Справа № 500/143/21
08 квітня 2021 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мандзія О.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до державної установи "Копичинська виправна колонія (№112)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної установи "Копичинська виправна колонія (№112)" (далі - ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)", відповідач), в якій просить:
визнати протиправною бездіяльність ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 7 років вислуги в календарному обчислені;
зобов'язати ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 7 років вислуги в календарному обчислені.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 10.06.2003 року по 23.11.2009 року проходив службу в ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)". На день звільнення зі служби за власним бажанням вислуга років ОСОБА_1 становить 7 років 11 місяців 3 дні, проте одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась. Листом від 23.12.2020 року №721 позивачу повідомлено, що така виплата йому не повинна була проводитись, посилаючись на вислугу років менше необхідних 10 років.
Позивач вважає, що застосування п.10 Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року №393 (393-92-п) "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", в редакції від 29.12.2011 року, згідно якої необхідною умовою для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні є наявність вислуги 10 і більше років, є незаконним, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин її не існувало, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 20.01.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На виконання вимог вказаної ухвали, ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)" 05.02.2021 року подано до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що на день звільнення зі служби 23.11.2009 року ОСОБА_1 нараховано грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за повний кожний календарний рік служби в розмірі 2187,00 гри. Виплати грошового забезпечення у 2009 році проводились через АТ КБ "Приватбанк". Під час звільнення позивач претензій до проведеного розрахунку не пред'являв. Вважає позовні вимоги безпідставними за відсутності предмету спору.
На думку позивача, висловленій у відповіді на відзив, вказана одноразова виплата у розмірі 2187,00 грн., нарахована йому у грудні 2009 року, є матеріальною допомогою на оздоровлення. В підтвердження обставин не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 7 років вислуги в календарному обчислені надано виписку по зарплатному рахунку АТ КБ "Приватбанк" за період з 01.01.2009 року по 10.09.2021 року.
В запереченні з приводу наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, відповідач вказав, що виплату матеріальної допомоги на оздоровлення не передбачено в Інструкції про порядок застосування нормативно-правових актів з питань грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, затвердженої наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань 18.10.2004 року за №203. Особам рядового і начальницького складу виплачувалась матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік одноразово, як правило при наданні чергової відпустки. ОСОБА_1 не звертався про виплату матеріальної допомоги, про що свідчить заява про надання чергової відпустки від 16.10.2009 року.
Ухвалою суду від 04.03.2021 року постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Представником позивача 07.04.2021 року та представником відповідача 26.03.2021 року подано заяви про розгляд справи без їх участі.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.9 ст.205 та ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 10.06.2003 року по 23.11.2009 року працював в управлінні Державного департаменту України з питань виконання покарань у Тернопільській області, що підтверджується відомостями його трудової книжки НОМЕР_1 від 12.12.2007 року, безперервно прослужив в кримінально-виконавчій службі 6 років 5 місячці 13 днів (а.с.7).
Наказом управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Тернопільській області від 23.11.2009 року №72о/с "По особовому складу" звільнено лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого інспектора дільниці соціальної реабілітації Копчинської виправної колонії управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Тернопільській області (№112) з 23.11.2009 року на підставі рапорта позивача (а.с.53).
Також ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)" 21.12.2020 року видана довідка №717 про те, що ОСОБА_1 дійсно проходив в службу в Державній кримінально-виконавчій службі України в вказаний період, вислуга років становить 7 років 11 місяців 3 дні (а.с.10).
Відповідно до довідки ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)" від 24.09.2020 року №555 на дату звільнення 23.11.2009 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась вихідна допомога при звільнені (а.с.27).
Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом про нарахування та виплату належну ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільнені в розмірі 25% за кожен повний відпрацьований у ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)" рік (а.с.8), за результатами розгляду якого відповідач листом від 23.12.2020 року №721 повідомив, що така виплата не нараховувалась, оскільки календарний строк служби та вислуга років позивача менше 10 років (а.с.9).
Натомість, згідно довідки від 03.02.2021 про заробітну плату та інші прибутки працівника ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)" в грудні 2009 року ОСОБА_1 нараховано 2187,00 грн. (а.с.22), що згідно картки-довідки нарахування зарплати за 2009 рік відображені в графі "одноразова винагорода" (а.с.23).
Відповідно до виписки по зарплатному рахунку АТ КБ "Приватбанк" за період з 01.01.2009 року по 10.09.2021 року ОСОБА_1 18.12.2009 року надійшло 1597,60 грн. (а.с.28-31).
