Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
08 квітня 2021 року Справа №520/10626/2020
Харківський окружний адміністративний суду у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області
про визнання бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) 11.08.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, просить:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті належної до видачі щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2020 рік, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020, справа 31-247/2018 (3393/18), виходячи з кратного розміру десяти мінімальних пенсії за віком з у розмірі 17 120,00 грн. (1712,00*10) грн.;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області вчинити дії та провести нарахування та виплату позивачу щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2020 рік, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020, справа 31-247/2018 (3393/18), виходячи з кратного розміру десяти мінімальних пенсії за віком з у розмірі 17 120,00 грн. (1712,00*10) грн.
- стягнути з відповідача матеріальну шкоду та завданої моральної шкоди у розмірі 20 157,00 грн.;
- зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення;
- допустити негайне виконання рішення суду;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він має статус особи з інвалідністю в наслідок війни І групи та користується пільгами, передбаченими Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вказує, що у 2020 році відповідачем обчислений розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з обмеженням фіксованою сумою, а не у повному обсязі, визначеного частиною четвертою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". На переконання позивача, відповідачем безпідставно застосовано Постанову Кабінету Міністрів України №112 у частині зменшення виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у фіксованому розмірі, що зумовило його звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №520/10626/2020 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем 07.09.2020 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-XIV у розділі II визначено, що порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначається Кабінетом Міністрів України. Вказує, що у 2020 році позивачу проведено нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як інваліду війни І групи, у розмірі передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України №112. На думку представника відповідача, спірна допомога за 2020 рік нарахована та виплачена позивачу відповідно до положень чинного законодавства.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 зупинено провадження у справі №520/10626/2020 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2021 поновлено провадження у справі №520/10626/2020.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни І групи, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 16.07.2012.
У 2020 році відповідачем виплачена позивачу разова щорічна грошова допомога до 5 травня у розмірі 4120,00 грн., що не заперечується сторонами у справі.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю внаслідок війни І групи, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.
Відповідач листом від 03.07.2020 №02-04/4563 повідомив позивача, що спірна допомога виплачена у 2020 році відповідно до чинного законодавства та вказав, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати вказаної допомоги у розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.
Позивач не погодившись із правомірністю визначення відповідачем належного до виплати розміру соціальної виплати звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі по тексту - Закон України №3551-XII).
Пільги інвалідам внаслідок війни встановлені статтею 13 Закону України №3551-XII.
Законом України «Про внесення змін до Закону України №3551-XII від 25.12.1998 статтю 13 Закону України №3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Приписами пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI частину четверту статті 13 Закону України №3551-XII викладено у такій редакції: «щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VІІІ, який набув чинності 01.01.2015, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - грошова допомога, Постанова Кабінету Міністрів України) проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України №3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Бюджетного кодексу України та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27.02.2020 приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та приписи статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції пункту 20 Розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» об'єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни.
У даному випадку, з 27.02.2020 у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 №367-XІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня інвалідам війни І групи, як десять мінімальних пенсій за віком.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2020 становить 1638,00 гривень.
Відтак, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни І групи у 2020 році становить 16 380,00 грн. (1638,00 грн. х 10). Сума недоотриманих позивачем коштів становить 12 260,00 грн.
Отже, виплата позивачу у 2020 році разової грошової допомоги у сумі 4120,00 грн. не відповідає статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Правові висновки аналогічного змісту, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 29.09.2020 у справі №440/2722/20.
Судом встановлено, що платником оскаржуваної допомоги є Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як інваліду війни І групи, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, як інваліду війни І групи, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.
З приводу позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 157,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої - другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно положень статті 9 Конституції України та статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Крім того, відповідно до вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
У пункті 2 вказаної постанови передбачено, що можливість відшкодування моральної шкоди має бути прямо передбачена законом.
У свою чергу, частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно частини четвертої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
За загальним правилом, особа несе відповідальність за завдання моральної шкоди, згідно статті 1167 Цивільного кодексу України, тільки в разі наявності вини такої особи.
Однак, суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які свідчать про спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди, та які підтверджують наявність будь-яких наслідків такої шкоди.
Також позивачем не обґрунтований розмір моральної шкоди та із заяви позивача не вбачається, чому ця шкода становить саме 20 157,00 грн. та як вона розрахована, а у суду відсутні будь-які докази, які б давали можливість визначити розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу. Більше того, у суду відсутні будь-які докази щодо існування причинного зв'язку між діями відповідача та моральними стражданнями позивача.
З урахуванням викладеного, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд зазначає, що позивач жодним чином не довів суду спричинення йому моральної шкоди у розумінні чинного законодавства, яку він оцінив у 20 157,00 грн.
Відтак, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 157,00 грн.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вказане, суд приходить до висновків про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Разом з тим, позивачем у позовній заяві просить зобов'язати відповідача подати звіти про виконання рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень та відсутності об'єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2020 рік, як інваліду війни І групи, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком не є періодичною виплатою, а носить разовий характер у суду відсутні правові підстави для допущення негайного виконання рішення суду.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області (вулиця Соборна, 20, місто Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ: 03196564) про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як інваліду війни І групи, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік, як інваліду війни І групи, у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
У іншій частині позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 08.04.2021.
Суддя О.В. Ніколаєва