грудня 2020 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом на інформацію, в якому просив надати відомості щодо видів грошового забезпечення, які були враховані при обрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні (вихідної допомоги), яка підлягала йому до виплати.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 28.12.2020 за вихідним №350/172/1/978пс позивача було повідомлено про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не була включена.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч. 4 ст.2 Закону № 2232-XII, в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби, порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями ст.40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року N2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до приписів ч.1 ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Положеннями ч.ч.2 та 3 ст.9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Також, суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року № 1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Постановою Кабінету Міністрів україни від 13 березня 2013 року №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889» для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) був запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20% місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40% місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60% місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80% місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Під час розгляду справи з наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 01.01.2017 року по 29.09.2017 року та отримував грошове забезпечення до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення якого було включено надбавку відповідно до ПКМУ №889 від 22.09.2010 року у розмірі 60% місячного грошового забезпечення, що підтверджується листом відповідача від 28.12.2020 року №350/172/1/978/пс.
Водночас, відповідно до наведеного у тому ж листі розрахунку суми грошової допомоги при звільненні з військової служби, що становила 112524,68 грн. (114238,25 грн. - 1,5% ВЗ (1713,57 грн.), судом встановлено, що до складу грошового забезпечення, з якого її було обчислено, не включено надбавку відповідно до ПКМУ №889 від 22.09.2010 року.
Суд зазначає, що приписами ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Відтак, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ.
Суд також враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17, яка, приймаючи постанову від 06.02.2019 року у вказаній справі, дійшла висновків стосовно того, що згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Великою Палатою Верховного Суду вказано, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки під час проходження військової служби позивач протягом усього її строку отримував на підставі Постанови №889 додаткову грошову винагороду, яка нараховувалася і виплачувалася позивачу щомісяця, то підстави відсутні підстави вважати таку допомогу одноразовим видом грошового забезпечення.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не було включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого розраховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889.
Судом під час розгляду даної справи було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/11679/17, 31 липня 2019 року справа №826/3398/17, 22 жовтня 2019 року справи №826/2447/18 та №520/3505/19, 31 жовтня 2019 року у справі №826/3397/17, 30 вересня 2020 року у справі № 295/11615/17.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з включенням до грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди у розмірі 60%, яка встановлена військовослужбовцям Збройних Сил України постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил. Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій”, з урахуванням виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мельников Р.В.