На думку позивача, вказана одноразова виплата у розмірі 2187,00 грн., нарахована йому у грудні 2009 року, є матеріальною допомогою на оздоровлення.
Вважаючи такі дії суб'єкта владних повноважень протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 18.10.2004 №203 затверджено Інструкцію про порядок застосування нормативно- правових актів з питань грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу кримінально - виконавчої системи, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.11.2004 року за №1411/10010 (далі - Інструкція №203). Втратив чинність від 23.11.2009 року на підставі наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 року №222.
Положеннями п.19.1 та 19.3 Інструкції №203, які узгоджуються з нормами п.18.1 та п.18.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 07.10.2009 року №222 (далі - Інструкція №222), особам рядового і начальницького складу при звільненні зі служби за вислугою строку служби, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або з проведенням організаційних заходів у разі неможливості використання на службі виплачується грошова допомога в розмірі 50 відсотків, а звільненим через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Обчислення календарного строку служби для виплати грошової допомоги при звільненні здійснюється в порядку, установленому пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 №393 ( 393-92-п ) "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".
Таким чином, нормами як Інструкції №222, на яку посилається позивач, так і Інструкції №203, яку застосовує відповідач, передбачено виплату грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні зі служби за власним бажанням, однак нарахування та виплата такої при звільнені ОСОБА_1 є спірним питанням у даній справі.
Відповідно до довідки від 24.09.2020 року №555 на дату звільнення 23.11.2009 року ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась вихідна допомога при звільнені (а.с.27).
Натомість, згідно довідки від 03.02.2021 про заробітну плату та інші прибутки працівника ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)" в грудні 2009 року ОСОБА_1 нараховано 2187,00 грн. (а.с.10), які на думку позивача, є матеріальною допомогою на оздоровлення.
При цьому, всі аргументи позивача зводяться до ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення при звільнені та жодних зауважень до суми такої.
В ході судового розгляду судом досліджено оригінал картки-довідки нарахування зарплати за 2009 рік на ім'я ОСОБА_1 , недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, згідно якої в грудні 2009 року йому нараховано 2187,00 грн., що відображені в графі "одноразова винагорода" (а.с.23).
Суд відзначає, що в грудні 2009 року, окрім вказаної одноразової винагороди, жодних інших нарахувань, в тому числі матеріальна допомога, позивачу не здійснювалось.
Відсутні і в матеріалах справи докази звернення позивача до керівництва установи з відповідними рапортами про надання йому означеної допомоги, про що свідчить заява про надання чергової відпустки від 16.10.2009 року (а.с.49).
Натомість факт виплати 18.12.2009 року позивачу грошової допомоги при звільнені в сумі 1597,60 грн., нарахованої в розмірі 2187,00 грн. за мінусом загальної суми утримань з такої в розмірі 589,40 грн, що також відображені в його картці-довідці нарахування зарплати за 2009 рік, підтверджується випискою по зарплатному рахунку АТ КБ "Приватбанк" за період з 01.01.2009 року по 10.09.2021 року (а.с.28-31).
За сукупністю встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за період служби з 10.06.2003 року по 23.11.2009 року, надходження якої позивачем помилково розцінено як матеріальну допомогу, та визнає оскаржувані дії такими, що відповідають вимогам ч.2 ст.19 Конституції України, ч.2 ст.2 КАС України, а доводи позивача та представлені ним докази наразі не спростовують вказаних висновків суду.
Відповідно, відсутні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 7 років вислуги в календарному обчислені, оскільки така вимога є похідною від першої.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що у листі - відповіді від 23.12.2020 року відповідач вказав інші причини невиплати вихідної допомоги ніж ті, які вказані у відзиві на позов, оскільки висновки суду базуються на належних, достатніх і допустимих письмових доказах, а не листах - відповідях ДУ "Копичинська виправна колонія (№112)".
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні беззаперечні докази на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність оскаржуваних дій, про що описано вище.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення за встановленої судом безпідставності його вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до державної установи "Копичинська виправна колонія (№112)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08 квітня 2021 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Державна установа "Копичинська виправна колонія (№112)" (місцезнаходження/місце проживання: вул. Шевченка, 96,м. Копичинці,Гусятинський район, Тернопільська область,48260, код ЄДРПОУ/РНОКПП 08564475).
Головуючий суддя Мандзій О.П.