Справа № 500/1004/21
09 квітня 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме, 05.10.2018;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме, 05.10.2018.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що відповідач протиправно не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою суду від 09.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, хоча ухвалу суду від 09.03.2021 отримав 24.03.2021, що підтверджується його підписом на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Згідно з ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 в період з 21.12.2015 по 02.04.2016, з 31.05.2016 по 31.07.2016, з 30.11.2016 по 02.02.2017, з 31.10.2017 по 25.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 №310 від 05.10.2018 (аркуш справи 6).
8 липня 2016 року управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 видано посвідчення серії НОМЕР_3 , яким позивачу надано право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (аркуш справи 5).
Наказом командира 182 окремого батальйону матеріального забезпечення від 25.09.2018 №21-РС позивача звільнено у запас відповідно до підпункту а пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.10.2018 №221 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (аркуш справи 7).
1 лютого 2021 року позивач звернувся відповідача із заявою надання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
У відповідь листом від 17.02.2021 №333 відповідачем відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, у зв'язку з відсутністю законних підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в особливий період (аркуші справи 8-10).
Вважаючи безпідставною невиплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2015-2018 роки, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 установлені такі види відпусток: щорічні відпустки; основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до вимог ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, виходячи із норм Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.
Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року визначено порядок надання військовослужбовцям відпусток.
Згідно з п. 19 ст. 10-1 цього Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію) і 18 (в особливий період під час дії воєнного стану) цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
З наведеного слідує, що надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".
Водночас, визначення цього поняття надано у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року, відповідно до якої особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій".
Суд зазначає, що принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований та неоднаковий підхід законом заборонений і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", припиняється.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відтак, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Водночас, суд зазначає, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Отже, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2016 року по 2018 року.
При цьому суд вважає, що припинення додаткової відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на таку відпустку в цілому, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Наведені висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Вказане рішення набрало чинності, оскільки залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (провадження № 11-550заі19). Серед іншого, у цій постанові суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною третьою статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов'язковим.
Підсумовуючи, суд зауважує, що згідно з нормами чинного законодавства, якими врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Позивач зазначає періодом виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з період з 2015 по 2018 роки (період проходження військової служби).
Разом із тим, як підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_3 статус учасника бойових дій позивач отримав 8 липня 2016 року.
Беручи до уваги, що право на вказану відпустку особа набуває лише після офіційного підтвердження відповідного статусу учасника бойових дій під час проходження військової служби в особливий період, право на додаткову відпустку позивач набув саме 8 липня 2016 року - з моменту видачі відповідного посвідчення учасника бойових дій.
На думку суду, у відповідача на момент звільнення позивача зі служби не виник обов'язок нарахувати та виплатити останньому компенсацію за період з 2015 року по 08.07.2016, оскільки, у цей період позивач ще не мав статусу учасника бойових дій. Таким чином, вимога про виплату компенсації за вказаний період задоволенню не підлягає.
Таким, чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 08.07.2016 по 05.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме, 05.10.2018; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 08.07.2016 по 05.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме, 05.10.2018.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 08.07.2016 по 05.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме, 05.10.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 08.07.2016 по 05.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме, 05.10.2018.
В задоволенні вимог про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період до 08.07.2016, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_4 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ).
Головуючий суддя Баб'юк П.М.